Катерина Колтунова, волонтерка, заступниця начальника Кіровоградської ОВА

Кропивницький з перших днів повномасштабної агресії росії прийняв у себе біженців чисельністю майже, як його власне населення. Хтось їхав через місто транзитом, хтось лишився тут жити й до сьогодні.

Як містяни допомагають інтегруватися та соціалізуватися вимушеним переселенцям, ми розпитали у волонтерки, депутатки міської ради та віднедавна заступниці начальника Кіровоградської обласної військової адміністрації з гуманітарних питань Катерини Колтунової.

НАПЕВНО, НЕМАЄ РОДИНИ В КРОПИВНИЦЬКОМУ, ЯКА Б НЕ ПІДСЕЛЯЛА ДО СЕБЕ ТПО

- Пані Катерино, ваше невеличке місто Кропивницький прийняло величезну кількість вимушених переселенців – як «транзитних», так і тих, хто лишився надовго. Скільки всього людей знайшло у вас тимчасовий прихисток станом на сьогодні?

- Через Кропивницький і Кіровоградську область транзитом з 24 лютого 2022 року пройшла 172 401 людина. Реальна цифра може бути більшою, оскільки не всі зверталися до обласного штабу з розселення вимушених переселенців (це кількість саме тих, які звернулися). Наразі у місті та області проживає 87 137 внутрішньо переміщених осіб. З них із Донецької області – 27 832 людини, з Харкова і Харківської області – 18 472 людини. В самому місті Кропивницький зараз проживає 24 тисячі ТПО (тимчасово переміщена особа. Ред).

- Тобто, якщо населення Кропивницького за офіційними даними близько 200 тисяч, то майже таку ж кількість ви й прийняли? Куди селили, як це відбувалося?

- З початку максимально включилась освітянська сфера, тому що у неї були підходящі площі та інфраструктура – в перші два тижні селили по школах, садочках, гуртожитках навчальних закладів, комунальних закладах.

Зараз ми їх називаємо місцями компактного проживання – вже є декілька гуртожитків для ТПО – на базі школи, садочка, гуртожитку педуніверситету. А на той момент це було дещо хаотично. Всі готелі міста були забиті, майже ніхто не брав платню – заселяли, як могли, по п’ять людей в кімнату. І, зрозуміло, що селили по людях. Напевно, немає родини в Кропивницькому, яка б не підселяла до себе ТПО. У мене особисто вдома ночувало 4 сім’ї.

І той хаос, був такий, знаєте, людяний – всі максимально включались, реагували, допомагали. У наших волонтерів було по тисячу дзвінків за день. Все, що тоді відбувалося, було якесь нереальне, і здавалося, що тягнулося місяці, а це було всього два тижні... Потім все налаштували, налагодили роботу, був створений штаб і все стало більш менш регульоване.

НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ НЕ В ПРОГРАМІ, А В ЛЮДЯХ, ЯКІ НАДИХАЮТЬ

- Ви зараз, по суті, перебуваєте в 3-х якостях одночасно – представниця громадського сектору, управлінець, депутатка міської ради. Чи не довелося поступитися волонтерською діяльністю через зайнятість держслужбовця?

- Те, що я і тут, і там, насправді полегшує комунікацію та співдію. Один із друзів, з яким я радилася, приймати мені цю пропозицію чи ні (в листопаді 2023 року Катерина була призначена заступницею керівника КВА з гуманітарних питань – ред.) сказав: «Що ж тоді буде з твоїм волонтерством?» Але ж, розуміючи потреби і можливості всіх суб’єктів цього трикутника, набагато легше працювати! Наприклад, в освітньому просторі ми запустили ініціативу «Привітай захисника Кіровоградщини» до Нового року. Вона й досі продовжується: хтось щось виготовляє, хтось плете сітки, хтось збирає їжу, теплі речі за списком, який їм ми надали. Тобто, ми децентралізували волонтерську ініціативу через освітянський простір.

Нещодавно була зустріч щодо національно-патріотичного виховання. Має бути Програма національного патріотичного виховання для учнів, а також Концепція національного патріотичного виховання вчителів та батьків. Це ініціативи, які привчають, щоб до волонтерства було чимось органічним, а не від випадку до випадку, коли стається щось страшне.

- А хіба патріотичне виховання – не одна зі складових предмету «Захист України», який вивчають в старших класах?

- Так, у школах вивчають предмет «Захист України». Плюс школярі Кропивницького беруть активну участь в національно-патріотичних змаганнях в рамках проєкту «Захисник Кіровоградщини» (це програма від Управління молоді та спорту), а також у всеукраїнській дитячо-юнацькій військово-патріотичній грі «Сокіл Джура». Але національне патріотичне виховання має бути не стільки в програмі, скільки в людях, які на це надихають. Тож окрім офіційних програм, мають бути й такі акції, як «Привітай захисника Кіровоградщини». А далі – ми подумаємо, як це «упакувати» на постійному рівні.

- Знаю про ще один цікавий волонтерський проект «Кропивницькі теревені». Що ховається за цією веселою «упаковкою»?

- Оскільки я – депутатка міськради і співголова міжфракційного об’єднання «Рівні можливості» (це щодо жінок у депутатському корпусі), ми проводили різні зустрічі для жінок: з підприємництва, з вторинної безоплатної допомоги, вторинної правової допомоги, з протидії домашньому насильству, організовували зустрічі з центром зайнятості.

Ще в березні ми задумали допомагати переселенцям розуміти і починати розмовляти українською мовою. Запустили цикл зустрічей «Кропивницькі теревені», де в атмосфері невимушеності, під келих вина можна поговорити і налагодити побутову українську мову. Запрошували лідерів думок, акторів, професійних викладачів, істориків – вони ділилися власними лайфхаками, як інтегрувати українську мову в побут.

Ще запустили безкоштовні курси української мови в Центральноукраїнському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка, які давали сертифікат. Переселенці могли академічно вчитися, 70 випускників у них було. А у нас на кожний західі приблизно по 20 людей приходило.

НА ПРОТИВАГУ ВСІМ ВИКЛИКАМ ЧАСУ, ТЕАТР КРОПИВНИЦЬКОГО ОТРИМАВ НОВЕ ДИХАННЯ

- А що зараз в цілому відбувається в культурному житті кропивничан? Як ця сфера відреагувала і адаптувалася після повномасштабного вторгнення?

- Ще в другій половині минулорічного березня ми запустили проект «Творчі волонтери». Оркестри, колективи, окремі виконавці – щодня вони виходили на вулиці, співали, збирали кошти на ЗСУ. Це вправно організував ведучий свят Жердій Євген.

Коли ми в перший в перший вихід зібрали близько 24 тисячі гривень, ми зрозуміли – це воно! І зупинятися не можна. Дуже швидко (десь за півтора місяці) ми зібрали на першу автівку, яку купили для військових, а потім – пішло-поїхало.

Поставили благодійну виставу «Золотий павучок» (режисерка Олександра Ткаченко) за мотивами казки українського поета і видавця Івана Малковича. Участь у ній взяли актори з обласного музично-драматичного театру імені Марка Кропивницького, діти з хореографічного колективу «Аеліта» та учасники ініціативи «Творчі волонтери». Показали її в обласному Театрі ляльок безкоштовно для діток переселенців, військових, сиріт, а кошти від частини квитків, які продавалися, пішли на дрони для ЗСУ. Зібрали близько 100 тисяч гривень.

Що стосується сектора управління, то звісно, там багато культурних заходів переключилися на гуманітарні місії: готували їжа для військових, приймали ТПО, організовувалися волонтерські проекти зі збору речей, плетіння сіток. Багато працівників сфери культури включилися у волонтерські проекти, багато хто пішов захищати країну.

А в грудні в культурному житті Кропивницького відбулася ще одна велика зміна – нарешті призначили директора Кропивницького академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Марка Кропивницького – ним став ТПО з Херсону В’ячеслав Вандрашек. 18 років він був головним адміністратором Херсонського обласного академічного музично-драматичний театру імені Миколи Куліша та співорганізатором міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії». Має купу планів. Пішла активна робота, на противагу всім викликам часу, театр Кропивницького отримав нове дихання.

- Ініціатива «Творчі волонтери» триває?

- Триває. Ще влітку стало зрозуміло, що це буде стала історія. І коли мене призначили, ми почали залучати «Творчих волонтерів» до організації різних загальноміських та загальнообласних заходів. Зараз домовилися про гастролі оркестру 3-го окремого полку спеціального призначення імені Святослава Хороброго – вони поїдуть по громадах, будуть давати концерти і збирати кошти для ЗСУ.

Хештег #Творчі волонтери буде залишатися, бо в усі наші ініціативи ми закладаємо сталість благодійності та волонтерства. У нас працюють вмотивовані люди, які за рік повномасштабного вторгнення «заразилися» вірусом волонтерства настільки, що самі прагнуть постійної діяльності. Цей ресурс треба залучати і працювати з ним на благо громад і людей.

24 ЛЮТОГО МИ ПОСТАВИЛИ ПАЛАТКУ НА «КОЗАЧОМУ ОСТРОВІ», ЯК ПРОТОТИП ПУНКТУ НЕЗЛАМНОСТІ

- Предтеча громадського простору Krop:hub – це волонтерський рух «Серця Матерів та ветеранів війни Кропивницького», який зародився ще в 2014 році. Саме як громадський простір для підтримки військовослужбовців (під назвою Krop:hub) ви почали працювати через чотири роки. З лютого 2022-го Krop:hub – здебільшого виконує функції Волонтерського штабу?

- Коли ми в 2016 році почали працювати з ветеранами, які поверталися з війни, зрозуміли, що нам треба їх соціалізувати і працювати з родинами військових. Тож в 2019 році Krop:hub відкрився як простір ресоціалізації, адаптації військових та їх родин, а також спілкування волонтерів. Коли вже був створений сам простір (у приміщенні Будинку побуту по вул. Преображенська, 2), ми напомацки йшли, як його зробити популярним, зацікавити людей ходити на наші просвітницькі заходи. Провели купу благодійних ініціатив, заходів, там постійно вирувало, набирало обертів – якщо на першому заході у нас було 4 людини, потім доходило до 400.

Зрозуміло, що в день повномасштабного вторгнення зранку всі вже були у Krop:hub – ми нікого не збирали, містяни і представники громадського сектору самі підтягувалися. Ми стали «розподільним вузлом»: з усіма домовлялися, розділяли роботу, напрямки.

24 лютого ми встановили палатку на «Козачому острові», як прототип пункту Незламності. Щоб, якби пропав зв’язок, було обладнане місце, де ми можемо зібратися, і щоб це були не адміністративні установи. («Козачий острів» – це парк-пам’ятка розташований у центрі міста. – Ред.).

У перший день для наших волонтерів був виклик формувати територіальну оборону, відправити на передову допомогу. Буквально через два дні ми вже приймали ТПО у великій кількості.

ДУЖЕ МАЛО ПРАЦЕВЛАШТОВАНО ЧЕРЕЗ МІСЬКИЙ ЦЕНТР ЗАЙНЯТОСТІ – БЛИЗЬКО 900 ОСІБ

- Як вплинула така кількість новоприбулих людей (кожен з освітою, з професією) на ринок праці в місті? Скільком вдалося працевлаштуватися?

- Це потребує глибокого дослідження. Наразі, ми не можемо про це сказати компетентно. За офіційними даними, дуже мало працевлаштовано через міський центр зайнятості – близько 900 осіб.

Намагалися отримати інформацію по ФОПах, але у нас її ще теж немає, тому, складно сказати, скільки їх приїхало і активізувало свою діяльність. Особисто ми допомогли стати на ноги чотирьом сім’ям, які почали свій бізнес тут в Кропивницькому.

Розкажу про конкретний випадок. Після запуску «Творчих волонтерів», мені почали пропонувати, що треба знову запускати наш Креативний простір для розумного дозвілля Атмосфера МИР2.0. Тому що все затягується, а людям потрібно щось просвітницьке, щось для дозвілля, аби відволіктись. Тобто потрібна комунікація з ТПО, взаємодія з ними, інтеграція їх у нашу спільноту.

- А МИР2.0 – саме такий?

- Абсолютно. Креативний простір для розумного дозвілля Атмосфера МИР2.0 – це приміщення колишнього кінотеатру «Мир», яке вже багато років було непридатне для використання. Ми туди зайшли на договірних умовах як громадська організація зі своєю концепцією. Проводили різні благодійні та розвиваючи волонтерські заходи – це була не комерційна діяльність. Але власник залишив перший поверх під оренду (ресторан швидкого харчування), то буда виключно літня історія, бо там опалення немає. А в цьому році я підійшла до власника з тим, щоб знову спробувати відкритися і, можливо, хтось з переселенців буде готовий взяти цей ресторанчик та відновити свій бізнес. Але щоб за оренду з них не брати. Відгукнулася родина Ірини та Євгена, у яких в Рубіжному і Сєверодонецьку була піцерія і ресторан суші – нині все розкрадене, розмародерене, розтрощене... Ірина досі згадує: «Мені здавалося, що це щось нереальне – прийдіть, беріть, працюйте, ми вам допоможемо». Я домовилася з попереднім власником, щоб їм дали покористуватися меблями, обладнанням. За півтора місяці Ірина привела до ладу приміщення, змогла ще восени попрацювати, щось заробити і зараз в зимовий період залишилася там. Вони зберегли назву «Жираф», яка у них була в Рубіжному і Сєверодонецьку. А нині – тягне усі витрати, блекаути, відключення…

Площа дозволяла ще й кав’ярню там відкрити – і там працювала родина з Херсона, також ми домовилися без оплати оренди, тільки за комунальні послуги. Ось такі класні історії у нас вийшли.

ВОЛОНТЕРИ ВАЖКО Й БАГАТО ПРАЦЮЮТЬ І ЄДИНА НАГОРОДА – ВДЯЧНІСТЬ. ТРЕБА ЇЇ ЦІНУВАТИ

- Ви говорили, що Krop:hub в перші дні повномасштабної агресій став «розподільним вузлом», чи зберігається це зараз?

- Ми завжди пропонували себе як майданчик нетворкінгу. У нас і раніше була купа спільних ініціатив з іншими громадськими організаціями. А в перші дні повномасштабної війни багато директорів різних громадських організацій, комунальних закладів, ініціатив («ДІЯ», «Територія успіху», «Янгол життя») прийшли до нас і ми разом визначали напрямки роботи. Зараз є 5 організацій, з якими ми постійно співпрацюємо, кожна відповідає за свій напрямок.

Є певна волонтерська етика, щоб нікого не образити і, щоб у той же час, кожен був оцінений: якщо тобі інший волонтер допомагає закрити запит, ти не можеш виставляти це як чисто свій звіт. Треба або правильно висвітлювати, або повністю передавати запит на інших волонтерів, щоб вони його закривали і у себе звітували.

Я дуже не люблю, коли дзвонять волонтери з інших областей або громад і кажуть: нам треба зібрати те-то і відправити, можете нам допомогти? Кажу: а ви можете просто передати мій телефон військовому чи підрозділу, а ми вже їм закриємо запит. Це ж типу, волонтер у волонтера взяв – від перестановки доданків сума не змінюється. Можливості не збільшуються. А от, коли у нас було багато чогось, то ми завжди ділилися. Волонтери важко й багато працюють і єдина нагорода – вдячність. Треба її цінувати.

- До того ж, волонтерство – це дуже відповідальність, через вас проходять величезні суми коштів, і за кожну копійку треба звітувати...

- Це справді так. Ми опрацювали понад 10 мільйонів гривень людських коштів. Декларуючи збір, ми маємо максимально якісно його провести, це ж не просто – накидайте нам грошей, а ми будемо вирішувати, що купувати. Ні. Це на конкретні цілі, на конкретні підрозділи: купити, привезти, правильно оформити і передати. Безумовно, є людський фактор… Кілька разів нас ледь не «кинули» з автомобілями. Якось була затримка на митниці, коли ми дрони не могли забрати (а їх 8 штук по 100 тисяч кожен в тій посилці було!). Але ти взявся це робити, а значить, відповідаєш за це всім, що в тебе є. Плюс – відповідальність в публічному полі.

Стосовно мене особисто, то маючи статус депутатки (потім – кандидатки на посаду, яку згодом призначили), всі мої дії роздивляються під лупою. Тому, ми чітко розподілили, хто за що відповідає – я відповідаю за комунікацію, а грошей ніколи не торкаюся. Не моя це карма – гроші. У волонтерстві треба робити те, що у тебе найкраще виходить.

Це щось на зразок «сродної праці», яка була однією з ключових категорій в системі філософських і соціологічних поглядів Сковороди. Тобто праці, що відповідає вашим здібностям і нахилам, яка буде приносити задоволення і тому вдаватись найкраще. «Творчі волонтери» – яскравий приклад. Від того, що співак буде завантажувати-розвантажувати фуру, набагато менше користі, ніж якщо він 20 хвилин поспіває і йому накидають 5 тисяч гривень пожертв.

Те ж стосується фотографів і відеографів. Вони спочатку намагалися фізично допомагати, наприклад, Олександр Майоров. Я кажу: Саню, бери фотоапарат знімай, нам архів потрібен, бо ні у кого немає ні часу, ні можливостей! Ми потім будемо жалкувати, що ніхто не сфотографував, коли ми 10-тонники завантажували! Зараз ми з Державним архівом працюємо, передаємо всі наші відео і фото.

Ми все добре розподілили: були виробництва, які шили одяг, робили вишивку, а потім – повністю переформатувалися на військову амуніцію. Хто готував їжу, перейшли на потреби армії – роблять спеціальну заморозку, яку ми на фронт возимо. Училище, де навчають зварюванню, почало варити буржуйки.

Є ІТ-спеціаліст, який перекваліфікувася на тренера з аеророзвідки дронами. Він їх спочатку купував, потім розбирався як вони працюють, потім став думати, як з трьох дронів зробити один і управляти ним. У людини є до цього хист.

- У Кропивницькому є кілька підприємств, які колись працювали, в тому числі, і на оборонну промисловість. Чи застосовуються зараз їхні потужності? Чи це, напевно, воєнна таємниця?

- Будемо вважати, що це воєнна таємниця. Але дуже багато робиться на індивідуальному рівні, місцеві техніки-любителі почали робити всякі різні «штуки»: щось стало серійним, щось – під грифом «секретно». Волонтери не могли добитися доступу туди, тому що він надається тільки за погодженням керівника військової адміністрації, і все, що там відбувається, не йде на загал. Так правильно, так і має бути.

Я зараз чітко відчула, що волонтери мають займатися своїми справами і бути децентралізованими від влади. Волонтерство з владою має взаємодіяти, але не інтегруватися у владу, тому що тоді воно втрачає свою магію, ту, яка є, коли ти вільний.

І обов’язково треба переводити волонтерство на рейки сталості, щоб коли закінчиться війна, воно вже було вплетено в наші традиції, звичаї. Людина має робити якусь гарну соціально корисну справу. А яку – вже вибирає сама. Якщо співає гарно, може робити це на благодійних заходах, чи готувати щось, або шити. Ми всі дуже сильні і маємо працювати над тим, щоб наблизити нашу Перемогу.

Любов Базів, Київ

Фото: з архіву Катерини Колтунової