Техногенна катастрофа: які несподівані зміни можливі

Природні та техногенні катастрофи – завжди трагедії, але вони відкривають вікно можливостей для модернізації

Озвучу дуже непопулярну і, мабуть, несвоєчасну зараз думку: знищення Каховської ГЕС у довготривалій перспективі може піти Україні на користь.

На відрізку місяців чи навіть кількох років у всьому регіоні відбуватиметься екологічна катастрофа в тому сенсі, що сформовані за 70 років екосистеми будуть зруйновані вщент. Впевнено сказати, що буде формуватися на їх місці, зараз не може ніхто.

Хтось каже, що на дні колишнього водосховища буде суцільна пустеля на кшталт Каракумів, але це малоймовірно. Це все ж таки не Аральське море. Дніпро раптом не всох, потік води в його новому руслі не припиниться і не зменшиться. Замулене дно – це теж далеко не Сахара. У мулі достобіса органіки та мінеральних речовин. Воно практично гарантовано заросте як мінімум бур'янами-експлерентами (вони саме на цьому спеціалізуються), а потім неминуче почнеться класична екологічна сукцесія, яка має врешті-решт сформувати типову для регіону степову екосистему. Звісно, на це підуть роки і не зрозуміло, наскільки вплине на процес локальна зміна клімату, але очікувати під Херсоном нової пустелі Атакама точно не варто.

Сільському господарству великої частини півдня, в тому вигляді, в якому воно існує зараз, прийде кінець. Але, хоч як дивно, й це в перспективі може стати позитивним зрушенням. Зараз технологія зрошення на нашому півдні знаходиться на рівні "бери побільше та кидай подалі", тобто тупо заливай землю водою з каналів, бо води багато. Зараз води стане мало і виникне нагальна потреба вилізти нарешті з палеоліту, почухати потилицю і застосувати щось технологічне, а не традиційно-екстенсивне.

Просто нагадаю, що Ізраїль вирощує кавуни та помідори в умовах таких лімітів зрошення, які херсонським фермерам навіть у страшних снах ніколи не снилися. Тепер хочеш-не-хочеш, а доведеться переймати досвід.

Нарешті, якщо частина розораних земель стане непридатною для сільського господарства, то на ній має шанси відновитися справжній дикий степ на радість екологам, туристам та бабакам. Якщо, звісно, грунти там не засолилися за десятиліття варварського поливу настільки, що там ростимуть лише колючки, але ця проблема є наслідком не руйнування греблі, а примітивного землеробства (див. попередній пункт) і винні в ній аж ніяк не москальські окупанти.

Відновлювати Каховську ГЕС у тому вигляді, в якому її збудували совєти 70 років тому – теж сенсу немає. Сучасні технології гідроенергетики пішли настільки далеко вперед, що зараз можна отримати таку саму потужність, не затоплюючи колосальні території, а обмежившись лише невеликим локальним водосховищем (про це вже встигли написати чи не всі експерти-енергетики). Але давайте думати трохи ширше: чи не варто замість нової греблі планувати в регіоні сонячну та вітрову енергетику? Бо раптом може виявитися, що масив вітряків на дні колишнього моря дає в рази більше енергії, аніж ГЕС з набагато меншим впливом на довкілля.

Природні та техногенні катастрофи завжди є трагедіями, але вони відкривають вікно можливостей для модернізації та відбудови на кардинально іншому технологічному рівні, для зміни підходів та для руйнування традиційного недолугого мислення. Вікно можливостей відкрилося, а от чи хтось захоче ним скористатися – велике питання.

Семен Єсилевський