Як Монюшко посунув з постамента Пушкіна

І мов засвідчив, що все ми правильно робимо, дарма що з запізненням на сто років

"У Вільні, городі преславнім"  було в мене чимало цікавих подій, про які обіцяю розповісти, коли матиму більше часу, а поки що ділюсь родзинкою, яка вартує окремої розповіді. Вільно, як відомо, Росія в 19-му ст. "усмиряла" пренещадно, з найстарішого в Сх. Європі університету після повстання 1830 р. лишила тільки медичний ф-т (за Шевченком, "зробили з його лазарет, /а бакалярів розігнали"), ну й меморіальну війну вела ж своїм звичаєм, незгірш як тепер у нас на окупованих територіях, зокрема вліпила в Старому місті, як горбатого до стіни, зразу аж три пам'ятники - 1) Катерині ІІ (привіт, Одеса!), 2) генерал-губернатору Муравйову ("Вєшатєлю") і - 3) правильно, Пушкіну: на площі перед одним з найпоказніших костьолів, з лірою на постаменті, з лавровим вінком, все як положено.

А інший "великий русский поэт", Фьодор Тютчев, навіть забабахав на радощах безсоромний тріумфаторський стішок на тему "Вільнонаш":

Над русской Вильной стародавной

Родные теплются кресты,

И звоном меди православной

Все огласились высоты, -

І т.д., смисл там далі той, що, мовляв,--  освободілі-денаціфіціровалі, уря, тепер (під російською "медью") місто нарешті ожило ("и даже мерзость запустенья здесь райским крином расцвела" - !!!), і хоча "какой-то призрак бродит" ще, бува, визволеними вулицями, нагадуючи про недавнє нацистське (закреслено) "страшне" минуле, але слід розуміти, що визвольна російська жандармерія не спить, і ніякому "прізраку" нічого вже не світить (це 1870 р., хто не полінується -- знайдіть, прочитайте, дуже повчально).

І все було отак скрєпнєнько аж до, самі розумієте, 1918-го року. А тоді прийшли "прізракі" і повернули Вільно Польщі. А за одним заходом -- скинули з постаментів і "Катьку-курву", і "Муравйова-Вєшатєля", і Пушкіна - автора "Клеветникам России".

А що постамент був добротний, з лірою й вінком (див. фото), то вирішили його використати по-хазяйському -- і 1922 р. поставили на ньому (попередньо перешкрябавши написи) пам'ятник Монюшкові (який був не тільки видатний польський композитор, але й "тутешній", довгі роки жив у Вільно, тож так і лишився стояти -- і за Совєтів, і в столиці незалежної Литви: чудово вписався!).

Так от, на мене цей Монюшко, що посунув Пушкіна, дуже заспокійливе враження зробив: мов засвідчив, що все ми правильно робимо, дарма що з запізненням на сто років.

Оксана Забужко