Відбудова мирного життя: як нам зустрічати наших захисників
Як будувати відносини з нашими захисниками і захисницями, які повертаються в мирне життя? Як готуватися до їх повернення з фронту?
Наші захисники і захисниці, хлопці та дівчата, які сьогодні в лавах ЗСУ, кажуть, що потребують психологічної реабілітації. Після всього, через що вони пройшли і продовжують проходити на фронті, їхній погляд на багато речей особливо загострений. Але і багато хто з тих, хто зараз в тилових регіонах, змінилися. Ми теж стресуємо, а дехто відчуває певну провину, що «ми тут, а вони в цей час – там». Як нам усім доведеться «знайомитися знову» одне з одним, хто був у тилу, і хто повернувся з війни? Що ми усі маємо готувати вже зараз для того, щоб разом іти вперед, відбудовувати і розвивати нашу країну, розуміючи, що у мирному житті завжди є і напівтони, і гнучкість, і домовленості? Як нам самим бути ефективними, не дозволяючи занурюватися у самозвинувачення та у комплекс провини за те, що вони там, а ми тут?
У цій статті ми поговоримо про те, як будувати відносини з нашими захисниками і захисницями, які повертаються в мирне життя - чи на ротацію, чи через травми. Та як готуватися до повернення з фронту тих, хто вже майже півтора роки захищає наше тилове життя. І перш, ніж говорити про них, звернемо увагу на самих себе, адже і ми змінилися за цей час, і вже не є тими, ким були до 24 лютого 2022.
МИ ВЖЕ НЕ ТІ, КИМ БУЛИ
Війна сильно змінила кожного з нас, і продовжує змінювати. Практикуючий психолог і психоаналітик благодійного фонду “Коло” Світлана Шапошнікова у матеріалі «Текстів» про те, як долати психологічні травми війни, каже: «У людей немає розуміння, що ці драматичні події, постійне перебування в стані страху й ризику, у ситуації невизначеності майбутнього, дуже сильно впливають на нас. Коли ми щодня бачимо в новинах жахи, і постійно замислюємося над тим, як все це виглядає насправді, це травмує нашу психіку».
Окрім того, ми усі «розраховували на певне майбутнє, а воно, мало того, що зовсім не таке, яким ми його хотіли бачити, а взагалі невизначене». Тому психологи говорять про стрес. «Стрес є нормальною реакцією на ненормальні речі. Реакцією на те, з чим наша психіка не готова зустрітися. Тож, взагалі кажучи, зараз усе наше суспільство перебуває в стані стресу».
Маємо про це пам’ятати і враховувати, коли формуємо свої очікування від інших.
ВТОМА, СТРЕС, ТРАВМИ ТА ГОРЕ
Що ж до наших захисників та захисниць, то одна з найбільш поширених проблем, з якими зараз доводиться працювати військовим психологам, це втома. Військовий психолог, майор Збройних сил України Вікторія Кравченко, зазначає у своєму інтерв’ю УНІАН: «втома - це нормально. Адже не у всіх є можливість вчасної ротації. Військові сумують за своїми сім'ями, просто за більш-менш спокійним перепочинком. Тому час для відновлення – це проблемне питання для великої кількості військових, які перебувають на передових позиціях».
Окрім суто фізичної втоми, дуже суттєвою є втома від необхідності тримати себе в рамках. Вікторія Кравченко пояснює: «Саме на передових позиціях, у військових колективах, де ніхто нікого не запитує, хто з ким хоче бути в одному підрозділі, на одній позиції, люди кожного дня намагаються переступити через себе, через якісь свої вподобання, принципи, щоб не спричиняти додаткових проблемних ситуацій. І це також є дуже великим напруженням для кожної особистості, це дає свій відбиток на психіку людини і на стан у цілому.
Уявіть собі, що вас відправляють на позицію у ліс на необмежений термін. З вами, припустимо, ще десять осіб, з якими ви до цього не були знайомі. А кожен – це індивід, окрема особистість зі своїми інтересами, звичками, світоглядом. І ви повинні звикати до життя з цими людьми. Може так статися, що пощастить, що усі десять чи одинадцять людей виявляться зі схожими поглядами на життя, звичками, вподобаннями тощо. Але, зазвичай, так буває рідко. І ось вам потрібно кожного дня миритися з певними моментами, які можуть вас дуже дратувати, злити». До того ж на передовій інші пріоритети, і не місце для пошуку психологічної сумісності. Звідси і тиск на психіку.
Але і це не все. Війна – це і важка щоденна праця, і постійний ризик. «Коли людину з мирного життя відправляють туди, де постійні обстріли, вона потрапляє в інший світ – і це є стресом для організму, - додає Вікторія Кравченко. - Потім людина потрошку звикає до того, що відбувається, і це стає нормою життя. На фронті щодня багато емоційно насичених подій, і всі побратими та посестри, які перебувають поряд, стають один для одного тими, хто розуміє їх на той момент краще за усіх. А коли військовий повертається у більш спокійне життя, то це знову є стресом, адже це вчергове нове для сприйняття середовище. Буває, що родичі не розуміють реакцій, певних проявів, негативних психічних станів тих, хто побував на війні. І це дає військовослужбовцям відчуття, що тут їх ніхто не розуміє, а там, на лінії фронту, розуміють усі побратими та посестри. Саме тому дуже багато бійців повертаються додому ненадовго, а потім рвуться назад.
Ще є відчуття, що на передовій ти щось робиш, ти там потрібен, ти важливий та ефективний для своєї країни. А тут з'являється почуття провини, що ти відпочиваєш, займаєшся своїми справами, поки там можуть гинути твої товариші. Звичайно, це дуже пригнічує, виникають деякі небажані стани, розлади. І далі одне за інше чіпляється… Якщо з цим не працювати, то може йти мова і про ПТСР. Причому він може проявлятися як одразу, так і через роки».
І до цього всього потрібно додати ще травми та біль втрат. Тож як готуватися до зустрічі із захисниками та захисницями в тилу?
ЧОЛОВІКИ ТА ЖІНКИ. УВАГА ДО НЕРЕАЛІСТИЧНИХ ОЧІКУВАНЬ
Напевно, головну увагу тут потрібно приділити побудові стосунків. Радше вислухати, ніж розказати. Більше шукати чого потребує партнер, ніж просити його щось зробити.
«Психологічна травма – така ж, як і фізична, це поранення. В душу. Тому знецінювати саме психологічну складову не можна, - наголошує Вікторія Кравченко. І продовжує - На жаль, випадків, коли військовослужбовці після повернення з війни не могли себе реалізувати й здійснювали певні небажані дії, дуже багато. І особливо серед тих, хто отримав психологічні та фізичні травми».
Другий важливий аспект – відносини між чоловіком та жінкою. «Я консультую жінок військовослужбовиць, від них найчастіше є запит про те, як спілкуватися з чоловіком, який дуже змінився за період з початку широкомасштабного вторгнення», - розказує Вікторія Кравченко. Цю ж тему піднімає і Світлана Шапошнікова: «У мене питали, мовляв, чоловік повертається із зони АТО, як його заспокоїти? У таких випадках я кажу, що треба заспокоїтися самій. Треба розуміти, що в нього є почуття, і якось змусити заспокоїтися, не переживши стадій психічної травми, неможливо. Є таке поняття як чотири завдання горя. На кожній стадії людина вирішує для себе якусь задачу. Якщо задача вирішена, людина переходить на інший рівень».
А що ж це за такі чотири рівні горя? І як ці знання можна використати?
ЧОТИРИ ЗАВДАННЯ ГОРЯ І ТРИ РІВНЯ ДОПОМОГИ
Дуже добре розказується про це і пояснюється, як діяти, в статті «Як долати психологічні травми війни». Тут ми лише нагадаємо основне, що є важливим для нашого розуміння, як будувати нові відносини із нашими рідними, друзями, колегами, які воюють та які вже повернулися.
Отже, якими є ті чотири завдання горя, через вирішення яких проходить людина?
Завдання перше – визнати факт втрати (майбутнього, близької людини, здоров'я). Людина має чітко визначити, що цього вже ніколи не буде, але вона маю навчитися якось жити в цій новій реальності.
Друге завдання – пережити біль втрати. Цю біль втрати треба пережити, тобто відгорювати чуттєво. І лише після цього людина перейде на наступний етап.
Третє завдання – налагодження середовища, в якому відчувається втрата загиблого або втрата функцій при пораненні. Мало того, що ви всередині переживаєте, так ви ще повинні налагодити свій соціум так, щоб можна було жити без втраченої людині чи втрачених функцій.
Четверте завдання – це нове ставлення до втрати чи до загиблого й «продовжувати жити». Це вилучення емоційної енергії, пов’язаної із загиблим, вилучення любові, прив’язаності.
З цього опису зрозуміло, що тільки виконавши усі чотири завдання, одне за одним, людина знаходить нові життєві орієнтири, і набуває сил жити далі. Саме тому дуже важливо пройти цей шлях до кінця, яким важким він не був би.
Світлана Шапошнікова: «Завжди запитують, як можна допомогти людині? Я тоді питаю, чи є досвід спілкування з маленькими дітьми? Маленькі діти – це такі капризні створіння. Хвора людина і людина в горі – це такі собі маленькі діти, яким ми підставляємо плече і даємо пораду, коли це потрібно, але все за неї ми не робимо. Потрібно вміти спостерігати й чути, чого людина просить, чого хоче, про що говорить? Інколи така людина хоче від нас не відповіді на своє питання, а щоб це питання прозвучало, щоб інші теж про це подумали, хоче просто людського ставлення. Тож психологи виділяють три рівні допомоги».
Перший рівень – це коли людині подолати психологічну травму допомагає родина і близьке оточення.
Другий рівень – родина і оточення не можуть допомогти адаптуватися до нового становища. Тоді потрібна допомога психолога чи психотерапевта, або учать у так званих групах допомоги.
Третій рівень – коли людині потрібна психіатрична допомога. Це не обов’язково перебування в певному закладі. Це просто медикаментозне втручання, щоб налагодити фізичні функції людини, яка постійно перебуває у стані депресії.
Часто-густо потрібен комплексний підхід.
ОСНОВНІ ПОМИЛКИ, ЯКИХ ВАРТО УНИКАТИ
«Не кажіть фронтовикам: «Я розумію, що ви відчуваєте», - наголошує практикуючий психолог і психоаналітик благодійного фонду “Коло” Світлана Шапошнікова. І продовжує – «також не можна казати «все буде добре».
Детальніше про помилки і про те, чого варто уникати, структуровано подається у тій саме статті, яку ми вже цитували - «Як долати психологічні травми війни». Коротке викладення не матиме практичної цінності – тож просто зверніть увагу на ту статтю.
І наостанок. Вікторія Кравченко, відповідаючи на запитання про те, як правильно спілкуватися з людьми, які отримали фізичні травми внаслідок війни, наголошує: «Не треба показувати, що ви жалієте співрозмовника чи партнера, особливо якщо це чоловік. Спілкуйтеся з ними як зі звичайними людьми, не наголошуючи, не звертаючи зайвий раз увагу на їхні вади.
Це єдине правило, і навіть не правило, а порада. А, в цілому, все дуже індивідуально. І залежить від того, як людина проживає своє життя в її поточному стані, на якому етапі реабілітації (фізичної та психологічної) перебуває.
Тому акцентую увагу чоловіків та дружин військовослужбовців, які повертаються із зони ведення активних бойових дій. Якщо ви знаєте, що з вашим партнером не проводилася належна психологічна робота, то ви можете за його згодою знайти психолога, навіть якщо він буде цивільним, а не військовим. Головний момент – це згода партнера, бо насильницькі методи ні до чого хорошого не призведуть. Якщо він або вона готові до роботи з психологом, тоді ви можете або звернутися до центрів психологічної допомоги, або знайти приватного спеціаліста».
Тетяна Циба