Великий піст під час війни – це не дієта, це духовна радість
Війна змінила практику Великого посту в Україні. ПЦУ зазначає : міру самообмежень визначаєте самі…
Великий піст часів великої війни - те, як його пропонує пройти ПЦУ, – свідчить про ще одну тектонічну зміну, яка відбувається в українській релігійній сфері.
Згідно з даними соціологічних досліджень групи Разумкова , 74 відсотки українців вважають себе віруючими. Важко переводити це в реальні цифри, але без сумніву, це величезна кількість людей. Людей, які мали чи мають своє ставлення до Великого посту, мають звички, настанови, традиції, а багато хто з них вважає піст за обов’язок.
ПЕРШІ ПОСТИ У ПОСТРАДЯНСЬКУ ДОБУ
Тут потрібен маленький історичний «лікнеп». У період відродження церкви після доби комунізму відроджувалися не лише храми, обителі (стіни), а й реальні молитовні та релігійні практики.
Дехто каже, що надсуворі правила Великого посту прийшли з московською традицією православ’я, які були запозичені у отців-монахів раннього християнства, та «вписані» в церковні календарі Моспатріархату через років так 700-800, і для сучасної людини вони дуже важкі. Водночас, за даними французького дослідника Боплана, українські козаки також постували дуже суворо. Але їхнє меню із рибою, квасолею, десятками видів вареників було значно багатшим за «московське».
Піст - це апріорі добре, але коли календар, наприклад, рекомендує вживати тільки сиру неварену їжу, або дозволяє вживати олію двічі на тиждень, то це тягнуло абсолютно шкідливі гастрономічні явища, коли працюючі люди у піст налягали на «пісне печиво», яке люб’язно пропонувала торгівля, приготоване на шкідливих трансжирах, або перетворювали піст на вуглеводну дієту (бо на овочі і тим більше рибу не завжди вистачало грошей). На мій погляд, цією традицією максимально жорстких правил, духовенство якось «віддавало борг» Церкві, яка була занедбана та гнана, а віряни, пізнаючи віру, ледве не захоплювалися постом після десятиліть безвір’я.
Духовність та смирення за цією гастрономічною аскезою у багатьох вірян не встигали. Авторка особисто знає десятки людей, які строгість посту, передбаченого саме московською традицією, суміщали зі зневагою до, наприклад, Української автокефальної церкви. Суворий піст був нерозривною частиною самоусвідомлення РПЦ: ми «благодатніші» і молитви наші довші, і храми (поставлені на кошт Газпрому) красивіші , і у нас стоять, а не сидять на службах (це камінь у бік католиків), і піст суворіший.
Як людина, яка, багато працюючи, понад десять років дотримувалася саме такого стилю постування, скажу, що мене у цій версії духовної практики піст не вчив головного – поміркованості і балансу, коли духовні вправи (читання відповідних книг чи осмислена молитва) йдуть в парі із утриманням від скоромного. Хоча, можливо, у людей є плідний досвід саме строгого посту. І мушу визнати, що і зараз багато людей постяться саме за таким уставом.
Ситуація стала змінюватися десять років тому. Впершеу 2014 році один із реформаторів та українофілів УПЦ МП митрополит Олександр Драбинко сказав революційні слова: «Міру тілесного посту визначайте собі самі, але визначивши, строго його дотримуйтесь». Ці слова прозвучали від людини, яка багато років була секретарем найпопулярнішого в Україні предстоятеля тоді УПЦ МП Володимира Сабодана. Який у свою чергу казав своїм вірним таке: «У піст не їжте одне одного». Тоді мені вдалося перепитати владику, чи це стосується тільки Великого, чи всіх постів. Митрополит відповів, що це для всіх постів, і зауважив, що це не скасовує зобов’язань брати на себе якісь тілесні обмеження для більшої зосередженості на духовному.
Всі ці десять постмайданних років священики, які вважаються більш сучасними, схильними до реформи - змінювали і у себе, і у вірян ставлення до посту. З появою ПЦУ це стало простіше, бо керівництво нової церкви вловлює потреби часу і настрої вірян. Наприклад, необхідність три дні постити перед причастям священики часто змінювали на пропозицію постити хоча б один день.
ПІСТ У ПЕРШІ МІСЯЦІ ВТОРГНЕННЯ
А повномасштабне вторгнення 24.02.2022 ще додало серйозних змін.
Валентин Гороховський, священник тоді ще з УПЦ МП з Херсону, нагадав, що місто було окуповане в перші дні Великого посту. Але він дозволив зарізати всю худобу, яка була у вірян, наробити консервів, щоб рятуватися під час окупації, і їсти м’ясо навіть під час посту. (Зараз це парафія Православної церкви України - вони доєдналися до автокефальної церкви одразу після звільнення Херсону).
Аналогічно діяли дуже багато священиків в окупації. «Ріжте худобу, робіть консерви, ви поститеся обставинами життя і молитвою», - такі настанови давало українське духовенство на окупованих територіях. Часто ця їжа зносилася в храми, де людям її роздавали за потребою.
Великий піст 2024 року - одинадцятий «воєнний», якщо рахувати початок війни з 2014 року. І перший, коли дозвіл визначати міру посту пролунав з митрополії Православної церкви України. Повірте, що така поступова розважливість враховує спроби УПЦ МП залякати старших людей «неблагодатністю ПЦУ». За їхніми версіями, новий календар приймається, щоб «вкрасти Різдво, яке 7 січня більш благодатне, ніж 25 грудня», а пом’якшений піст – це для того, щоб «перейти в католики».
Тож, щоб написати та оприлюднити наступні рядки слід мати чіткі переконання та певну сміливість.
ОФІЦІЙНА ПОЗИЦІЯ ПЦУ. ВИЯВЛЯЙТЕ ОСОБЛИВУ РОЗСУДЛИВІСТЬ ЩОДО МІРИ ТІЛЕСНОГО ПОСТУ.
«Враховуючи надзвичайні випробування, які зараз несе український народ через загарбницьку навалу, Православна церква України закликає вірян виявити особливу розсудливість щодо міри тілесного посту. Піст не має завдавати шкоди здоров'ю! А оскільки під час війни ми не завжди вільні у виборі свого раціону та продуктів, які є під рукою, маємо виходити з наявних можливостей. Предстоятель ПЦУ також наголошував на тому, що війна, у вогняному вирі якої ми зараз живемо, кардинально змінює форму посту, але не може змінити його сутність – самообмеження заради духовної досконалості».
Ці рядки обійшли чати в месенджерах більшості релігійних громад Православної церкви, причому, запостили їх самі священики. І в перекладі на просту мову це значило: під час війни самі обирайте міру посту, їжте те, що дозволяють обставини, і не просіть в священика щоразу дозволу випити стакан молока.
Ми вирішили поговорити з духовенством прифронтових територій та розпитати, як вони рекомендували постити останні роки своїм вірянам.
ДУХОВЕНСТВО ПРИФРОНТОВИХ ТЕРИТОРІЙ: МИ ТАК ЖИВЕМО ВЖЕ 10 РОКІВ
Владика Сергій Горобцов, архієпископ Донецький та Маріупольський, двічі переселенець. 2014 року він переселився у Маріуполь, а 2022-го, вирвавшись з осади, - у Дніпро. Ось що сказав владика про Великий піст:
- Деякі священики та віряни моєї єпархії дуже суворо постять, і я радію, що вони мають сили та такі наміри. Я ж з 2014-го року дозволяв своїм вірянам пом’якшувати піст. Військовим, волонтерам, капеланам та просто старшим людям. Війна на Донбасі почалася 2014 року. У людей регіону вже тоді погіршилося здоров’я, підскочив цукор, впав зір, виявили серцеву недостатність, тож я казав їм, що ви можете постити так, як визначите самі. Розумієте, поміркованість сама по собі дуже важлива чеснота. Тому я закликав до поміркованості та більш напруженого духовного життя. Не забувайте молитву, добрі справи. Намагайтесь у кожній людині, нехай вона і ображає вас, бачити Христа. А після вторгнення, коли так важко почали працювати і волонтери, і капелани, як я можу рекомендувати їм суворий піст? Капелан перебуває з хлопцями у зоні бойових дій. Не будуть йому окремо готувати, він має їсти з усіма. Або волонтери. Ми кожного тижня розвантажуємо фури, ми щодня годуємо по 400 осіб. Або якщо він намотав по Донеччині тисячі кілометрів, розвозячи гуманітарку? То чи можу я після такої важкої роботи рекомендувати людині піст за уставом? Так, давайте постити, бо без самообмежень не буває духовного зростання. Але ставитися до цього треба зріло.
Владика Нікодим, єпископ Херсонський і Таврійський, який провів в окупації понад 500 днів:
- За тиждень до початку Великого посту я видав розпорядження, у якому сказав, що це третій піст, в який ми входимо під час жорстоких ворожих обстрілів, і що в такий час міру посту ви можете обирати самі, виходячи з наявних можливостей. Турбота про особливу дієту не має стати непосильною ношею, але війна не є перепоною, щоб зосередитися на молитві та отримати духовний плід. Мої віряни дякували мені у коментарях та на службі за це. Я хотів би сказати, що духовне життя і піст – це питання багатовимірні. Коли підірвали Каховську ГЕС, то люди з нашого села (ми жили в Олешках тоді) переїхали до рідних. І протягом всього Петрівського посту, який розпочався тоді, вони поверталися в свої домівки, звідки відійшла вода і щодня вимивали від бруду - помешкання, посуд, меблі. А в неділю йшли на літургію. Хіба це не духовне зростання і не достойний піст, мовчки терпіти страждання, приводити до ладу житло, дбати про сусідів і молитися на літургії? Тож, ми й прийшли до переосмислення посту та винайдення його формату, можливого для себе.
Ігор Соловей, настоятель Спасо-Преображенського собору м. Охтирка, троє дітей якого в ЗСУ:
- У мене з 2014 року військові завжди звільнялися від посту. Миряни, які беруть участь у війні (волонтери, або переселенці, чиє життя пов'язане з труднощами виснаженням), переміщені особи також. Інші постять по можливості, але додають більше молитви, виділяють час читанню Псалтиря, добрим справам. Великий піст - це, перш за все, Духовна Десятина, яку ми зобов'язані виконати... Бо 47 днів посту це і є приблизно десятина року.
Мої віряни постять, завжди читають святу і Богодухновенну книгу Псалтир. Це є молитовний подвиг. За церковним статутом, за тиждень посту бажано прочитувати кожен раз весь Псалтир, і не менше разу за весь час посту. Раніше в українських оселях це було обов'язково, читали вголос, вся сім'я слухала…
Післямова
А взагалі, думаючи про те, як змінюється релігійність українців, хотіла б зауважити ще одне. Важливе. І християнство, і випробування посту, і суворіші правила вже трактуються багатьма вірянами як період духовної радості. Зараз віруючі люди більше думають не про різноманіття пісних страв, а про те, як урізноманітнити свої молитви протягом дня - щоб обов’язково і непомітно для інших, і в офісі...
І це зовсім інше, ніж «погребальний настрій із невротичним пошуком: «щоб такого з’їсти, аби не нагрішити». Ми всі ближче до усвідомлення, що піст – весна для душі.
А це і є головне.
Ярослава Міщенко, Київ