«Армагеддон» в Україні протримався 95 діб: дайджест пропаганди за 11 січня

Москва кинула цілого начальника Генштабу. Спочатку на війну з Україною, а потім – на пояснення поразки в ній

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 11 січня.

1. Кремль переставляє «генеральські ліжка»
2. «Повітряний бій» Шойгу з Україною
3. Путінська істерика на тлі західного ВПК
4. Як «стеля» стає могильною плитою економіки РФ

Кремль «генеральські ліжка»

«Підвищення рівня керівництва СВО пов’язане з розширенням масштабу завдань, необхідністю організації більш тісної взаємодії видів і родів військ», – заявили в МО РФ, пояснюючи заміну чергового путінського «полководця» в Україні.

11 січня командувачем Об’єднаного угруповання військ (читай: по війні з Україною) призначено самого начальника Генштабу ЗС РФ Валерія Герасимова.

НАСПРАВДІ, попередній керівник так званої СВО – Суровікін, або «великий і жахливий генерал Армагеддон» (як його представляла пропаганда), затримався на цій посаді рівно на 95 діб. «Непереможного Суровікіна» було призначено 8 жовтня минулого року.

З того часу:

• будь-якого прориву на фронті не відбулося. 
• Росія втратила єдиний захоплений нею обласний центр в Україні – Херсон. 
• «висока стільникова активність військовослужбовців» призвела до Макіївки;
• Суровікін незграбно розкрив план спецоперації з «мирних переговорів»;
• «Сиріїзації України» через масовані ракетні обстріли не трапилось;
• худу «шкіру невбитого соледарського ведмедя» публічно (і з неприхованим тролінгом МО і ГШ ЗС РФ) натягує на себе Пригожин.

До речі, саме він – колишній зек та кухар Путіна – стоїть за масштабною інформаційною кампанією цькування Генштабу, яка велася на підконтрольних / підлабузницьких до нього «воєнкорівських» ресурсах.

Призначення Герасимова головним по війні в Україні сталося лише за два тижні після того, як «вагнерівці» публічно послали начальника Генштабу матом. Тим цікавіше буде спостерігати, як цей «тераріум однодумців» існуватиме надалі.

А Суровікіна понизили до статусу заступника Герасимова. Крім них у збірну команду путінських генералів по війни в Україні увійшли: головком Сухопутних військ генерал Салюков та заступник начальника Генштабу генерал-полковник Кім.

З огляду на те, що Росія не контролює навіть донецькі ресторани (не кажучи вже про увесь Донбас), призначення Герасимова – остання спроба Путіна хоч щось змінити у провальній війні в Україні.

Усе, на що вистачає його креативу, – це вчергове переставити ліжка у своєму, вибачте, «генеральському борделі». Метушня у ньому якнайкраще ілюструє, що «спецоперація йде за планом». Водночас це призначення відкрило чергову путінську проблему – інших «ліжок» у нього вже немає.

Вище Герасимова воєначальника в Росії просто не існує. То ж буде на кого списувати поразку. Путін фактично використав в Україні увесь свій генеральський запас. Таким чином підкресливши, що далі відступати не те, що нікуди, а вже немає з ким. Позаду – Москва. І він сам.

«Повітряний бій» Шойгу з Україною

Пропаганда наразі видає призначення Герасимова як «перехід СВО на якісно інший рівень». Вже можна припустити яким він буде, адже усе планування «Києва за три дні» відбувалося саме під його керівництвом.

Якщо МО РФ й надалі рапортуватиме про «демілітаризацію України» в стилі «калькулятора Конашенкова», який знищив в Україні більше HIMARS, ніж їх є, то уявити чим все закінчиться не важко. 

Так само й з літаками. 11 січня стало відомо, що з початку тижня «збито вже шість українських літаків». Особливо «вразливими» виявилися Су-25.

НАСПРАВДІ, підраховано, що МО РФ вже перевиконало план зі знищення українських літаків. І одразу на 147%!

З кінця минулого року регулярно повідомлялося про знищення українських Су-24, Су-25, Су-27 та Міг-29. Тільки за сім днів січня МО РФ звітувало про «знищення» 16 одиниць. Це рекордні темпи за весь час звітів відомства.

Наприклад, за весь грудень міністерство прозвітувало лише про знищення 21 літака, а за листопад взагалі шість. Усього ж, за даними МО РФ, нібито було знищено український 371 літак, що вдвічі більше за березневі оцінки кількості літаків у ЗСУ самого Шойгу.

Адже сам він тоді стверджував, що в України лише 152 літаки та з них 123 було знищено.

Навіть разом із поставками країн НАТО, максимальна кількість все одно менша, ніж заявлена у звітах МО РФ на 75 одиниць, таким чином, показник знищень, згідно з Шойгу, складає 147%.

А щодо конкретно Су-25, то над «повітряним боєм» із ним сміються навіть Z-ресурси. «Прозвітували про знищення 122 одиниць Су-25. За відкритими даними їх Україна мала 31, а разом з НАТО не більше 73. Міноборони вперто їх знищує вже по третьому колу», – кепкує Telegram-канал Grey Zone.

До речі, він пов’язаний із ПВК «Вагнер». Тож цікаво, чи триватиме надалі цькування Генштабу та МО РФ з боку пригожинських «воєнкорівських тролей». Адже приводи на кшталт рекордних повітряних боїв проти України ті надають щоденно.

Путінська істерика на тлі західного ВПК

Проте чергова заміна командувача агресією висвітлила навіть не кадрову (армійську) проблему, а системно-економічну. 

Адже навіть Гітлер, як визнають багато істориків Другої світової війни, мав непоганих генералів. А путінська Росія, навіть в естетиці, копіює нацистську Німеччину.

Гітлерівські генерали мали виконати нездійсненну місію – перемогти у тотальній війні з могутньою коаліцією, до чого Німеччина була не готова і не мала жодного шансу після провалу бліцкригу. Так само як зараз Путін.

Саме тому він намагається витягнути передостанні соки з немічної російської економіки. 11 січня він запевнив, що «війна не сильно вплинула на Росію», але при цьому влаштував справжню публічну істерику, під час якої дав прочухана профільному міністру Мантурову – за те що немає контрактних замовлень на нові літаки.

НАСПРАВДІ, на тлі путінської істерики та фактичного зриву оборонного замовлення в Росії, яке визнав Медвєдєв, корпорації західного ВПК торік подорожчали на 21,7%. Сукупна капіталізація топ-26 з них збільшилася з $579 млрд у грудні 2021 р. до $705 млрд у грудні 2022-го, або на $126 млрд.

У військові постачання Києву кооперовані вже 40 країн та продукція понад 130 компаній. Зокрема, в Україну йшла зброя 10 з 10 найбільших за виторгом західних корпорацій, рейтинг яких склав Defense News.

Країни-партнери донедавна надавали Україні зброю зі складів. Здебільше – радянського виробництва. Нині починається поставка принципово нового озброєння. І польські «Леопарди», британські «Челенджери», американські «Бредлі» – лише перші ластівки. Що їм може протиставити Путін крім чергової зміни генеральських «ліжок» та «гарматного м’яса»? Лише істерику.

Як «стеля» стає могильною плитою економіки РФ

Лише нею (а ще, мабуть, маразмом) можна пояснити його вимогу на засіданні уряду 11 січня: «дисконт на нафту не повинен створювати проблем російському бюджету».

Нагадаємо, 27 грудня уся російська нафта офіційно стала путінською, тому він нею і керує у стилі «Дисконт, на місці стій раз-два!».

НАСПРАВДІ, той самий Новак у своїй доповіді Путіну відверто заявив, що саме запровадження «стелі цін» на «його нафту» і призвело до складнощів у вигляді високого дисконту. «Вартість фрахту зросла досить сильно у зв’язку з тими ризиками, які мають перевізники та контрагенти щодо можливих санкцій», – пояснив він.

Напередодні, 10 січня, Bloomberg повідомив, що російська нафта сорту Urals взагалі продавалася за ціною в півтора раза нижчою за ту саму стелю – $37,8/бар. 

До того ж дисконт з’явився не на порожньому місці, а саме завдяки путінській політиці.

До речі, влада Венесуели, здається, остаточно дійшла висновку, що експеримент із суверенною економікою провалився. Американська компанія Chevron, яка торік отримала дозвіл міністерства фінансів США на відновлення видобутку нафти та розширення операцій у Венесуелі, вже розпочала її постачання. Перші півмільйона барелів прийдуть на переробку на завод у Паскагулі, штат Міссісіпі, вже 15 січня. Безумовно, постачання венесуельської нафти також гратиме на зниження ринкових цін. 

А щодо Росії, то вона лише починає венесуельський шлях. І нафтовий зашморг на її шиї затягується дедалі більше. Насамперед через те, що токсичність Москви та запроваджені санкції, заборони та ембарго роблять торгівлю з нею, м’яко кажучи, справою ризикованою. Тому, дисконт – це плата за ризик. По-друге,  одна справа гнати танкер з Санкт-Петербурга до Гданська і інша – до Мумбая. Тому зросли транспортні та інші витрати. По-третє, просто путінські нафта і газ вже нікому не потрібні. На пусте місце завжди приходять нові продавці.

А Індія, на яку так молиться Путін зі своєю нафтою, може незабаром також приєднатися до стелі – якщо вартість російської сировини перевищить встановлені нею $60 за барель.

У цьому, власне, як пояснюють газові експерти, і полягав не стільки рівень, скільки принцип «стелі», свідомо вищий за актуальну на той час ринкову ціну. Схема починає працювати, до неї приєднуються інші країни. А далі – коригувати саму «стелю», поступово опускаючи її вниз і остаточно перетворюючи у могильну плиту для російської економіки.

Нагадаємо, у 1995 році ООН започаткувала програму «Нафта в обмін на продовольство». Вона дозволяла Іраку (з не менш токсичним ніж Путін її тодішнім лідером Саддамом Хусейном), продавати нафту на світовому ринку в обмін на продовольство, медичні товари та інші речі, необхідні простим іракцям. Але не дозволяла Іраку відновити свої збройні сили.

Зараз стеля цін на російську нафту коштує Путіну $172 млн доларів на день. Втрачена вигода зросте до $280 млн, коли з 5 лютого обмеження буде поширене додатково на нафтопродукти. 11 січня стало відомо, що США та союзники готують нові санкції проти нафтової промисловості РФ. Що ж, зважаючи на все, програма «путінська нафта в обмін на продовольство для росіян» не за горами.

За таких умов, цікаво вже навіть не те, чи подолає Герасимов 95-денний рекорд «Армагеддону» в Україні чи скільки у підсумку Медвєдєв посадить за ґрати керівників підприємств ВПК РФ, а те, якою буде істерика Путіна – у сольному виконанні та під акомпанемент пропагандистів.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки