Іван Бабенко і Денис Іванов, прокурори у «справах Майдану»

Десять років тому, у ніч з 29 на 30 листопада, у центрі Києва відбувся силовий розгін студентського Майдану – протесту, який виник проти рішення уряду зупинити підготовку до Угоди про асоціацію з ЄС. Спецпідрозділ «Беркут» жорстоко побив десятки людей. Це стало переломним моментом, після якого розпочалася Революція гідності, яка супроводжувалася кров’ю і насильством з боку правоохоронців. Апогеєм став розстріл 48 учасників протесту 20 лютого 2014 року.

Після втечі тодішнього президента Віктора Януковича і його оточення до Росії в Україні створили спеціальний підрозділ, який розслідує «справи Майдану» – злочини стосовно учасників Революції гідності.

Скільки справ уже направлені до суду? Чи сидить у в’язниці хтось із рядових виконавців і колишніх топчиновників? Чи є «слід» Росії у злочинах? Як і коли Янукович віддав наказ стріляти у протестувальників? Чи є просування у розслідуванні перших убивств: Сергія Нігояна, Михайла Жизневського і Романа Сеника? Скільки потрібно часу для завершення розслідування всіх злочинів?

Про це Укрінформ розпитав прокурорів Івана Бабенка і Дениса Іванова, які обіймають посади заступників керівника Департаменту у «справах Майдану» Офісу генпрокурора.

МИ ВИВЧАЄМО ПОЇЗДКИ ЯНУКОВИЧА ДО РОСІЇ І ЙОГО ЗУСТРІЧІ З ПУТІНИМ

- 30 листопада виповниться десять років із часу силового розгону студентського Майдану. Чи можна вважати, що розслідування цього епізоду завершене і слідство встановило всіх причетних до застосування сили стосовно протестувальників?

І.Б.: - Розслідування подій 30 листопада 2013 року в переважній більшості завершене. Але ще триває слідство стосовно колишніх високопосадовців – організаторів вчинення злочинів на шкоду суверенітету і державної цілісності України. Це тісно пов’язано з «російським слідом» у подіях Майдану.

Ми досліджуємо, під чиїм впливом було ухвалене несподіване для українського суспільства рішення про відмову від курсу на євроінтеграцію 21 листопада.

Вивчаємо всім відомі поїздки колишнього президента Януковича до Росії і його зустрічі з Путіним, отримання багатомільярдного російського кредиту. Ми бачимо, що на початку 2013 року на багатьох ключових посадах в Україні перебували колишні громадяни Російської Федерації, агенти її впливу. Це можна сказати про колишнього голову Служби безпеки Якименка, ексміністра оборони Лебедєва. Навіть командир львівського батальйону «Беркут» і його керівник штабу мали громадянство Росії. Тобто через своїх агентів впливу Російська Федерація хотіла створити суспільно-політичну кризу в Україні, під виглядом якої розпалити ворожнечу між українцями, показати всьому світові, що українці не варті державності, що вони між собою воюють. А тим часом задовольнити свої геополітичні апетити, анексувати окремі території і відвернути Україну від європейської спільноти.

За високопосадовцями Української держави стояли так звані радники і агенти впливу Російської Федерації.

Надалі цей «російський слід» помітний і в грудні 2013-го та лютому 2014-го року, коли для надання так званої допомоги приїздили співробітники ФСБ. До речі, минулого місяця 20 цих ефесбешників отримали від нас підозри. Серед них – шестеро генералів, зокрема колишній керівник служби безпеки президента Росії Віктор Золотов.

А що стосується безпосередньо розгону студентського Майдану 30 листопада, то ми притягнули до кримінальної відповідальності 47 осіб, з яких 6 – це високопосадовці, 2 керівників правоохоронних органів і 39 безпосередніх виконавців – працівників спецпідрозділу «Беркут» при Управлінні МВС у місті Києві. Щодо 7 правоохоронців суди ухвалили 5 обвинувальних вироків, а двох звільнили від кримінальної відповідальності.

Загалом до суду ми направили 27 обвинувальних актів щодо 39 фігурантів справ. У судах слухаються справи колишнього заступника секретаря РНБО Сівковича, ексочільника КМДА Попова. У справах стосовно інших високопосадовців – секретаря РНБО Клюєва, колишнього керівника столичної міліції Коряка, його заступника Федчука, колишнього командира київського спецпідрозділу «Беркут» Кусюка – тривають досудові розслідування. Вони перебувають у розшуку, відповідно слідство буде йти за процедурою заочного судочинства.

- Згідно з фабулою справи, рішення про силовий розгін студентського Майдану ухвалював Янукович. Від нього вказівка спустилася по вертикалі влади до керівництва спецпідрозділу «Беркут» столичної міліції і, власне, рядових «беркутівців». Тобто, за версією слідства, злочин вчиняла група осіб за попередньою змовою. Водночас не так давно, 14 листопада, Шевченківський райсуд засудив до 5 років умовно командира 2-го взводу 4-ї роти київського «Беркута» Олега Бойка. Водночас суд кваліфікував його дії як такі, що вчиняла група осіб без попередньої змови. Інакше кажучи, суд дійшов висновку, що «беркутівці» діяли самостійно, і змови по вертикалі влади не було. Це впливає на засудження інших фігурантів справ про розгін студентського Майдану?

І.Б.: - Поясню в чому ситуація. Бойко обвинувачувався в тому, що на виконання незаконного наказу керівників увійшов у попередню змову і разом з іншими співробітниками підрозділу «Беркут» вчинив насильницькі дії стосовно громадян, щоб перешкодити акціям протесту. Після цього деяких учасників мітингу затримали і доставили до Шевченківського райуправління міліції, де на них склали рапорти про нібито вчинення хуліганський дій, за що потім ініціювалося притягнення їх до адміністративної відповідальності.

Тобто, слідство на підставі зібраних доказів вважає, що підрозділ «Беркут» діяв злагоджено, спільно, за однією командою відповідно до ієрархії та вказівок, які віддавали зверху командири та керівництво міліції.

Однак Шевченківський райсуд Києва у своїх вироках не лише стосовно Бойка, але також у справі інших «беркутівців» – Віктора Ейсмонта і Володимира Мохоня – зробив висновок, що співробітники «Беркута» застосували насильство до громадян, але нібито в судовому засіданні не підтвердилася версія обвинувачення, що вони діяли групою осіб за попередньою змовою.

Ми оскаржили вирок стосовно Ейсмонта і Мохоня у Київському апеляційному суді, але суд залишив його в силі. У подальшому, по суті, інші судді в аналогічних справах «беркутівців» стосовно розгону студентського Майдану уже почали діяти за так званим шаблоном, або наявною практикою.

Вирок стосовно Ейсмонта і Мохоня ми оскаржили у Верховному Суді. А на останній вирок щодо Бойка готуємо апеляційну скаргу.

- Якщо суд у справах колишніх «беркутівців», як ви кажете, уже за шаблоном не підтверджує попередню змову для придушення студентського Майдану, то чи не вплине це на вироки стосовно колишніх високопосадовців: Януковича, Клюєва, Сівковича і Попова? Чи не руйнує це версію слідства про вказівку Януковича розігнати Майдан, яка від нього спустилася до рядових «беркутівців»?

І.Б.: - Тут є юридичні нюанси. Суди зважають на те, що вони розглядають провадження стосовно конкретних осіб, які перебувають на лаві підсудних, і не дають правової оцінки тим, хто в цій справі не обвинувачується. У судах, де розглядаються обвинувальні акти щодо Попова, колишніх командирів «Беркута», ми відстоюємо позицію, що був і злочинний наказ, і попередня змова, про що є докази. Це показання потерпілих, свідків, документи, відеозаписи подій, зафіксовані в центральній частині Києва. Їхня сукупність свідчить про правоту версії слідства. Ми ще не пройшли всіх стадій: є апеляція, касація. Будемо сподіватися, що відстоїмо нашу позицію.

- До речі, колишні «беркутівці» Ейсмонт і Мохонь були першими, кого у 2021 році засудили до реального покарання – трьох років позбавлення волі за розгін студентського Майдану. Чи відбувають вони цей термін?

І.Б.: - Мушу відверто сказати, що ні. Після дворічного апеляційного розгляду вирок стосовно «беркутівців» Ейсмонта і Мохоня набрав чинності ще в червні цього року, але покарання вони не відбувають.

Під час оголошення апеляційним судом свого рішення прокурор звернув увагу суду на необхідність його негайного виконання, тобто взяття під варту обвинувачених, на що колегія суддів жодним чином не відреагувала, а послалася на те, що це компетенція суду першої інстанції. Прокурор відразу спрямував відповідні листи до Шевченківського районного суду Києва, який виніс вирок, і до Київського апеляційного суду, однак жодних відповідей від суду ми не отримали. За наявною інформацією, справу скерували до Верховного Суду для розгляду касаційних скарг. Про звернення судами вироку до виконання нічого не відомо, а прокурор не має законних повноважень самостійно це зробити.

- Справу стосовно ексочільника КМДА Олександра Попова щодо розгону мітингувальників 30 листопада слухали в Шевченківському райсуді Києва з 2015 року і після шестирічного розгляду в 2021 році почали слухати спочатку через те, що головуюча суддя Хардіна пішла у декретну відпустку. Чи не станеться так, що терміни давності у цій справі спливуть раніше, ніж, власне, буде оголошений вирок?

І.Б.: - Проблема у тому, що, згідно з Кримінальним кодексом, термін давності у справах стосовно тяжких злочинів становить 10 років. Тепер фактично спливають строки давності у низці кримінальних проваджень, також тих, які стосуються подій застосування насильства та розгону студентського Майдану. Якщо бути точним, то після 30 листопада спливають терміни давності у всіх 20 кримінальних провадженнях, що розглядаються у судах першої інстанції, предметом розгляду яких є події 30 листопада 2013 року. Як результат – 31 обвинувачений у цих справах може бути звільнений від кримінальної відповідальності, навіть попри те, що було доведено вчинення злочинів проти студентського Майдану.

Це стосується справ за фактом перевищення влади та службових повноважень, що супроводжувалося насильством, перешкоджання мирним акціям протесту і вчинення службових підроблень, коли складали рапорти про затримання, до яких вносили неправдиві відомості.

Наступного року спливає строк давності у справах, які стосуються подій січня і лютого 2014 року в частині тяжких злочинів.

Винятком є провадження, де обвинувачені ухиляються від органів досудового розслідування. У них термін давності призупиняється. Однак справи за фактами вбивств, де покарання передбачає довічне позбавлення волі, а також злочинів проти державності терміну давності не мають. Загалом терміни спливають у близько 60 «справах Майдану». Маємо чесно констатувати, що через тривалий розгляд справ у судах, різноманітні зловживання адвокатів фігуранти хоч і були притягнені до кримінальної відповідальності, але уникнуть покарання.

У контексті закінчення терміну давності у «справах Майдану» є два варіанти розвитку подій. Перший – коли особа, щодо якої слухається справа в разі настання 10-річного терміну, має право подати заяву до суду і клопотати про її звільнення від кримінальної відповідальності. Тоді суд виносить ухвалу про звільнення такої особи від кримінальної відповідальності. Другий варіант – коли особа вважає себе невинуватою у вчиненні злочину, хоче реабілітуватися і вимагає завершення розгляду справи в суді. У такому разі суд після подальшого розгляду справи ухвалює вирок, яким особу визнає винною або навпаки – вину у вчиненні злочину недоведеною. Винних суд звільняє від покарання за строками давності.

Стосовно справи Попова, то її ще розглядають. Поки що невідомо, чи будуть його адвокати клопотати про закриття справи за терміном давності. Але з 30 листопада вони матимуть таке право.

- А Сівкович і Клюєв?

І.Б.: - Ні, такого права у них немає. Перебіг давності у їхніх справах зупиняється, оскільки вони переховуються від органів слідства і суду. Стосовно них обвинувальні акти розглядають за спеціальною процедурою «заочного судочинства». Їм обрані запобіжні заходи – тримання під вартою, і їх оголошено в розшук.

За такою самою процедурою розглядають справу стосовно керівника так званої чорної роти спецпідрозділу «Беркут» Дмитра Садовника. Однак є провадження щодо інших командирів підрозділів полку «Беркута»: Дидюка, Тягнирядна, Шевченка, Антонова і Цикалюка, яке також підпадає під категорію справ, які можуть бути закриті у зв’язку із закінченням строків давності.

Деякі законодавчі проблеми, пов’язані із закінченням строків давності, мав розв’язати законопроєкт №6454-д, який передбачає внесення змін до Кримінального процесуального кодексу. Парламент ухвалив його у першому читанні на початку 2022 року, але з тих пір роботу щодо нього не проводили.

Але треба визнати: він не врятує ситуацію у справах, де спливають строки давності. Цей законопроєкт більше направлений на оптимізацію розгляду справ у судах, унеможливлює зловживання сторони захисту, дозволяє проводити судове засідання у разі неявки адвокатів за умови, якщо на засідання з’явився хоча б один захисник обвинуваченого.

Але проблема тривалості розгляду і відсутності вироків у «справах Майдану» не законодавча.

Навіть чинні норми кримінального процесуального законодавства дозволяли судам розглядати справи до закінчення строків. Відповідальним за дотримання термінів досудового розслідування є прокурор, а строки розгляду справ – це питання до суду і навіть конкретного судді – головуючого у справі.

З мого боку це не перекладання відповідальності на інших, а норма законодавства, конкретно – статті 28 нашого КПК.

У «справах Майдану» є так звані зразкові справи, які організовані на високому рівні. До таких належить справа щодо п’ятьох «беркутівців», яку слухав Святошинський райсуд під головуванням судді Дячука. В цьому процесі забезпечено принципи безперервності та розумності строків, суд дослідив сотні поданих прокурором і захистом документів, протоколів, заслухав показання майже сотні потерпілих і свідків, за результатами чого ухвалили вирок.

Але є і справи, у яких по 1–2 обвинувачених, стільки ж потерпілих, 7–10 свідків, 5 томів кримінального провадження, а слухають їх у судах по 5–6 років, бо засідання призначається раз на два місяці. Сторона захисту просто користується певними шпаринами в законодавстві і затягує судовий процес.

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙСУД НЕ ЗАДОВОЛЬНИВ ВИМОГИ ЧАСТИНИ ЦИВІЛЬНИХ ПОЗОВІВ ПОТЕРПІЛИХ

- Як команда прокурорів, слідчих і потерпілих у «справах Майдану» відреагувала на вирок Святошинського райсуду столиці? У багатьох було розчарування, що фактично ніхто з обвинувачених «беркутівців» не сів до в’язниці за розстріли 20 лютого...

І.Б.: - Звичайно, прокурори, слідчі очікували, що суд врахує всі докази і свідчення, які ми подали. Але суд ухвалив своє рішення, і нам залишається лише його оскаржити. 16 листопада прокурор особисто завіз до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу. Поки що не відомо, коли розпочнеться розгляд.

У чому позитив? У тому, що все-таки за результатами 8-річного розгляду резонансної справи за фактом масових розстрілів на Майдані суд ухвалив вирок, яким відкинув маніпуляції про грузинських снайперів, що нібито майданівці самі себе постріляли. Суд чітко встановив, що масові розстріли 20 лютого 2014 року відбулися в центральній частині Києва, їх здійснили співробітники спецпідрозділу міліції особливого призначення «Беркут» з конкретними прізвищами, зокрема обвинувачених.

Але суд змінив кваліфікацію, не погодився з прокурором, що мав місце терористичний акт.

Ми наполягаємо, що терористичний акт був, а умисні вбивства мали на меті залякати протестувальників.

Не вдаючись в деталі і юридичні тонкощі, позиція прокурора була така, що коли в певному місці вчинення злочину діють не просто цивільні особи, а група спецпідрозділу міліції, яка підпорядковується відповідній ієрархії і діє злагоджено, про їхню попередню змову свідчать об’єктивні обставини. І щоб кваліфікувати умисне вбивство, не потрібно, щоби кожний з них натискав на спусковий гачок. Це можуть бути взаємні дії, які доповнюють одна одну і направлені на досягнення єдиного результату. Про що ми і доводили в суді. Суд повністю виправдав одного обвинуваченого. Ми з цим категорично не погоджуємося, бо вважаємо, що всі п’ятеро «беркутівців» винні в інкримінованих вбивствах і терористичному акті.

Окрім цього, суд відкинув статтю 340 ККУ про незаконне перешкоджання акціям протесту. Прокурор наполягав і доводив, що співробітники міліції якраз перешкоджали акціям протесту, виконуючи незаконний наказ.

За наявною в мене інформацією не вдоволені вироком суду і родичі загиблих. Також суд не задовольнив вимог частини цивільних позовів потерпілих.

- Скільки може тривати апеляційний розгляд?

І.Б.: - У Кримінальному процесуальному кодексі не визначено конкретних строків розгляду справи ні в першій інстанції, ні в апеляційній. Строки розгляду залежать від обсягу справи, кількості учасників провадження. Ця справа не проста. Якщо її розглядали в суді першої інстанції близько 8 років, то будемо сподіватися, що в апеляції її розглядатимуть набагато менше.

- Тобто, якщо апеляційний суд задовольнить ваші вимоги, то колишні «беркутівці» Маринченко і Тамтура таки можуть сісти до в’язниці?

І.Б.: - Гіпотетично так, якщо до того часу не втечуть.

У ПЕРІОД 18–20 ЛЮТОГО ЯНУКОВИЧ СПІЛКУВАВСЯ З ПУТІНИМ 11 РАЗІВ, А ЗАХАРЧЕНКО МАВ 12 З’ЄДНАНЬ З КОЛОКОЛЬЦЕВИМ

- На початку жовтня ДБР завершило розслідування найбільшої «справи Майдану». Перед судом постане Янукович і весь тодішній силовий блок за розстріл «Небесної сотні». За даними слідства, яка була роль у розстрілах учасників Революції гідності експрезидента Януковича? Чи дав він якусь відмашку на це?

Д.І.: - За повноваженнями президента не передбачено давати відмашку, письмовий наказ на вбивства у буквальному сенсі цього слова. Але у президента є вертикаль правоохоронних органів – Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ, які в межах своїх повноважень мають право використовувати свої сили і засоби під час заходів, які відбуваються в країні. Якщо ми говоримо конкретно про 18–20 лютого 2014 року, то на той час всі правоохоронні органи були підзвітні і підконтрольні безпосередньо президентові Януковичу. Після зміни Конституції і зосередження виконавчої влади у президента тодішнього голову СБУ Якименка і міністра внутрішніх справ Захарченка призначав безпосередньо Янукович. Така ж сама ситуація з міністром оборони Лебедєвим. Відповідно звідси ми робимо висновок, що керівники цих силових структур були близькими до президента.

Як встановило слідство, в Адміністрації Президента на вулиці Банковій 18 лютого проходили численні оперативні наради, зокрема за участю керівника СБУ Якименка, міністра внутрішніх справ Захарченка. Потім відповідні наради провели уже в МВС і СБУ, де підлеглим озвучили завдання, які поставив Янукович. Коло учасників доволі широке, не всі після Революції гідності втекли з України і не всі відмовилися свідчити проти колишнього президента. Тому свідчень у нас достатньо.

У період з 18 до 20 лютого, коли проводили активні силові заходи для витіснення мітингувальників із центральної частини Києва, були численні телефонні з’єднання урядовим і телефонним зв’язком президента з очільниками правоохоронних органів. Ми зафіксували не менше 10 з’єднань Януковича з Якименком і Захарченком. З кожним з них. З міністром оборони Лебедєвим і командувачем внутрішніх військ Шуляком у ці дні було по 5 з’єднань.

Про що вони говорили, слідство не встановило. Але за допомогою численних відеозаписів, які тоді здійснювали в центральній частині Києва, відстежується зв’язок, як після дзвінка Януковича до Захарченка міліція починає активний штурм на конкретній ділянці і застосовує надмірне фізичне насильство, спеціальні засоби, гранати, гумові кийки, стріляє з помпових рушниць. І перед початком цього всього, хвилин за п’ять-десять, відбувається з’єднання. Про що вони говорять? Можливо, саме про цю операцію.

Ми бачимо, як під час апогею протистоянь зростала кількість телефонних з’єднань між підлеглими Захарченку силовиками. У період з 18 до 20 лютого між тодішнім очільником міліції Києва Мазаном і його заступником Федчуком відбулося 139 з’єднань. Між командувачем внутрішніх військ Шуляком і очільником столичної міліції зафіксовано 47 з’єднань, між Шуляком і заступником міністра внутрішніх справ Ратушняком – 16 з’єднань, між Федчуком і Ратушняком – 5 з’єднань.

Були активні з’єднання між підлеглими Захарченка і Якименка. Зафіксовано 10 з’єднань між начальником столичного главку СБУ Щеголєвим і керівником столичної міліції Мазаном. Між керівником Антитерористичного центру СБУ Тоцьким і Щеголєвим – 5 з’єднань, між самим Якименком і Захарченком у цей час було 4 з’єднання.

Доказів про вказівки на проведення антитерористичної операції 18 лютого взагалі більш ніж достатньо. Була не одна нарада у Головному управлінні МВС у Києві, де був штаб з управління АТО. В ній приймали представники усіх правоохоронних органів. Там був заступник голови Служби безпеки Тоцький, він дзвонив голові СБУ Якименку і погоджував дії. Там був керівник СБУ у Києві і області Щеголєв, який фактично проводив АТО. На цих нарадах безпосередньо озвучувалося, що це все погоджено з президентом. Саме проведення АТО затверджував Янукович.

Говорити, що Янукович віддав письмовий наказ, який був обов’язковий для силовиків, неправильно. Але вважаємо, що всі події 18–20 лютого відбувалися з відома Януковича, за його згодою діяли керівники правоохоронних органів. Це встановило слідство, є докази цього, яким суд надасть оцінювання.

- У фабулі справи йдеться, що 18 лютого «посадовці організували штурм Майдану під виглядом «антитерористичної операції», а вранці 20 лютого наказали розстрілювати мітингувальників». Розкажіть, будь ласка, відомі слідству деталі про те, як це все спускалося від верхівки тодішнього керівництва країною до «чорної» роти спецпідрозділу «Беркут».

Д.І.: - Як відомо, розстріли вранці 20 лютого транслювалися в прямому ефірі. Питання, чому Янукович не припинив це? Чому не дав вказівку Захарченкові відвести підрозділ київського «Беркута» з вулиці Інститутської? Такі дії вказують на прямий умисел Януковича на вчинення працівниками міліції цих злочинів.

Під час розслідування ми з’ясували, що 20 лютого 2014 року Янукович, перебуваючи у своїй резиденції «Межигір’я», у період з 6 год 52 хв до 7-ї год ранку мав контакт через урядовий зв’язок із Захарченком. Слідство має підстави вважати, що саме під час цієї розмови, яка тривала приблизно 8 хвилин, Янукович дав вказівку Захарченкові щодо застосування вогнепальної зброї підрозділами, які йому підпорядковані, у напрямку протестувальників у центральній частині Києва.

Після цього Захарченко через урядовий зв’язок мав дві телефонні розмови з міністром внутрішніх справ Росії Колокольцевим. А далі, як відомо, починаючи з 9 год 16 хв до 17-ї год працівники спецпідрозділу «Беркут», внутрішніх військ табельною вогнепальною зброєю – автоматами Калашникова, пістолетами «Форт», снайперськими гвинтівками «Драгунова» і рушницями «Форт-500», спорядженими бойовими патронами – здійснили постріли у напрямку неозброєних учасників масових акцій протестів, які перебували в цей час в районі Майдану Незалежності і нижній частині вулиці Інститутської. Подробиці цієї трагедії детально досліджувано у Святошинському райсуді столиці, під час розгляду справи п’ятьох «беркутівців». Їх обвинувачували у вбивстві 48 протестувальників.

- Який, за даними слідства, був вплив на події Майдану з боку Росії?

Д.І.: - Слідство встановило численні комунікації між президентами і керівниками силових блоків обох країн. Безпосередньо під час апогею розстрілів 20 лютого у період з 9-ї до 17-ї годин зафіксовано 8 телефонних з’єднань між Путіним і Януковичем. Захарченко з Колокольцевим спілкувався у цей час 6 разів.

Якщо говорити про період 18–20 лютого, то Янукович розмовляв з Путіним 11 разів. За ці дні Захарченко мав 12 з’єднань з міністром внутрішніх справ Росії Колокольцевим, а голова СБУ Якименко тричі розмовляв з директором ФСБ Бортниковим.

- Тема розмов відома?

Д.І.: - Ні, зміст розмов слідство не встановило. Спеціальний урядовий зв’язок захищений від всіх форм прослуховування, запису. Але є журнал, куди записують усі з’єднання: хто кому телефонує. В нашій історії відомо лише про один факт, коли президента записували. Це робив майор Мельниченко у кабінеті Кучми. Шкода, що Януковича ніхто не писав. Принаймні ми про це не знаємо. Можливо, щось цікаве і було б (усміхається).

- Де тепер Янукович і його оточення? Слідство стежить за ними?

І.Б.: - Наскільки нам відомо, Янукович після своєї втечі у лютому 2014 року поселився в Росії. Отримав там тимчасовий притулок і проживає в мікрорайоні «Рубльовка» – у селі Барвиха в елітному будинку, який купив приблизно за 50 млн дол.

Захарченко і його колишні підлеглі Федчук і Кусюк теж у Росії. Останні двоє навіть служать у силових структурах. Азаров і Пшонка також в Росії.

Якименко і Лебедєв, за останніми даними, у Криму. Як і командир «чорної» роти «Беркута» Дмитро Садовник. До речі, Подільський райсуд Києва уже розглядає його обвинувальний акт у режимі заочного засудження. Стадія дослідження доказів обвинувачення пройшла, тому, сподіваюся, і вирок не за горами.

- Чи є можливість дістатися до них каналами Інтерполу чи на підставі двосторонніх міжнародних угод?

І.Б.: - На прохання слідства виставити червоні картки на Януковича і його оточення Інтерпол у 2019–2020 роках листами повідомив про неможливість їхнього розшуку. Вони посилаються на рішення Комісії з контролю файлів, яке було ухвалене на 99-й сесії ще у 2017 році про те, що кримінальні провадження стосовно Януковича пов’язані з політичними мотивами.

- За вашими даними, Янукович весь час сидить у Росії чи, можливо, кудись виїжджав?

І.Б.: - Не зафіксовано випадків, щоб Янукович чи хтось з розшукуваних осіб – кола його оточення – виїжджав навіть в країни третього світу, африканські країни, чи країни, які не співпрацюють з міжнародними розшуковими інституціями. Не думаю, що хтось з них ризикне кудись поїхати, окрім Білорусі.

СЛІДЧІ РОЗКРИЛИ 11 ЗАМАХІВ НА ВБИВСТВА ПРАВООХОРОНЦІВ З МИСЛИВСЬКОЇ ЗБРОЇ

- Як просувається слідство за фактом убивства «беркутівця» Миколи Смисюка і поранення його колеги Романа Панченка, яке сталося о 5 год 30 хв ранку 20 лютого? Суддя Святошинського райсуду Сергій Дячук в інтерв’ю озвучив, що, на думку суду присяжних, це застосування зброї стосовно працівників правоохоронних органів «перегорнуло інший аркуш», тобто убивство Смисюка могло спровокувати інших «беркутівців» до розстрілів протестувальників. Чи вдалося встановити, хто міг зробити ці постріли?

І.Б.: - Досудове розслідування за фактом убивств правоохоронців 20 лютого ще триває, є певні просування, але розкриття злочину потребує тиші, тому більш детально сказати нічого, на жаль, не можу.

Але цьогоріч слідчі розкрили 11 замахів на вбивства правоохоронців з мисливської зброї. Відповідно ми оголосили підозру. Фігурант цієї справи перебуває у розшуку.

Висловлювання судді Дячука я вважаю його особистими оцінними судженнями. Наші докази дають підстави стверджувати, що метою масових розстрілів протестувальників 20 лютого для працівників спецпідрозділу «Беркут» стала не помста за вбивства правоохоронців, а виконання наказу, щоб у такий спосіб перешкодити протестам і залякати майданівців.

- Убивства правоохоронців, які сталися вранці 18 лютого 2014 року, інкримінували активістові Майдану Іванові Бубенчику. У 2016 році він сам у цьому зізнався. За озвученою версією слідства, Бубенчик стріляв з карабіна «Сайга», який на Майдан привіз харків'янин Дмитро Липовий. Що тепер із цією справою?

І.Б.: - Обвинувальні акти стосовно них передали до суду ще минулого року. Справу Бубенчика розглядає Шевченківський райсуд, а Липового – Оболонський.

- За їхньої присутності чи заочно?

І.Б.: - За їхньої присутності. Липового знайшли в Іспанії, провели процедуру екстрадиції і доставили в Україну. Поки відбуваються слухання у його справі, він перебуває в СІЗО.

Бубенчик не під вартою, він регулярно ходить на судові засідання. Йому інкримінували ст.115 ККУ – це вбивство, а також ст. 348 ККУ – посягання на життя співробітника правоохоронного органу.

Нещодавно за заявою Бубенчика суд ухвалив рішення про застосування до нього Закону «Про недопущення притягнення до кримінальної відповідальності учасників акції протесту 2014 року», і його звільнили від відповідальності за ст. 348 ККУ, оскільки вона підпадає під цей закон. Однак, що стосується убивств двох правоохоронців, то справу розглядають.

- Тобто, у разі доведення вини, йому загрожує довічне позбавлення волі?

І.Б.: - Так, санкція статті передбачає довічне позбавлення волі.

ПРАВООХОРОНЦІ ВСІЛЯКО ЗАТЯГУЮТЬ НАПРАВЛЕННЯ СПРАВ ДО СУДУ

- Поговорімо про перспективи розкриття перших убивств майданівців Сергія Нігояна, Романа Сеника і Михайла Жизневського. Чи вдалося слідству усунути розбіжності проведених судових експертиз у справі Нігояна?

Д.І.: - Перша експертиза стосовно Нігояна показала, що в нього стріляли з невеликої відстані. Відеозаписи подій, які є у справі, допитані свідки вказують, що постріли здійснювали люди в цивільному одязі.

Я вважаю, таким чином на першій стадії розслідування, яке розпочалося ще за тодішнього очільника МВС Захарченка, можливо, намагалися вивести з-під відповідальності працівників міліції, оскільки вони перебували від Нігояна на певній відстані.

Воднораз під час подій на Майдані частина працівників міліції взагалі не використовувала формений одяг, зокрема співробітники Управління громадської безпеки ГУ МВС в місті Києві під час подій Євромайдану не несли службу в формі, а були у цивільному одязі. Це була вказівка заступника начальника Головного управління, начальника міліції громадської безпеки Петра Миколайовича Федчука, який тепер переховується у Російській Федерації.

Після зміни влади провели другу експертизу. Вона уже показала, що постріли здійснювали з такої відстані, що убивство могли вчинити і правоохоронці. Тепер є ці дві експертизи. І сумніви. Тому призначили комплексну експертизу, яку уже виконали.

- І про що вона свідчить?

Д.І.: - Комплексна експертиза говорить про те, що й друга: постріли могли бути здійснені не впритул. Я нагадаю, як проводили першу експертизу. З одягу відбирали сліди металізації, згоряння пороху. Коли перший раз відбирали, їх було більше. Логічно, що після першого відбору таких слідів на одязі залишилося уже менше. І от третій раз експерт поставив під сумнів другу експертизу, хоча третя експертиза призначалася для того, щоб, навпаки, з’ясувати, постріл був упритул чи все ж з тієї відстані, де перебували правоохоронці.

Тепер з урахуванням інших криміналістичних методик призначена ще одна експертиза, яку вже не буде проводити лише на підставі даних залишку металів та згоряння пороху. Після неї ми сподіваємося визначити: постріли здійснили особи, які були поряд з Нігояном, чи підрозділ правоохоронців, який перебував на певній відстані.

- А яка ситуація у розслідуванні убивств Сеника і Жизневського?

Д.І.: - Стосовно Сеника і Жизневського є кінцеві результати експертиз, проте триває ще комплексна експертиза, призначена на підставі первинних досліджень. Також щодо Нігояна, Сеника і Жизневського встановлено коло осіб, яких перевіряють на причетність до злочину. Не виключаю, що їм найближчим часом можуть висунути підозри.

- Раніше колишній керівник Департаменту спецрозслідувань ГПУ Сергій Горбатюк розповідав, що на своїх посадах працюють близько 60 правоохоронців, які, за даними слідства, причетні до злочинів під час Революції гідності. Яка з цим ситуація тепер?

І.Б.: - Правоохоронці, яких підозрюють або вже обвинувачують у вчиненні злочинів стосовно майданівців, далі працюють. Цьому сприяє і позиція керівництва Міністерства внутрішніх справ, і Національної поліції, яка полягає у тому, що до вироку суду підстав їх звільняти немає. Водночас мали місце непоодинокі випадки, коли засідання судів зривалися через нібито відрядження обвинувачених чи зайнятість ними по службі, що не сприяє розглядові справ у розумні строки.

Проте є вироки судів стосовно 23 правоохоронців. Один з них – слідчий, решта – співробітники оперативних підрозділів громадської безпеки, так звані беркутівці. Іще 16 правоохоронців звільнені від кримінальної відповідальності за нереабілітуючих підстав. В основному через закінчення строків давності. Двох – виправдали суди.

Д.І.: - Від себе можу додати, що правоохоронці всіляко затягують направлення справ до суду. Для цього вони роками ознайомлюються з матеріалами провадження, тож ми змушені звертатися до суду, щоб їх обмежувати у строках на ознайомлення. Коли справа уже в суді, можуть не з’являтися на засідання по 2–3 рази, а через завантаженість суди щоразу відкладають розгляд на 1–2 місяці.

Затягують переважно чинні правоохоронці, які найближчим часом досягнуть пенсійного віку.

Вони не зацікавлені у закритті проваджень з нереабілітуючих підстав, навіть у справах, де закінчились або закінчуються терміни притягнення до кримінальної відповідальності. Згідно із законодавством, це буде підставою для їхнього звільнення зі служби. Тому їм і вигідний такий постійний процес розслідування чи судового розгляду. Вони залишаються на посадах і можуть допрацювати до часу, який необхідний для отримання пенсійного забезпечення працівника правоохоронного органу. Деякі правоохоронці цього не приховують.

- А відома загальна кількість правоохоронців, підозрюваних у злочинах проти майданівців, які продовжують працювати у силових структурах?

І.Б.: - Точну кількість сказати не можу, але приблизно два десятки осіб. Раніше було значно більше.

- Наостанок хочу спитати, скільки слідчим і прокурорам потрібно ще часу, щоб повністю завершити розслідування у «справах Майдану»? Тепер профільне управління ДБР розслідує трохи більше 70 таких справ...

І.Б.: - Про слідство потрібно питати у слідчих. Для прокурора завершальний етап – це оголошення вироку.

Звичайно, суспільство чекає на результати. І є думка, що, мовляв, скільки уже можна розслідувати ці справи. Але ми маємо розуміти, що у період Революції гідності було вчинено понад 3 тисячі злочинів, а їхня кримінальна характеристика – специфічна. У вітчизняній криміналістиці таких злочинів до цього не було. Мається на увазі, щодо масовості, участі в них правоохоронців і всієї вертикалі влади. За ними складно збирати докази, підтримувати державне обвинувачення в суді. У цих справах мало хто дає викривальні покази проти себе і співучасників злочинів.

Частина ключових фігурантів взагалі виїхали з країни.

Коли працювала система Захарченка–Пшонки – у грудні 2013-го і січні-лютому 2014-го року – нищили важливі, головні докази і документи. Вони були не зацікавлені у розслідуванні.

Наші «справи Майдану» можу порівняти з розслідуванням у Литві злочинів, учинених під час масових акцій протесту 1991 року. Вони розслідували і розглядали їх у судах 17 років. Сподіваємося, у нас на це піде менше часу. Головне, щоб у суддів, які слухають «справи Майдану», були бажання і мотивація на їхній об’єктивний розгляд у розумні строки.

Алла Шершень, Київ