УПЦ МП: держава розпочала "лікування"?

Задавнена та відкладена проблема церкви, яку в Україні десятиліттями насичували агентами впливу і фізично агентами ворожих розвідок,  під час війни постала дуже гостро.

Господні млини мелють повільно, але тонко. Невідворотно. Кажуть, що цей вірш Екклезіаста дійшов до нас через переспів античних авторів, і ще пізніше - англійських поетів.

Але він найточніше характеризує ситуацію та перебіг подій, які стосуються Моспатріархату в Україні.

У ті самі дні, коли один священник ховав у братській могилі десятки молодих херсонців-оборонців міста, інший троєкратно цілував агресора та розказував, як довго Херсонщина чекала на росію.

У ті самі дні, коли один священник, користуючись своєю формальною належністю до МП, рятував від російського сафарі і вивозив з уже окупованого міста на мінібусі дітей та дружин правоохоронців і воїнів ЗСУ, інший - охоче розповідав російському ТВ, як мріялося народу про триєдину Русь.

У ті самі дні, як один священник зазнавав на підвалі нелюдських катувань, - інші “духівники” Моспатріархату на форумах єдності із рф розказували про щастя бути разом із агресором.

Доки одні, ризикуючи життям, проривалися крізь блокпости з кулями, але на підконтрольну територію, або плакали болем, що вимушені покидати рідний престол, інші за столами із колаборантами їли український хліб та продовжували продавати Україну.

Задавнена та відкладена проблема церкви, яку в Україні десятиліттями насичували агентами впливу і фізично агентами ворожих розвідок, а вірян якої перетворювали на отару рабів, позбавлених критичного мислення,  під час війни постала дуже гостро.

Нарешті стало зрозуміло, що Моспатріархат в Україні це проблема і національної безпеки, і  суспільної злагоди, і психічного здоров’я людей. Укрінформ протягом восьми років війни попереджав про ці небезпеки владу.

Ми описували ситуації, аналізували обставини, за яких відбувається одурманювання вірних.

І, зрештою,  перші вісім місяців війни засвідчили точність наших прогнозів. 

Служба безпеки України наприкінці жовтня дала хід трьом десяткам справ, пов’язаних із розвідницькою та зрадницькою роботою  кліру Моспатріархату в Україні. Нижче згадаємо відомі злочини останніх восьми місяців війни. Ми після початку вторгнення вже пропонували певні міркування про долю МП від відомих професорів, утім сьогодні хотіли б оновити перелік помилок, роботу над якими нам усім точно доведеться виконати.

КОЛАБОРАНТИ ХЕРСОНА: СИДІЛИ У МОСКВІ ПРАВОРУЧ ВІД КАДИРОВА ТА ПОБЄДОБЄСНІЧАЛИ НА ФОРУМАХ І ПАРАДАХ

Коли пишеться матеріал, до звільненого Херсона повертається священник-автокефаліст, який вісім місяців переховувався на заході Україні і якому загрожувала депортація з рідного Херсона за складеними “співбратами”-колаборантами списками “неблагонадьожних”. І водночас ще один священник-колаборант Геннадій Шкіль, котрий, за нашими даними, саме складав ці списки, який і готував духовно Південь до вторгнення та прийняв його, у своєму Тік-Току заявив, що він у рідній Голій Пристані, і нічого та нікого не боїться. Не боїться навіть попри те, що фото “Шкіль та сини” з 9 травня з колорадською стрічкою на всі груди облетіли чи не більшість українських медіа.  

У моральному плані Херсонщина дала приклади неймовірної жертовності та духовної роботи священників ПЦУ і кількох представників МП.

Але не тільки. Також дала приклади швидкої та натхненної взаємодії духовенства Моспатріархату з окупантом,  продемонструвавши схему, як москва формує корпус власних адептів, диверсифікуючи свої впливи.

Всім запам’яталися кадри «входження Херсона» до складу рф за участю путіна, де в залі поруч із Кадировим сидить архимандрит Алєксєй Фьодоров. Це настоятель кафедрального собору Херсона, за статусом один із найпомітніших священників єпархії.  Тобто настоятель центрального собору в той час, коли власний архиєрей єпархії виїхав на підконтрольні території, сидів із безпосередніми вбивцями херсонців.

Ми можемо лише здогадуватися, чим ще заслужив таке право херсонський настоятель. 

Ще один колаборант - настоятель храму в Білозірці Анатолій Корнєв.

Храм Івана Кронштадського, яким керує цей клірик- колаборант, є членом російського церковного союзу “Іоанівська сім’я”, що об’єднує парафії, які носять ім’я саме цього святого. Метою цієї організації є “патріотичне, духовно-моральне виховання підростаючого покоління“, задля чого вони проводять у росії “трудові та дитячі літні військово-патріотичні експедиції”, тобто фактично, виховуючи кадри для  майбутнього агресора. Наскільки нам відомо, живляться вони зі спеціального фонду Іоанна Кронштадського. І якщо настоятель опиниться перед українськими слідчими, під час його допитів має бути з’ясовано, що превалювало у його мотивації працювати на рф: бажання возз’єднання з етнічною батьківщиною чи вдячність за золоті дощі вищезгаданого фонду.

  Чекав на росіян, як виявилося, і о. Петро, настоятель Катерининського собору Херсона, і секретар єпархії УПЦ МП Максим. Священник Володимир з Успенського собору Херсона став відомий тим, що приймав від російських військових ікони, викрадені окупантами з інших храмів та приватних колекцій.  Співають осанну окупантам  священники Скадовська о. Миколай та протоієрей Тарас.

 Вони, за деякими даними, живляться з фонду “Святые Лавры Руси православной», серед очільників якого - кримські зрадники з числа військових.

Про що говорить досвід духовного колаборантства окупанта та Моспатріархату в Херсоні? І про ступінь залученості їх в «руській мір», і про глибинні зв’язки місцевих світських (політичних) колаборантів (одним із великих жертводавців храмів був державний зрадник Сальдо) та церковних. Він демонструє, що  зрадництво — тісно переплетений клубок силовиків, адміністрації та церковних лідерів. Один з уроків і про те, що правдами чи неправдами, але великі обсяги коштів церкви з центром у Москві слід було ставити під контроль. І ще: розгалуженість церковних колаборантів — свідчення того, як кремль та РПЦ робить ставки не на одного єпископа, не лише на Київ чи правлячого архиєрея конкретної єпархії, а “купує” чи причаровує начебто простих попів, розкручуючи їхні соціальні медіа, «присаджуючи» їх на російські фонди. Золоті дощі могли обійти єпископа, втім вони щедро проливалися на духовенство, яке присягнуло на “вєру Царю і Отєчєству”.

Чи будуть “знешкоджувальні” заходи наших силовиків стосуватися тих, хто так підводив власних вірян, хто зраджував державу, чи справи проти колаборантів зупиняться, як було в 2014 році? Ми не знаємо. Як показує досвід, люди в рясах не дуже бояться. Але якщо колаборантів зараз обійдуть суди, то це буде не лише плювком на могили молодих хлопців та дівчат, які йшли відвойовувати Херсон. Це буде знак духовенству, що зраджувати можна, і це, зрештою, може у майбутньому дати нові могили.

МИТРОПОЛИТ ІЗЮМСЬКИЙ ТА КУП’ЯНСЬКИЙ І РЕШТА

За останній місяць в інформаційному полі України засвітилося одразу три ієрархи Моспатріархату України.

Перший із них - митрополит Ізюмський та Куп’янський Єлисей, який не соромився своєї співпраці із рф, а після звільнення Харківщини переїхав до рф. Насправді, мені було б цікаво подивитися на нинішній побут митрополита, який зараз, найімовірніше, харчуватиметься з панахидного столу. Москва задарює зрадників, коли вони корисні в Україні, а вже на території рф у них своїх імперців повно. До речі, за даними харківських медіа, до рф виїхали ще десятеро священників Моспатріархату.

Днями СБУ висунула підозру ще Вінницькому митрополиту Іонафану Єлецьких.

Реліз СБУ не дає подробиць, окрім того, що “митрополит здійснював умисні дії, спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі й образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями”. Сайт митрополита, на якому була надрукована антидержавна пропаганда, зараз не відкривається. На наш запит до СБУ з проханням розповісти подробиці (що саме було знайдено) структури спецслужб не відповіли.  Втім, ми почекаємо. Ми знаємо про страшний тиск, який чинився на офіцерів і на слідство, щоб урятувати касту раніше недоторканних єпископів. Насправді, митрополит Іонафан, давній шанувальник патріарха Кирила, має церковні нагороди від РПЦ та російської влади, кажуть, Кирилу він присвятив навіть одну зі своїх музичних книг.  Іонафан Єлецьких, як і решта єпископів, не зумів перерости свої зв’язки із рф, своє радянське минуле, а можливо, не зміг опиратися валізі компромату щодо моральності, який має на митрополита Москва.  

І складно сказати, що в цій історії найстрашніше — зраджена Батьківщина, величезне антидержавницьке виховання, яке на різних ввірених йому ділянках демонстрував митрополит і яке руйнувало долі вірян чи монаші шляхи юнаків, котрі потрапляли до рук композитора. Зрештою, ще один урок для влади та вірян полягає у тому, що вони не заглядали у приватне життя єпископа, мовляв, не християнська справа стежити за особистим життя ієрархів. Але війна продемонструвала, що зрадниками стають насамперед ті, хто уразливий перед компроматом.

У листопаді силовики навідалися до ієрархів ще двох єпархій УПЦ МП. Вони провели слідчі дії у єпископів УПЦ МП в Кіровоградській області. Мова йде про митрополита Кіровоградського і Новомиргородського Іоасафа (Губеня)  та митрополита Олександрійського та Світловодського Боголєпа (Гончаренка). За даними спецслужб, окремі представники цієї громади причетні до поширення ідей, що посягають на територіальну цілісність України, та розпалювання релігійної ворожнечі.

Навіть побіжний погляд дає уявлення про світогляд ієрархів. За рік до великого вторгнення, наприклад, Іоасаф їде до москви на аудієнцію до Кирила, де той хвалить їх “за стояння у вірі та вірність канонічному православ’ю».  Під час візиту абсолютно безсоромно нищилася ідея духовної незалежності, і ресурси патріарха Кирила навіть не побоялися дати повну розшифровку виступу. До речі, серед літератури, яку побачили слідчі у цих єпископів, була книжка такого собі одеського священника Андрія Новікова, який поїхав з Одеси після вторгнення, а потім на ефірах розповідав, що єдність із рф — запорука спасіння людської цивілізації.

Нескладно повірити в те, що вся треш-література, яку мали єпископи і яку виявила СБУ, була активно поширювана серед священнослужителів та вірян.

І нам би хотілося, щоб за скупими релізами СБУ, за інформаціями про дорогі, в усіх сенсах, візити владик до москви, за розкішшю ієрархів наші читачі побачили, як на догоду москві єпископи вносили розбрат у родини, спекулювали найінтимнішими людськими почуттями (богошукання), схиляючи до усвідомлення, що справжнє Спасіння можливе тільки в у єдності трьох “братських народів”. 

ДО РЕЧІ, ПРО ДОГМАТ ТРИЄДИНОГО МИРУ: ЯК НАРОДЖУЮТЬСЯ ДУХОВНІ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ...

Укрінформ багато писав про те, що духовна “обробка” вірян здійснювалася у дуже підступний спосіб. Це коли після літургії, під час цілування хреста або під час сповіді, або біля ліжка хворого священник чи єпископ втовкмачує щось про єдність із рф. Наприклад, цими днями набуває скандалу факт, що у Києво-Печерській Лаврі після молебню віряни співали осанну росії. 

Чим небезпечні такі речі? Ці співи про відродження рф завершують чин так званої вичитки над хворими людьми, тобто після служби, коли люди можуть відчути спокій та полегшення, коли вони відкриті та піддаються навіюванню, їм починають співати про росію.  Тобто хворим людям в меню монастиря після молебню пропонується прославляти росію. СБУ порушила справу за фактом цього інциденту.

Або ще один серйозний інструмент впливу, про який автор матеріалу десятки разів говорив на ефірах та в журналістських матеріалах. Так звані міфічні старці, яких або ніколи не існувало, або яким приписували пророцтво про життєву необхідність християн гуртуватися навколо росії. Адже саме цим живилися тисячі стареньких, які продовжують вірити в канонічну ексклюзивність Моспатріархату.

До речі, цього року вперше з’явилося серйозне розслідування про цей духовний фальсифікат, як саме формувалися пророцтва, і про те, що магічне мислення та духовні фальсифікати були розробкою КДБ. 

РОБОТА НАД ПОМИЛКАМИ І ЧИ МОЖЛИВЕ ПЕРЕРОДЖЕННЯ МОСПАТРІАРХАТУ

У перші місяці війни, коли світ здригнувся і від російської жорстокості, і від аморальності патріарха Кирила, який постійно благословляв убивства українців,  багато хто і в українській владі, і в ПЦУ вірив та розраховував на діалог та переродження Моспатріархату. Окремі єпископи ПЦУ простягали руку правлячим архиєреям Моспатріархату. Безуспішно. Влада та правоохоронці заходилися “обробляти”, умовляти очільників Лаври, щоб ті відірвалися від москви і стали українською церквою (саме тому було скликано так званий собор у травні, де декларативно було заявлено курс на відрив від москви). Але життя демонструє хибність розрахунків і Банкової, і Володимирської. Певні зсуви є... Якщо людей Порошенка в Лаврі просто не приймали на свої зібрання, і єпископи просто ігнорували його запрошення, то людей Зеленського приймали. І на пропозиції оновлення приставали. Але, на мій погляд, це виглядало так. Зранку вони говорять з Володимирською, ввечері - з Луб’янкою, зранку з Банковою, ввечері - з “патріаршими” кураторами РПЦ та кремля. Жодного зрадника-колаборанта церковним судом не покарано і не засуджено. Коли ж про це стає відомо і СБУ відкриває справи та висуває підозри, то реакція Моспатріархату: мовляв, не ми одні, он в Криму все СБУ зрадники. Хіба це розмова зрілої Церкви, яка готова нести розкаяння? Мірятися кількістю зрадників? Зрештою, така лінійна методика розрахунків за таких обставин не працює.  У Лаврі, яка співає пісні на славу росії, насправді не відбувається нічого нового. Ці пісні співають на дуже різних парафіях Моспатріархату (це роки моїх власних спостережень), і вони просто сутність цієї церкви. Вони не пройшли переосмислення та розкаяння.   Вони не здатні визнати власну провину і продовжують реалізувати свої релігійні практики і свою релігійну місію згідно із власним проросійським світоглядом.

Ну, чому домінуючим дискурсом у цій церкві залишається тема “захоплення храмів ПЦУ-шниками”?  І при цьому жодної згадки про те, що громади довго умовляли піти в автокефальну Церкву разом зі священником цього ж Моспатріархату? Чому попри оголошений відхід від москви єпископи продовжують отримувати антиукраїнські книги та продукувати антиукраїнські дискурси?

Але оці підозри та провадження СБУ ознака того, що принаймні влада та силові структури визнають свою відповідальність. Відповідальні за те, що, знаючи все, всі роки, “пробачали” виховування духовенства на антиукраїнських ідеях, що не  висували підозр тим, хто поширював мову ворожнечі.

Відповідальність за те, що дозволили принижувати автокефалію, дискредитуючи ідею духовної незалежності. Відповідальність за те, що  2014 року випускали з країни зрадників, які потім, посівши парафії у москві, передавали українським вірянам тонни треш-літератури, що в 2022 році виправдовують війну. У всіх тих справах та підозрах силовиків для МП ми бачимо і покарання за злочини, і, якщо філософськи, ознаки початку лікування задавненої тяжкої хвороби під назвою «московське політичне православ’я». І результат лікування завжди кращий, коли пацієнт усвідомлює стан, в якому перебуває, і готовий допомогти. Але якщо не готовий, лікувати слід примусово. Бо він стає небезпечним. І для держави. І для суспільства. І для віруючих.

Лана Самохвалова, Київ

Матеріал підготовлено за підтримки International Media Support (IMS), Медіацентр "Схід"  і ГС "Консорціум ветеранських організацій сходу".