Курильські острови: технологія російського обману

На фоні відкритого вторгнення кремлівських загарбників до України ряд країн згадали про власні територіальні претензії до кремлівської влади.

Чи не найбільше підстав для цього має Японія, договірні зобов’язання перед якою прямо зобов’язують росіян передати під її суверенітет два острови – Шикотан і Хабомай, – які належать до гряди Курильських островів. Днями російська влада відкрито відмовилася від ведення будь-яких переговорів із цього питання з огляду на запровадження японським урядом санкційого тиску через агресію щодо України. Тож на якому етапі історії постала проблема російсько-японського протистояння щодо Курильських островів і чому вона тягнеться досі?

Історія початку російської експансії щодо Японії подібна до розвитку подій у зв’язку з нашою державою. Так, у середині ХІХ ст. японці відчували дуже гостру політичну кризу пов’язану із занепадом традиційних інститутів влади – імператора (мікадо) і сьогуна. Останній являв собою верховного воєначальника, котрий по суті сконцентрував у своїх руках усю владу в державі вже протягом кількох століть, звівши роль імператора до суто символічної. Управління на місцях здійснювали багаті клани, титули і землі яким формально жалував імператор, а сьогун не міг їх реально підкорити. Така ситуація поглиблювалася ще й початком перших напівлегальних контактів із європейськими купцями, які починали заходити до японських портів. За таких умов у країні почалися повстання проти сьогунської влади, які, певна річ, її ослаблювали. Це якраз робило її привабливою для російської влади, як і гетьманську Україну в 1654 р., ослаблену протистоянням із Річчю Посполитою в ході національно-визвольної війни.

Станом на середину ХІХ ст. російське самодержавство завершувало підкорення кавказьких народів і, природно, планувало просування далі на Схід. Привід для експансії був сформульований дуже «по-російськи»: ні в якому разі не допустити розповсюдження «жовтої небезпеки» (китайців і японців) по світу. Росіяни розробили навіть цілу теорію «панмонголізму», за якою ці народи начебто як спадкоємці імперії Чингізхана рано чи пізно можуть зробити спробу відновити світове панування воєнним шляхом. А хто ж як не російський «цар-батюшка» здатен моментально врятувати весь світ від такої потужної «загрози»… Список «ворогів» російської імперії поповнився, однак якщо для нормальної адекватної людини поява ворога – це привід для тривоги, то тут навпаки – можливість насолодитися відчуттям своєї всесильності. Тодішній статс-секретар, тобто на сучасний лад міністр закордонних справ царської держави Карл Нессельроде вже був доволі немолодим, йому було за 70. Основним заняттям як поза службою, так і під час неї в нього було вирощування квітів, і в багатьох випадках доповіді з важливих робочих питань він приймав не в робочому кабінеті, а в особистій оранжереї. Можна собі уявити, наскільки «уважно» він ці доповіді слухав і як «вдумливо» приймав стратегічні зовнішньополітичні рішення.

Саме за часів Нессельроде, якому імператор Олександр ІІ повністю віддав владу у вирішенні питань зовнішньої політики, відбувалось укладення Сімодського трактату з Японією в 1855 р. Серед іншого, він містив ст. 2, яка гласила: «Відтепер кордони між Росією та Японією проходитимуть між островами Ітурупом та Урупом. Весь острів Ітуруп належить Японії, а весь острів Уруп та інші Курильські острови на північ становлять володіння Росії. Що ж до острова Крафто (Сахаліну), він залишається нерозділеним між Росією та Японією, як було до цього часу». Істотно, що йшлося не про всі Курильські острови, а лише про їх частину. Залишення острова Сахалін начебто під спільним контролем обох держав – давно відпрацьована росіянами технологія, аби будь-якої миті швидко знайти привід для воєнного вторгнення, така собі «бомба уповільненої дії», відома ще з численних російсько-турецьких договорів.

Маючи у своєму розпорядженні трактати з воєнного мистецтва давніх мислителів, зокрема Сунь-цзи, японці на голову вище стояли від росіян у воєнному мистецтві. У зв’язку з цим практично одразу ж після підписання Сімодського трактату вони почали вдаватися до систематичних спроб, аби на дипломатичному рівні врегулювати питання належності Сахаліну. Лише в 1875 р. це вдалося зробити на рівні Санкт-Петербурзького трактату. За його умовами, острів залишався повністю під російським контролем, однак усі Курильські острови переходиди до Японії. Такий компроміс відклав на далеку перспективу воєнний конфлікт із царатом, однак японці не могли змиритися з таким відвертим посяганням на свої території.

Російсько-японське протистояння вибухнуло з новою силою під час війни 1904–1905 рр. Ослаблена внутрішніми чварами застаріла система самодержавства сподівалася знову здобути перевагу за рахунок ординської переваги в чисельності, однак не врахувала нових історичних реалій. Зокрема, ті ж США були звинувачені в «натаскування» тепер японських «гангстерів», яких треба було терміново винищити. Насправді приводом для війни були недружні дії росіян щодо промислових об’єктів на кордоні з Японією. Маючи дуже застарілі підходи до організації армії і військової техніки, росіяни ганебно програли у війні. За Портсмутським договором, укладеним за наслідками війни в 1905 р., абсолютно всі попередньо зайняті території повертались Японії, у тому числі й Сахалін.

Наступного разу питання про острови постало в 1945 р., коли вже після Другої Світової війни в порядку «покарання» ненависних японських «фашистів» СРСР самочинно окупував Курили і Південний Сахалін. Після цього були здійснені масштабні етнічні чистки, аби мешканці цих територій більше ніколи не асоціювали себе з Японією. Стан війни юридично тривав між державами. Офіційна спроба його припинити була зроблена в 1956 р. з укладенням російсько-японської декларації, ст. 10 якої гласила: «Союз Радянських Соціалістичних Республік, йдучи назустріч побажанням Японії та враховуючи інтереси японської держави, погоджується на передачу Японії островів Хабомаї та острова Шикотан з тим, що фактична передача цих островів Японії буде проведена після укладення Мирного Договору між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Японією». Мирного договору не укладено до цього часу. Навіщо ж кремлівським діячам втрачати додатковий привід для вторгнення?

ЯПОНЦІ, УКРАЇНА З ВАМИ! ЗАДУШИМО АГРЕСОРА РАЗОМ!