Місцеві газети чекають підтримки

Без неї преса сьогодні не може бути активним бійцем інформаційного фронту

«Цивільний фронт Київщини» – так називається друковане видання, перший номер якого вийшов днями. У цьому тижневику, який мені доручено редагувати й випускати,  надалі постійно розповідатиметься про те, як долає наслідки  війни столичний регіон, як наближають Перемогу над  російським агресором  мешканці області.

 «Мета цього періодичного видання – зазначає у своєму слові до читачів голова Київської обласної військової адміністрації Олексій Кулеба, – надавати об’єктивну та актуальну інформацію про безпекову ситуацію в області, розповідати про головні події в житті регіону, а також публікувати матеріали, що допомагатимуть кожному в критичній ситуації».

Символічно, що   інша програмна  публікація очільника КОВА, також вміщена тут,  називається «Вистоїмо та переможемо!». Такий  його  обгрунтований  оптимізм перегукується з впевненістю в цьому   Президента України Володимира Зеленського, резонансний у світі виступ якого на спільному засіданні обох палат Конгресу США 22 грудня 2022 року теж публікується в цьому номері видання.

Перша й четверта сторінки  «Цивільного фронту Київщини» – повнокольорові. Видання оперативно розповсюджуватиметься у всіх громадах області:  питання логістики вже продумані й відпрацьовуються. І це буде сприйнято мешканцями столичного регіону однозначно позитивно. Адже протягом кількох останніх років  Київщина  не мала своєї обласної  газети, як  десятиліттями раніше, а тому інформування населення та комунікація з ним обласної влади  були, якщо можна так сказати, неповними.

Прикметно: серед основних рубрик, під якими публікуватимуться матеріали, обов’язковою в кожному номері стане «Область героїв». Це будуть розповіді про  наших сучасників – захисників України, неординарні особисті історії жителів області та ін. 

Першу таку публікацію я вмістив  про молоду матір трьох неповнолітніх дітей з Іванкова – 5, 7 і 8 років. Наталія Синиця зі своїм чоловіком Олександром Мінаєвим у небезпечних  умовах рашистської окупації   купували на місцевому хлібозаводі  єдиний тоді вид його продукції і ночами розносили ті буханці  жителям багатьох вулиць селища. У мішках. На плечах. Не зважаючи на всі ризики комендантської години. А потім ще й налагодили доставку продуктів, медикаментів і товарів першої необхідності у сусіднє село Шпилі, що за річкою Тетерів… Й це робило подружжя  три перші березневі тижні!.. 

Прикметно й інше: «Цивільний фронт Київщини» – уже друге періодичне видання в нашій області, започатковане під час війни. Кілька місяців тому мені запропонували в КОВА створити й редагувати інформаційну листівку Гостомельської громади «Вісник Гостомеля» Бучанського району. Оперативно було випущено  чотири його  номери форматом А3 на 4-х сторінках. Реакція читачів засвідчила:  жителям цієї багатостраждальної  території – та й не тільки їм! – вкрай потрібне нині постійне і доступне друковане джерело  актуальної і правдивої  інформації. 

Ці приклади  – свідчення того, що в керівників столичної області є розуміння важливості друкованого слова для людей, особливо – середнього і старшого віку. Зокрема, нині, під  час війни.

Чого, на жаль, не скажеш про Іванківську громаду, де без підтримки її керівників і депутатів селищної ради з 1 липня ц. р. через  фінансові проблеми перестала виходити «Трибуна праці» - газета з 90-річною біографією, редакцію котрої я очолював останні 37 років. Хочеться сподіватися, що перерва ця – тимчасова. Постійні передплатники  скаржаться на таку ситуацію, збирають підписи під колективними листами до керівників Іванківської ОТГ, в яких  прямо таки вимагають посприяти відновленню випуску газети. Але очікуваної реакції поки що  люди не бачать.

 Приємно, що Національна спілка журналістів України  з її очільником Сергієм Томіленком нині багато робить для того, аби місцева преса продовжувала бути надійним, стабільним джерелом правдивої інформації для жителів усіх регіонів нашої країни, а також підтримує фінансово і матеріально редакції та журналістів.  Це не менш важливо сьогодні. На це спілка  спрямовує  й деякі фінансові програми за участю зарубіжних благодійних організацій. І вже 15 газет у прифронтових регіонах України – насамперед, на деокупованих від ворога територіях – відновили з участю й допомогою НСЖУ свій вихід. 

Проте зусиль однієї спілки журналістів у цьому плані  мало: потрібна зацікавленість влади на всіх рівнях. Тобто, розуміння кожним її представником надзвичайної важливості такого питання. 

Саме з цією метою я ще в березні нинішнього року  сформулював свої думки і направив у НСЖУ з пропозицією подати їх «нагору», аби вжити дієвих заходів для недопущення скорочення мережі місцевих газет (що стає нині все більш масовим явищем). 

Одним із шляхів досягнення цього бачу в невідкладному внесенні змін у закон про роздержавлення друкованих видань, які б передбачили (на час  воєнних дій та якийсь період після їх закінчення) тимчасову можливість для  громад і районних рад  напряму підтримувати місцеві ЗМІ фінансово. 

Адже без такої підтримки преса сьогодні не може залишатися активним бійцем інформаційного фронту. Бо  видання газет під час війни – це не бізнес, а насамперед ефективний засіб патріотично-інформаційної та виховної роботи з населенням.

Хочеться вірити, що спільні зусилля в цьому плані дадуть позитивний результат.

Павло Смовж