Роман Сущенко, колишній політв'язень кремля

Цей співрозмовник не потребує особливого представлення. Колишній журналіст Укрінформу, власний кореспондент агентства у Франції, який у 2016 році був свавільно арештований у Москві та засуджений до 12 років ув’язнення.

За його звільнення з російської колонії роками боровся не лише Укрінформ, але й численні представники української та міжнародної громадськості. З Романом Сущенком вдалося поспілкуватися, коли він разом із іншими колишніми політв’язнями кремля здійснював тур ключовими європейськими столицями з єдиною метою – нагадати, що сотні українців продовжують роками перебувати у російській неволі і що навіть попри трагічні обставини повномасштабної війни ми не маємо забувати про гостру необхідність боротьби за їхнє негайне звільнення з російських катівень. Про ці зусилля Роман Сущенко  розповів в інтерв'ю Укрінформу.

В ЄВРОПІ НЕ ЗАБУЛИ ПРО УКРАЇНСЬКИХ ЗАРУЧНИКІВ КРЕМЛЯ

- Ви щойно здійснили європейський тур спільно із іншими колишніми політв’язнями, яких вдалося звільнити з російської неволі. Хто організовував цю поїздку, якою була її головна мета?

- Цей візит є частиною адвокаційної кампанії, яку організувала українська Платформа звільнення політв’язнів.  Нагадаю, що її співзасновниками стали політв’язні, які були звільнені з російських тюрем  до 2022 року. Серед них – Ахтем Чийгоз, Олег Сенцов,  Володимир Балух, ваш покірний слуга (Роман Сущенко – ред.),  Олександр Кольченко, Едем Бекіров, Євген Панов, Ісмаїл Рамазанов та інші.

Зараз ця адвокаційна кампанія під назвою «Голоси окупації» відбулася у трьох країнах Європейського Союзу – це Чеська Республіка, де там ми відвідали Прагу, Королівство Бельгія, а саме - Брюссель, і Париж у Франції. У цій подорожі беруть участь четверо засновників Платформи: Володимир Жемчугов, Ігор Козловський й Павло Гриб та її координатор Ігор Гриб.  

У Празі ми взяли участь у роботі міжнародної конференції «Шукаючи справедливість для України; у контексті Jus ad Bellum» (з лат. право держави до ведення війни – ред.), головною метою якої було обговорення механізмів притягнення до відповідальності росії як країни-агресора за злочини в Україні.

Це була зустріч високого рівня, яку відкривали ключові особи чеського парламенту: голова Сенату Чехії Мілош Вистрчіл і голова палати депутатів Маркета Пекарова Адамова, а також Голова Верховної Ради України  Руслан  Стефанчук. Під час конференції, зокрема, звучала тема звільнення українських політв’язнів, які знаходяться в росії та на окупованих територіях, питання їх повернення, фізичної та психологічної реабілітації.

Це була потужна конференція за участі представників чеського уряду, офісу Генерального прокурора країни, європейських інституцій, неурядових організацій, які відстежують та фіксують російські злочини та допомагають їх жертвам. Крім нашої організації,  там були представлені й інші українські партнери, зокрема, Олександра  Романцова, яка очолює одну з українських правозахисних організацій («Центр громадянських свобод» - ред.).

- Тобто, ваша поїздка була присвячена саме притягненню до відповідальності російських агресорів за злочини на території України?

- Не лише. Це була одна із головних тем у Чеській Республіці. Але й там, і в інших країнах ми піднімали тему звільнення політв’язнів, цивільних заручників кремля, та їх подальшої реабілітації. Про це  ми говорили і в Празі, і в Брюсселі, і в Парижі.

РОСІЙСЬКІ ЗАГАРБНИКИ КИДАЮТЬ ЗАХОПЛЕНИХ УКРАЇНЦІВ У СПРАВЖНІ КОНЦТАБОРИ

- Чи є у Вас інформація, скільки саме українських політичних в’язнів все ще знаходяться у російській неволі, на території росії або тимчасово окупованих територіях Криму й Донбасу?

- Ця  інформація постійно змінюється, але йдеться про сотні людей. Лише на території окупованого Криму були затримані  та  незаконно ув’язнені понад 180 людей, з яких 118 вже кваліфіковані як політичні в’язні. Я вже не кажу про тих цивільних заручників, які захоплені та перебувають на окупованих територіях Донбасу або незаконно вивезені у пенітенціарні заклади та концтабори на території росії. Тобто, точний перелік  цих осіб дуже важко фіксувати. Але тих, про кого ми знаємо, надаємо у списках нашим європейським партнерам. Вони нас про це просили.

Серед таких заручників кремля, наприклад, Валентин Вигівський, який вже дев’ятий рік перебуває в ув’язненні зі свавільним вироком в 11 років. Якщо  повертатися до так званої «справи кримських диверсантів», варто згадати про Євгена Панова, якого вдалося витягти завдяки величезним зусиллям і який наразі є одним із засновників Платформи із звільнення політв’язнів.

У цій справіи проходив також Андрій Захтій, він відсидів п’ять років за російським вироком, але його не випустили з росії і знову відправили до концтабору, так званого «центру перебування іноземних громадян».  Практично, людина ні за що відбула термін, і його знову кинули в концтабір. Варто згадати і Олексія Бессарабова (ув'язнений Росією на 14 років за «тероризм», перебуває вже 6,5 років за ґратами – ред.), Володимира Дудку (ув'язнений Росією на 14 років за «підготовку диверсії», перебуває вже 6,5 років за ґратами – ред.​), Дмитра Штиблікова (ув'язнений росією на 5 років за «зберігання зброї і підготовку диверсії» і після цього покарання ще на 19,5 років – ред.) та Олександра Марченка, засудженого до 10 років позбавлення волі за «шпигунство та незаконне переміщення військової техніки через кордон».

- Ви кілька разів використали слово «концтабір». Що це таке? Наскільки повною є інформація стосовно дії цих «установ» та долі наших громадян, які туди потрапляють?

- Цю лексику ми використовуємо зараз під час адвокаційної кампанії. Насправді, є інформація, що кілька десятків таких концтаборів створені лише на окупованих територіях Донбасу, а також у самій росії. Володимир Жемчугов та Ігор Козловський про це докладно розповідали під час усіх європейських зустрічей.

російська влада створила так звані пенітенціарні установи, які не схожі ані на слідчі, ані на штрафні ізолятори або на «звичайні» зони. Тобто, це певна огороджена територія, де утримують як цивільних українських заручників, так і військовополонених. Яке до них ставлення - , ми можемо лише уявити. Насправді, вже є свідчення жорстокого, нелюдського ставлення, достатньо подивитися на стан тих, кого вдається витягнути з російського полону або обміняти.

Ми знаємо, що велику кількість людей, українських чоловіків, окупанти вивезли з Бучі . Їх перевозили через територію білорусі у росію у вантажівках, по 35-40 осіб у кожній. Їх, цивільних людей, утримували як військовополонених, у жахливих умовах. Принаймні, хоча б частину цих людей вдалося знайти та звільнити. Але ж ми знаємо, що відбувається на тимчасово окупованих територіях України. Багато людей вважаються зниклими безвісти, але це означає лише те, що вони були насильницьким шляхом депортовані, інтерновані та знаходяться в цих «таборах». Інакше, як «концентраційні табори», ці утворення важко називати. Цих людей, всіх українських заручників, потрібно продовжувати шукати та повертати на Батьківщину. 

ВСІ ДАНІ ПРО УКРАЇНСЬКИХ БРАНЦІВ У РОСІЇ РЕТЕЛЬНО ДОКУМЕНТУЮТЬСЯ 

- Наскільки ви відчули солідарність з боку європейців, наскільки їм небайдуже до цієї теми?

- Насправді тут, у Європі, увага до долі українських заручників у росії є дуже відчутною. І це не якась «показова» емоція, вони дуже серйозно до цього ставляться. Під час зустрічі це проявлялося у багатьох деталях: жести, міміка, зміст розмови та відповідна реакція. Люди переживають, це неможливо «зіграти». Важливо, що йдеться не лише про політичних лідерів – сенаторів чи депутатів, спецпредставника ЄС з прав людини Еймона Гілмора, голів парламентських груп дружби, але й про виконавчий рівень, наприклад, про працівників секретаріатів, відповідальних дипломатів. Усі наші розповіді фіксувалися – велися аудіозапис та стенограма кожної такої зустрічі.

Ми говорили також про долю насильницьким шляхом депортованих в росію українських дітей. Про те, що діяти треба негайно, щоб повернути їх додому, оскільки просто зараз російська влада організовує процес їхнього «усиновлення» або «удочеріння». 

Мене особисто вразила реакція бельгійського депутата, голови бельгійської парламентської групи дружби з Україною Жоржа Даллемана. Тоді, під час зустрічі, він сказав: «Ми тут, у Бельгії, хочемо стати хрещеними батьками й мамами тим дітям, яких вивезли на територію росії». Тобто, вони хочуть розділити відповідальність за повернення та подальшу долю цих українських дітей разом із їх рідними батьками.

Європейці дуже серйозно ставляться до цього виду злочинів, до насильницької депортації. Це абсолютно ганебна, ница історія, яка падає на кремль величезною кривавою плямою. 

ГРОМАДСЬКА ПІДТРИМКА ТА АКТИВНІСТЬ МЕДІА РЯТУЮТЬ ЖИТТЯ ПОЛІТВ’ЯЗНІВ КРЕМЛЯ

- Які заходи міжнародного впливу можна очікувати за підсумками Вашої роботи?

- Ми знайшли багато партнерів у Чеській Республіці, у Бельгії та у Франції, щоб координувати спільні зусилля з пошуку свідчень, з пошуку інформації  щодо наших політв’язнів. Такі горизонтальні зв’язки допомагають впливати на урядові структури.

Офіційні особи, з якими ми зустрічалися, запитували про конкретні  «кейси» (справи – ред.) цих політв’язнів, включаючи хронологію їх затримання, особисті дані, фотографії та іншу інформацію, щоб використовувати у подальшій пошуковій роботі. Зокрема, така робота ведеться із тим же Міжнародним комітетом Червоного Хреста й Червоного півмісяця, такі організації працюють також на території російської федерації, і не лише там.  Важливо, щоб ці гуманітарні організації мали таку інформацію для пошуку наших політв’язнів, щоб з’ясувати, принаймні, де вони знаходяться і яким є стан їхнього здоров’я.

Ми домовилися про практичну допомогу нашим політв’язням, щоб, наприклад, перераховувати якісь кошти на їхні тюремні рахунки, щоб вони могли в магазинах купити елементарні речі або продукти. Насправді той раціон, який вони отримують у російських в’язницях, не дозволяє  підтримувати життєдіяльність організму. У неволі захворюваність лише зростає, особливо хронічні захворювання, і ми ризикуємо втратити  цих людей.

Ми також звернулися до європейських чиновників, депутатів Європарламенту, щоб створити у Брюсселі за допомогою консолідованого рішення та фінансування з боку Європейської Комісії Координаційний центр з повернення політв’язнів та з їх подальшої реабілітації. Для цього європейська сторона може ухвалити цільові програми підтримки, які б були спрямовані та орієнтовані на конкретну підтримку політв’язнів, цивільних заручників та їх психологічну реабілітацію після звільнення.

По-друге, ми запропонували також створити при Раді Європі спеціалізований інформаційний центр, який має надати світовим ЗМІ інформацію про наших громадян, які утримуються в неволі, а також про ті злочини, що коються по відношенню до них. Цей медійний майданчик міг би взяти на себе організацію круглих столів, у тому числі на експертному рівні, конференцій, брифінгів, щоби вся ця інформація стікалася в Європу. Свого часу така медійна увага до моєї справи, допомога з боку колег-журналістів буквально врятувала мені життя. 

ПРО УКРАЇНСЬКИХ ЗАРУЧНИКІВ НЕ МОЖНА ЗАБУВАТИ НАВІТЬ ПІД ЧАС ВІЙНИ

- Ще до війни, коли ви знаходилися у російській в’язниці, Європейський парламент ухвалив резолюцію на підтримку українських політв’язнів в рф та у Криму, де поіменно згадав більш як е 300 конкретних людей. Чи є така база даних  в Україні? Зрозуміло, що зараз головна увага держави зосереджена на боротьбі з російською агресією, але чи ведеться належна робота по звільненню політичних в’язнів, які вже багато років перебувають у російській неволі?

- На жаль, я вимушений констатувати, що питання про звільнення політв’язнів таі їх подальшу долю, так би мовити, відійшло на «другий план». Так, є у нас апарат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Ми чули звідти заяви, що наразі немає міжнародних механізмів для повернення цих цивільних заручників. Тобто, у контактах з міжнародними організаціями ми не можемо називати цих людей політичними в'язнями або ще якось, ми їх просто повертаємо. Не йдеться про те, що їх потрібно включати у списки на обміни. Але повертати треба – наших цивільних людей також катують у російських в’язницях. Що означає визначення «повертаємо»? Ці люди були насильницьким шляхом викрадені, і такі формулювання не додають оптимізму їх родинам.

Тому, на жаль, увага з боку державних органів, як на мене, є недостатньою. Так, тривають пошук та фіксація фактів злочинів, надходять свідчення. Звісно, питання номер один для держави зараз - це захист країни. Але й у тому, що стосується звільнення політв’язнів, вікно можливостей у нас звужується в силу політичних процесів, що відбуватимуться в Європі та в Америці вже наступного року. Тож, діяти треба просто зараз – приймати резолюції, створювати центри допомоги та інформації. Ці люди потребують нашої спільної допомоги. Ми, зі свого боку, зберігаємо оптимізм щодо їх повернення, хай він і є дещо стриманим у поточних умовах.

- Дякую.

Дмитро Шкурко, Брюссель