Юрій Марчук, академік, голова Товариства лісівників України

Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України затвердило перелік «заборонених» дерев. До нього увійшли 13 видів: айлант найвищий, аралія маньчжурська, в'яз низький, «гледичія колюча», горіх чорний, дуб червоний, каркас західний, клен ясенелистий, маслинка вузьколиста, павловнія, «робінія звичайна», черемха пізня, ясен пенсильванський. Відтепер їх заборонено використовувати для створення та відновлення лісів та полезахисних смуг в Україні.

Проте, науковці кафедри ботаніки, дендрології та лісової селекції запевняють, що принаймні чотири види рослин з цього переліку мають бути виключені. Які саме і чому – ми розбиралися разом з кандидатом сільськогосподарських наук, академіком Лісівничої академії наук України, завідувачем кафедри Національного університету біоресурсів і природокористування України (НУБіП України), головою Товариства лісівників України Юрієм Марчуком.

НА ГЕРБІ КИЄВА МИ БАЧИМО СУЦВІТТЯ ГІРКОКАШТАНА ЗВИЧАЙНОГО, АЛЕ ВІН НЕ Є НАШИМ УКРАЇНСЬКИМ ВИДОМ!

- Пане Юрію, громадськість здивувало, що до переліку увійшли ніби такі рідні нам види: акація, горіх… Зрозуміло, що коли копнути глибше, то вони справді виявляються чужорідними (або інтродукованими) видами. Але ці «чужинці» не вчора у нас з’явилися, і тривалий час росли тут. У чому шкода від них і чому виникла необхідність позбавлятися від цих видів дерев?

- Так і є. Суть саме в тому, що в Україні, якщо взяти всю нашу дендрофлору, то в ній достатньо багато інтродуцентів. Це інтродуковані або чужорідні види деревних рослин, які ростуть в інших країнах, були перенесені на нашу територію і тут прижилися.

Деякі з них стали натуралізованими – і сприймаються, як ви правильно зауважили, вже нашими рідними. От, сьогодні на гербі Києва ми бачимо суцвіття гіркокаштана звичайного (його називають ще «кінський каштан»). Але гіркокаштан не є нашим українським видом! Він завезений з Балкан, проте сьогодні – це один з символів столиці.

І таких видів в Україні багато: у 1807 році Каразін привіз і подарував Харківському університету 180 сіянців «акації білої» (яка правильно «ботанічно» називається «робінія псевдоакація», а також відома під назвами «колюча акація» та «біла акація»). Це цінна, медоносна, лікарська, ефіроолійна, декоративна й фітомеліоративна рослина. Вона дуже поширена на всій території України, а сьогодні теж потрапила до списку інвазійних.

Те ж стосується і клена ясенелистого з цього ж «заборонного» переліку. Це вид дерев роду клен родини сапіндових, що походить з Північної Америки. І свого часу, коли він тільки з’явився на теренах (тоді ще російської) науки, то у Петербурзі під нього навіть побудували окрему теплицю, щоб він прижився.

- Міжвідомча робоча група Міндовкілля, яка розробила перелік, аргументує тим, що чужорідні (інтродуковані) види дерев є інвазійними і здатні знищити цілі екосистеми. Тут у мене виникає питання, чи можна поставити знак «дорівнює» між термінами «інтродуцент» та «інвазія»?

- Ні, «інтродуцент» не значить «інвазія». Інвазія – це неконтрольоване розмноження і конкуренція з місцевими видами. Тобто, можливість достатньо швидко захоплювати територію. І ось тут, давайте подивимося на наші поля – ми всі сьогодні знаємо, що таке борщівник Сосновського – велика отруйна багаторічна рослина родини окружкових, у дикому вигляді поширена на Далекому Сході, яка дає страшні опіки по тілу. Була привезена в 60-х роках з Сахаліну, годувати поросят нею збиралися. З поросятами не вийшло, тепер у людей проблеми. Вона поширена майже по всій території – на луках, берегах річок, уздовж доріг, у лісосмугах. Борщівник Сосновського, нарівні з борщівником Мантегацці та борщівником перським є активними інвазійними видами в Європі.

Ще ми маємо золотарник канадський – вид рослин з родини айстрових, поширений у Канаді й США; натуралізований у Європі, Австралії, Новій Зеландії. Він жовтим цвіте по всіх полях – швидко розмножується, забиває все.

Ми також маємо ваточник сирійський, який походить із Північної Америки, звідки поширився по континентах світу. В Євросоюзі його включено до офіційного переліку чужорідних інвазійних видів. Ви його на полях можете зустріти – з таким бутонами, як бавовна, його дуже багато, він активно захоплює території.

Але чому з цим ніхто не бореться?! Чомусь вирішили зайнятися тим, що є в лісовому господарстві. Адже цей наказ має відношення тільки до рослин на лісових землях. Це не парки, не сквери, не землі сільгосппризначення. Це – винятково землі лісогосподарського призначення.

СТЕП – ЦЕ СПЕЦИФІЧНИЙ КЛІМАТИЧНИЙ РЕГІОН, І НАШІ АБОРИГЕННІ ВИДИ ПОЧУВАЮСЯ ТАМ НЕКОМФОРТНО ТА ЧАСТО ГИНУТЬ

- А що, ці дерева-інтродуценти колись з’явилися у нас, бо їх вважали корисними?

- Я нагадаю історію. Відразу після Другої світової війни був період інтенсивного розвитку лісової меліорації, це 1946–1952 роки – передбачалося покрити значну територію мережею захисних лісових насаджень. В 50-х роках було закладено декілька лісових смуг, вони тягнуться уздовж вододілів найбільших річок і на сотні кілометрів йдуть у степові далі. В Україні було створено майже два мільйони гектарів захисних насаджень.

То був найпродуктивніший період в історії лісової меліорації. Виконувалася величезна програма з насадження полезахисних смуг і заліснення ярів, балок – бо йшов змив ґрунту у великі ріки. Правий берег кожної річки в Україні – крутий. І у нас найбільше страждали від цього 2 області – Черкаська і Хмельницька. На водорозділах великих рік були посаджені водоохоронні смуги (вони на балансі державних лісогосподарських підприємств) – шириною близько 20 метрів, які захищали водорозділи, щоб ріки не міліли.

Активно працювали лісові наукові-дослідні та лісомеліоративні станції (не лісгоспи, а саме станції), які займалися залісненням яружно-балкових земель. А було дуже не просто на таких крутих схилах щось посадити, аби воно зачепилося за землю, і не було змиву ґрунту в річки!

До того ж, в кінці 50-х на початку 60-х у нас спостерігалися пилові бурі – крайні смуги, посаджені на полях, заносило до півметра чорноземом. І саме ці смуги зупиняли вітрову ерозію, працювали як водонакопичувачі, і за оцінками науковців, давали 3-5 центнерів добавки на урожай зернових.

А оскільки Степ – це специфічний кліматичний регіон, наші аборигенні види, такі як «дуб черешчатий» (дуб звичайний), сосна звичайна, ялина європейська, ясен звичайний – в цій зоні почувають себе некомфортно і часто гинуть. Тому й почали в Україну завозити дерева-інтродуценти, які за короткий період часу могли зайняти територію, закріпити ґрунт, створити густі насадження. Клен ясенелистий моментально зайняв територію у рівчаках, балках, бо у нього потужна коренева система і коли земля «повзе» – він її скріплює. Але на якомусь етапі клен ясенелистий вийшов за межі цієї території і пішов далі – зараз ледь не біля кожного паркану росте.

Там же – в смугах, схилах ярів та крутосхилів у Степу та Лісостепу – з’явилися ясен пенсільванський, гледичія триколючкова, робінія псевдоакація, яка зокрема, забезпечує потребу у деревині та прекрасний медонос (тобто цей вид перспективний для створення захисних насаджень).

- Тобто, це ті види, які на вашу думку, все ж, не повинні бути в «заборонному» переліку?

- Так, мова про них. Там є декілька базових видів, які викликали дуже серйозну дискусію. Мова, зокрема, про робінію псевдоакацію («акація біла»), яка дає потужну кореневу систему і свого часу на півдні України зіграла дуже позитивну роль. І коли звільнять від окупації землі України, полезахисні смуги, де росла ця «акація» – там величезні порушення, окопи, зрубані на дрова дерева – крім розмінування, треба буде відновити насадження, бо ми отримаємо ту ж саму вітрову ерозію, яку ми мали! Гледичія триколючкова – теж надзвичайно цінна деревина. Безумовно, їх не треба рухати на Полісся, чи в зону Лісостепу, але у південній зоні вона працює. Це два види півдня, про які йшла дискусія.

Також у переліку є дуб червоний – це американський вид, про який сказали, що він витісняє все. Але, що таке інвазія? Це розмноження, коли насіння, має крилатку як, наприклад, у клена, що розноситься вітром. Жолудь дуба важить десять грамів, він не літає, він падає на землю під деревом! І наука має докази, що під насадженнями дуба, який штучно посаджений плантацією, навіть, його рідний підлісок до 3 років живе, а далі пропадає. Це специфіка таких насаджень.

САМ ПО СОБІ ПУХ ТОПОЛІ – НЕ АЛЕРГЕН, ПРОСТО НА НЬОГО ВСЯ «ЗАРАЗА» ЛИПНЕ, ЯКОЮ МИ І ТАК ДИХАЄМО У МІСТІ

- Дуб червоний також з'явився в Україні в 50-х роках?

- Коли у нас почали садити сосну звичайну на землях сільського господарства, так званій «староорні» (яку давно орали, і там почалися проблеми з грибом коренева губка) – сосна уражалася цим грибом і всихала. Тоді у вогнищах цієї кореневої губки почали садити дуб червоний, щоб не було прогалин. Бо наш дуб звичайний потребує багатих ґрунтів (індикатор для нашого дуба, це кропива жалка – де вона росте, найбагатші ґрунти - і прекрасно ростуть дуб і ясен). А дуб червоний може рости на бідних ґрунтах на Поліссі, і його цей гриб не бере.

Далі – горіх чорний, він «чужинець» з Америки, але його деревина високоцінна. Вартість шпону з деревини 50-60-річного горіха в рази вища, ніж з дуба. Деревина горіха чорного набагато цінніша наших місцевих видів, в тому числі і бука лісового. Він у плантаціях росте і за 40-50 років дає «додаткову вартість» у лісовому масиві. Він «крилець» не має, не літає, і інвазії там жодної немає!

От про ці чотири види: «гледичія колюча», «робінія звичайна», горіх чорний і дуб червоний, - була потужна дискусія, і ми не зуміли переконати. Будемо працювати, шукати виходи, тому що ці плантаційні насадження в Україні повинні бути.

- Я чомусь думала, що в тому переліку знайду тополю, адже часто алергіки страждають від тополиного пуху?

- Поясню – безпосередньо від тополиного пуху ніхто не страждає. Хочете знати від чого страждають? У тополі є насіння, на насінні є пух, який розноситься вітром, а, оскільки у містах ситуація з повітрям дуже погана (воно брудне і чого в ньому тільки немає), то до цього пуху прилипає все що завгодно, в тому числі і пилок інших рослин, які можуть бути алергенами! От якраз все воно викликає алергію, а не сам пух.

Наступний момент – тополі у нас є наші рідні, їх масово насаджували теж у післявоєнний період, вони ж швидко ростуть, і щоб населені пункти після війни були красиві і зелені, їх тополями засаджували. А є «тополя пірамідальна», яка в Києві росте на бульварі Шевченка. Ви бачили, щоб з неї пух летів? Там його немає, тому що дерева завозили саджанцями з Середньої Азії й завезли тільки чоловічи екземпляри, а пух дають тільки жіночі екземпляри.

Взагалі, тополя приблизно тиждень викидає насіння. і саме тоді буде пух літати – якщо це десь за містом, в полі (де чисте повітря), то жодної алергії не буде. Сам по собі пух – не алерген, просто вся «зараза», якою ми і так дихаємо у місті, на ньому концентровано збирається.

НАШІ ДУМКИ НЕ ВРАХУВАЛИ, А ДУМКА ЕКОЛОГІВ, ЯКІ ПІДГОТОВЛЕНІ ТІЛЬКИ ТЕОРЕТИЧНО, ЗІГРАЛА ПОЛІТИЧНО НА СИТУАЦІЮ

- У Євросоюзі також створений і затверджений перелік інвазійних видів, чи є в ньому ці назви дерев?

- З 27 держав-членів Євросоюзу тільки 5 прийняли рішення щодо робінії псевдоакації, що вона інвазійна. А площа її насаджень в Європі становить понад 2 мільйона гектарів, тому що це – цінна деревина і прекрасний медонос. У нас зараз пасічники підняли хвилю обурення: «Що ви робите? Адже, акація – шикарний медонос!». Знаєте, як прокоментував це один еколог? Каже: «Розумієте, вона такий гарний медонос, що всі бджоли летять на цю інвазійну рослину, і не хочуть опилювати наші аборигенні види». Уявляєте, вони вже до цього додумалися!

Так само в переліку інвазійних видів ЄС відсутній і дуб червоний.

У Євросоюзі кожна країна регулює такі речі своїми нормативно-правовими актами, але там все базується на наукових дослідженнях. У нас все відбувалося інакше: ми провели «круглі столи», де збирали основних науковців Національної академії наук України, Національної академії аграрних наук, НУБіП України, Національного лісотехнічного університету України, Держлісагентства (я був модератором, а також експертом в міжвідомчий групі Міндовкілля і висловлював там свою позицію). Ми отримали заключення науково-технічної ради біологічної секції НАНУ, основні академіки-біологи України написали свої заключення, але наші думки не врахували. А думка екологічних організацій, які були підготовлені тільки теоретично, вплинула політично на ту ситуацію, яку ми маємо.

Наскільки я знаю, зараз Міністерство вже думає над цим наказом, тому що ми написали окремого листа до Міністра, що треба дивитися не в сьогоднішній день, а на те, що буде завтра.

Ми говоримо, що так, інвазія є. Але давайте, ми інвазійні види розпишемо в межах географічних зон. Україна багата цим – у нас шість географічних зон, і тому є інвазія: в Степу, в Лісостепу, лісовій зоні, Поліссі та ін. Тобто, треба у кожній зоні визначити, що можна вирощувати, а що ні.

- Тобто, має йтися не про заборону всього скрізь, а заборону окремих видів дерев в конкретних зонах?

- Так, вони мають рости там, де грають свою важливу роль, працюють на екологію і на врожай, і там, де інших видів просто не буде. Нам говорять: посадіть аборигенні види. Ми посадили, але в цьому степу нічого не росте! Коли степ не розорювали, там росли трави, питань не було, але ми ж його розорали і зараз там потужне сільське господарство, тому там треба думати про ці зони, як з ними працювати! Бо ми скоро договоримось до того, що заборонимо український борщ, бо в ньому – суцільні інтродуценти.

Є один спільний корінь в словах «економіка» і «екологія», еко – це «дім» (у дослівному перекладі) тому ми повинні знаходити баланс між екологією та економікою.

САДИВНИЙ МАТЕРІАЛ ЗІБРАНО, СІЯНЦІ ВИРОЩЕНІ, І ВЖЕ МІЛЬЙОННІ ЗБИТКИ РАХУЮТЬСЯ ПО ФІЛІЯХ ЛІСОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

- Я правильно розумію, що сьогодні ніхто не буде вирубувати «заборонені» переліком дерева в лісі, які вже ростуть? Вони просто не будуть далі насаджуватися?

- Вирубувати їх не будуть апріорі. Мова йде про те, щоб в розплідниках, лісгоспах, лісових підприємствах більше не вирощувати види, які потрапили до Переліку. Але насіння два роки тому зібрано, сіянці вирощені і вже мільйонні збитки рахуються по філіях лісових підприємств, бо куди дівати цей садивний матеріал? Цього ніхто не рахував.

- Його можна кудись на законних підставах «прилаштувати»?

- Можна віддати у парки, сквери. На озеленення для будь-яких насаджень, які згідно Земельного кодексу у кадастрі не мають відношення до лісових земель. Це землі міст, сіл, населених пунктів – вони мають інше цільове призначення – тут висаджуйте, будь ласка, немає жодних заперечень. Але ж ми говоримо, що їх вводили саме в лісову зону, щоб вони захистили наші землі від водної ерозії!

Після війни нам будуть потрібні гроші на відновлення, нам масово буде потрібно деревина, нам потрібно буде боротися з ерозією і це якраз роблять лісівники, я не бачив еколога, щоб він садив сам і доглядав за лісом 20 років!

Ось, Олешківські піски – зараз там йдуть важкі бої – це єдина велика пустеля Європи, яка вручну заліснена лісниками. Але ж ніхто вже не згадує, що там був степ, у якому на початку 19 сторіччя випасали мільйонні отари, які роками з’їдали степову рослинність, внаслідок чого територія сучасного заповідника практично позбулася рослин, почалася потужна ерозія ґрунтів, яка перейшла у вали піску. І тепер в Україні, зовсім недалеко від Херсона – пустеля площею 15 на 20 кілометрів. Там під піском на глибині 3-4 метри лежить чорнозем, але пісок дійшов аж до Цюрупинська. Вітри просто зносять висохлий родючий шар ґрунту, натомість, на місці вивітреного чорнозему лишається пісок і це треба було зупинити. Там відпрацьовувалися і застосовували різні варіанти, і насадження згаданих видів дерев теж непогано працює.

Все повинно бути зважено з точки зору економіки та екології бо, неможна виходити чисто на екологічні варіанти і не рахувати затрати. Я розумію, сьогодні бюджет України працює на війну, але треба рахувати гроші на перспективу.

Україна після перемоги буде відновлюватися, піднімати сільське господарство, а південь – це наші основні ґрунти, це наші овочі, фрукти, зернові. Там дуже багато буде роботи. Фактично 400 тисяч гектарів захисних смуг було в Україні, що там залишилося зараз, мені важко сказати… щодо лісів знаю ситуацію, щодо смуг – треба буде дивитися потім.

Зараз ми працюємо, переконуємо, пропонуємо варіанти. Говоримо із аграріям, бо вони теж повинні приєднуватися до обговорення – не лише ми зацікавлені в даному питанні, воно наше спільне.

Як писав німецький поет Гете: «Суха, мій друг, теорія навкруг, а дерево життя вічнозелене!». От ми отримали суху теорію у вигляді наказу, а що робити тепер із «зеленим деревом» – треба думати. І ми це намагаємося робити.

Любов Базів. Київ

Фото: Руслана Канюки / Укрінформ