Наукова кар'єра - не шлях до зірок, а щурячі перегони

Важко будувати кар'єру у сучасній науці - у лаборанта перспектив більше, ніж у того, хто дисертацію захистив

Мене регулярно питають знайомі і не дуже знайомі люди, яким шляхом краще зараз йти дітям, які мріють стати науковцями.

Вже кілька років поспіль моя незмінна відповідь: йти треба шляхом негайного викидання з голови самої думки про наукову кар'єру. Забути про це треба як про страшний сон. При чому забути не в сенсі "в Україні", а в принципі.

Як не боляче це констатувати, але академічна наукова кар'єра наразі є одним з найгірших варіантів для розумної молодої людини з критичним мисленням та жагою до пізнання, незалежно від країни та галузі знань.

Сучасна наука настільки не схожа на те, що вкорінилося у масовій свідомості, наскільки це взагалі можливо. Того самого пізнання світу та вирішення загадок всесвіту там практично не лишилося. Точніше не так, воно лишилося, але для 1-2% обраних. Інші 98% вимушені витрачати всі свої інтелектуальні ресурси не на вивчення законів природи, а на нескінченну гонитву за короткостроковим фінансуванням.

Як це не дико звучить, але найбільш приваблива кар'єрна перспектива у сучасній науці - це не професор і не дослідник, а лаборант чи інженер, те що англійською називається "technician". У лаборанта постійний безстроковий контракт, стабільна зарплатня, абсолютно передбачувана перспектива. Якщо він хороший спеціаліст, то його цінують набагато більше, ніж вченого-дослідника, бо цих вчених - греблю гати, а хороший лаборант - це цінність.

І якщо ви думаєте, що можна стати лаборантом після того, як з кар'єрою дослідника не склалося, то ви дуже наївні. Вчений зі ступенем автоматично стає overqualified для такої роботи. По суті захист дисертації - це не нагорода, а тавро. Мітка другосортної людини, якій заборонено залишати нескінченні щурячі перегони. Піти можна лише в іншу сферу діяльності, залишивши науку назавжди. 

Це доля 98% тих, хто починає наукову кар'єру. Але ж всі впевнені, що потраплять у щасливі 2%, які дійсно вивчають таємниці всесвіту. Наївні.

Коротше кажучи, якщо у вас чи у знайомих є дорослі діти, яким стукнуло в голову стати вченими, спробуйте відговорити всіма правдами та неправдами. У самому крайньому разі чітко орієнтуйте їх на те, що після захисту PhD вони муситимуть піти у промисловість чи бізнес (але ще краще зробити це, не витрачаючи 3-4 роки на ступінь, який ще й стане пожиттєвим тавром оверкваліфікації).