Повоєнне відновлення України має бути зеленим

Нам усім треба це усвідомити якнайшвидше.

Заяви громадських організацій, а також висновки експертів-екологів з приводу обов’язкової інтеграції екологічної складової до загальної політики відбудови і подальшого розвитку мають бути нарешті почуті.

На жаль, поки що цього не відбувається. І урядові плани щодо повоєнного відновлення України, декларуючи засадничі принципи сталого розвитку, не передбачають реального впровадження цих принципів найближчим часом.

Можливо, дається взнаки звична фрагментарність та відокремленість різних галузей економіки та слабкість державних екологічних інституцій. Можливо, розробники галузевих і територіальних планів не до кінця розуміють мову європейських колег щодо євроінтеграції, відновлення та фінансування цих процесів. Можливо, у наших владних структурах брак розуміння смислу сталого розвитку – як це має відбуватися не в деклараціях, а на практиці.

В будь-якому випадку, є значні протиріччя у підходах до відновлення України, і ці протиріччя треба якнайшвидше подолати.

Повоєнне відновлення має стати системною розбудовою нової моделі інфраструктури та економіки країни, що базується на принципах сталості та мінімізує наявні й майбутні ризики. Потрібно створити систему, яка буде забезпечувати надійне функціонування країни за будь-яких умов та незважаючи на кризові ситуації. Наші партнери з ЄС, а також численні поважні експерти з різних країн пропонують конкретні шляхи й інструменти такого відновлення.

У прийнятому Єврокомісією 18 травня Комюніке (До Європейського Парламенту, Європейської Ради, Європейського Економічного та соціального комітету та Комітету регіонів про допомогу та реконструкцію України) зазначається, що реконструкція має відповідати європейському зеленому та цифровому порядку денному, а механізм підтримки матиме специфічну структуру управління, яка водночас забезпечуватиме повну належність Україні та гарантуватиме, що інвестиції будуть приведені у відповідність до кліматичних і екологічних політик і стандартів ЄС. А ці політики й стандарти передбачають, що економіка має бути низьковуглецевою та енергоощадною, природоорієнтованою, мати ефективне та чисте виробництво, збалансоване споживання та базуватися на засадах спільної відповідальності, інноваційності, співпраці, солідарності, гнучкості та взаємозалежності. Впровадження Європейського зеленого курсу для України – кандидата в члени ЄС – стає обов’язковим.

Тобто, наприклад, коли йдеться про СВАМ (вуглецеве мито на експорт), наші бізнес-асоціації наполягають на «особливих умовах» застосування цього інструменту для українських експортерів, зважаючи на втрати через російську агресію. Водночас європейські партнери чітко говорять, що бачать сенс не в тому, щоб робити комусь винятки, а в тому, щоб допомогти побудувати сучасне чисте виробництво.

Ще приклад. Великі тваринницькі ферми зруйновані агресором. Бізнес-структури просять міжнародної допомоги на їх відновлення. А в світі в цей час, знов-таки з огляду на кліматичні виклики та нову кліматичну політику, відбувається повна зміна системи виробництва харчових продуктів (зменшення площ під вирощування кормів для тваринництва, регенеративне сільське господарство і навіть виробництво альтернативних білків для молочної та м’ясної індустрії). Створення великих тваринницьких комплексів і раніше вважалося застарілим і небезпечним шляхом розвитку, а нинішня війна в Україні наочно продемонструвала їх вразливість. Натомість більш стійкими виявились дрібні фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи, а також пряма кооперація виробників та споживачів із коротшими логістичними ланцюгами. Цілком імовірно, що саме такі моделі сільського господарства будуть надалі підтримувати фінансові структури.

Відновити старі зруйновані структури ми не зможемо, такий варіант навіть розглядати не варто. Адже змінилися економічні, екологічні, кліматичні та політичні умови, фактично зруйнована неефективна та централізована модель пострадянської економіки та інфраструктури, про дешеве викопне паливо можна забути. Україна обрала курс на ЄС, взяла на себе низку міжнародних зобов’язань щодо впливу на клімат та довкілля і має адаптувати своє законодавство та практики з цим курсом. Стара система не здатна адаптуватися, а також виконати умови міжнародних фінансових інституцій щодо фінансування, адже сучасна політика міжнародної фінансової підтримки включає екологічну складову.

Зелену реконструкцію слід розглядати як економічну необхідність для майбутнього розвитку України. Зелений перехід забезпечить більшу економічну ефективність і конкурентоспроможність України на європейському та світовому ринках. Реконструкція пропонує Україні можливість перескочити до більш екологічних технологій, зменшити залежність від викопного палива та прагнути до економіки з нульовими викидами.

Громадським активістам та експертам доведеться просувати цю тезу на всіх рівнях. І щоразу на всіх рівнях ставити запитання – а що саме ми хочемо побудувати? Можливо, інакшу енергетичну систему, розумне і комфортне місто замість зруйнованого? Можливо, інше сільське господарство, яке не буде знищувати природні ресурси заради вирощування величезної кількості сировини на експорт?

Отже, у нас просто немає іншого виходу ніж розвиватися якісно і швидко, інакше залишимося на узбіччі історії зі зруйнованою економікою та забрудненою землею.

Чим скоріше ми зрозуміємо необхідність зеленого розвитку, тим більше в нас шансів і на адекватне фінансування, і взагалі на побудову гідного життя.

Тамара Малькова, МБО «Інформаційний центр «Зелене досьє»

Використано матеріали https://www.dossier.org.ua
та дослідження, щойно оприлюднене експертами РГ3 УНП ФГС СхП (Робочої групи 3 Української національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства) «Повоєнне відновлення України: відбудова заради кращого майбутнього»