Тарас точно наш батько-засновник

Він створив деякі речі, на яких наша країна і досі тримається.

● Він зробив ідею України інклюзивною. "Козацький міф" він поширив на широкі маси людей, передусім на селян.

● Він дав хліборобам відчуття належності до воїнства. Може, не стільки дав, як нагадав. І цей ейдос хлібороба-воїна – людини, яка піклується про майбутнє, вирощуючи живе, але коли треба, то візьме шаблю, мушкет чи джавелін у руки і піде воювати – він і досі ого-го, як з нами живе.

● Він створив ого-го який "вірусний контент". Причому вірусний на сотні років уперед. Особливість його поезії – в тому, що її повторюють, "мемизують" і співають. Це література, яка проникає в тіла (бо стає співом) і яка виходить далеко за межі автора (бо повторюється великою кількістю людей). Мабуть, Тарас – найбільш "мемизований" письменник у світовій літературі. Хіба що після Христа.

● Він довів, що нація може творитися без суверена і до суверена. І тоді вона суверену може диктувати правила гри. І може вижити без держави якийсь час, якщо має сильні низові інстинкти і низову комунікацію. Наша нація не зовсім політична і не зовсім етнічна, вона ботанічна.

● Він показав, що Україна справді здатна постати з попелу. Шевченко зʼявився тоді, коли в росімперії вже встигли оголосити епітафію по Україні – зробив це Пушкін у "Полтаві", зробив це, певною мірою, навіть Гоголь, на жаль. Про це писав Маланюк, і правильно писав. І саме Шевченко і Кирило-Мефодіївці (Костомаров, зокрема) це заперечили. Тому, так, Україна в його особі – постала з мертвих.

● Можливо, ця здатність до регенерації – одна з особливостей нашої історії. Мабуть, не лише нашої. Так буває – спільноти повстають з довгої сплячки і довгого забуття – якщо мають десь усередині, в глибині, ті сили, які ховаються під землею, а потім проростають.

Така от ботанічна антропологія.

Володимир Єрмоленко
FB