3 травня – Всесвітній день свободи преси. Як із цим у воюючій Україні

Свобода слова під час війни – українські реалії. Укрінформ спитав про них відомих журналістів та медіаменеджерів

Всесвітній день свободи преси покликаний нагадати, що журналісти, у виконанні своєї місії, залежать винятково від читача й глядача, і будь-який тиск з боку влади неприпустимий. Під час режиму воєнного стану – в якому зараз перебуває наша країна – існує законна можливість певного обмеження свободи слова, що має на меті унеможливити, аби цією свободою скористався ворог для розповсюдження фейків, паніки, та розпалювання внутрішньої ворожнечі.

Ми поставили відомим українським журналістам та медіаменеджерам одне питання: – Яким чином вплинуло на свободу слова та свободу вираження поглядів в Україні повномасштабне вторгнення російських військ та введення воєнного стану?

УКРАЇНСЬКА ЖУРНАЛІСТИКА БІЛЬШЕ НІКОЛИ НЕ БУДЕ ТАКОЮ, ЯК БУЛА ДО 24 ЛЮТОГО 2022 РОКУ

Оксана Романюк, українська правозахисниця, директорка журналістської НГО "Інститут масової інформації" (ІМІ):

За результатами анонімного онлайн-опитування журналістів, проведеного Інститутом масової інформації наприкінці 2022 року, 43,4% опитаних вважають, що стан свободи слова в Україні у 2022 році погіршився. Водночас 30,2% не змогли відповісти на це запитання, ще 21,1% журналістів вважають, що стан свободи слова не змінився, а для 5,3% респондентів він навіть покращився.

Найголовнішими проблемами, пов’язаними зі свободою слова, медійники вважають російську агресію та її наслідки для медіа та журналістів (82,5% опитаних). На другому місці – проблеми з доступом до інформації та закриття реєстрів, що значно ускладнило роботу медіа (63,2%). На третьому місці – перешкоджання, проблеми з акредитацією та доступом до об'єктів (про це згадали 57,5% респондентів).

Далі йдуть обмеження, що стосуються виробництва та поширення контенту у воєнний час (48,2% опитаних) і кіберзлочини – DDoS-атаки, фішинг (38,6% опитаних). Сума відповідей не дорівнює 100%, оскільки респонденти могли обрати кілька відповідей.

Великим викликом для журналістів стали економічні та фінансові труднощі – про це зазначили 75,4% опитаних ІМІ журналістів (для порівняння: у 2021 році економічні виклики вказали як актуальні тільки 49% журналістів). На другому місці – складні умови роботи та побуту, пов'язані з постійними відключеннями електрики й зв'язку (про це зазначили 67,3% респондентів); на третьому – психологічне виснаження, неможливість відпочити, постійний стрес (63,3% опитаних журналістів).

Безпекові виклики, постійні загрози обстрілів розділили четверте місце серед викликів разом зі зростанням популярності телеграм-каналів з маніпуляціями, дезінформацією (про них згадали 54,4% опитаних). Ще 31,1% опитаних як виклики згадали про проблеми в комунікації з державними органами. І 29,9% вказали про звуження спектра тем та неможливість якісно працювати із запитами та реєстрами.

Про актуальність фінансових викликів свідчить і те, що 61,3% опитаних журналістів вказали, що їхній фінансовий стан погіршився у 2022 році. Водночас у 27,3% опитаних журналістів фінансовий стан не змінився, а 11,4% мали тут навіть покращення, хоча серед таких респондентів частина зазначила, що їм довелося залишити журналістику і знайти іншу роботу.

Безумовно, повномасштабна війна стала головним викликом. За рік та два місяці з початку повномасштабного вторгнення Росія скоїла 509 злочинів проти журналістів та медіа в Україні – такими є дані Моніторингу російських воєнних злочинів, що здійснює Інститут масової інформації.

Ми уявити не могли, що протягом року загине 53 наших колеги, хтось просто у себе вдома від російського обстрілу, а хтось під час виконання професійних обов’язків, хтось в рядах ЗСУ.

За понад рік Великої війни ми в ІМІ самі пройшли велику еволюцію. З перших днів ми працювали над тим, щоб завезти в Україну захисне обладнання для журналістів, доставити його в найгарячіші точки, підтримати редакції і медіа, які потерпали від російської агресії. Ми також в перший же день запустили фіксацію воєнних злочинів РФ проти медіа. Когось з журналістів треба було терміново вивозити, хтось опинився в окупації і потребував незасвічених засобів зв’язку, у когось в будинок прилетіла ракета і родина втратила все, хтось пропав і треба було шукати... Ми стали сумнішими, але сильнішими і злішими. За цей рік ІМІ відкрив десять медіахабів, де журналісти можуть скористатися обладнанням, пройти тренінги, де є генератори і інтернет. Підтримали сотні редакцій і тисячі журналістів.

Разом з українськими медійниками ми живемо зараз з цим постійним болем, але з вірою в нашу перемогу, і докладаємо зусиль щоб російське зло було покаране. Так, зникла фінансова стабільність, над головами в будь-який момент можуть летіти ракети і дрони з вибухівкою, все більше колег долучаються до лав ЗСУ. Але ті медіа, які все ж вижили, на практиці побачили свою цінність для аудиторії і свій вплив.

Українська журналістика більше ніколи не буде такою, як була до 24 лютого 2022 року. Багато тих, хто раніше погоджувався на умови політичних гравців, тепер готові боротися за свої цінності, і зацікавлені в якості і професійних стандартах. І в цей день, хотілося б побажати нашим колегам сил, перемог і – більше турбуватися про себе, – сказала директорка журналістської НГО "Інститут масової інформації" Оксана Романюк.

Є БАГАТО ОБСТАВИН, ЯКІ НАКЛАДАЮТЬ НА ВЛАДУ І НА ЖУРНАЛІСТІВ ПЕВНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

Лариса Івшина, головна редактор газети «День»:

- Як вплинула і якою вона має бути, це трошки різні дві ситуації. Повна свобода слова і війна – це речі, які мало між собою пов’язані. І до цього треба ставитися з розумінням. Але, звісно, є багато обставин, які накладають на владу і на журналістів певні зобов’язання.

На владу – щоб не скористатися цим і не перегнути палку, не накинути таку цензуру, від якої потім, коли війна закінчиться, складно буде відмовитися. А від журналістів – вимагається внутрішня культура, яка б показувала, чого не можна, навіть, тоді, коли над тобою ніхто не стоїть.

Обставини мають стимулювати журналістів нарощувати якість, тому що навіть контрпропаганда дає ефект тоді, коли робиться на високому рівні і з хорошим смаком. Якщо це є, то тоді навіть в умовах війни, журналістика залишається цікавою, агітує і додає Україні багато нових прихильників. Це дуже важливо, бо маємо залучати союзників не тому, що постраждали, а тому, що ми сильні. Війна відкриває для України такі можливості, що треба не втрачати жодного дня, щоб здобути нові шанси – і сьогодні, і на завтра.

Що стосується військової журналістики, то не можна сказати, що вона зараз дуже помічена іншими ЗМІ. А мені хотілося б, щоб вона була в фокусі уваги, тому що традиційно вона у нас була дуже сильна і залишається такою.

І Андрій Цаплієнко, і Юрій Бутусов – лауреати нашої щорічної премії Джеймса Мейса, яка давалася не тільки за високий професійний рівень, а й за моральні якості, за репутацію. І Олександр Клименко, який на фронті знімає, і Микола Тимченко, і фотографи Євген Сосновський та Євген Малолєтка, який знімав Маріуполь і став ньюзмейкером для світових ЗМІ – це все військова журналістика. Хотілось би, щоб вона була в центрі уваги, наприклад, того ж «марафону однієї кнопки». Я, наприклад, не бачила жодного з них, як гостя спеціальної студії, натомість там дуже багато «хороших русских» і здається, що з цим в Україні перебір.

Без якісної журналістики вільної журналістики в країні неможливо досягти змін. Звісно, якщо ми хочемо бути членом Європейського Союзу, то повинні розкувати найкращі сили нашого суспільства.

Те, що весь медіапростір зараз зведено до марафону «Єдиних новин» є, на мою думку, не зовсім правильним і пояснюється правилами внутрішньовидової і партійної боротьби, яка не зупиняється, незважаючи на війну. І це є проблемою для українського суспільства. Можемо уявити, що почнеться згодом, і журналістика тут вже не виступає арбітром, тому що припинився обмін думками, немає середовища каналів, які не увійшли до «Єдиних новин», але теж мають право голосу. Звісно, критика такого рішення була в ті дні відсутня за замовчуванням, і журналісти погодилися на це, особливо перша фаза пройшла цілком толерантно. Здавалося, що ця атмосфера запанує надовго, але потім, я не знаю хто перший порушив цю домовленість. І якщо «марафон однієї кнопки» на перших порах ще сприймався, то чим далі, тим більше почало виглядати, що це штучне. Думаю, правильно було б з боку влади зробити кроки на випередження, і не чекати поки незадоволення буде нагромаджуватися.

Велика увага має приділятися і культурній журналістиці, культурою має бути пронизано все. Всі ж згадують слова Черчилля, коли йому під час Другої світової запропонували вирішити бюджетні проблеми за рахунок культури: якщо ми будемо затискати культуру, тоді заради чого ми воюємо? Те саме, якщо затискати історію, згадайте про спротив рішенню попереднього міністра освіти, який вирішив, що історією можна пожертвувати на тестуванні! Всі попередні 30 років ми деградували в цьому плані, бо як на мене, історія мала зайняти місце центрального нерву освіти ще з початку 90-х.

У нас війна з росією іде не так за території, як за місце в історії. Вони хочуть нас витіснити, стати нами, вилучають зі своїх підручників згадку про те, що Київ був столицею Русі. Культура і історія, це не останній рядок у бюджеті. Можливо, через це ми мали такі складні стосунки між регіонами, бо не робили внутрішню українську інтеграцію, яка б мала йти попереду європейської, – сказала Лариса Івшина.

СВОБОДА СЛОВА МАЄ ЗАЛИШАТИСЯ ПРАВОМ КОЖНОГО. ОДНАК СЬОГОДНІ ВОНА ОБМЕЖЕНА ІНТЕРЕСАМИ НАЦБЕЗПЕКИ

Олександр Харченко, генеральний директор Національного інформаційного агентства Укрінформ:

Достовірність інформації, професійність та повага до читача – це важливі складові для будь-якого медіа, з цього складається репутація ЗМІ. Так було завжди і лишається незмінним. Нинішні часи, звісно, додали викликів – найперше, маємо задокументувати усі події російсько-української війни. Може й пафосно звучить, але наша місія має – зробити так, щоб ані ми, ані світ вже ніколи не забували про злочини росіян проти України.

Найважливіше, щоб у часи випробувань, які зараз проходить Україна, незмінними залишалися цінності медіа – принципи, якими вони керуються у своїй діяльності і які визначають їхню роль у суспільстві.

З першого дня повномасштабного вторгнення журналісти та фотокори Укрінформу 24/7 ведуть хроніку російсько-української війни. Фіксуємо усі події, і це – безцінний матеріал для майбутніх поколінь.

Щодо прокремлівських ЗМІ мало бути б жорстке законодавче регулювання, принаймні, у 2014 році, коли почалася війна росії проти України. Натомість мали цілодобове “віщання” телеканалів медведчука, мураєва та інших. Чи усвідомлюють сьогодні люди, які працювали там свою відповідальність? Прикриваючись свободою слова, вони цілодобово просували наративи та фейки кремля, наближали цю війну “як могли”. І прикро, що чимало з них ми і нині бачимо в ефірах.

Право на свободу вираження поглядів є одним із основоположних прав людини. Безперечно, свобода слова має залишатися правом кожного, однак сьогодні ця свобода обмежена інтересами національної безпеки. Маємо зіставляти дві речі – важливість свободи слова та життя наших співгромадян, які росія продовжує забирати щодня.

Маємо розуміти відповідальність за кожне своє сказане, опубліковане слово чи думку. За даними Міноборони, 80% розвідувальної інформації ворог отримує з відкритих джерел, тож, свобода слова обмежується інтересами оборони держави – такими є умови воєнного стану, – сказав керівник Укрінформу.

ПІД ЧАС ВІЙНИ В УКРАЇНІ МИ БАЧИМО ЗБЕРЕЖЕННЯ І КАНАЛІВ ДОСТУПУ, І МОЖЛИВОСТЕЙ ДЛЯ СВОБОДИ СЛОВА, ХОЧА І В ДЕЩО ЗВУЖЕНОМУ ФОРМАТІ

Наталія Лигачова, голова ГО "Детектор медіа", шеф-редактор групи видань «Детектор медіа»:

– Повномасштабне вторгнення Росії та воєнний стан в Україні призвели до гібридної ситуації у сфері свободи слова. З одного боку, відбулася певна монополізація телеефіру державою через створення національного телемарафону "Єдині новини", куди увійшли як суспільний мовник, так і всі олігархічні комерційні телеканали, а також державний канал "Рада". Безумовно, редакційна політика національного телемарафону контролюється та координується державою, владою. Паралельне вимкнення з цифрового ефіру опозиційних каналів "Прямий", 5-ий, "Еспресо" призвело до звуження можливості аудиторії отримувати плюралістичну інформацію, хоча ці телеканали продовжують мовити через супутник та інші платформи доступу.

Водночас, не відбулося націоналізації жодного медіа в Україні, що дозволяє закон про воєнний стан. Протягом широкомасштабної війни був прийнятий Закон про медіа, практично, всупереч логіці війни, а перш за все для виконання вимог для вступу України в Європейський Союз. І законопроект протягом 2022-го року був суттєво лібералізований у порівнянні з тієї версією, яка просувалася владою до 24 лютого 2022 року. Зокрема, що стосується регулювання діяльності онлайн-медіа, були враховані практично всі пропозиції громадянського суспільства щодо його пом'якшення. Врешті Закон про медіа отримав схвальну оцінку Європейської комісії.

Також ми стали свідками саморегулювання медіа під час війни. На початку повномасштабної війни практично всі проукраїнські ЗМІ, включаючи опозиційні, відмовилися від критики влади. Але поступово почали повертатися до неї. Зараз ми бачимо повернення журналістів-розслідувачів до тем корупції, зловживань влади тощо. Хоча, безумовно, певне самоцензурування є – чутливих тем з погляду на те, чи не використають їх висвітлення в своїх пропагандистських цілях російські агресори. А також є контроль влади за інформацією безпосередньо з фронту. Хоча й тут відбувається постійний – іноді ефективний, іноді ні – діалог між журналістами, зокрема Медіарухом, та владою, військовими стосовно меж такого контролю.

Також держава, наразі, не регулює масштабно та не контролює соцмережі, за винятком кричущих випадків антиукраїнської та зрадницької діяльності, яка припиняється СБУ.

Таким чином, під час широкомасштабної війни в Україні ми бачимо збереження і каналів доступу, і можливостей для свободи слова та свободи вираження поглядів, хоча і в дещо звуженому форматі, – переконана голова ГО "Детектор медіа" Наталія Лигачова.

У ВЛАДИ ВИСТАЧИЛО РІШУЧОСТІ, АБИ РОЗГРОМИТИ БІЛЬШІСТЬ ПРОРОСІЙСЬКИХ МЕДІА ЩЕ ДО ПОЧАТКУ ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ

Отар Довженко, голова Незалежної медійної ради:

- Режим воєнного стану – законна причина обмеження свободи слова, бо цією свободою може скористатись ворог для дезінформації, поширення паніки, зневіри, роздмухування внутрішніх конфліктів. Саме це відбувалось в Україні протягом попередньої фази війни – проросійські медіа користувались свободою слова, аби руйнувати Україну зсередини і готувати інформаційний плацдарм для вторгнення. На щастя, у влади вистачило рішучості, аби розгромити більшість проросійських медіа ще до початку Великої війни. Якби канали Медведчука, «Наш», «Страна» та інші проросійські медіа працювали в Україні у перші тижні після 24.02.2022, це могло б коштувати більшої кількості загиблих і знедолених, втрачених і зруйнованих територій.

З іншого боку, закон дозволяє обмежувати свободу слова лише з міркувань національної безпеки і оборони – інші мотиви тут невиправдані. Ми ж бачимо, що влада, взявши медіапростір під контроль, зробила певні кроки, які неможливо пояснити потребами оборони. Це позбавлення ефіру 5 каналу, Прямого та «Еспресо» – каналів, близьких до опозиційної партії «Європейська солідарність». Не завжди виправданими здаються обмеження висвітлення подій на прифронтових і звільнених територіях. Був інцидент, коли за приїзд у Херсон раніше за президента журналістів карали позбавленням акредитації; а ще — ініціатива поділити Україну на «кольорові зони». Також питання викликає експропріація майна телеканалів політиків-зрадників. Наприклад, майно 4 каналу, який належав знищеному на Херсонщині зраднику Ковальову, передали «Держкіно» – це установа, яка не має стосунку до телемовлення. А техніка каналу «Наш» і каналів Медведчука невідомо куди поділась. Якщо у прислужників Росії вилучають майно, воно має використовуватись прозоро.

Але поза тим, я не бачу проблем із обмеженням свободи слова в Україні. Медіа працюють вільно, військової цензури нема (хоча могла би бути), а тим журналістам і виданням, які публікують щось, чого військові просили не розголошувати, поки що не загрожує покарання, – вважає голова Незалежної медійної ради Отар Довженко.

ПОПРИ ЗАЛЯКУВАННЯ, ЖУРНАЛІСТИ-ФРИЛАНСЕРИ КРИМ.РЕАЛІЇ ПРОДОВЖУЮТЬ ПРАЦЮВАТИ В ОКУПОВАНОМУ РОСІЄЮ КРИМУ

Володимир Притула, керівник проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії»:

І до початку широкомасштабного вторгнення журналісти Крим.Реалії працювали в Криму у вкрай важких умовах. Тиск, цькування, переслідування, обшуки, арешти, засудження — були частиною життя і роботи наших колег, які перебували на Кримському півострові. Фрілансер Крим.Реалії Владислав Єсипенко у березні 2021 року був заарештований, а в серпні 2022 році був засуджений в Криму до 5 років ув'язнення і зараз перебуває в виправній колонії в Керчі. До арешту він кілька років передавав з Криму інформацію і відео на соціальну, економічну та екологічну тематику. Через війну Єсипенко не може повноцінно спілкуватися зі своїм адвокатом та родиною, яка перебуває на материковій Україні, менш реалістичними стали перспективи його обміну і дострокового звільнення.

Блокування сайту КР і низки месенджерів на початку війни ускладнили спілкування з кримською аудиторією, а посилення на півострові репресивних заходів проти журналістів, правозахисників, пацифістів і, загалом, інакодумців призвело до зменшення джерел інформації, ускладнень в її пошуку та верифікації. Особливо це відчутно стало після оголошення путіним часткової мобілізації, коли Крим була змушена покинути частина чоловічого населення. В результаті Крим.Реалії втратив кількох своїх кореспондентів. Ті ж, які лишилися, вимушені працювати під постійною загрозою їхнім свободі та життю.

Попри тиск і залякування, журналісти-фрілансери Крим.Реалії продовжують працювати в окупованому та анексованому росією Криму, надаючи унікальний контент. Зважаючи на блокування сайтів КР в Росії і на окупованих українських територіях, головними майданчиками поширення інформації КР стали соцмережі. Зокрема, кількість взаємодій на каналах КР в Телеграмі та Ютюбі виросла за останній рік у кілька разів. Суттєво зросла кількість підписників і взаємодій і в Інстаграмі, попри те, що він блокується в Росії і Криму.

Окрім правозахисної тематики, яка з початком широкомасштабної війни, залишалася пріоритетною для КР, ми продовжуємо розслідування про корупцію і звертаємо увагу на масштабну мілітаризацію Криму та загрози, що виникають, зважаючи на це, для місцевого мирного населення. Спільно з колегами РС і фрілансерами в Криму створили унікальну інтерактивну карту з понад двома сотнями російських військових об'єктів на Кримському півострові .

Журналісти Крим.Реалії від початку широкомасштабної агресії росії працюють і в зоні бойових дій на півдні України, де теж стикаються з небезпекою і загрозами їхньому життю, – розповів керівник проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії» Володимир Притула.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПОЛЕ ФРАГМЕНТОВАНЕ, ВИКРИВЛЕНЕ, А УКРАЇНЦІ ОТРИМУЮТЬ НОВИНИ У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ

Андрій Яніцький, економічний оглядач "Еспресо ТБ", екс-директор Центру журналістики Київської школи економіки:

Після повномасштабного вторгнення ситуація зі свободою слова в Україні погіршилася. Є у цієї ситуації як об'єктивні, так і суб'єктивні складові.

Об'єктивно у перші дні вторгнення держава задля інформаційної безпеки мала запровадити обмеження. Рішення зі створенням «Єдиного марафону новин» виглядає вдалим як ідея. На практиці воно було реалізовано у вкрай невдалий спосіб. Частина телеканалів, зокрема й Еспресо, не були залучені.

Також об'єктивною необхідністю було запровадження системи акредитації для висвітлення бойових дій. Але, знов-таки, реалізація була невдалою, що вже призвело до скандалів. Наприклад, позбавлення та повернення акредитації журналістам, які першими опинилися у звільненому Херсоні…

Зрозумілим є зникнення та переміщення багатьох ЗМІ з окупованих та прифронтових територій. Брак професійних кадрів на ринку, скорочення рекламних бюджетів – цього не можна було уникнути. Але держава могла би фінансово підтримати такі медіа. Натомість, гроші йдуть на єдиний марафон, який вже, на мою думку, виконав свою мобілізаційну функцію і існує за інерцією, а локальні медіа зубожіють та існують лише завдяки іноземній допомозі.

У підсумку ми бачимо, що інформаційне поле фрагментоване, викривлене, а українці отримують новини у соціальних мережах.

Додам, що із прийняттям нового закону про медіа повноваження Нацради зросли, що у майбутньому може погіршити ситуацію зі свободою слова. Журналісти мають об'єднуватися у професійні організації, щоб захищати свої права. Організації, що існують, роблять багато, але цього недостатньо, – впевнений Андрій Яніцький.

ВІЙНА ЗНИЩУЄ ЕКОНОМІЧНІ ПІДВАЛИНИ УКРАЇНСЬКИХ МЕДІА, НАСАМПЕРЕД ЛОКАЛЬНИХ

Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України:

- Безумовно, в умовах війни свобода слова певною мірою згортається, і нерідкісними є випадки, коли журналісти за можливість виконувати професійні обов’язки сплачують найвищу ціну – своїм здоров’ям та життям.

За умов війни найбільша загроза, яка тільки може бути – це російські окупанти, котрі з першого дня повномасштабного вторгнення демонструють, що для них медійники – це бажана мішень. Журналісти становлять небезпеку для їхньої збройної агресії і пропаганди. Цю сумну істину підтверджує трагічна статистика, яку веде НСЖУ. Від 24 лютого 2022 року в Україні під час виконання своїх професійних обов’язків загинуло 13 працівників медіа. Загалом від рук російських загарбників як цивільні жертви і як мобілізовані до Сил оборони України бійці загинули 56 медійників (на момент виходу матеріалу до цієї трагічної статистики додалося ще два імені – журналісти Володимир Бондаренко та Володимир Мукан. Вічна пам’ять і Слава героям. – ред).

В умовах воєнного часу для журналістів і медіа встановлено певні обмеження на поширення інформації, яка може зашкодити національній безпеці. Військово-політичне керівництво країни запроваджує правила воєнної акредитації, в яких обумовлено обов’язки медійників щодо дотримання правил поведінки в зонах, наближених до лінії фронту. Звісно, будь-які обмеження в журналістських колах завжди сприймаються доволі гостро. Але за умови відвертого обговорення і обґрунтування необхідності запровадження цих обмежень журналісти готові сприймати роз’яснення. При цьому, вони не готові до неповаги до своїх прав, до безапеляційних та зневажливих рішень.

Ми мусимо про це говорити, водночас наголошуючи, що за рівнем загрози для свободи слова в Україні головну небезпеку становлять безпосередні атаки окупантів-росіян на журналістів та медіа.

А ще одним фактором обмеження свободи слова та доступу українців до джерел інформації є економічна криза, викликана війною. Війна знищує економічні підвалини українських медіа, насамперед локальних. Через економічні причини третина українських редакцій призупинила або припинила свою діяльність, і сотні журналістів утратили роботу.

Інформаційний простір України сьогодні згортається. Зберегти його, по-справжньому захистити свободу слова, забезпечити доступ українців до інформації, яка особливо важлива під час війни, можуть міжнародні програми економічної підтримки українських журналістів та медіа.

Про величезну роль і важливість журналістів, які працюють на місцях, і локальних ЗМІ свідчать відгуки читачів газет із деокупованих і прифронтових територій – тих газет, вихід яких наразі відновлено за підтримки Національної спілки журналістів України і міжнародних донорів. Жителі Херсона, Ізюма, Снігурівки та інших міст, зруйнованих російськими військовими в період окупації та після неї, жителі Оріхова, Змієва, Золочева, які систематично зазнають російських атак, жителі Бахмута, які були змушені масово залишити рідне місто, отримують свої звичні місцеві газети, які є голосом правди, які зберігають життя, допомагають людям ухвалювати правильні рішення, рятують їх та їхніх близьких.

Всесвітній день свободи слова – це гарна нагода висловити подяку тисячам українських та міжнародних журналістів за їхню відданість професії, за те, що вони в нинішній воєнний час продовжують робити важливу справу заради перемоги в Україні правди і справедливості. Журналісти важливі!

Любов Базів. Київ