Українське суспільство після перемоги: важливість реінтеграції тимчасово окупованих територій

Дослідження засвідчило, що більшість українців готові шукати порозуміння

Після тривалої війни та деокупації частини своїх територій українському суспільству доведеться пройти ще довгий і непростий шлях відбудови й реінтеграції.  І мова йде не лише про відновлення зруйнованої інфраструктури і повернення ментального здоров’я людей. Перед державою і суспільством постає не один пласт поки що не до кінця зрозумілих для вирішення інших проблем, як-то: повернення до спільного життя людей з окупованих територій, відповідальність тих, хто вимушено чи добровільно працював на окупаційну владу або був мобілізований, визнання чи невизнання документів, що видавались на територіях під час окупації, відновлення місцевого самоврядування і доцільність запровадження тих чи інших пільг для українців, що змушені були роками жити з ворогом. 

Тому заміри суспільної думки і врахування їх при прийнятті суспільно значущих рішень стає все більш актуальним. Адже те, як суспільство почувається і як себе проявляє в такі непрості для держави періоди, свідчить про рівень його зрілості. А оскільки питання реінтеграції і прийняття в цілому суспільством людей зі звільнених територій після довгих років окупації є надзвичайно важливою складовою майбутнього країни, варто зрозуміти, які очікування та запити суспільство сформувало на цьому чи іншому відрізку шляху. 

Саме тому соціологічна група "Рейтинг" на замовлення Школи політичної аналітики НаУКМА провела соціологічне дослідження очікувань та побоювань українців у процесах майбутнього повернення, реінтеграції, ставлення до росіян та в цілому розуміння, наскільки українське суспільство почувається згуртованим і зрілим. 

Опитування проводилось у період 10-14 жовтня 2023 року в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Воно є репрезентативним за віком, статтю і типом поселення, помилка репрезентативності - не більше 2,2%. 

Як стверджують організатори дослідження, опитування, безперечно, вказує на загальні настрої і побажання, які сьогодні вирують у суспільстві і мають, зрештою, визначати конкретні кроки держави. А ще – дослідження показує, де і в чому ми стали справді дорослішими, а де ще є чому вчитися.

ЗГУРТОВАНІСТЬ УКРАЇНЦІВ: ЧИ ЗБЕРЕЖЕТЬСЯ ВОНА ПІСЛЯ ВІЙНИ

Усі ми добре пам’ятаємо, як від початку повномасштабного вторгнення українці консолідувались, об’єдналися, на певний час забули про всі внутрішні чвари і злилися в єдиному пориві боротьби з зовнішнім ворогом. Проте, час йде, загрози змінюються, події в країні розгортаються, а гострота їхнього сприйняття посилюється. Чи збережеться ця згуртованість і надалі?

Опитування показало, що 95% українських громадян потребують підтримки і допомоги один одного і 79% вважають, що більшості людей в Україні можна довіряти. Хоча залишається 11% респондентів, які абсолютно не згодні або скоріш не згодні з думкою , що можна усім довіряти в Україні, і не схильні ідеалізувати суспільство. 

Що стосується ставлення до переселенців, то розмови, які останнім часом активно ведуться в суспільстві, підтвердило і опитування. Переважна більшість українців позитивно ставиться до внутрішньо переміщених осіб, які залишили свої домівки і живуть в іншому місці в Україні. Згідно з опитуванням, скоріше позитивно і дуже позитивно до ВПО ставляться 67% респондентів і лише 4% - негативно.

Натомість до українців, які виїхали з України після початку війни і зараз знаходяться за кордоном, негативно ставляться 14% і 34% - позитивно.

На переконання адвокаційної директорки Центру прав людини ZMINA Олени Луньової, ця різниця у ставленні до двох категорій переселенців надалі буде збільшуватися. Тому на це, за її словами, державі потрібно звертати особливу увагу, оскільки в майбутньому схожі проблеми виникнуть на звільнених територіях стосовно тих, хто виїхав з окупації, і хто залишився. «Ці проблеми нам потрібно ідентифікувати і серйозно над ними працювати уже зараз», - наголошує експертка. 

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ: БУТИ ЙОМУ ЧИ НІ НА ДЕОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ І КОЛИ?

Відновлення місцевого самоврядування на звільнених територіях є, мабуть, однією з найважливіших завдань реінтеграції. Це вимагає проведення виборів та створення ефективних механізмів управління, що забезпечать розвиток і процвітання деокупованих регіонів. Однак, саме в цьому питанні думки українських громадян кардинально відрізняються. При цьому люди встановлюють чітку диференціацію між територіями, які були окуповані з 2014 року, і тими, які потрапили в окупацію у 2022-му. 

Згідно з опитуванням, 47% респондентів дотримуються думки, що місцеве самоврядування на територіях, окупованих з 2014 року (Донбас, Крим), слід відновити лише через 5 років після деокупації, а до цього часу там мають діяти військово-цивільні адміністрації. 30% виступають за відновлення самоврядування на цих територіях в повному обсязі одразу після деокупації і 19% - також одразу після деокупацїі, але повноваження місцевого керівництва, на їх переконання, потрібно обмежити.

Що стосується територій Запорізької і Херсонської областей, які зараз перебувають під окупацією, то в цьому випадку 55% респондентів хочуть, аби місцеве самоврядування там було відновлене одразу після деокупації, і лише 14% - через 5 років після деокупації. 27% опитаних вважають, що самоврядування в цих областях слід відновити одразу після деокупації, але з обмеженнями повноважень.

Як зазначив аналітик Школи політичної аналітики НаУКМА Антон Суслов, результати опитування показали, що громадяни України розмежовують і розуміють певні особливості, які накладає термін окупації з 2014 року і з 2022 року.

Водночас, за його словами, значна кількість громадян (30%), які виступають за відновлення самоврядування одразу після деокупації території ОРДЛО і Криму, свідчить про те, що українці все-таки мають довіру до тих людей, які там проживають. Він також зауважив, що, за результатами опитування, 67% респондентів вважають недоцільним обмежувати право голосувати на президентських та парламентських виборах для жителів територій, окупованих з 2014 року, воно має бути таким самим, як і для всіх інших громадян України. І лише 19% з цим не згодні.

Однак, що стосується права бути обраним до органів влади, то у респондентів стосовно цього є певна пересторога, зазначив Суслов. 24% опитаних вважає, що право балотуватись до Верховної Ради України для жителів територій, окупованих з 2014 року, має бути обмежене на певний строк. Але переважна більшість респондентів (56%) все-таки не згодні з такою думкою.

ДОВГООЧІКУВАНИЙ КРИМ: ЧИ МОЖНА І ТРЕБА ЙОМУ ДОВІРИТИ АВТОНОМІЮ?

Безперечно, усі ми з нетерпінням чекаємо повернення Криму додому. Однак, є розуміння, що його реінтеграція не буде простою і відбуватиметься складніше, ніж реінтеграція інших тимчасово окупованих територій, потребуватиме окремого підходу і, ймовірно, спеціального законодавства. А головне – ми не маємо повторити помилок минулого.  Тож, який статус Криму хочуть бачити українці після звільнення?

Згідно з опитуванням, більшість громадян України вважають, що Крим після деокупації повинен мати автономію: Кримськотатарську (17%) або таку, як це було до 2014 року (47%). Однак, третина респондентів (32%) дотримуються протилежної думки: територія півострова має бути звичайною областю без особливого статусу, як всі інші регіони України. 

При цьому, якщо взяти до уваги регіональний розподіл думок, то підтримка кримськотатарської автономії варіює від 9% - на Донбасі до 30% - у Києві.

Опитування також показало, що 60% респондентів схвально ставляться до того, аби кримські татари мали окреме представництво (квоту) в місцевій раді Криму.

Як зазначив аналітик Школи політичної аналітики НаУКМА Антон Суслов, залишення Криму такого ж статусу, як до окупації, за що виступає майже половина опитаних, свідчить про те, що люди бояться змін, а почасти і не дуже розуміють, для чого така дискусія потрібна. Він вважає, що така ситуація, а також різниця у поглядах в регіональному розрізі на статус Криму потребує від влади і громадських організацій додаткової комунікації і роз'яснення для суспільства.

Натомість адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA Олена Луньова  переконана, що підтримка більшістю надання Криму автономії свідчить лише про те, що люди просто схильні ставати на бік зрозумілого. «Що таке автономна республіка нам зрозуміло, бо цей статус півострів мав багато років. Так само зрозумілим є і статус області. Але, що таке, наприклад,  національно-автономна територія, нам не зрозуміло», - сказала вона. Тому, за словами Луньової,  завдання громадських організацій - більше говорити людям про переваги і недоліки різних статусів. Крім цього, зауважила вона, потрібно також мати на увазі, що за час, поки Крим перебуває в окупації, місцеве самоврядування в Україні настільки розвинулося, що статус автономії тепер не дає усіх тих інструментів самоврядування, які уже запроваджені в Україні. 

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА РОБОТУ В ОКУПАЦІЇ: ПОКАРАТИ НЕ МОЖНА ПОМИЛУВАТИ

Інша важлива проблема і, мабуть, чи не найголовніша в процесі реінтеграції – це відповідальність тих, хто працював з окупаційною владою. Українці мають різні думки щодо того, хто має нести відповідальність за свої дії. Деякі вважають, що амністія може бути застосована до тих, хто вимушено співпрацював з ворожою російською владою, але існують і ті, хто не підтримує ніякої амністії і хоче, аби всі, хто працював на владу окупантів, були притягнуті до відповідальності. 

Згідно з результатами опитування, 55% респондентів вважають, що після деокупації усі працівники поліції, які працювали на окупованих територіях, мають бути звільнені. 14% опитаних дотримуються думки, що слід звільнити тих працівників поліції, хто був залучений до політичних справ, а 28% вважають, що потрібно дозволити їм працювати, а звільнити лише тих, хто має нести особисто кримінальну відповідальність за колабораціонізм. 

Водночас, на питання, що робити з рятувальниками, які працювали в службі з надзвичайних ситуацій на окупованих територіях, 63% респондентів виступають за те, щоб дозволити їм працювати, а звільнити лише тих, хто звинувачується у колабораціонізмі. 19% вважають, що треба звільнити тих рятувальників, хто був залучений до політичної діяльності, і лише 5% підтримують думку про звільнення усіх рятувальників без винятку. Натомість 11% висловилися за те, щоб нікого з них не звільняти.

Що стосується роботи у місцевих окупаційних адміністраціях, то, згідно з результатами опитування, 80% респондентів виступають за те, аби таким людям заборонити працювати на державній службі. 

Водночас 77% опитаних переконані, що у процесі встановлення відповідальності потрібно застосовувати індивідуальний підхід до підозрюваних у співпраці з окупантами, 12% - не згодні з такою думкою.

Крім цього, 69% респондентів вважають прийнятним віддавати громадян України, засуджених за колабораціонізм, на обмін в Росію. 

51% українських громадян також вважають, що ті громадяни України, які роздавали так звану "гуманітарну допомогу" від росіян та фактично брали участь у пропагандистських акціях, мають нести за це відповідальність. Не погоджуються з цим 26% опитаних.

Окремо респонденти висловили свою думку щодо мобілізації людей на тимчасово окупованих територіях. За результатами опитування, 68% респондентів переконані, що при встановленні такої відповідальності Україна має враховувати, чи була людина примусово мобілізована до збройних формувань так званих ДНР/ЛНР та російської армії, і лише 15% так не вважають.

Крім цього, 44% опитаних вважають, що мобілізованих до збройних формувань так званих ДНР/ЛНР та російської армії громадян України, які не вчинили тяжких злочинів, варто звільнити від відповідальності, 32% дотримуються протилежної думки.

Українці також висловилися стосовно відповідальності ЗМІ і вчителів на окупованих територіях. Опитування, зокрема, показало, що 58% українців переконані, що усіх без винятку працівники окупаційних ЗМІ потрібно притягнути до відповідальності після звільнення українських територій. 35% респондентів дотримуються думки, що відповідати за діяльність окупаційних медіа мають лише їх керівники, і тільки 5% вважають, що нікого не варто притягати. 

Що стосується вчителів, то тут ситуація аналогічна. 58% опитаних переконані, що вчителі історії, які працювали в школах на окупованих територіях, мають бути звільнені. При цьому, на думку 46% респондентів, варто звільнити усіх вчителів (а не лише вчителів історії), які працювали в школах на територіях, окупованих з 2014 року, і 40% висловились аналогічно стосовно вчителів з територій, окупованих з 2022 року. 

Як зазначив директор Школи політичної аналітики НаУКМА Максим Яковлев, ця частина опитування показала, що серед населення є чітке розмежування у ставленні до ролі окремих працівників в окупації, оскільки одні з них виконували накази окупаційної влади, а інші забезпечували життєдіяльність людей, а також до тих, хто діяв під примусом і добровільно. 

Олена Луньова, у свою чергу зауважила, що в українському законодавстві на сьогодні не відображено різниці у функціях людей, котрі працювали в окупації, а народ цю різницю бачить. «Це, власне, видно на прикладі ставлення людей до працівника поліції і рятувальника на окупованих територіях. Так само це стосується працівників місцевої окупаційної адміністрації і комунального господарства. У законодавстві зараз нема різниці, ким ти працюєш. Якщо ти залишився в окупації і працюєш на відповідних посадах, ти підпадаєш під кримінальну відповідальність. Але частина людей при цьому забезпечує життєдіяльність тих, хто живе на окупованих територіях. От власне в цьому питанні варто звертати увагу на суспільну думку, щоб калібрувати зміни до законодавства», - переконана Луньова. 

ВИЗНАННЯ ДОКУМЕНТІВ І ОСВІТНЯ РЕІНТЕГРАЦІЯ: НА ЩО ГОТОВІ ПІТИ УКРАЇНЦІ

Вивчення української мови, доступ до освіти, культурної спадщини і робота з документами – ще один аспект інтеграції мешканців окупованих територій, і, очевидно, один з пріоритетних. Яким чином це зробити і як досягти бажаних для нас результатів – на ці питання також спробували дати відповідь учасники опитування. 

Результати дослідження показали, що переважна більшість українських громадян хочуть, аби мешканці окупованих територій після їх звільнення якомога швидше занурились в українське середовище і стали знову своїми. 89% опитаних, зокрема, вважають, що держава має запровадити безкоштовні курси з української мови для мешканців деокупованих територій, 90% виступає за запровадження спеціальних програм для дітей та підлітків, 89% - за запровадження  спеціальних програм підтримки повернення мешканців на деокуповані території і 82% - за запровадження безкоштовних курсів з громадянської освіти. 

Крім цього, 79% респондентів переконані, що на територіях, зруйнованих внаслідок воєнних дій, мають діяти податкові та кредитні пільги для бізнесу, 81% виступає за запровадження  міжрегіональних програм обміну для школярів, 79% вважають за необхідне створення більше мистецьких творів (фільми, книжки, серіали) про життя людей в умовах окупації і 77% - за створення якомога більше мистецьких творів про українців, які були вимушені переселитись через війну.

Більшість українських громадян (55%) також вважають, що абітурієнти з окупованих територій повинні мати пільги при вступі до українських закладів вищої освіти протягом певного періоду. 

Однак, думки щодо визнання документів про освіту, виданих на окупованих територіях, розділилися.  Лише 37% опитаних згідні з тим, що Україна має визнавати документи про середню освіту, видані на окупованих територіях (проти - 52%). І ще менше (28% респондентів) погоджуються з тим, що Україна має визнати документи про вищу освіту, видані на окупованих територіях. 

Експерти ж вважають, що в цьому питанні люди не зовсім розуміють поняття «визнання». На їх думку, людям потрібно пояснювати, що ніхто автоматично штамп на документах від окупаційної влади ставити не буде, українці зі звільнених територій все одно будуть проходити відповідну перевірку і атестацію. 

Отже, як показав зріз суспільної думки, відновлення та повноцінне повернення звільнених територій України є складним та багатогранним процесом, який потребує чимало уваги і зусиль з боку уряду, громадськості та міжнародного співтовариства. Важливо забезпечити підтримку і допомогу для внутрішньо переміщених осіб і осіб, що жили в окупації, з відновлення місцевого самоврядування на звільнених територіях, вирішення питання статусу Криму, відповідальності, забезпечити розвиток економіки, культурну та освітню реінтеграцію, психологічну підтримку і захист прав наших громадян, що пройшли окупацію.  І тільки шляхом спільних зусиль влади і суспільства, постійної комунікації і виваженого підходу можна досягти бажаних результатів. Опитування ж, за словами організаторів, засвідчило, що все це реально, адже у людей немає запиту на кров, коли йдеться про відповідальність тих, хто в окупації. Люди, радше, ставляться з розумінням, що це вимушений крок, і готові прийти на допомогу, а отже суспільство стає свідомим і дорослішим. 

Уляна Буряченко