Мейлах Шейхет, львівський вчений, хасид за вірою

Дата публікації матеріалу та сама…  Рівно 82 роки тому нацисти розклеїли тисячі листівок, які вимагали наступного дня всіх київських євреїв з дітьми, речами, прибути у вказані пункти «для переселення». Тих, хто не прийде обіцяли розстрілювати, тих, хто переховуватиме євреїв - розстріляти теж. І вони пішли. Десятки тисяч стареньких та дітей, жінок та чоловіків. 29 вересня 1941 року трапилась одна з найжахливіших трагедій в історії людства.

За совітів з їх укоріненим державним антисемітизмом, про Бабин Яр намагалися зайвий раз не згадувати. А от із здобуттям Незалежності – багато що змінилося і в цій царині:  українці всіх національностей, а передусім, власне, українці вшановують пам’ять жертв Голокосту, говорять про нього - із євреями, із самими собою... Їм, тобто, нам - є про що подумати.  Імперські спецслужби – НКВД, КГБ, ФСБ – берегли «спадковість» форм та методів - завжди намагалися і досі намагаються перетворити історію Бабиного Яру на історію “колаборації” і «питомого українського антисемітизму».  Вони нагородили гори брехні і пересмикувань, які отруїли свідомість поколінь, і не лише в Україні. Свідомість мас дуже важко піддається «знезараженню і рекультивації.  Так, правду не спинити, але ж який довгий шлях їй доводиться долати…

Напередодні 82-ї річниці трагедії ми говоримо і про Бабин Яр, і про долю й майбутнє українського єврейства із відомим львівським науковцем,  хасидом за вірою, Мейлахом Шейхетом. Він є давнім соратником львівських націонал-патріотів, відомим в західних медіа коментатором українсько-єврейських відносин. Мейлах Шейхет має те, що називається бездоганною репутацією. Його благодійні та наукові структури досліджують історію народження хасидизму в Україні, вцілілі пам’ятки, єврейські поховання по всій Україні...  

БАБИН ЯР - ЦЕ КОЛИ ЛЮДСЬКЕ ЖИТТЯ ОЦІНЮЄТЬСЯ ВАРТІСТЮ КУЛІ, ЯКА ЦЕ ЖИТТЯ ЗАБРАЛА

— Пане Мейлах, як Україні нести в майбутнє важку пам’ять про Бабин Яр? Тобто, що засадниче, з підручника, має знати кожен український школяр?

— Треба говорити дітям так:  уявіть собі скільки десятків тисяч людей було розстріляно тут лише  за те, що вони народилися євреями. І таке не може повторитися з будь-яким народом у світі – це має бути внесене в підсвідомість людини з дитинства. Адже й Голокост не трапився «одразу»,  «перемиканням вимикача». Нацистські агенти роками піднімали антисемітську хвилю у всій Європі.  Після окупації Польщі, в Кракові, німецькими нацистами був створений центр по насиченню місцевої преси антисемітськими публікаціями і цей центр платив за кожну. І про це теж мають знати діти.

А ще Бабин яр - трагедія, яка знищила частину генофонду України, людей, які разом з українцями творили українську цивілізацію.  Тож Бабин Яр це злочин проти України, не тільки проти євреїв. З Бабиним Яром пов’язана тяжка деморалізація українського народу, за це теж несе відповідальність німецький нацизм. Бабин Яр - це коли людське життя оцінюється вартістю кулі, яка це життя забрала.

Бабин Яр посіяв безмежну жорстокість між людьми і ми всі повинні маємо це не лише не забути, але й засудити. І антиукраїнську практику німецького нацизму в Україні – теж.  Бо вони і слов’ян бачили своїми рабами, це є в «Майн кампф».

Про все це мають знати діти, про це має бути написано в шкільних підручниках. Я хотів би організувати вивчення Голокосту так, щоб ми плакали всі разом над страшною трагедією, яка всіх нас мала на меті знищити, або перетворити на аморфну масу, щоб обслуговувати нелюдську систему.

— Відомо, що ви організовували спеціальні експедиції безпосередньо у Бабиному Яру.  Коли це було? Які отримані результати? Що вони значать для історії трагедії?

— Років з п’ятнадцять тому я запросив в Україну британських неінвазивних археологів, які займаються дослідженням могил.

— Неінвазивні - це які?

— Неінвазивні методи – це коли за допомогою геофізичних приладів для сканування ґрунтів, можна визначити, де є поховання. І тоді не треба викопувати померлих, щоб визначити межі братньої могили. Викопувати померлих за єврейськими релігійними канонами заборонено, тому що похована людина – це як святиня для живих, що рівною мірою стосується не тільки єврейської віри, а й християнства. А неінвазивні методи дозволяють визначити місця поховань без розкопок. Це дуже важливо, тому що місця розстрілів, крім того, що бережуть святу пам’ять про загиблих, мають дуже негативно біоенергетику, там не можна будуватися.

Нацисти не залишили жодних документів, вони замітали сліди своїх злочинів, викопували тіла розстріляних, спалювали. В Бабиному ярі восени 1943 року вони примушували це робити військовополонених, яких потім розстріляли і спалили останніми.  Ми тепер навчилися ідентифікувати місця цих поховань.

— Тож вашою метою була визначити межі поховань не лише у Бабиному Яру?

— Так, крім Бабиного Яру ми дослідили поховання у Степані у Рівненській області, Брюховичах і Білогорщі Львівській області, цитадель у Львові.

Це стало додатковим аргументом у судових процесах, коли ми вимагали від органів влади не будувати там житло чи комерційні об’єкти.

Наприклад, велике поховання було у Брюховичах Львівської області. Ми ініціювали судовий спір, бо їхня сільрада віддала ці землі під будівництво котеджів.

Територію Бабиного Яру я досліджував і з українськими науковцями з університету Тараса Шевченка (бо там у всі роки приватні компанії хотіли щось будувати), а дно Бабиного Яру я досліджував із іноземцями, по яких уже сказав.

Досліджуючи дно Бабиного Яру,  ми хотіли встановити, чи залишилися  там після Куренівської трагедії 1961 року рештки розстріляних. І ми знайшли, вода не вимила кістки людей, там досі є ці поховання.  

У результаті у нас є карта, там є межі трьох кладовищ: єврейського, Кирилівського (православного), мусульманського, а ще там місце, де був табір військовополонених та власне Бабин Яр.

— Як би ви узагальнили століття, які прожили на цій землі поруч, євреї та українці?  

— Бабиних ярів в Україні є багато, тому що історія українського єврейства  є чи не найдавнішою в  Європі. На території України євреї жили найдовше, ніж у будь-якій іншій частині Європи, і це проживання євреїв поруч з українцями, іншими народами - було гармонійним. Кров – так, лилася, але через інсинуації та підле підбурювання, якими свідомо користувалися тоталітарні режими. Але безпосередні стосунки з українським народом в євреїв були позитивні.  Наші предки втікати сюди з Іспанії, де була інквізиція, з Німеччини, де так само їх позбавляли людських прав. А в Україні євреям було можливо жити так, як вони звикли жити тисячоліттями - за традиціями. Їм ніхто в цьому не заважав. І саме тому в Україні були написані глибокі духовні твори, тут була створена унікальна єврейська історико-культурна спадщина, тут є корені багатьох юдейських вірувань, звідси походили чи не більшість тих людей, які у ХХ сторіччі відбудували єврейську державу Ізраїль після двох тисяч років розсіяння.

Тож збереження могил це не тільки задля того, щоб віддячити загиблим, віддати їм шану, бо вони пішли на смерть, але зберегли свою ідентичність, віру та гідність. Це все є свідченнями великої історії єврейського народу, якби б не німецькі нацисти, а до них російська імперія, євреї разом з українцями вже б перетворили цей край на квітучий сад. Це був унікальний генетичний фонд. Євреї, які є лауреатами Нобелівської премії, переважно мають українське коріння. Так, їх батьки виїжджали, бо не витримували гноблення царської Росії, межу осілості, погроми чорносотенців…  Але, зверніть увагу, майже всі вони згадують Україну, як землю предків, тільки позитивно. Тому збереження поховань воно і для тих, хто покинув цей світ, і для живих – теж, бо це є зв’язок часів і поколінь.

— Пам’ятник жертвам Бабиного Яру, який стоїть біля телевежі в Києві, був збудований лише в середині 70-х, через 35 років після 1941-го, якось тишком-нишком, мало хто знав, що там будують. А нині навколо будівництва нового меморіалу знову точаться такі недоречні скандали… Ви не бачите спільної природи в цих фактах?

— По-перше цей пам’ятник поставили так, щоб він наче й не був пов’язаний з Бабиним яром.  І це відповідало загальній практиці тих часів: за радянської влади навіть там, де ставили пам’ятники на місцях масових страт євреїв, то писали на них, що загиблі – «мирні  радянські люди», слова «євреї» не було на тих пам’ятниках. Фактично Голокост за радянської влади замовчувався і це ще одне підтвердження спорідненості практичного комунізму з нацизмом: та війна була не лише німецько-радянська, а ще й нацистсько-комуністична.

— А новий проєкт?  Що ви скажете про нинішні спроби росіян взяти безпосередню участь у меморіалізації Бабиного Яра?

—Не можуть люди і з російськими паспортами – та й з не російськими теж - які не мають глибокого розуміння трагедії Голокосту, не мають співчуття до України, брати участь у такому проекті. Росіяни ніколи не мали наміру показати мучеництво Бабиного Яру, вони  хотіли, щоб Меморіал, знаковий для всієї України та світу, перетворився на фарс, на якусь «виставу» за участі відвідувачів. Ми не можемо їм такого дозволити і тому, що якраз одна з причин нинішньої війни є та сама зневага до України, до їх справжньої, а не вигаданої гебістами історії.

СКІЛЬКИ БУЛО ПРАВЕДНИКІВ-УКРАЇНЦІВ МИ НЕ ЗНАЄМО ДОСІ

— Улюблене і традиційне заняття російських спецслужб показувати українців такими собі «генетичними антисемітами». Як цьому протидіяти?

— Говорити правду. Чи було колаборантство в Україні під час Другої світової війни? Так, було. Не треба боятися чесно говорити про те, що було - переважно, це через примус. Голокост в Україні був алогічним і неприродним, його заперечує бурхлива, наповнена життям єврейська історія на українських землях. Якось, в  обласному державному архіві Вінницької області мені довелося бачити звіти тих, хто співпрацював з нацистами. Вони не вміли написати без помилок жодного слова, це був простий люд, щодо якого використовували всі інструменти примусу та залякування. А ще й пропаганда, яка не гидувала нічим: нацисти перед окупацією територій розкидали з літаків сотні тисяч антисемітських листівок, а ще - гроші давали за кожного пійманого єврея чи подання відомостей про схрони, де євреї переховувались.

Інколи ті, хто переховували, боялися більше сусідів-колаборантів, але незважаючи на це рятували сусідів-євреїв. Ті, хто були спасенні, про це багато писали. Для прикладу: майбутнього Нобелівського лауреата Ройльда Гофмана у Золочеві переховували українці.  Втім, є багато історій тяжких... Але ж проводиться в Європі, на жаль, усілякі заходи, де показ «українського колаборанства» перетворюються на основну мету.

— Тобто, деколи такі конференції організовуються тільки щоб показати українців антисемітами?

— Так, на жаль. І я на декількох таких заходах бував і питав - чому ви тут  говорите тільки про негатив, чому забуваєте, наприклад, про причини? Завжди вистачало українців, нафаршированих пропагандою - комуністичною й антисемітською. (А де, таких немає? Ред) Але ж найбільші антисеміти за радянської влади сиділи по обкомах і райкомах партії. І всі це знали, і дехто – слідував «лінії партії».

Є такий конфліктний дослідник Голокосту Іван Павло Химка, він живе у Ванкувері в Канаді. Я колись їздив туди працювати в архівах, хотів з ним зустрітися, він відмовився. Але коли він був у Львові і читав лекцію, то я його спитав: чому ви нічого не говорите про інший бік, про приклади порятунку євреїв українцями?  Він трошки знітився і вже на наступній лекції говорив, що німці, мовляв, використовували український люмпен тільки на вулиці, а за воротами таборів, куди зганяли євреїв, німці українцям не довіряли…

Не можна забувати, скільки було українців-праведників. Ми й досі  не знаємо їх кількість. Після війни при радянській владі листуватися українцям із  врятованими було небезпечно, якщо й взагалі можливо:  такі сім’ї брали «на облік», діти не могли поступити у виші, було обмеження в кар’єрі…  Тобто люди елементарно боялися. І коли до них приходили листи від порятованих, вони часто не відповідали і так - втрачалися зв’язки. А потім, коли стало можна, то багато з тих людей вже покинули цей світ і відновити зв’язки уже неможливо.

Є багато прикладів, як українські сім’ї рятували єврейських дітей.  Були випадки, коли матері виштовхували малих з колони приречених, які йшли до Бабиного Яру, до інших місць страти, бо вони вже знали, що йдуть на смерть - і чимало тих дітей було врятовано українськими сім’ями. 

Я за те, щоб на плитах масових поховань були написані імена і євреїв, жертв нацизму, і праведників-українців, які намагалися їх врятувати.

— Останнє питання. Яким ви бачите майбутнє єврейства у вільній Україні?

— Я вірю, що все буде добре. Хоча звичайно, що російська агресія проти України дуже поруйнувала і єврейські громади теж. Євреї у всьому світі підтримують Україну, особливо віруючі євреї. Я колись організував зустріч міністра культури України Михайла Кулиняка з провідними рабинами в Нью-Йорку. То вони йому сказали так: наше позитивне відчуття до України ніколи не пересохне, бо це земля свята, де упокоїлись наші батьки, наші вчителі. І тому з Україною у нас зв’язок назавжди. Краще не скажеш…

Я згадую перші роки Незалежності, коли  їздив Україною з групами хасидів. Вони,  звісно, читати українською не могли, і все мене запитували: а що тут написано на табличці, а що тут? Я їм відповідав, що це назви населених пунктів, зачитував їм вголос -  і вони їх часто впізнавали по звучанню,  згадували історії, відомі їм з книг, або з розповідей старших про ці колишні містечка…   Деякі з цих людей по декілька років збирали гроші, щоб поїхати по святих місцях України. Так і кажуть: святі місця України. Що тут ще додати?

Лана Самохвалова, Київ