Оксана Жолнович, міністерка соціальної політики

Міністерство соціальної політики Оксана Жолнович очолила в липні 2022 року. На старті каденції вона зауважила, що її завдання – рішучі зміни в соціальній сфері. Зокрема, серед своїх пріоритетів як міністра вона називала запровадження чергового етапу пенсійної реформи, розбудову системи соціальних послуг та алгоритмів виведення людей зі скрутного становища для забезпечення їм гідного життя. Фактично, в дусі урядової політики перезавантаження, йшлося про зміну вектора соціальної підтримки в Україні – від міністерства «совбєзів» до міністерства підтримки людського капіталу.

ПРО ЗАВДАННЯ ТА ЦІЛІ

- Рік тому ви очолили Міністерство соціальної політики. З якими завданнями бралися до роботи? Що вдалося зробити за цей час?

- Коли ми обговорювали із прем'єр-міністром, Президентом напрями і реформи, які впроваджуватимемо в межах міністерства, йшлося про чотири пріоритети. Перший – спрощення і доступність сервісів для людей. Другий – покращення якості реабілітації, в тому числі для осіб з інвалідністю. Третій – пенсійна реформа. І четвертий пріоритет – це політика захисту прав дітей.

Кожен із цих напрямів доволі непростий. У чомусь нам вдалося просунутися краще, якісь розробки ще на етапі стратегічного обговорення. Моїм завданням було зробити не “косметичний ремонт”, а системно перебудувати кожен з напрямів таким чином, щоб він щонайменше відповідав базовим критеріям - прозорості та ефективності. І щоб кожна людина розуміла, що соціальна підтримка - це не довічне утримання, а допомога, яка має забезпечити людині економічну самостійність.

Тож філософією нашого наступного року, яку ми презентували на конференції з відновлення в Лондоні, буде формування спроможності замість залежності. Дуже важливо, щоб кожен громадянин у нашій країні мав можливість взяти відповідальність за себе у власні руки, мав достатньо інструментів та підтримки, аби виходити з будь-яких складних життєвих обставин.

- Як відбувається осучаснення соціальних сервісів та послуг? Які інструменти для цього використовуєте? Чи вдається зробити соціальні послуги доступнішими для українців?

- Нам вдалося оптимізувати низку неефективних або громіздких бюрократичних процесів, які забирають багато людського ресурсу, завдяки цифровізації. Виплати усіх соціальних допомог є доволі типовими, за алгоритмом їх може виконувати машина. Тому на базі Пенсійного фонду  вирішили розпочати централізацію найбільш вагомих для людей виплат.

Першою була субсидія. Як її раніше нараховували? Вручну складали списки, переглядали документи, потребували купу довідок. Що маємо зараз? Людина пише заяву про надання субсидії і подає коротку декларацію про членів домогосподарства. Решту відомостей  – про її майновий стан, суб’єкти, які надають їй послуги, тарифи - ми самі знаходимо завдяки обміну даними між відповідними реєстрами. І це в рази швидше як для самої людини, так і для працівників, котрі раніше мусили це звіряти в ручному режимі, а потім передавати усі папери різним установам.

Інша причина централізації та цифровізації виплат зумовлена війною. Велика кількість громад опинилися в окупації, в зоні бойових дій, і наші управління більше не могли здійснювати там свої повноваження. Зрозуміло, що через це “підвисли” окремі виплати допомог, виплати учасникам бойових дій. До того ж, нам довелося знищити велику кількість відомостей, аби вони не потрапили до окупантів.

Зрештою зрозуміли, що потрібні не паперові формати опрацювання таких виплат, а хмарні середовища, центральні сервери зберігання інформації, які в будь-який момент можна вимкнути.

Оптимізували також і процес виплат лікарняних, поєднавши Фонд соцстрахування з Пенсійним фондом, в якому вже існувала цифрова система та був налагоджений обмін даними із базами системи охорони здоров’я.

– А як щодо послуг та сервісів - їх також автоматизовуєте? Який це дає результат? І чого нового очікувати українцям?

- Звісно, ми цифровізуємо не лише виплати, а й сервіси та послуги. Так, зараз триває цифровізація напряму, пов’язаного з усиновленням. Буде також автоматизовано і процес надання соціальних послуг. Зараз допрацьовуємо програму електронного кейс-менеджменту. Це сервіс, який дозволяє соціальним працівникам за допомогою планшета зробити оцінку потреб людини, а потім - згенерувати для неї необхідні пропозиції послуг і стежити за якістю та ефективністю їх надання. Це буде така собі персональна соціальна картка людини з усіма рекомендаціями та пропонованими сервісами, приблизно так само як електронна медична картка пацієнта. Згодом, до речі, дані з медичної сфери про потребу в соціальних послугах під час реабілітації також будуть автоматично передаватися до системи електронного кейс-менеджменту. Це допоможе вчасно і швидко допомагати більшій кількості людей та бачити на рівні держави, чи ефективна ця підтримка. 

Тож нині соціальна сфера є чи не наймасштабнішим проєктом цифровізації в країні, який охоплює більше 40 різних реєстрів та 15 підсистем. Нею користуються сотні тисяч наших громадян - люди з інвалідністю, діти, малозабезпечені, пенсіонери, військові.

У нас понад 30 різних видів соціальних допомог. Вісім вже оцифрували, ще над десятком триває робота. З кожним таким процесом якась частинка адміністрування здешевлюється і оптимізується.

Додам, що все це ми робимо за донорські кошти. Жодної копійки із державного бюджету на цифрові програми не витратили. Хоча загалом у вдосконалення цифрових систем вже інвестували більше ніж $4 млн. Це велика сума, яку задонатили наші міжнародні партнери з різних інституцій. Зокрема, це Всесвітня продовольча програма, TAPAS, EGAP, ЮНІСЕФ, Світовий банк.

- Люди обізнані щодо цих інновацій? Чи багато вже користуються вашими цифровими інструментами?

- Поки що не 100% звернень ми отримуємо через “Дію” або через електронний пенсійний кабінет. Звісно, багато хто надає перевагу особистим зверненням до ЦНАПів чи до управлінь соцзахисту. Але цифровізація – це не тільки про звернення. Це також і про внутрішні процеси, які ми спрощуємо, оптимізуємо та робимо більш ефективними.

ПРО СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ

- Ще одним елементом реформи соціальної сфери має стати запровадження нового алгоритму закупівлі соціальних послуг, а разом з тим створення національного закупівельника соцпослуг. Про що йдеться?

- На жаль, внаслідок дії різних факторів якісної системи соціальних послуг в нашій державі не існує. В основному всі орієнтуються на виплати – пенсій, допомог, субсидій тощо. Але у всьому світі для соціальної сфери важливою є саме надання послуги. Чи можна виплатою допомогти родині, яка страждає від домашнього насильства, пияцтва, або ж перебуває у стресі? Ні. Українці, котрі  перебувають за кордоном, встигли помітити, як держава там швидко підхоплює людину у скруті, як вчасно надає їй супровід у базових речах.

Зараз надання соціальних послуг – це справа і завдання місцевих громад. І ми, міністерство, вирішили допомогти громадам впоратися із закупівлею цих послуг, створивши єдині стандарти, єдині механізми та супровід у закупівлях. Тобто забрати частину цієї рутини, як-от організація закупівлі, створення документів, формування оцінки потреб, конкурсних пропозицій, і передати ці функції центральному закупівельникові. Стартуємо із закупівлею послуги життєстійкості, щоб побачити, як це працює, і згодом визначитися, скільки таких послуг треба передати державі, а зі скількома - просто допомогти громаді правильно їх організувати та закупити.

Нам не важливо, хто в громаді є надавачем послуги для людини, яка її потребує. Для цього не потрібно все життя утримувати установу, простіше закупити цю послугу на ринку - у ФОПа, у громадської організації, у комунального надавача, причому для декількох громад одразу. Це сприятиме розвитку ринку і підвищенню заробітних плат, які в нашому секторі не дуже великі, через що система відчуває брак соцпрацівників. Нам не вистачає до 7 тисяч людей. Тож ми розробили рекомендації для кожної громади, щоб вони перетворювали за прикладом закладів охорони здоров'я свої соціальні установи на комунальні підприємства і починали на ринкових засадах надавати соціальні послуги людям.

- Нещодавно Міністерство анонсувало облаштування 20 центрів життєстійкості до кінця року, а згодом – до 1,5 тис. таких центрів по всій країні. Що буде з розгалуженою мережею закладів соціального захисту, ці центри їх замінять?

- Центри соцзахисту не надають послуги, це структурні підрозділи в адміністраціях, які в основному займаються нарахуванням допомог. І ми хочемо вивільнити цих фахівців, забрати у них бухгалтерську функцію та спрямувати цей ресурс на надання послуги. Залишаться й центри соціальних служб чи територіальні центри обслуговування, які є надавачами якоїсь конкретної послуги – з догляду за людьми з інвалідністю, - чи шелтери, кризові центри тощо.

Послуга формування життєстійкості – абсолютно нова послуга, яка не перетинається з іншими. Йдеться про формування психосоціальної стійкості в громаді. Вона розвиватиметься за трьома ключовими напрямами.

Перший – створюється єдина точка входу за зверненням людини. Це буде місце, де з нею працюватиме той самий менеджер, проведе оцінку її потреб і визначить, що їй потрібно.

Другий – це група фахівців, які системно працюватимуть із цільовими групами в громаді, наприклад, об'єднуватимуть дружин військових, ветеранів, людей з інвалідністю, батьків дітей з інвалідністю і таке інше. Вони проводитимуть тренінги, створюватимуть групи підтримки.

І третій – це робота з волонтерськими ініціативами для підсилення громад. Наприклад, людина хоче допомагати в реабілітаційному центрі чи будинку для людей літнього віку, але не знає, як це робити правильно і до кого звернутися. Центр життєстійкості стане тим простором, де волонтерів навчатимуть, як правильно допомагати, скеровуватимуть туди, де потрібна допомога в громаді.

- Питання, як завжди, де брати кошти і людей. Ви самі сказали, що вже бракує сім тисяч працівників.

- Кошти поки що знайшли в бюджеті. Сподіваюся, ефект від діяльності центрів життєстійкості дозволить нам запрограмувати ресурс і на наступний рік.

А от питання фахівців  - справді гостре. Цього року збільшили державне замовлення для підготовки соціальних працівників, щоб за 3-4 роки отримати кваліфіковані кадри.

ПРО ПОТРЕБИ ВЕТЕРАНІВ

- Які кроки держава здійснила для розв’язання нагальних питань в галузі підтримки ветеранів?

- Нині формується комплексний підхід в цій царині із залученням різних міністерств – оборонного, охорони здоров’я, Мінветеранів, - створюється стандарт соціальної підтримки й адаптації військового та членів його родини. Мінсоцполітики бере участь у кількох проєктах.

Найперше, це підтримка центрів комплектування, колишніх військкоматів. Там ми навчаємо соціальних фахівців, які супроводжують родину мобілізованого військового і його самого вже після демобілізації.

Другий проєкт – послуги якісної і, що важливо, вчасної реабілітації. З перших днів стабілізації стану здоров'я поранений потрібує комплексу реабілітаційних процедур, який може забезпечувати лікувально-реабілітаційна команда, у складі якої не тільки медики, а й соціальні працівники, психологи, протезисти-ортезисти. Такі команди вже працюють у багатьох закладах і демонструють  ефективність. Ми, зокрема, за кошти донорів оплачуємо роботу 17 соціальних працівників в реабілітаційних центрах, відібраних МОЗом для пілотного проєкту. Але вже багато лікарень самі зрозуміли, що їм потрібні соціальні працівники, і взяли їх в штат. Головна зміна: тепер Національна служба здоров'я вважає такого соціального працівника членом лікарняної команди і також спрямовує на нього кошти.

- Скільки компаній в Україні надають послуги з протезування?

- Зараз у нас на ринку 40 компаній, які займаються виключно протезуванням-ортезуванням, і понад сотня, які забезпечують людей іншими допоміжними засобами - колісними кріслами, палицями, милицями. Ми можемо закривати всі потреби, імпортуючи вироби серійного виробництва, комплектуючі. Але протезування так не працює. Це – постійний процес взаємодії. Людина худне, гладшає, культиприймач потрібно підлаштовувати, обслуговувати. Багато людей, котрі отримали протезування за кордоном, не знають, що робити з ним далі.

Але ми вирішили це питання завдяки нормативним змінам. Тепер можна зареєструвати свій протез у Фонді соціального захисту осіб з інвалідністю, і держава виділятиме кошти на його обслуговування. Треба тільки обрати компанію, яка це робитиме. А тут у нас дефіцит. Тому працюємо з усіма міжнародними організаціями, з виробниками комплектуючих до протезів, з провідними розробниками, запрошуємо в Україну протезистів, які системно навчатимуть наших фахівців та підвищуватимуть їхню кваліфікацію.

- На що може розраховувати учасник бойових дій у плані протезування?

- Все протезування – безоплатне. Для військових сума компенсації втричі більша у порівнянні з цивільними. Станом на сьогодні максимальна компенсація вартості протезу - 2 млн грн. Повірте, це покриває досить серйозні побажання й високі функціональні можливості будь-якого протезу як верхніх, так і нижніх кінцівок. Компанію для протезування можна обрати на власний розсуд із чотирьох десятків представлених на ринку. Їх перелік можна знайти на сайті Міністерства, Держлікслужби, Фонду соцзахисту осіб з інвалідністю, про них знають в управліннях соцзахисту, у ЦНАПах.

ПРО НЕДИТЯЧІ ПРОБЛЕМИ ДІТЕЙ

- Підтримка родин із дітьми  - ще один із пріоритетів Міністерства. Що в цьому напрямі вже зроблено, що в планах?

- Насамперед, ми розуміємо, що дитині найкраще перебувати в родині. Тому наша візія – це адресна максимальна підтримка родин, щоб дітей не вилучали із тих чи інших причин в різні інституції чи навіть до прийомних родин. І тут дуже важлива послуга супроводу батьків, котрі перебувають у кризі, навчання для них, додаткові виплати, спрощення в адмініструванні цих виплат. Наприклад, першим цифровим інструментом тут стало єОздоровлення – цільові виплати на відпочинок дитини із малозабезпеченої багатодітної родини або дитини з інвалідністю. Пілот цього сервісу добре спрацював – ми починали із територій, де ведуться бойові дії, тепер розширюємо на всю країну.

Триває робота над цифровізацією ще 10 видів допомог саме для родин із дітьми. Розвиваємо сервіс єМалятко, завдяки якому вже можна отримати з десяток державних послуг.

Але є ще інший виклик – діти без батьківської підтримки, діти, чиїх батьків фізично неможливо повернути. В цьому напрямі ми розширюємо сімейні форми виховання. Додатково навчаємо прийомні родини, збільшуємо кількість патронатних родин у громадах, які можуть “підхопити” дитину в біді.

- Скільки зараз в Україні дітей, які залишилися без батьків?

- Дітей, що позбавлені батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, які вилучені від батьків, до 70 тисяч. Але переважна їх більшість перебуває під опікою родичів, тобто вони із сімейного кола не випадають. Із них десь 23% - у прийомних родинах чи в дитячих будинках сімейного типу.

Близько 5,5 тисяч дітей, чиї батьки позбавлені прав, живуть в інтернатах. Багато хто з них, на жаль, має інвалідність, тому шукаємо для них прийомні родини, щоб забрати їх із цих інституцій.

І є ще 20 тисяч дітей, які також живуть в інтернатах, але мають батьків. І тут нам треба зробити системну оцінку, чому так відбувається. Хтось потрапляє сюди через бідність, хтось не має можливості здобувати освіту вдома через інвалідність чи особливі освітні потреби. Тут нам разом із Міністерством освіти потрібно розвинути мережу різних навчальних закладів ближче до родин або забезпечити довезення до них, щоб кожна дитина з особливими освітніми потребами все ж могла повертатися в родину.

- А скільки дітей в середньому за рік потрапляють в нові родини?

- По-різному. У 2022 році було призупинено процедуру усиновлення через проблему закритих реєстрів. Тому торік усиновили лише 752 дитини. Та ще 400 дітей - у 2023 році.

Загалом без батьківського піклування щороку в середньому залишаються близько 8 тисяч дітей. Тож ми на цю цифру й маємо орієнтуватися. Відповідно, потрібна така кількість усиновлювачів і прийомних родин, щоб покривати цю потребу.

ПРО ПОДАЛЬШИЙ РУХ ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ

- Питання впровадження наступного етапу чинної пенсійної системи – обов’язкового накопичувального рівня – серед урядових пріоритетів на цей рік. У квітні в парламенті зареєстрували відповідний законопроєкт №9212. Що далі?

- Працюємо. Якщо говорити про солідарну пенсію, вона має покривати певний відсоток заробітку, який людина отримувала упродовж життя, для підтримки того рівня, до якого ця людина звикла. У всіх країнах цей рівень покриття вимірюється відсотково. Це стандарт. Якщо ти пропрацював 30-35 років, то 40% від твого середнього рівня заробітку маєш отримувати й на пенсії.

Ми зараз пропрацьовуємо навіть більший відсоток, щоб солідарна і накопичувальна частини перевищували 40% заробітку. Це складні обрахунки, бо на 11 мільйонів пенсіонерів в Україні приблизно 13 мільйонів людей, котрі  сплачують соціальні внески. Тож щоб пенсіонер отримував 6-7 чи 10 тисяч гривень, його “візаві”, який працює, має сплатити трохи більше ніж 10 тисяч гривень соціального внеску. Мало хто в Україні сплачує такий великий ЄСВ. Тож необхідний ресурс треба шукати деінде, і ми зараз над цим працюємо.

А ще є питання соціальної справедливості. Чинна формула розрахунку пенсії з урахуванням індексацій дуже занижує реальну вартість заробітку. Скажімо, пенсія у 2000-му в 300 гривень в еквіваленті до середньої заробітної плати була непоганою. А зараз з індексацією це просто мізер. Індексація постійно “відстає”, і це несправедливо.

Зараз працюємо над тим, щоб кожна людина мала чіткий алгоритм нарахування пенсії з огляду на відпрацьований стаж та сплачені внески. І щоб цей алгоритм був завжди прив'язаний до якихось базових величин.

У накопичувальної пенсії свої особливості. По-перше, ми не хочемо збільшити навантаження ані на працівника, ані на роботодавця, запроваджуючи обов’язкові накопичення. Тому на початковому етапі держава частину тягаря візьме на себе. Ще дуже важливо спростити процес адміністрування. А також розробити надійні механізми інвестування, аби ці гроші працювали, щоб вони не були втрачені.

Тож пенсійну реформу ми дуже скрупульозно прораховуємо. Але впевнена, що вже до кінця року вийдемо з конкретним результатом.

ПРО БЮДЖЕТНІ ПРІОРИТЕТИ ТА ПАРТНЕРСЬКУ ПІДТРИМКУ

- Видатки на соціальну сферу, як і оборонні, - нині поміж пріоритетних. З початком повномасштабної війни вони збільшилися? Завдяки чому вдається забезпечувати потреби?

- Збільшилися, звісно. Не набагато, не так, як би хотілося, та все ж. Минулого року наш бюджет був близько 700 мільярдів гривень. Зараз - сукупно 840 мільярдів. Очевидно, нам треба враховувати інфляційний ризик і той факт, що велика кількість людей перетинає межу бідності, тому нам потрібно збільшувати ресурс для підтримки. Тож при обрахунку наших пропозицій на наступний бюджетний рік братимемо до уваги три передумови:

– збільшення кількості людей з інвалідністю і, відповідно, більші потреби для їх реабілітації та забезпечення допоміжними засобами;

– збільшення коштів на покриття бідності, на забезпечення базових потреб;

- розвиток послуг, про що я раніше говорила. Гроші без послуги не дадуть людині вийти зі скрути, в якій вона опинилася.

З огляду на ці три складові ми й плануватимемо наше бюджетування.

І, звісно, продовжимо звертатися до наших донорів по додаткову фінансову підтримку. Не секрет, що весь гуманітарний бюджет зараз покривається коштом донорів.

Є така ініціатива “Перехід”, яка поєднала всіх наших донорів в єдину структуру разом із Міністерством соціальної політики. Ми залучили до неї представників інших міністерств і спільно спрямовуємо міжнародні кошти в громади на ті напрями, які допоможуть побудувати цілісну систему соціальної підтримки.

- Наскільки прогнозовані такі надходження, чи можна їх закладати при плануванні бюджету?

- Ми разом з партнерами плануємо цю підтримку. Країни ЄС планують трирічну підтримку, і Сполучені Штати, і уряд Великобританії. Вони відгукуються на наші пропозиції, на наші обґрунтовані потреби.

- То в якому обсязі і як довго партнери готові надавати таку підтримку?

- Це залежить від нас, від нашої взаємодії. Поки що я чула заяви від партнерів: ми з вами стільки, скільки це буде потрібно. Вони розуміють, яку роль відіграє Україна для безпеки всієї Європи і світу. Наше завдання - забезпечити не просто діалог, а дуже чіткий звіт, на що ми ці кошти витрачаємо, чітке обгрунтування цифр та рівня ефективності. Це серйозний виклик. Але ми розглядаємо це як  можливість. Це ще більше спонукає нас системно підходити до багатьох процесів, постійно переглядати видатки, серйозно їх пріоритезувати, оптимізувати.

- З боку партнерів висуваються вимоги або побажання щодо напрямів витрат наданих коштів?

- Так, ми узгоджуємо всі статті видатків. Донори ретельно дивляться на всі наші КРІ. Всі транші прив'язані до конкретних показників, наприклад, спрощення адміністрування чи рівня цифровізації. Ми дуже чітко виконуємо ці критерії, тому маємо плідний діалог з донорами.

В той же час, коли я кажу, що у нас збільшується кількість молодих і активних людей з інвалідністю і потрібна програма їхньої реабілітація, яка виведе цих людей на ринок праці, - це зрозумілий меседж і чітка потреба. І нас чують. Коли говоримо, що у нас збільшується кількість людей, котрі перебувають у бідності, і нам потрібно їм допомогти, нас теж розуміють. Коли кажемо, що у нас люди потребують послуги із подолання стресу і на неї потрібні кошти, також розуміють. Це надзвичайно важливо.

- Міністерство посилює перевірку призначених соціальних виплат. Це пов’язано із вимогами, які висувають партнери?

- Так. Але ми також хочемо, щоб всі кошти були інвестовані якісно, щоб ми отримували від цього максимальний результат. До слова, саме запроваджений цифровий обмін даними допомагає нам здійснити якісну верифікацію. І ми серйозно просунулися у цьому напрямі. Раніше ми могли отримати від Мінфіну, наприклад, застереження щодо незрозумілих видатків, не було видно усіх доходів людини, комусь були надлишково сплачені кошти. Тож якісна система верифікації критеріїв одразу дозволяє нам не сплачувати зайвого.

ПРО ПРОГНОЗИ НА НАСТУПНИЙ РІК

- Що буде із соціальними видатками на наступний рік? Розкажіть, чого чекати українцям у 2024 році, чи  переглядатимуть розміри виплат?

- Розміри призначених виплат точно буде збережено, їх ніхто не зменшуватиме. Намагатимемося збільшити допомоги з бідності, але відсоток цього збільшення, звісно, залежить від перемовин із нашими міжнародними партнерами.

Пенсії гарантовано виплачуватимуться, як і зараз. Наповнення Пенсійного фонду значною мірою залежить від наших військових. Така велика кількість людей, які отримують достойні заробітні плати і з них сплачують єдиний соціальний внесок, дозволяє наповнювати бюджет фонду, і навіть провести індексацію. Ми ж розуміємо, що масштабна війна ще триватиме, тож розраховуємо приблизно на такі ж надходження до Пенсійного фонду, як і минулого року. Якщо знайдемо додатковий ресурс, зможемо збільшити виплати.

- Індексація пенсій у березні-2024 відбудеться?

- Це вимога, яка визначена законом, хоча на час воєнного стану її дозволено не проводити. Цьогоріч ми її зробили. Наступного року намагатимемося також, але складно сказати, що чекатиме нас на початку весни після ще однієї складної зими. Тому поки що плануємо, а життя покаже.

- Що із субсидіями на опалювальний сезон?

- Вони обов'язково будуть. Це наша пріоритетна допомога. Зараз повністю цифровізуємо цю послугу. З грудня таку допомогу можна буде оформити в “Дії” в один клік. Влітку відбулося підвищення цін на енергоресурси, тому ми розуміємо, що збільшиться кількість людей, які потребуватимуть такої послуги. І ми готуємося до цього.

Юлія Абакумова, Київ

Фото: Руслан Канюка