Наталія Дремлюга, авторка українських «бойових гусаків»

У війні з російськими загарбниками в кожного з українців свій фронт. Вінницька майстриня Наталія Дремлюга вирішила, що її завдання –  підтримувати бойовий дух і душевну рівновагу військових та їхніх родичів своїми ляльками. Так на світ з'явилося чудове іграшкове втілення української «біологічної зброї» – бойові гусаки. А віднедавна їхні лави поповнив іноземний легіонер, гусак в образі Бориса Джонсона, прем'єр-міністра Великої Британії. Ця лялька вже стала справжнім мемом, нею захоплюються сотні тисяч користувачів соцмереж. Як виникло українське іграшкове військо, майстриня розповіла кореспонденту Укрінформу.

- Фотографія вашого лялькового Бориса Джонсона у соцмережах спричинила справжній фурор. Чому ви взялися саме за британського прем'єра?

- Бо він перейнявся нашою бідою і зараз стільки допомагає Україні! І постійно на слуху – Борис, Борис… І тому що він приїздив до нас тоді, коли інші не наважувалися. Коли дивишся на фото чи відео з його візитів – зовсім проста людина. Плюс його неординарна зовнішність байдужим не залишає.

Все з чого почалося? Я зайшла в магазин і побачила цікаві нитки. І зразу ж уявила його неординарну зачіску (сміється). До цього в мене була лялька-бойовий гусак. Борис, як мені здається, теж задерикуватий. Тому я змінила цій моделі зачіску, одягла в костюм і гусак став схожим на нього.

Коли я виставила фото цієї роботи у соцмережах, то написала, що перейнялась харизмою і не змогла пройти повз цього персонажа. Всі почали поширювати це фото. Коменти були позитивні. Люди писали, що не потрібно навіть підписувати, хто на фото. Тобто, попадання в образ було точним. І погляд вдалося відтворити, і поставу. Дівчина, яка його купила, – вона живе під Києвом, – написала, що мій Борис стоїть у неї біля телевізора. І тепер, коли вона дивиться новини й бачить Джонсона на екрані, посміхається. Тобто, він додає позитиву в такий важкий час.

Лялька популярна, її хочуть у себе мати дуже багато людей. Але ж це не масове виробництво, кожна лялька – індивідуальна. Я коли роблю Бориса, дивлюся йому в очі. Не те щоб ми з ним аж спілкувалися, але донька каже, що в ці моменти виглядаю трохи дивно. Бо навіть коли я інші іграшки робила - Добі з Поттеріани або Голума з «Володаря перснів» - теж проживала ці образи. Тому лялька, навіть коли вона втілює страшного персонажа, викликає позитивні емоції.

- А як и взагалі прийшли до лялькарства?

- Я працювала в одній з місцевих газет, потім – у пробірній палаті. Потрапила під скорочення і поки була на обліку в центрі зайнятості, вирішила, що треба чимось зайнятися. А чим? Завжди шила, в'язала, але то був одяг для себе і для родини, а на продаж – ніколи. Спочатку сплела онукам кілька іграшок, потім пройшла кілька майстер-класів. Мене дуже зацікавила техніка ґрунтованого текстилю. Це коли лялька шиється з бавовняної тканини, набивається синтепоном, а потім усе ґрунтується, – просочується клеєм ПВА і розчинною кавою із водою.

- То ваші іграшки ще й «вибухові»? Он по ворожих тилах росіяни на «бавовну» (хлопки) скаржаться!

 - Виходить, що так. Особливо, якщо зважити, що ця серія в мене почалася з бойових гусаків. А до цього були переважно персонажі з фентезі. Одна з моїх довоєнних робіт на столичній виставці навіть друге місце в номінації «Фентезі» виборола. У березні знову планувала виставляти свої іграшки, але росіяни напали і все змінилося…

Перший місяць я узагалі нічого не могла робити. А потім дізналася, що наші дівчата з громадської організації «ЕКО творчість», якою керує Леся Зіаннурова, зібралися, щоб на волонтерських засадах допомагати військовим. Леся своє ательє повністю перепрофілювала і ми почали шити плитоноски, балаклави, розгрузки і навіть шкарпетки. Нас було десь із тридцять і тільки троє – швачки. Решта – хто звідки: і виховательки з садочка, і адміністраторка зі стоматполіклініки…  Але усі дуже хотіли допомагати.

Працювали майже три місяці, поки були замовлення. Коли шили розгрузки (військовий жилет з кишенями, призначений для носіння великої кількості дрібних речей – авт.), у кожну кишеньку вкладали сердечко в'язане. Дівчата мене попросили їх виготовити, то я мала таке натхнення, що по 8-10 на день в'язала. І щоб заспокоїтись, і щоб відчувати, що ти потрібна. А ще дівчата ляльки-мотанки робили. Ми їх як обереги теж у розгрузки вкладали. Дуже хлопцям це подобалось! Вони нам потім писали, наскільки для них були важливі ці обереги.

А якось, коли ми там працювали, новини побачили про те, що росіяни наших гусей вважають біологічною зброєю. Всі дівчата творчі, то підхопили цей мем і хтось почав бойових гусаків малювати, хтось – плести. Я вирішила, що теж треба щось зробити. Пару днів думала, передивилась багато зображень у соцмережах. А потім «зібрався» цей образ. Спочатку мої гусаки були зі звичайними лапами, крила у них були дуже широкі. Але в такому вигляді вони були не дуже бойові. То я  додала гусакам берці, пошила шоломи, змінила форму крил. У розгрузку, що на грудях, пришила кишеньку і теж туди жовто-блакитне сердечко тепер вкладаю, щоб повністю наших хлопців повторювати. Тому ззаду на формі в гусака навіть та петелька є, яку використовують, щоб поранених з поля бою витягувати…

- Про ваших гусаків теж чимало писали.

- Так, навіть армійські журналісти приходили. Питали, чого ж ваш гусак такий сумний?  Довелося зробити птаху пару, адже стільки наших дівчат на фронті! Тепер є ще й гуска-захисниця. Ну, а дівчина  ж має бути щирою українкою! Тому в неї коса, в яку червоні квіти заплетені. Ну, і фігура в неї, як має бути в українки – усе при ній. А губи в неї гламурні.

- Наталю, а гусей вже багато виготовили? Хто їх замовляє?

- Брали мами, щоб удома поставити: прийде син з війни, побачить, порадіє. На подарунки військовим брали їхні дружини. Тобто, майже усі, пов'язані із військом. Часто парами гусаків беруть.

- А хто «западає» на Бориса Джонсона?

- Дівчата, звісно.

- А ви часом не хочете подарувати цю ляльку її прототипу?

- Є така ідея, одна людина хоче у британське посольство мою ляльку надіслати. Я вже готую ляльку на подарунок. Щоправда, не уявляю, яка буде реакція. Сподіваюся, з гумором в них усе гаразд.

- На п'ятому місяці війни у багатьох настає емоційне вигорання. Що вас надихає в такі часи на творчість?

-  Я бачу, що моя робота подобається людям, викликає позитивні емоції. Мені хочеться їх самій пережити і дати таку можливість іншим, коли вони беруть в руки замовлену іграшку, навіть в такий важкий час.

- Які зараз образи іще, крім бойових гусаків, з душі просяться?

- Хочеться повернутися до улюблених фентезі-персонажів. Але мені гусака-десантника замовили. Певно, зараз саме це на часі. А чому гуси? Бо це птахи благородні. Вони Рим порятували, завжди попереджують про небезпеку. То маю надію, що й зараз країні прислужаться. Тому поки що мілітарна тема не відпускає, і домовичок-Кузя, якого мені замовили, досі сидить без очей.

Пані Наталя каже, що наразі своїми ляльками хоче подарувати гарні та світлі почуття і бійцям, і їхнім родинам. А щоб її внесок був не тільки «емоційним», частину коштів від продажу своїх ляльок переказує на потреби ЗСУ, – на тепловізори, «швидкі» для військових. Як і її подруги – інші вінницькі майстрині. Їх Офіс туризму у Вінниці об'єднав на ексклюзивній платформі і під єдиним брендом хенд мейд майстрів BYVI. Тому тепер бойові гусаки вважаються одним із брендових подарунків з вінницькою душею.

Спілкувалася Антоніна Мніх

Фото Олександр Лапін