Як громадськість допомагає боротьбі з ВІЛ/СНІД

Чому конвертація міжнародних інвестицій в ефективні рішення – це завдання громадського сектору України? 

Будь-які ініціативи влади, бізнесу та міжнародних партнерів не здатні повною мірою забезпечити сталий розвиток країни, якщо громадський сектор не залучиться до запровадження реформ. Чому це так і в чому саме полягає роль громадського сектору задля забезпечення сталого розвитку?

Програми міжнародної допомоги, як-от проєкти від урядів США, Великої Британії, ЄС та інших, значною мірою допомагають розвʼязанню поточних потреб України та розбудові нашого майбутнього. Без них важко уявити як подальший розвиток, так і ту відносну стабільність, яку ми маємо сьогодні попри повномасштабну війну. 

Однак, хоч би якими були обсяги коштів, що виділяються, довгостроковий ефект від їх внеску залежить насамперед від громадського сектору. На жаль, ми – я маю на увазі українське суспільство – цього повною мірою не усвідомлюємо. Тому не прагнемо взяти всю повноту відповідальності за майбутнє до своїх рук, розраховуючи, що цю роботу зробить за нас держава, бізнес чи міжнародні партнери.

Я хотів би розповісти про роль громадянського суспільства в конвертації інвестицій в ефективні та стійкі рішення на прикладі реалізованого нашою організацією проєкту – HealthLink «Прискорення зусиль із протидії ВІЛ/СНІДу в Україні». Я сподіваюся цим спонукати ще більше активістів та організацій усвідомити значущість наших зусиль у розбудові нашого спільного майбутнього. Це передусім потрібно в періоди турбулентності, як-от нині переживає Україна. І неабияк важливо, коли йдеться про розвʼязання системних проблем, а надто про протидію соціально небезпечним явищам.

Роль громадянського суспільства у сталому розвитку

Відповідно до концепції Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) з надання допомоги країнам, що розвиваються, 90% фінансування має спрямовуватись на громадський сектор, щоб представники цього сектору безпосередньо займалися впровадженням потрібних для країни рішень. Донор, по-перше, не може забезпечити такої кількості своїх спеціалістів на місцях. По-друге, залучення громадського сектору призводить до створення нових робочих місць, веде до самозабезпеченості, а також – стимулює розвиток компетенції. Завдяки цьому вкладені кошти конвертуються у сталий розвиток. Таким чином, участь громадського сектору має основне значення в концепції допомоги USAID – без нього неможливо в перспективі покласти край гострій необхідності іноземної допомоги та істотно поліпшити життя широких верств населення.

Візьмемо для прикладу сектор охорони здоровʼя. Щонайменше дві страшні епідемії могли б бути набагато страшнішими, якби не участь громадського сектору. Це епідемія COVID-19 та епідемія ВІЛ. Так, за даними ООН, під час епідемії COVID-19 організації громадського сектору взяли на себе багато завдань із забезпечення громадян предметами першої потреби, допомогою в доступі до медичних послуг, захисту прав і свобод в умовах карантинних обмежень тощо.

Громадянське суспільство часто-густо вступало в боротьбу з поширенням ВІЛ до того, як це починали робити національні уряди. Його традиційні ролі – це поширення інформації, участь у наданні допомоги та лікування людей з ВІЛ, відстоювання прав, адвокація політик з відповіді на епідемію, розроблення інформаційних матеріалів, спрямованих на поліпшення обізнаності про хворобу, подолання стигми та дискримінації. За оцінками UNAIDS, СНІД як загроза громадській охороні здоровʼя може в принципі зникнути до 2030 року, якщо спільноти, які перебувають на передовій протидії епідемії, отримають усю потрібну допомогу від донорів та уряду.

На прикладі окремо взятої галузі та проблеми ми бачимо, наскільки велика роль громадського сектору у сталому розвитку та впровадженні ефективних рішень. Питання не тільки в тому, що він може гнучко реагувати на виклики, а й у тому, що інші учасники – влада, бізнес тощо – часто не мають відповідних повноважень.

Як громадський сектор може сприяти розвитку суспільства

Є кілька ключових напрямів, в яких роль громадянського суспільства неможливо переоцінити:

1. Формування запиту на зміни та допомогу

Міжнародні організації, які допомагають розвитку країн, мають великий досвід у тому, як організувати виділення допомоги, знайти потрібних експертів тощо. Але вони не мають інформації про потреби суспільства в окремо взятій країні на тому рівні, як громадський сектор країни. 

Ба більше, якщо говорити про донорів, то часто вони можуть бути досить гнучкими у наданні допомоги, якщо розуміють, що саме потрібно і для чого. Так, будучи нашим партнером протягом 7 років, USAID дуже гнучко реагував на прохання в межах реалізації проєктів, втілення яких було конче потрібним для реагування на кризи, як-от епідемія COVID-19 або повномасштабна війна. 

Зокрема, за підтримки USAID було розроблено та запущено електронну систему eHealth, що своєю чергою сприяло поліпшенню надання медичних послуг населенню та більш ефективному використанню бюджетних коштів. Наприклад, це сприяло прозорості регіональних закупівель ліків для людей із ВІЛ через систему ProZorro. Було забезпечено закупівлю 20 автономних станцій генерації кисню та 19 портативних аналізаторів газів крові для пацієнтів на штучній вентиляції легень для лікарень, які спеціалізувались на лікуванні COVID-19. 

2. Адвокація політик, спрямованих на сталий розвиток

Хоча розроблення та впровадження законодавчих змін належать до сфери компетенцій держави, участь у цьому процесі експертів, які знають реальну ситуацію «в полях» і бачать потреби цільових груп, допомагає зробити будь-який закон ближчим до людей. Тому залучення експертів від громадського сектору – це запорука того, що реформи приведуть до бажаного результату.

Так, проєкт HealthLink підтримав розроблення нових протоколів діагностики та лікування ВІЛ, які ставлять Україну на один рівень із державами, які вже досягли суттєвих результатів у протидії епідемії. Це означає, що надання медичних послуг стало більш ефективним, тестування та лікування стало більш доступним. Доступ до терапії для людей із ВІЛ дає їм змогу зменшувати ризики для їхнього здоровʼя, вести нормальний спосіб життя і за умови вчасного та системного лікування, припинити поширювати захворювання. Це означає не лише зниження ризиків подальшого поширення хвороби, але й поліпшення якості життя самих пацієнтів.

3. Координація різних стейкхолдерів

Ані державні органи, ані бізнес, ані окремо взяті експерти не мають достатніх повноважень, щоб організувати взаємодію різних стейкхолдерів. Але їх має громадський сектор.

Одним із завдань проєкту HealthLink було залучення українців до тестування, оскільки без масового тестування неможливо оцінити масштаби епідемії та забезпечити доступ до лікування. Для цього потрібно скоординувати діяльність організацій з різних секторів, забезпечити потрібним ці організації, провести навчання співробітників сучасним методикам тестування, узгодити всі активності з місцевими департаментами охорони здоровʼя тощо.

Все це не може бути зроблено одним Міністерством охорони здоровʼя, навіть за умови значного збільшення фінансування. Проте цілком до снаги пацієнтській організації. Ми змогли залучити до проєкту понад 700 закладів охорони здоровʼя, провести тренінги з індексного тестування (стратегія залучення до тестування партнерів людей, які живуть із ВІЛ) та навчити медпрацівників роботі з оральними тестами, організувати інфраструктуру для поширення оральних тестів серед тих груп населення, які відмовляються звертатися до системи охорони здоровʼя.

Результатом стало проведення наймасштабнішої діагностики ВІЛ серед населення – понад 1 млн. Завдяки проєкту 26 000 українців вперше дізналися про свій позитивний ВІЛ-статус, понад 22 000 осіб розпочали прийом препаратів антиретровірусної терапії (АРТ) і ще понад 1 700 отримали доконтактну профілактику ВІЛ, яку призначають людям із негативним ВІЛ-статусом, які мають високий ризик інфікування, і кілька сотень – це ті, хто повернувся до лікування. Крім того, паралельно з ВІЛ, 96 000 українців протестувались на гепатити та майже 6 700 – на сифіліс. 

Це колосальний результат для майбутнього країни, завдяки чому Україна є лідером регіону Східної Європи та Центральної Азії з відповіді на епідемію ВІЛ. Але він став би неможливим без трьох обовʼязкових умов: донорська допомога, готовність із боку регулятора підтримувати наші ініціативи, а також залучення громадського сектору. Загальний бюджет проєкту становив 37 млн дол. США.

Інформування та навчання

Часто-густо без поінформованості цільових груп розвʼязати проблеми неможливо. Коли йдеться про підвищення обізнаності суспільства, роль громадського сектору незаперечна.

У нашому випадку недостатнє знання того, що таке ВІЛ, СНІД, наскільки ефективна антиретровірусна терапія, що вона є безплатною тощо, просто не дали б змогу залучити таку кількість людей до тестування. Завдяки реалізації кількох комунікаційних кампаній та створення україномовного сайту про ВІЛ prozdorovia.in.ua нам вдалося достукатися до мільйона українців, які прийшли на тестування. Загалом ми охопили 8 млн, і я впевнений, що ті, хто з ними взаємодіяв, так чи інакше також найближчим часом почнуть проходити тестування на ВІЛ.

Приклад боротьби з ВІЛ – важливий для України, оскільки наша країна посідає друге місце в Європі за поширенням захворювання, і війна погіршує епідеміологічні умови. Про ВІЛ важливо та треба говорити, конче потрібно прищеплювати довіру громадян до системи охорони здоровʼя, щоб зупинити епідемію. Проте мені хотілося б, щоб наші читачі також подумали про те, що і в яких сферах вони хотіли б зробити для країни. Щоб вони повірили, що це можливо, адже з нами міжнародна підтримка, підтримка однодумців та експертної спільноти. 

Дмитро Шерембей, голова Координаційної ради БО «100% ЖИТТЯ»

Заглавне фото ілюстративне