Школа для дорослих

Вчитися все життя – у цивілізованому світі така концепція підтримується державою. Цього року закон «Про освіту дорослих» нарешті з’явиться і в Україні

Безперервна освіта (lifelong learning) – тренд сучасного світу. Школи, виші, професійні коледжі дають базу, старт для життя і кар’єри. Але знання, отримані там, швидко втрачають актуальність, якщо їх постійно не вдосконалювати. Тому освіта дорослих – важлива частина освітньої системи в багатьох країнах.

Зауважу: lifelong learning – це не про вебінари в Youtube, які людина час від часу дивиться у вільний від роботи час. Це – про цілісну систему, де в постійній комунікації знаходяться державні органи, роботодавці, освітні заклади та багато інших учасників. Звісно ж, ефективна діяльність такої системи неможлива без державної підтримки.

У Південній Кореї діє закон про безперервну освіту та працює Інститут безперервної освіти. А профільне міністерство зобов’язане раз на п’ять років презентувати план заохочення до безперервної освіти на національному рівні. Традиції навчання дорослих в Німеччині сягають століття. Про скандинавські підходи до освіти дорослих написано багато книжок. А країни Балтії, які нам так близькі, також вже мають законодавчі акти для підтримки освіти дорослих.

Україна залишається однією з небагатьох країн Європи, де освіта дорослих ще не підтримується на законодавчому рівні. При цьому війна з росією поставила мільйони дорослих українців перед необхідністю перекваліфікації через втрату робочих місць або переїзд в інший регіон.

Маємо поспішати! Тому значну частину своєї роботи в цьому році я присвятила просуванню законопроєкту «Про освіту дорослих».

На сьогодні цей проект вже ухвалено парламентом у першому читанні. Крім того, що він є євроінтеграційним, він є нагальним прямо тут і зараз.

Бо в Україні сильно змінилася структура економіки, що потребує перекваліфікації багатьох людей. Бо громадянська просвіта людей – це наша зброя проти пропаганди, дезінформації та маніпуляцій. Бо сучасна система позаконкурсного монопольного фінансування окремих інституцій, які імітують навчання дорослих, має бути переглянута.

На останньому слід зупинитися окремо. Власне я буду домагатися прийняття правки про створення справедливої системи фінансової підтримки провайдерів освіти дорослих.

Спільно з громадською спілкою «Українська асоціація освіти дорослих» ми провели дослідження бюджетних видатків, які мають йти на навчання і перекваліфікацію громадян. Якщо коротко – з держбюджету щорічно витрачається щонайменше 2 млрд грн на освіту дорослих, але про це мало хто знає! Але чи справді це можна назвати витратами на освіту, якщо більше половина цих коштів йде на адміністративні витрати, а не навчання безпосередньо?

Корінь проблеми – у відсутності конкурсних механізмів розподілу цих коштів та обмеження доступу до них недержавних організацій. Цікавий факт: громадські організації виконують освітні проекти з рівнем адміністративних витрат 10-15%, все інше – це програмні витрати (дослідження, заходи, курси тощо).

Таким чином, нівелюється стандартний штамп про те, що фінансування освіти у воєнний період не на часі. Адже для розвитку освіти дорослих в Україні на даному етапі потрібне не додаткове фінансування, а забезпечення ефективності існуючого.

Ми пропонуємо зробити це через створення єдиного підзвітного суспільству Фонду підтримки навчання дорослих із зрозумілими критеріями розподілу коштів. Чи має значення, хто саме навчив безробітного започаткувати і вести власну справу – державний інститут, громадська організація, чи бізнес, який надає освітні послуги? Якщо це робиться якісно та за менші кошти – це має підтримуватися державою, незалежно від форми власності.

Законопроект «Про освіту дорослих» має бути проголосований за основу вже зараз, усі недоліки можна виправити до другого читання. Закон потрібен всім нам – громадянам, провайдерам освітніх послуг, державі. Можна критикувати запропоновані підходи підтримки і фінансування освіти дорослих, пропонувати інші, але очевидним є одне – немає нічого гіршого, ніж продовжувати залишати status quo.

Бо з моменту останнього дзвоника в нашій школі змінився час, змінилася держава, змінився світ. Тож маємо змінюватися і ми!

Юлія Гришина, голова підкомітету з питань вищої освіти Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій