Наша нація та держава побудовані на героїзмі нашого народу

Міркування про незалежність України

Відзначення річниць незалежності відбувається у багатьох державах щорічно та з певною фанфарою, але дуже часто без духовного змісту. Це не обвинувачення супроти цих держав, які просто рутинно відзначають, тому що вони самопевні майбутнього і ніщо їм не грозить. Їхні кордони безпечні,  і хоч існують політичні противники або й навіть вороги, вони не є загрозливими чи навіть небезпечними бодай на даний час. У цих державах відзначення річниці незалежності є просто нагодою для вихідного дня та всенародного гуляння. 

Але не для українців. Українці, мабуть, як мало інших, розуміють свою державну незалежність як основу існування нації. Якщо є небезпека незалежності держави, ставиться питання також існування нації. Це,  мабуть, емотивне, але, на жаль, дуже реальне почуття,  бо наша українська нація часто і довго була бездержавною. Тому ми цінимо нашу державну незалежність мабуть інакше, ніж інші народи. 32-а річниця – це від княжої доби найдовше існування нашої держави.    

Мій покійний батько який відійшов у вічність задовго до проголошення Української державної незалежності, писав так: 

“Ідеалістичні первні, що від найдавніших часів глибоко закорінилися в духовності українського народу, увійшли в основу ідеалістичного світогляду..., центральною ідеєю... стала ідея нації, а саме її незалежність і свобідний розвиток її сил і вартостей в правно-політичній організації – державі. Тільки держава може забезпечити свободу і справедливість кожній людині в рямцях загального добра нації, що є основним і непорушним законом усього суспільного життя. Держава є добром цілої нації, всіх її поколінь, живих, мертвих і ненароджених, зв’язаних спільністю походження, мови, історії, культури, території і змагань. Тому в стані політичного поневолення для української нації начальним постулатом є виборення і створення Української Самостійної Соборної Держави, а обов’язком кожної людини української крови зокрема, незалежно від того, чи вона має другу, прибрану батьківщину, чи ні, є служити українській нації, особливо коли вона змагається за своє існування і за волю в боротьбі проти найгіршого ворога всього людства.”

Тобто незалежна держава є завершенням устремління народу. Вона (держава), якщо вона незалежна і демократична, є найкращим захисником прав свого народу та всіх мешканців своєї території, які, чи вони корінні, з часом почуваються частиною того народу і його культури. Чи вона такою буде, залежить також від народу і його культури. Це яскраво проявляється у традиції будівництва держави українським народом за понад тисячу років історії, навіть давньої. коли  державну верхівку не вибиралося, але впроваджувалися закони, які запевняли права населення (Руська правда). У козацькій добі вільних людей гетьманів обирали. Це припинила московська орда, по культурі авторитарна, після Переяслава, але основна засада і прагнення до вибору та прав населення появилися чітко у  Конституції Орлика після Полтави. Наша культура та традиції дозволяють на те, що найкращим президентом досі нашої держави є людина не корінного роду, ні віросповідання. Немає кращого українця у світі, як сьогоднішній президент України.

Ось правдиве розуміння нашої державної незалежності на 33-ому році та боротьби за наше буття на другому році дуже тяжкої війни. Виклик поставив нам ворог. Ми цей виклик прийняли та розгромили. Але залишилось перед нами, щоби ми остаточно перемогли, не задля тільки перемоги, але для нашого існування. Нам допомагає ввесь світ, але у дуже поміркованому відносному порядку. Рішення у Вільнюсі на вершинних зустрічах НАТО нам дало чітку відповідь, що за нашу державу відповідаємо тільки ми. 

І так, мабуть, повинно бути. Для нас це урок. Мали ми союзників гірших у нашій історії, які постійно нас зраджували, мали також і своїх Кочубеїв. Навчились ми, що друзі прийдуть допомагати, але не проливати власну кров. На нашій землі буде пролита тільки наша та ворожа кров. Бо ніхто не кохає нерідних дітей. 

На 33-ому році незалежності я більше вірю у силу духа свого народу, ніж коли-будь у минулому. Малоросійство пішло у забуття, українська мова, яка є серцем нації та держави, почала лунати від Карпат аж по Донбас. З кожним днем стає Україна сильнішою навіть з пролиттям  крові та фізичному знищенню. Поет Закарпаття Іван Ірлявський писав, що життя розквітає на мертвім, що зродилось у вогні боротьби. Так і є! Наша нація та наша держава побудовані на героїзмі нашого народу. Тим більше сьогодні, коли ця держава є визнаним суб'єктом у  світі як борець за свою долю та долю цілої Європи, а може і світу, як також перемоги добра над злом.  

У день річниці нашої незалежності кожен з нас повинен згадати наших сучасних героїв, які віддали своє життя за нашу державу та прийняти для себе постанову робити все у свої  можливості та обставинах, щоби народ мій і його держава завжди були. Кожний думай, що на тобі мільйонів стан стоїть і за долю мільйонів мусиш дати ти одвіт. Так писав наш Каменяр, Іван Франко. Ось так підходьмо до річниці нашої державної незалежності, з думкою про перемогу і про те, як я можу до неї прислужитися.

Аскольд Лозинський