Чому чоловіки мовчать про пережите насильство

Мирослава Мосіюк

Будь-яке насильство завжди посилюється, якщо суспільство мовчить про нього. 

Разом із війною воно ламає долі ще більшої кількості людей, адже травматичний досвід залишає глибокий слід. Тисячі українських чоловіків постраждали від насильства, а по кваліфіковану допомогу звертаються одиниці.

Масштаб проблеми

Відповідно до соціологічних опитувань, майже кожен четвертий український чоловік зазнав фізичного насильства на вулиці в дорослому віці. Натомість досвід домашнього насильства в ролі постраждалого пережили 6% чоловіків. В умовах війни чоловіки та хлопчики страждають і від сексуальних злочинів. Чоловікам, які пережили зґвалтування, може бути особливо складно повідомити про цей злочин.

Дослідження також ілюструють, що найбільше від різних форм насильства чоловіки потерпають у дитинстві. Третина (31%) хоча б раз зазнавала вуличних побоїв, чверть (25%) – булінгу в школі. Ляпасів або побиття ременем в юнацькому віці зазнавали 65% опитаних, що є великою небезпекою для психічного здоров’я.

Відповідно до опитування  Фонду ООН в галузі народонаселення (UNFPA), 50% чоловіків зазнавали фізичного насильства з боку батьків. Проте, оптимістичним є переконання 90% чоловіків, які вважають, що використовувати будь-які форми насильства проти дітей є абсолютно неприйнятним. 

Різні форми насильства переслідують чоловіків протягом всіх етапів життя. У 78% випадків найбільшу загрозу вони вбачають від інших чоловіків, очікуючи від них саме фізичного насильства.

Форми насильства

Необхідно зауважити поширений стереотип, що насильство — це тільки побиття та зґвалтування. Цифри свідчать, що велика частина чоловіків не може правильно ідентифікувати насильство: тільки 25% опитаних українських чоловіків в рамках дослідження повідомили, що пережили його в юнацькому віці. Водночас вже згадані 65% чоловіків, які  постраждали від фізичного насильства вдома – ляпас або побиття ремнем, не ідентифікують ці дії, як насильство.

Насправді ж воно має набагато більше форм:

  • Психологічне насильство: приниження, погрози, залякування, контроль, булінг тощо.
  • Фізичне насильство: побої, ляпаси, обмеження пересування, інші тілесні ушкодження.
  • Сексуальне насильство: зґвалтування або спроби зґвалтування, підглядання, сексуальні домагання, ексгібіціонізм тощо.
  • Економічне насильство: позбавлення коштів, житла, одягу, документів, заборона працювати або навчатись (або навпаки – примус)

Насильство покликано показати “владу” агресора над іншою людиною. Але незалежно від форми, якщо вас обмежують, цькують, знецінюють, маніпулюють та будь-якими іншими способами демонструють зверхнє ставлення – це може виявитися насильством. Так, відповідно до соціологічних опитувань, 43% чоловіків пояснюють причину насильства “бажанням здаватися крутим” і самоствердитись у такий спосіб. Ще 18% опитаних вважають, що люди вдаються до насильства через неможливість інакшим чином “виплеснути” емоції.

Чому чоловіки мовчать

Існує стереотип “героїзації” чоловіка: він не плаче, не потребує порад, сильний, здоровий і гарно заробляє. Цьому образу не притаманні природна слабкість та вираження всього спектру емоцій. Слідування образу “чоловіка-героя” та тиск стереотипів із самого дитинства про “не плач, ти ж чоловік” породжує напругу, яка може стати ґрунтом для прояву агресії.

Відповідно до цих же соціологічних опитувань було виявлено, що лише 12% чоловіків, які стикалися із насильством у віці до 16 років, із кимось про це говорили. Ті ж, хто залишив цей досвід у таємниці, вважали себе винними або не знали, що про це необхідно повідомляти. Сором є поширеною причиною, чому чоловіки мовчать. Вони бояться осуду суспільства, не хочуть стати “білою вороною”, здаватись слабким.

Чоловіки не вбачають, що їхнє ментальне здоров’я є важливим для оточуючих. Думають, що жахи та катування, які вони пережили, скоріше викличуть огиду в людей, ніж співчуття. Дуже важливо розуміти, що вони є цінні самі по собі, незалежно від досягнень чи здобутків.

Що робити, якщо ви пережили насильство

Небезпечно закритися в собі та наодинці переживати темні спогади. Дослідження Медичного університету Південної Кароліни (США) показують, що люди, які пережили насильство, в 13 разів частіше мають вірогідність отримати серйозні проблеми із алкоголем, із наркотиками – у 26 разів. В обох випадках це своєрідний спосіб “сховатись” від оточуючих та проблеми. У третини (31%) таких людей протягом життя можуть розвинутись проблеми із психічним здоров’ям. Щоб цього не допустити, із досвідом пережитого насильства потрібно працювати.

Психологи радять поділитися болем із друзями – навіть така розмова може стати терапією. Своєю чергою, співрозмовники мають уважно слухати історію, яку наважився розповісти потерпілий, не перебивати та не розпитувати подробиці й точно не аналізувати, як правильно було б вчинити в тій ситуації.

Почати розповідь може заважати сором. Психологи кажуть, що ці бар’єри легше подолати у колі людей, які пережили такі ж проблеми. В таких умовах співрозмовники слухають один одного, відчувають емпатію й навіть намагаються допомогти, заспокоїти, повністю розкриваючись та долаючи страх.

Люди, які пережили насильство, мають розуміти, що допомога для них завжди безкоштовна. Існують гарячі лінії для постраждалих, мобільні бригади соціально-психологічної допомоги та навіть центри безоплатної правової допомоги. Головне – не мовчати та не боятись висловлювати власні емоції.

Якщо ви пережили насильство, ви можете звернутися до поліції, аби зафіксувати факт насильства та сліди ушкоджень, звернутися до медичного закладу й отримати там допомогу, а також звернутися до юристів за індивідуальною консультацією.

За підтримкою можна звернутись за номерами:

  • 102 – Національна поліція;
  • 0 800 211 444 – безкоштовна гаряча лінія емоційної підтримки МОМ (щодня з 10:00 до 20:00).

Мирослава Мосіюк, Національна програмна координаторка із запобігання сексуальній експлуатації та нарузі (ЗСЕН) Представництва Міжнародної організації з міграції в Україні