Чому в Європі пристібаються в авто, а ми – не завжди

Все походить з наших переконань, але вони не беруться на порожньому місці, а виховуються 

Прочитав днями розвінчування міфу про те, що наші вчинки спричинені нашими переконаннями. Насправді це працює навпаки. Системи, в яких існують люди, змушують їх робити вчинки, які вони раціоналізують у переконання. Автор наводить приклад: в Європі люди пристібаються в авто не тому що "там просто люди інші", а тому що система стимулів та покарань, яку вони будують, призводить до того, що не пристібатися – собі дорожче. Далі це раціоналізується і стає "переконаннями".

Радянська система, яка не вивітрилася дотепер, перекручувала все навпаки: ти вчитель, тож маєш завжди (!) й у всьому (!) вчиняти відповідно до умовного «кодексу» вчителя. Звідси завищені очікування від учителів, не підкріплені системою, що «формує» вчинки та переконання якісної праці. До прикладу: існуюча система оплати праці вчителів (навіть не тому, що оплата низька) та оцінювання результатів його діяльності (категорії, стаж, сертифікати) не стимулює вчителя до пошуку найкращих рішень для результативності освіти учнів.

Тому й цінують тих небагатьох «ідейних», готових на самопожертву та звинувачують усіх інших (а їх значна більшість) у відсутності самопожертви. А замість цього варто будувати систему, що «змушує» вчителя працювати над якістю своєї роботи.

Тобто це не "переконання → вчинки", а "системи → вчинки → переконання".

Сергій Дятленко
FB