"Оздоровлення" на морі – ще один міф радянських часів

Культ “оздоровлення на морі” – це химерна суміш стародавніх спроб лікування туберкульозу та збоченого радянського флешмобу, викликаного дефіцитом та стадним інстинктом

Читаю про те, як в Одесі люди масово йдуть на пляжі, не зважаючи на їх офіційне закриття та попередження про ризик кишкових інфекцій – і ловлю дежавю. Щось подібне ми проходили не так давно, всього лише три роки тому на початку пандемії.

Так само, як і тоді, всім було начхати на поради інфекціоністів та прямі заборони місцевої влади. Якщо вже мудрому народу треба "на морько" (від цього слова у мене виникає бажання стріляти на звук, але я стримуюсь), то навіть рашистська тактична ядерна зброя їх не зупинить. Бо морько та пляжик – то священне, і ніщо не може спинити охочих лежати тюленем на пекучому сонці цілий день, періодично заливаючи в себе алкоголь.

Якби не війна, то я б просто побажав всім цим неляканим дурням довгої та щасливої діареї, але під час війни свідомо провокувати епідемію кишкових інфекцій, включно із холерою, – це злочин. Ковід яскраво показав, що навіть така "м'яка" епідемія – це неабияке випробування для всіх інституцій, яке й у мирний час вони не так щоб з честю витримували. Що буде зараз якщо (а скоріше коли) станеться спалах холери, можна легко спрогнозувати. 

Ото нема чого робити медикам під час війни, як рятувати покемонів, які хильнули брудної морської води. Проте “оздоровилися на морі”, які молодці!

До речі, а ви знаєте, звідки пішла традиція "оздоровлюватися на морі"? Вона сягає корінням щонайменше 19-го століття, коли у містах стрімко розповсюджувався невиліковний тоді туберкульоз. Тодішні лікарі радили пацієнтам переселятися з міста туди, де є чисте повітря та багато сонця, які часто сповільнювали прогресування хвороби. Це могло бути море, однак так само помічними вважалися гори чи просто маєток у селі.

Скоріш за все, хворим легеневим туберкульозом дійсно сильно шкодило забруднене пічною сажею та промисловим смогом міське повітря, тому, в принципі, будь-яка “зміна клімату” могла піти їм на користь.

Море було варіантом релокейта для найбільш багатих чахоточних, тому саме його згодом стали вважати такою собі елітарною панацеєю від усіх хвороб та універсальним способом "оздоровлення".

У радянські часи до цього вірування додалося нове. На Чорне море стали масово їздити стражденні пролетарії з півночі, які в своїх Усть-Пиндюйськах бачили сонце та фрукти лише на новий рік та й то на картинках. Саме від цих здичавілих мешканців нечорнозем’я йде традиція "оздоровлювати дітей на морі", яка стала сакральним ритуалом для всіх пост-радянських країн.

У часи пізнього совка, якщо ти не вивіз дитину влітку на море – то ти був лошара та лузер, а оскільки радянські люди й так постійно були лошарами та лузерами по замовчуванню, то на море намагалися потрапити всі. Тим більше, що й варіантів особливих у трудового народу не було: можна було обирати між санаторієм з мінералкою та кострубатим більярдом, та санаторієм з морем та кострубатим більярдом. І то, якщо у твого підприємства був власний санаторій. Всіляка дрібна публіка типу вчителів та інженерів їздила “дикунами”, бо путівок та блату на всіх цих лохів не вистачало.

На це паломництво часто збирали гроші цілий рік, щоб пару тижнів пожити в парі кілометрів від моря у комунальному гадюшнику з нужником на вулиці та разом з ненависною тещею. Батьки займалися в основному походами на базар за їжею та її приготуванням на напівживому керогазі, а у вільний від цього час родина урочисто вилазила на пляж та засмагала там до стану “мрія онколога“ (як правило нализуючись в процесі до стану “мрія нарколога“). 

У перший же день всі отримували сонячні опіки другого ступеня і потім тиждень ходили густо намазані сметаною (яка суворо протипоказана при опіках). Бонусом йшли кишкові розлади від погано помитих брудною водою фруктів, укуси комах з алергічною реакцією, опіки з інтоксикацією від медуз та травми від бажання залізти у хвилі побільше.

Платили за це сумнівне задоволення дурні гроші й вважали, що навіть два тижні такого “ударного відпочинку” вставляли діткам в дупу магічну оздоровлювальну батарейку, якої вистачало на весь наступний рік аж до наступного паломництва.

Годі й казати, що жодних наукових даних, які б підтверджували користь такого абстрактного “моря“, не існує в природі. Мешканці приморських міст та сіл, за статистикою, аж ніяк не здоровіші за мешканців населених пунктів, далеких від моря – за умови однакових інших факторів. Навпаки, надлишок сонячного ультрафіолету неабияк сприяє раку шкіри, а постійна висока вологість дещо підвищує ризики ряду інших захворювань.

Нестача вітаміну Д, якою часто виправдовують “користь” від засмагання на пляжі до стану викопного вугілля, є, по великому рахунку, міською легендою. По-перше, Україна – це не запоребрикове заполяр’я, в наших широтах сонця вистачає з надлишком навіть у болотах Полісся. По-друге, у сучасному розвиненому суспільстві навіть бомжі харчуються так добре, що майже не мають шансів спіймати авітаміноз. Нам, людям ХХІ століття, просто дуже важко уявити, яким непотребом харчувалися люди ще сто років тому – от тоді з вітамінами дійсно була біда, але не зараз. Здоровій людині в Україні не потрібно засмагати заради вітаміну Д ні при яких умовах. Якщо гіповітаміноз виникає на тлі хвороб, то вітамін Д приймають у таблетках у контрольованій дозі, а не синтезують його, повертаючись пузом до сонця.

Культ “оздоровлення на морі” – це химерна суміш стародавніх спроб лікування туберкульозу та збоченого радянського флешмобу, викликаного дефіцитом та стадним інстинктом. Класичне лежання на пляжі взагалі приносить лише шкоду через підвищення ризику раку шкіри, ризик теплового удару та негативний вплив різких перепадів температури при зануренні у воду. Це вже не кажучи про інші сумнівні принади морських курортів: кишкові інфекції, зловживання алкоголем та нездоровою “пляжною” їжею, недосипання через тусню на дискотеках, ризики випадкових статевих зв’язків, тощо. 

Якщо вам подобається море як таке, якщо вас воно заспокоює та надихає, якщо вам подобається плавати у солоній воді – будь ласка, відпочивайте на морі. Але якщо вас приваблюють гори, річка, ліс, рибалка, власна дача чи будь-що інше – не треба приносити свої вподобання в жертву міфічній користі моря для здоров’я. Будь-який відпочинок буде корисним за умови регулярної та посильної фізичної активності, психологічного комфорту та повноцінного харчування. Море в цьому плані нічим не гірше і не краще будь-яких інших варіантів. Якщо ви не повезете дитину на море – ви аж ніяк не будете лохом та лузером, небо не впаде на землю, а дитина не стане раптово більш хворобливою.

Пора позбавлятися й цієї порції совєцького спадку, бо коли, якщо не зараз? 

Семен Єсилевський