Ігор Терехов, мер Харкова

Ми бували у Харкові під час війни двічі. Бачили, як після обстрілу миттєво прибираються захаращені від осколків вулиці. Як працюють і маленькі кафе на вокзалі та гарні «інтер’єрні» ресторанчики із дзеркалами у центрі. Ми разом із гостями готелів (переважно англомовні військові інструктори) сиділи в бомбосховищі під час нічної тривоги. Бачили веселий Харків і бачили стражденний розбитий Харків з районом Салтівка.

Ми беремо інтерв’ю у мера Харкова Ігоря Терехова на третій рік війни. Коли одна з найчастіших новин – обстріли Харкова. І ми намагаємося бути максимально динамічними, щоб встигнути, поки в агентстві є світло.

- Ігорю Олександровичу, деколи здається, що наші прифронтові міста формують нову філософію життя. Таку філософію має Краматорськ. І Суми. Чи має ваше місто таку філософію? І якщо так, чи диктує вона «інфраструктурні» проєкт? Соціальні? Скажіть, а чи у цьому сенс: розвивати місто, коли там можуть посилитися бої?

- Я поділяю вашу думку про особливу філософію міст війни. Чи є вона у Харкова? Завжди будуть люди, які нікуди не поїдуть з Харкова. Тут, як у будь-якому місті, залишатимуться ті, хто не уявляє себе поза Харковом. І це не просто ті, кому важко відриватися через вік, це молоді, активні люди, для яких наше місто у чомусь і творче, і ділове натхнення. І наше завдання зробити їхнє життя максимально безпечним. Вони житимуть своє життя тут, попри обстріли. Але вони мають почуватися, що ними опікуються, що тут є все необхідне для життя та роботи. Так, ми ще не можемо унеможливити обстріли. КАБи, «Шахеди», С-300 до недавнього часу прилітали. Але це не привід зупиняти життя, це стимул шукати ППО. І якщо йдеться про інфраструктурні проєкти. То насамперед думаємо про енерго- та водопостачання, опалювальний сезон. Що стосується питання чи варто розвивати місто?

Ми пережили 2022 рік, коли навколо Харкова йшли бої. Бої тривають і зараз, але не на Кільцевій дорозі. Вони далі від Харкова. Тому не можна скласти руки. Для емоційного стану містян, рівно як і для можливого комфорту, харків’ян важливо бачити, що влада рухається, що життя триває. Ми не можемо зробити вигляд, що немає війни, але ми маємо докласти максимальних зусиль, щоб життя міста було повнокровним.

- Харків вважається небезпечним містом, але пів мільйона переселенців Донбасу обрали саме його за місто проживання. Чому, по-вашому? І що ви можете їм запропонувати?

- До нас переїхали люди з Донецької, Луганської, Херсонської, Запорізької, областей. З територій, де тривають бойові дії. Це носії певної ментальності, східної чи південної, але дуже схожої з ментальністю харків’ян. І ми дуже опікуємося тими, хто прибув. Жодне місто не дає такого пакету безкоштовних послуг переселенцям, які надає Харків. Це і безплатний проїзд у громадському транспорті, метрополітені, тролейбусі, трамваї. 42 тисячі людей протягом двох  років отримують безплатну їжу. Ми за два роки передали людям 10 мільйонів порцій. І, якщо ви у нас бували, Харків комфортне місто, ми дуже намагаємося, щоб тут було чисто. У нас є парки, сквери, куточки миру, оази, які емоційно та психологічно дуже розвантажують людей. І вони люблять і приїжджали, і залишатися.

- Харків завжди був і російськомовним містом, і русофільним містом. Чи змінилися його настрої? Чи є про це соціологічні дослідження?

- Те, що Харків був проросійським чи русофільним – це шкідливий та навмисно створений міф. Частково це пояснюється тим, що таки відстань від нього до Росії мала, у харків’ян було багато культурних та родинних зв’язків. А ще це просували російські медіа, напевно, щоб обґрунтувати вторгнення. Але цінності проєвропейськості та незалежності завжди були рідні Харкову. Саме Харків, нагадаю, був першою столицею. Харків по суті українське місто, і 24 лютого це довело. Я б хотів нагадати, що у перші місяці війни Харків кинулися захищати харків’яни. Наша згуртованість була не менше, ніж у киян, наприклад, ані у формуванні підрозділів (Харківська ТРО одна з найбільш активних), ані у допомозі армії з боку містян. Так, наші жителі часто були носіями російського культурного коду і частіше російськомовними, але це не робило їх меншими чи гіршими українцями. Не слід наголошувати чи підкреслювати російськомовність (ми називаємо це слобожанськомовність), яка, до слова, зменшується, вони українці, які захищають і Україну, і Харків. І Харків еволюціонує. Він починає говорити українською і в побуті, і на вулиці. Є родини, які запроваджують по кілька реплік у день, є ті, хто перейшов безповоротно. Це відчувається по всьому місту. Але не тисніть, хай харків’яни, які десятиліттями говорили російською, переходять у тому темпі, в якому можуть. Тим більше, вони намагаються це зробити. А молодь та принципово говорить українською, вони локомотив, який тягне за собою старших. До слова, те, що вулицю Пушкіна перейменували у вулицю Сковороди – ознака самобутності.

- Ігорю Олександровичу, Україна вас полюбила. Яким був ваш перехід на українську, чи довелося пережити перелом?

- У мене не було внутрішнього перелому. Я просто хотів говорити правильно, побоювався помилок, не хотів публічних іронічних зауважень про те, як говорю. Часу займатися українською окремо із вчителем не було. Але одного дня почав говорити. А коли зробив перше коло спілкування, то далі пішло коло за колом. Труднощі були, але я зробив той крок і далі не повертався.

- Скажіть, чи змінилася система охорони здоров’я у місті? Я пам’ятаю у перші дні війни в Інстаграм Бекхема потрапив ваш пологовий будинок. Чи лікують складні хвороби? От як у вас все відбувається?

- Система охорони здоров’я змінилася. З одного боку, у нас дуже багато розтрощених лікарень, пологових будинків, поліклінік. Деякі з них ми не можемо відбудувати, бо це величезні кошти. Наприклад, можу сказати одна лікарня, яка розтрощена на Салтівці, десь близько 300 мільйонів коштує. І таких коштів немає, це завдання на майбутнє. Так, у нас є проєктно-кошторисна документація, ми розробили проєкт. Ми дуже хотіли швидко відбудувати її, але цього не вдалося зробити та ми були вимушені перенести надання медичних послуг в іншу лікарню. Ми її підготували для більшого потоку і зараз люди отримують медичні послуги в повному обсязі та працює система НСЗУ. Дуже вдячний, що ця реформа відбулася в принципі, ефективно працює. І легко адаптовується для війни.

А ще я був приємно здивований, що у нас є кадровий потенціал. Багато лікарів залишилося в місті, багато молоді прийшло. Якби лікарів був некомплект, то люди б були змушені переїхати. Я часто спілкуюся з молодими лікарями. Вони зовсім по-іншому сприймають все. Ну і сьогодні у нас дуже працює дуже класна швидка медична допомога. Специфіка міста, яке обстрілюють і де так часто є поранення. Та й вони обладнані добре. Тому карети швидкої допомоги сучасні і ті, хто там працює лікарями, середній медичний персонал підготовлений дуже гарно. Тому вони сьогодні лідери, які є у нас.

- Про заклади освіти давайте поговоримо. Я знаю, що у вас одна школа є підземна і друга наче будується, і планується ще 6, правильно я розумію?

- Так, плануємо будувати. Ми працюємо над цим, я вважаю, що до 1 вересня буде десь 3-4 підземні школи. Досвід підземних шкіл був першим, до речі, в Україні, і він позитивний. І ми маємо сьогодні дуже великий запит на освіту.

І сьогодні немає жодного вільного місця у нас в метро-школі, і вже в побудованій підземній школі. І будемо будувати далі по інших районах міста Харкова.

- Тобто, є окремо підземні школи, а є ті, які в метро, метро-школи? Це різні школи?

- Так. Це і є напевно харківська специфіка прифронтових міст. У Харкові дітей шкільного віку більш як 60 тисяч.

- Ви на два місяці запровадили у Харкові податкові канікули. Як це сприйняв бізнес? Чи є вже якась звітність?

- Це було доручення Президента України Кабміну, яке він дав під час його поїздки до Харкова, коли ми з ним поспілкувалися. Уряд розробив план дій і нам вдалося зробити начебто неможливе, сьогодні харківський бізнес має канікули від місцевих податків і зборів. Це було зроблено для того, щоб були обігові кошти для нашого бізнесу, щоб вони залишалися в місті, щоб створювали робочі місця. І я дуже вдячний сьогодні бізнесу в переважній більшості, що вони не поїхали з міста, вони працюють, не зважаючи на обстріли, на перебої з електропостачанням. Ми маємо сьогодні подовжити ці податкові пільги, у нас є домовленості з урядом щодо компенсації цих втрат міського бюджету.

- А які види компаній, ділових активностей є в Харкові?

- Знаєте, я не можу конкретизувати. На жаль, поки що. Знаєте це не потрібно робити, бо я ж бачу все. Головне, щоб люди працювали, щоб вони отримували заробітну платню. Я ж їжджу по підприємствах, я спілкуюся з людьми для того, щоб бачити, як все живе, виправляти помилки, бачити хибні кроки, допомогти людям. І для цього я спілкуюся. Я об’їжджаю практично всі підприємства, всі заклади і навчальні заклади, до речі, бо дуже важливе сьогодні спілкування з людьми. Дуже важливе.

Згадую, хто почав перший працювати після шоку війни. Центральний ринок. Я пам’ятаю жахливі прильоти, обстріли і ми домовилися з керівництвом ринку, щоб вони працювали. Було спочатку десь 5-6 людей, які торгували на ринку. Потім більше, потім ще більше. І я пам’ятаю, коли приходив до ринку і спілкувався з продавцями, вони тоді хтось щось привозив зі свого городу, хтось якісь запаси і хтось мене пригощав – давайте спробуйте це, це. І дуже важливо було перезапустити, а потім більше, більше.

- Ну так, присутність мера дійсно надихає. А яка доля найбільш постраждалих районів? Салтівка, наприклад? Там здійснюються якісь підтримуючі роботи, щоб не завалилися? Чи там є люди?

- Ми у 2022-му році відбудували 200 будинків, незважаючи на війну. Там були десь значні, десь не значні пошкодження. У 2023-му році ця динаміка трохи зменшилась. Але у будинків, які ми відновили, були дуже важкі руйнації. Брак коштів, бо якщо раніше були субвенції з Державного бюджету, спрямовані на відбудову, то сьогодні ми розуміємо, що головне це війна і це підтримка ЗСУ. Це ми все розуміємо і люди з розумінням ставляться.

- Тобто є подарунки, а є кредити, правильно я розумію?

- Є так звані, як ви кажете, подарунки, я кажу гранти. Світовий банк, за результатами перемовин нам виділяє 47 мільйонів євро на закупівлю енергетичного обладнання, і це грант, це ми нічого не будемо повертати. Для того, щоб ми забезпечили стале електропостачання і теплопостачання під час зимового періоду. У нас, до речі, дуже плідні відносини з багатьма нашими містами-побратимами, вони з першого дня війни підтримують нас, дуже важлива гуманітарна допомога, і ми отримуємо і транспортну допомогу, і медикаменти, і гуманітарну допомогу. Тому я вдячний сьогодні нашим містам-побратимам, містам-партнерам за потужну підтримку, за таку участь.

- Скажіть, як діти проводять літо  у вас у Харкові?

- Складне питання, там, де дитячі табори в Харківській області, або йдуть активні бойові дії або існує загроза обстрілів. І ці жахливі випадки були, коли у передмісті Харкова було влучання по турбазі у вихідний день. Відправляємо дітей, домовляємося з нашими іноземними партнерами, але це не має масового характеру. У мене є така ідея, я впевнений, що ми втілимо це в життя, ми вже проводимо перемовини із Закарпатською областю для того, щоб нам виділили земельну ділянку, а ми там побудували власний Будинок відпочинку для дітей і для дорослих комунальних підприємств Харкова. Я дуже хочу, щоб наше комунальне підприємство мало можливість людей 150 в одну зміну приїжджати, відпочивати там, потім повертатися. Знаєте, під час війни міська адміністрація особливо цінує все комунальне і хоче його розвивати (сміється). І система, і жертовність людей під час війни все це виправдало себе.

- Скажіть, раніше Харків був містом розваг, прогулянок, концертного життя, щось з цього є у вас є?

- Ресторани та кінотеатри працюють. А що стосується прогулянок... Теж можливо, і парки, і сквери, сади відчинені, вони в гарному стані. Але знаєте, 474 години 55 хвилин за травень – це загальний час повітряних тривог, це 20 діб. Тому люди гуляють, насолоджуються красою Харкова, але не забувають, що треба бути обережними.

Ярослава Міщенко, Київ