«Просив для лицарів я в Бога сили, щоб ворогів перемогти ватаги»

Про невтомного і багатогранно талановитого українця Володимира Янева

Володимир Янів був ректором Українського Вільного Університету в Мюнхені від 1968-го  до 1986 року, довше, як хто-будь з тих, хто були ректорами до нього та після (торік відзначалося сторіччя від заснування УВУ у Відні, а також 30 років з дня відходу у вічність цього невтомного українця). Та окрім праці в УВУ, його заслуги перед народом і Україною включають  дуже відому літературну, громадську, релігійну, наукову та  педагогічну спадщину. 

Одначе, треба починати з його формування як людини та українця у рядах молодечої виховної організації Пласт та революційного націоналістичного змагання його народу також у Пласті, Українській Військовій Організації, Союзі Української Націоналістичної Молоді, Організації Вищих Клас Українських Гімназій, Союзу Українських Студентських Організацій під Польщею та згодом,  Організації Українських Націоналістів під проводом спершу Євгена Коновальця та пізніше Степана Бандери. Це був, мабуть, найважніший період його життя, бо викарбував його цінності, його ідеологію, його віру, як він сам казав.  

До Пласту Володимир Янів вступив з юних років. Очолював уряд старших пластунів, дописував до Пластових журналів “Молоде Життя”, де з`явився його перший друкований вірш, і “Пластовий Шлях”. Включився у курінь “Лісові чорти”. При цьому треба завважити, що Пласт, до якого належав Володимир Янів, не був просто молодечою виховною чи скаутською організацією, а підготовкою до націоналістичної та революційної дії. Також треба усвідомити, що Володимир Янів не був просто рядовим членом Пласту та ОУН, а провідним членом обох структур. У цьому полягає і суть його ідеологічного підложжя, тобто його віри.

Як провідний член Організацій Вищих Клас Українських Гімназій, у 1928 році Володимир Янів впровадив культ трьохсот героїв-студентів, що загинули у бою під Крутами у 1918 році, у виховну програму Пласту і продовжував це діло пізніше серед пластунів у діаспорі. Він зайнявся редакцією нелегального журналу “Юнак.”  Його перший арешт був у березні 1928 року за блокаду школярів на службу з приводу іменин Юзефа Пілсудського у Соборі Святого Юра у Львові. У березні 1932 року його знову затримали – вже як члена ОУН  – у зв'язку з вбивством комісара поліції Чеховського. 17 червня 1932 року був заарештований за бійку з польською поліцією на Львівському цвинтарі під час Зелених Свят і відправлений у концентраційний табір Береза-Картузька, а потім у Львівську тюрму. 

Письменницькі та редакторські здібності, як попередньо у Пласті та СУНМ, проявляв у редагуванні “Бюлетеню” Крайової Екзекутиви ОУН на Західних Українських Землях і часопис “Наш Клич” до заборони. Під псевдонімом “Янкель” служив референтом політично-ідеологічних справ  у Крайовій Екзекутиві ОУН під проводом Степана Бандери від 1932 року, брав участь у Берлінській конференції ОУН в червні 1933-го. Пізніша дружина Володимира Янева Софія Мойсейович “Мошко” редагувала перших шість чисел спортово-виховного  тижневика “Готові”, що почав виходити з червня 1934 року з ініціативи та силами ОУН. 

За членство у Крайовій Екзекутиві ОУН на ЗУЗ він був заарештований у зв'язку з атентантом польського міністра внутрішніх справ Броніслава  Пєрацького і  опинився на лаві підсудних на Львівському процесі у 1934 році.  Він відкрито говорив,  що  належить до ОУН,  і висловився так: 

“Я не хочу боронити  своєї особистої волі... Не буду боронити тому, що я вибрав той світогляд, який знає боротьбу, який розуміє, що в боротьбі є перемоги і невдачі... Хочу боронити свої ідеї, свої думки, свої погляди, які як одна частина  складаються на мою діяльність, що була частиною діяльності ОУН... Ясно, що моє становище випливало з великої віри, передусім віри в українську націю, в її право до життя суверенного, самостійного... Сьогоднішня боротьба  української нації, наприклад, з москвою, є не тільки боротьбою з виявами московського імперіалізму, не тільки боротьбою з московським духом, не тільки з більшовизмом, який є лише формою поневолення української нації... До того, щоби зреалізувати нашу віру, треба великого національного об'єднання і треба великого напруження всіх сил нації. І я мушу сказати, що сьогодні моя совість супроти української нації — спокійна. Я вважаю, що коли ми є кість від кости, кров від крови української суспільности, так і українська суспільність буде духом від нашого духа.”    

Його захищав Володимир Старосольський, до речі пізніше професор  Українського Вільного Університету. Засуджено Володимира Янева на п'ять років.  

Опинився на волі у 1937 році, але був знов арештований у  березні 1939 р. у зв'язку з Конгресом Союзу Українських Студентських Організацій у Польщі. Ув'язнення цим разом відбув у Бригідках у Львові. 

З початком німецько-радянської війни Янів перейшов на громадську роботу  в Українському Національному Комітеті у Кракові, де був заарештований німцями і просидів  у 1941-42 рр у краківській в'язниці Монтепюліх.. 

Завершивши студії після війни, він почав активну працю на науковому відтинку, зокрема, в Науковому Товаристві імені Т.Г. Шевченка. Працював редактором журналу “Вісті НТШ”, “Хроніка НТШ”, трьох томів “Збірника” НТШ та організатором наукових сесій. Опісля заангажувався в Українську Вільну Академію Наук, Міжнародну Вільну Академію у Парижі. 

У 1951 році, вийшла збірка його поезії під назвою. “Шляхи”. Там знаходимо такі рядки:

"Тобі з незлобним усміхом дитини

Святі я почування нелукаві,–

Тобі зложив у дані, Україно.

Як у вогні кривавились батави,

Як падали герої в тінях стягу.

Як виступали на степах могили,

Просив для лицарів я в Бога сили,

Щоб ворогів перемогти ватаги".

У 1955 році разом з Владикою І. Бучком Володимир Янів заснував і очолив Український Християнський Рух. Опісля став членом Українського Богословського Наукового Товариства у Римі, готував історії цих організацій, організував наукові конференції про роль релігії у житті українського народу  та Науковий конгрес з приводу 1000-ліття хрещення Руси-України у 1988 р..

Особливо треба виділити тісну і плідну співпрацю Янева з Патріярхом Йосифом Сліпим у промощенні шляху до Патріархату Української Греко-Католицької Церкви, співпраці у цій справі між владиками та вірними. Співпраця між Патріярхом Сліпим та Ректором УВУ дала великі наслідки для двох наукових інституцій –Українського Вільного Університету та Українського Католицького Університету.  До речі, Володимир Янів був професором УКУ, а Патріярха Йосифа вшанував УВУ почесним докторатом. Ця співпраця між Патріярхом і Ректором в один час врятувала УВУ.

У “Завіщанню” Патріярха читаємо:

 “Рефлектуючи отак над значенням і цінністю науки перед лицем вічності, яка неухильно зближається до мене, заповідаю Вам: полюбіть науку, плекайте і збагачуйте її своєю працею та своїм знанням, будьте її служителями, споруджуйте храми науки, вогнища духовної сили  Церкви та Народу, пам'ятаючи, що немислиме повне життя Церкви і Народу без рідної науки. Наука це їхнє дихання життя!”:

…У середніх 1970-их баварський уряд вніс закон з вимогою, щоби заклади вищої освіта у Баварії користувалися власним приміщенням, якого в той час у Мюнхені в УВУ не було. Треба було закупити. Велику частину фінансової допомоги приніс Ректору УВУ Володимиру Яневу його друг Патріярх Йосиф. Ця допомога уможливила закуп розкішного приміщення і не тільки. Пізніший продаж цього приміщення і зарплата позички Церкви, але без відсотків, надала капітал не тільки для закупу нового приміщення, а й встановлення окремого інвестиційного фонду, на підставі якого бодай частинно, разом з підтримкою Фундації УВУ у Нью Йорку, досі працює УВУ та розвиває свої можливості, зокрема, для студентів з України. Це ще одна заслуга, мабуть, мало відома, Патріярха Йосифа та довголітнього Ректора УВУ Володимира Янева.

В одній короткій статті неможливо представити всі заслуги перед своїм народом Володимира Янева. Тому Фундація УВУ, разом з Університетом вирішила видати окрему книжку про цю надзвичайну постать —  пластуна, студентського діяча, революціонера, націоналіста, політичного в'язня, літератора, громадського і релігійного діяча, науковця, редактора, виховника, педагога. Про нього можна ще багато сказати!

Аскольд Лозинський,

голова Фундації Українського Вільного Університету