Конструювання «Майдану-3»: у ворога не виходить, але він старається

Безоглядного оптимізму в українців стало менше, але з’явилися інші ресурси – досвід і реалізм. Вони і є гарантією від ворожих провокацій

Для журналістів Укрінформу це не є щось надзвичайне, бо ще в 2016 році у нас було надруковано кілька розслідувань про паблікі, які так і називалися «Майдан-3». Модерувалися вони з Підмосков’я, і при цьому статистика відвідувань збільшувалося штучно.  (Мабуть для «красивого» звіту замовнику, – ред.) Ми писали, наскільки масштабно та системно, ворог намагався влізти в голови наших співвітчизників, вивести їх на Майдан, сидячи у затишному підмосковному офісі.

А наскільки реальне конструювання «Майдану-3» сьогодні, коли ворог вбиває українців і на фронті, і в тилу? 

Чи може похитнути єдність українського суспільства зима з безперервними обстрілами інфраструктури?

Чи здатні теми української корупції чи інші підняти протести?

Хто є особливо уразливими для виникнення протестних настроїв?

Нарешті, чи вдасться ворогу актуалізувати такі теми, як безперспективність опору, неефективність міжнародних організацій, зупинка допомоги від міжнародних партнерів, неефективність управління та різноманітні теорії змови. Як суспільству витримати війну, в тому числі на виснаження моральне?

Я НЕ ВІРЮ В АНТИВЛАДНИЙ МАЙДАН, ПРО ЙОГО НЕМОЖЛИВІСТЬ СВІДЧАТЬ ЗАМІРИ СУСПІЛЬНИХ НАСТРОЇВ

Євген Головаха, директор Інституту соціології НАН України

Я не вірю в антивладний Майдан, про його неможливість свідчать заміри суспільних настроїв. Потенціал стійкості та розуміння у суспільстві, хто його основний ворог досить сильний, українці не хочуть втратити країну. Якою буде ситуація через рік точно не скажу, необхідно стежити. Але попри це нам слід «стояти», розробляти превентивні заходи, пояснювати, що Росія завжди жадає дестабілізації.

Нам треба уважно спостерігати за всіма верствами суспільства, «ловити» настрої. Наприклад, родини загиблих,  завжди ненавидітимуть країну-агресорку, але, загалом, емоції – штука нераціональна, вони завжди можуть хитнутися в непрогнозований бік. Звісно, прояв несправедливості, ситуація в зоні бойових дій, куди, як пишуть, людей начебто «кинули», можуть викликати антиурядові настрої. 

Чи може «підігріти» антиурядові настрої тема корупції? Це важливо, це впливає на людей. Але розмови про корупцію давно присутні в українській свідомості, люди у чомусь звикли до думки: мовляв, у нас всюди корупція. Хоча зараз цей фактор займає менше місця, ніж до війни. Хоча, якщо випадків корупції на різних поверхах влади буде збільшуватися, то це погіршить настрої. Втім на найближчий період навіть корупція не зможе підняти протестну активність.

Ставлення до інститутів влади дещо погіршилося, але я пояснюю це очікуваннями від контрнаступу. Але після статті Залужного реальність людьми була прийнята адекватно. Українці змиряються, що війна надовго, що є багато факторів, які можуть перешкоджати її швидкому та переможному завершенню. Що нам треба шукати нові фактори, нові шляхи, тиснути на союзників. Наші дані свідчать про це. З тим треба жити.

Не думаю, що незадоволення будуть викликати протиріччя між різними інститутами влади, але цілком припускаю, що політичні сили будуть  стимулювати їх серед своїх прихильників. І це просто тому, що вони по-різному бачать дійсність. Але у самому факті критики влади немає нічого  неадекватного. Неадекватні заклики до боротьби з владою у цей час. А критика навпаки сприяє, щоб влада бачила незадоволення, аналізувала причини та вживала заходів – і з того самого сакраментального питання корупції, і у ставленні до родин полеглих та постраждалих.

Заклики до повалення влади неприпустимі. Не можна піддавати людей спокусі протесту. Критика потрібна, а заклики до боротьби – ні.

РОСІЯ НАМАГАТИМЕТЬСЯ РОЗХИТУВАТИ УКРАЇНСЬКУ СИТУАЦІЮ ВСЕРЕДИНІ, ІНВЕСТУЄ БАГАТО РЕСУРСІВ У НАМАГАННЯ ВБИТИ  КЛИН ВСЕРЕДИНУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Павло Казарін, український журналіст, телеведучий

Мені здається дуже недоречним використовувати назву Майдан у російських інформаційних спецопераціях і спробах штучно розхитати ситуацію всередині нашої країни. Майдан ніколи не був штучним і його не можна організувати ззовні. 

І при тому я цілком переконаний, що Росія намагатиметься розхитувати українську ситуацію всередині, що вона інвестує багато ресурсів у намагання вбити клин всередину українського суспільства. Вона намагатиметься сіяти недовіру між тилом та фронтом, між  військовими та політиками, а також між різними регіонами України.

І цьому сенсі, безумовно, не кожен елемент внутрішньоукраїнського напруження є таким, який створює Москва, але водночас не варто полегшувати Москві завдання з руйнації внутрішньоукраїнської єдності.

Це історія про те, що не кожна оповідь, яку ви зустріли на Фейсбуці, про якусь зраду, є реальністю. Не кожний вкид щодо якоїсь несправедливості є правдою. Варто завжди перевіряти джерела інформації, не читати нічого з інформаційних «зливних бачків», не звертати уваги на анонімні телеграм-канали. Якщо якась інформація чіпляє ваші емоції, то можливо вона і створювалася саме для того, щоб зачепити ваші емоції.

Як ми витримуємо цю війну на виснаження? Ну насправді у нас дійсно суспільство опалене війною. Це робить нас доволі вразливим перед  обличчям будь-яких емоційних вкидів. Взагалі торгувати емоціями, особливо емоціями, які спрямовані на хейт, на недовіру, на обурення, це доволі нескладне завдання. І я цілком переконаний, що наш ворог у цьому напрямку теж працює.

Мені здається, ми доволі непогано пройшли цю дистанцію у двадцять один місяць Великої війни. Але варто враховувати, що наша війна це не спринт, а марафон, що всі потроху виснажуються. І вразливість українського спринту також зростає. Тож варто бути вдвічі обережними  цієї зими та наступного року.

МИ ДИВИМОСЯ НА ВІЙНУ ЗА ДОПОМОГОЮ БІЛЬШ ТОЧНОЇ ОПТИКИ І МАЄМО БІЛЬШ РЕАЛІСТИЧНЕ БАЧЕННЯ ТОГО, ЩО І ЯК ВІДБУВАЄТЬСЯ НА ФРОНТІ, В КРАЇНІ, В СТАНІ СОЮЗНИКІВ І ВОРОГІВ

Світлана Чуніхіна, провідний науковий співробітник, Інститут соціальної та політичної психології НАПН України

Як показує досвід двох революцій – 2004 і 2013-2014 рр. – українське суспільство повстає, коли влада зневажає саме ті політичні цінності, які відчуваються найважливішими і найуразливішими в даний момент. Цінності, що живлять революційні рухи, - фундаментальні. Справедливість, гідність, свобода.

Тому наразі йдеться не про «уразливих» для виникнення протестних настроїв громадян, а спроможних на такі настрої. Нині можна припустити, що це скоріш за все військові, але вони всі зайняті війною.

Тема корупції теж є потенційно протестогенною – особливо коли корупція зачіпає «великі цінності». Наприклад, якщо саме корупція стане причиною значної невдачі на фронті або невиправданих втрат, люди можуть відреагувати протестом. Тому політичному керівництву зараз дуже важливо бути максимально відкритим для контакту із суспільством. 

Зараз українське суспільство є зраненим, знесиленим війною. Виснаженим людям дійсно важче зберігати оптимізм, опірність, здатність до критичного мислення. І в цьому сенсі ризики когнітивного розхитування, у тому числі інспірованого ззовні, можуть зростати. Але водночас зараз ми дивимося на війну за допомогою більш точної оптики і маємо більш реалістичне бачення того, що і як відбувається на фронті, в країні, в стані союзників і ворогів. Українське суспільство сьогодні є менш екзальтованим, ніж на початку повномасштабного вторгнення, і, безумовно, більш досвідченим у тому, що значить воювати проти такого ворога, як Росія. Так, безоглядного оптимізму, ймовірно, стало менше, але з’явилися інші ресурси опірності – досвід і реалізм.

Випробування виснаженням – це тест на здатність розумн орозподіляти ресурси. Дотримуватися, у міру можливого, балансу між витратами і відновленням. 

Лана Самохвалова, Київ

Перше фото ілюстративне