Не лише удар по лікарні «Охматдит»: воєнні злочини росіян проти українських дітей
Дитяча лікарня «Охматдит» стала однією з цілей масованого ракетного удару по містах України 8 липня
Росіяни випустили понад 40 ракет різних типів по Києву, Дніпру, Кривому Рогу, Слов’янську, Краматорську. Попри те, що точну кількість поранених та загиблих ще не встановлено, атака на медичний комплекс в українській столиці вже можна назвати одним з найбільших російських воєнних злочинів від початку повномасштабного вторгнення. Адже Кремль обрав ціллю найбільшу в Україні і одну з найбільших в Європі дитячих лікарень.
У назві «Охматдит» відображено головне завдання закладу ‒ охорона материнства та дитинства. Тут щорічно проходять лікування до 18 тисяч дітей, близько 20 тисяч отримують невідкладну допомогу в травматологічному пункті. Лікарі «Охматдиту» проводять 7 тисяч операцій щороку. Зокрема, надскладні операції з трансплантації кісткового мозку онкохворим дітям. Тут було врятовано тисячі дитячих життів.
Ракетний удар по «Охматдиту» ‒ це не випадковість і не «ексцес виконавця». Російська Федерація системно і свідомо вчиняє злочини проти неповнолітніх громадян України, порушує базові права дітей. Загибель чи поранення внаслідок обстрілів ‒ це лише верхівка айсберга. Росіяни викрадають українських дітей, розлучають їх з батьками, вчиняють насильство.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки нагадує про найбільш поширені російські злочини проти українських дітей.
Удари по цивільних об’єктах і розстріли евакуаційних колон: як Росія вбиває дітей в Україні
За даними Офісу генерального прокурора та Офісу уповноваженого з прав людини, під час повномасштабної війни, що триває майже два з половиною роки, загинули 555 дітей, 1429 зазнали поранень. Станом на кінець травня зниклими безвісти внаслідок війни вважалася 2021 дитина. Від весни 2014 року і до 24 лютого 2022-го російська агресія забрала життя 152 маленьких українців, 146 зазнали поранень і травмувань.
Ця статистика враховує лише задокументовані у кримінальних провадженнях випадки. Назвати точну кількість жертв російської агресії серед дітей у Маріуполі та інших зруйнованих містах, а також на тимчасово окупованих територіях наразі неможливо.
Удар по «Охматдиту» ‒ це далеко не перший обстріл дитячої лікарні. 27 лютого і 4 березня 2022 року цей столичний медкомплекс уже зазнавав атак, внаслідок чого загинула одна дитина і четверо отримали поранення.
Наслідки російського бомбардування пологового будинку в Маріуполі у березні 2022-го задокументували журналісти Мстислав Чернов і Євген Малолєтка. Фотографії, зроблені Малолєткою, тоді надрукували провідні світові видання. Вони стали одним із символів цієї війни. А фільм документальний фільм Чернова «20 днів у Маріуполі» через два роки отримав премію «Оскар».
В об’єктив документалістів потрапила поранена породілля Ірина Калініна. Жінці зробили екстрений кесарів розтин, але ні мати, ні немовля не вижили.
Кремлівська пропаганда стверджувала, що бомбардування пологового будинку і загибель породіллі є «фейком». Стверджуючи, що загибла Ірина Калініна та інша породілля Маріанна Вишемирська, якій пощастило вціліти, нібито одна й та сама особа.
У листопаді того ж року росіяни вчинили аналогічний злочин, вдарили ракетою по пологовому відділенню Вільнянської лікарні в Запорізькій області та вбили новонародженого Кирила, якому було лише два дні.
Усього від початку повномасштабної війни росіяни зруйнували вщент понад 200 медичних закладів в Україні.
Діти гинуть та отримують поранення під час бойових дій, перебуваючи поблизу лінії фронту. Гинуть від російських ракет у тилових містах. Гинуть від куль, випущених російськими військовими, підриваються на мінах. Нерідко гинуть цілими сім’ями.
Брати Прийменки, 15-річний Артем, 10-річний Єгор і п’ятирічний Єгор, загинули разом з своїми батьками та бабусею 8 березня 2022 року, коли російська авіабомба впала на подвір’я їхнього будинку в Сумах. Родина не встигла евакуюватися з міста.
Старший з братів незадовго до вторгнення виборов титул чемпіона України з самбо. Хлопця включили до складу української збірної, він мав брати участь у Чемпіонаті Європи серед юнаків та Чемпіонаті світу серед кадетів.
Тоді ж, у березні 2022 року, під час російського бомбардування міста Ізюм у Харківській області, загинула ще одна родина: подружжя Дмитра та Олени Столпакових, їхні діти – восьмирічна Олександра та п’ятирічна Олеся, а також батьки Олени, її сестра та бабуся. Ідентифікувати загиблих вдалося після вигнання окупантів з міста.
Випущена з акваторії Каспійського моря російська ракета 23 квітня 2022 року влучила в багатоповерхівку в Одесі та вбила вісьмох людей. Найменшій із них ‒ Кірі Глодан ‒ не було і чотирьох місяців. Вона загинула разом із мамою. Батько Кіри Юрій Глодан вступив до лав Збройних сил України і загинув під Бахмутом, виконуючи бойове завдання, у листопаді 2023-го.
Ударом тактичної ракети «Точка-У» по вокзалу в Краматорську Донецької області 8 квітня 2022 року росіяни вбили сімох і поранили 16 дітей. 11-річна Яна Степаненко втратила обидві ноги. Дівчинка та її мама пройшли курс протезування та реабілітації у США і повернулися до України.
У лютому 2024 року Україну шокувала звістка про загибель сім’ї з трьома дітьми Харкові. Пожежа, що спалахнула внаслідок атаки «Шахедів» забрала життя Ольги Путятіної, її чоловіка Григорія і трьох синів: семирічного Олексія, чотирирічного Михайла і Павла, якому було лише 10 місяців.
2 березня 2024 Росія вбила одразу п’ятьох дітей внаслідок атаки іранським дроном по житловому будинку в Одесі.
Російською пропагандою такі випадки або замовчуються, або оголошуються «фейками» (як бомбардування пологового в Маріуполі), або виправдовуються просторікуваннями про неминучість «сопутствующего ущерба». Але це сумнівне «виправдання» зовсім не працює, коли йдеться про розстріли цивільних, у тому числі неповнолітніх. «Вагнерівець» Азамат Улдаров в інтерв’ю проєкту Gulagu.net зізнався, що він і його «колеги» особисто вбивали жінок і дітей у Бахмуті і Соледарі. Наймолодшій жертві найманця, за його словами, було на вигляд п’ять років. Розголосу набуло вбивство російськими окупантами дев’ятьох сплячих цивільних, сімох дорослих і двох дітей, у будинку родини фермерів Капканців в окупованій Волновасі на Донеччині у жовтні 2023 року.
Системним явищем у 2022 році були розстріли цивільних автомобілів та евакуаційних колон на шляхах, які контролювалися російськими військовими. Написи «Діти» на автівках не зупиняли окупантів. Так само, як не зупинив він і російських пілотів, що скинули бомбу на Маріупольський драмтеатр, у підвалі якого також переховувалися цивільні.
25 вересня 2022 року російські військові розстріляли з БМП та піхотної зброї автоколону з цивільними на дорозі «Курилівка – Піщане» у Харківській області. Тих, хто намагався втекти, добивали. Тоді загинули 13 дітей і 13 дорослих, у тому числі вагітна жінка. Тіла більшості з них згоріли. П’ятирічну Поліну і однорічного Михайла, батьки яких загинули, врятував перехожий. Їхню 12-річну сестру Марину було поранено, росіяни вивезли дівчинку до окупованого Луганська та знімали у пропагандистських телесюжетах.
Під час удару по гуманітарній автоколоні у Запоріжжі 30 вересня 2022 року також загинули діти: 11-річна дівчинка і 14-річний хлопчик. П’ятирічна дівчинка отримала поранення. Усього тоді загинуло 32 людини.
Нагадуванням про цей вид злочинів росіян стало кладовище знищених автомобілів в Ірпені Київської області. У квітні 2023 року Офіс генерального прокурора скерував до суду обвинувальний акт щодо командира роти 106-ї повітряно-десантної дивізії Станіслава Стеніна. Слідство встановило, що він віддав наказ розстріляти колону автомобілів із написами «Діти» та «Евакуація» на виїзді з Ірпеня. Тоді росіяни вбили п’ятьох і поранили сімох людей, серед них була малолітня дитина.
Депортації та розлучення з батьками
Російська Федерація практикує вивезення дітей з території України від початку агресії у 2014 році, прикриваючись гучними заявами про порятунок та евакуацію з зони бойових дій. До цієї кампанії, яка після 24 лютого 2022 року набула нових масштабів, долучаються як урядові структури РФ, так і різноманітні «благодійні фонди» та «волонтерські ініціативи».
Окупанти не лише вивозять до РФ сім’ї з дітьми, а й викрадають вихованців інтернатів, сиріт та розлучають дітей з їхніми родинами, виписують викраденим дітям російські документи з новими іменами та прізвищами. Це робиться з метою унеможливлення їх ідентифікації та повернення додому.
Варто зазначити, що створення перешкод для сімей, що прагнуть повернути дітей, є порушенням Міжнародного гуманітарного права, зокрема, Четвертої Женевської конвенції, і може трактуватися як воєнний злочин.
Україна встановила імена та приблизне місцеперебування понад 19,5 тисяч дітей, депортованих до РФ та на окуповані території. Повернути додому поки що вдалося лише 389 дітей.
За оцінкою українського омбудсмана Дмитра Лубінця, кількість викрадених дітей може сягати кількох десятків і навіть сотень тисяч. Адже під російською окупацією опинилися території, де проживали близько 700 тисяч неповнолітніх громадян. У лютому 2023 року російська пропагандистська інформагенція ТАСС, посилаючись на силовиків, хвалилася, що на територію РФ прибули 738 тисяч дітей з України.
Кремль ставиться до населення окупованих територій як до трофею і сприймає його як ресурс для вирішення демографічних проблем у РФ. Указом від 30 травня 2023 року Путін запровадив спрощену процедуру надання громадянства РФ українським сиротам, недієздатним особам та дітям, що залишилися без батьківського піклування за ініціативою опікунів з числа громадян РФ, власників так званих «паспортів» «Л/ДНР» та організацій, що опікуються сиротами.
Саме за незаконне вивезення українських дітей з України Міжнародний кримінальний суд виписав ордер на арешт Путіна і російського дитячого омбудсмана Марії Львової-Бєлової.
Батька-одинака Євгена Межевого росіяни розлучили з його трьома дітьми під час фільтраційних заходів у Маріуполі навесні 2022 року. Поки батько перебував в Оленівській колонії, маленьких Матвія, Святославу та Олександру вивезли до дитячого санаторію «Поляни» у Підмосков’ї, структурного підрозділу Дитячого медичного центру Управління справами президента РФ. Разом із дітьми Межевого, до РФ тоді було вивезено ще понад 30 неповнолітніх громадян України. Серед них був і маріуполець Філіп, якого «всиновила» Марія Львова-Бєлова. Євгену Межевому вдалося вийти на волю, з допомогою волонтерів забрати дітей і виїхати з ними до Латвії.
Навійдомішим після Львової-Бєлової російським «всиновителем» з-поміж можновладців є Сергій Миронов ‒ голова думської фракції «Справедливої Росії», У 2022-му він викрав двох малюків з окупованого тоді Херсона. Дізнавшись про хворобу хлопчика Іллі, подружжя Миронових вирішило його позбутися. А от маленька Маргарита Прокопенко, в якої в Україні залишилися родичі та законний опікун, живе в сім’ї російського депутата під іменем Марини Миронової.
Діти, які повернулися додому, розповідають про приниження, психологічне і фізичне насильство, яке їм довелося пережити в російських таборах. Заборона спілкуватися українською мовою, заборона на спілкування з рідними в Україні, щоденне виконання російського гімну, ідеологічна обробка, погрози ‒ це те, про що розповідали всі. Типовими є свідчення про підготовку до усиновлення за наявності батьків чи інших родичів в Україні.
Тортури та насильство
З перших днів окупації росіяни взялися вибудовувати систему терору та знущання з військовополонених та цивільних заручників. Лише у Харківській області після деокупації українські правоохоронці виявили 25 катівень. Люди, які пройшли через них, дали свідчення про побиття, катування електричним струмом, розпеченим металом, голодом, заборону спати, імітацію розстрілу тощо.
У Херсоні окупанти облаштували катівню для неповнолітніх. Як повідомляв Дмитро Лубінець, росіяни називали приміщення, в якому тримали підлітків, «дитячою камерою». Над 14-річним хлопцем окупанти знущалися через те, що він сфотографував військову техніку. Підлітка не годували, воду давали раз на день і стверджували, що від нього нібито відмовилися батьки.
Насильство щодо цивільних, у тому числі зґвалтування, є буденністю для російських військових. Українськими правоохоронцями станом на кінець травня 2024-го було зареєстровано кримінальні провадження за 292 епізодами сексуального насильства з боку російських військових під час окупації. Серед потерпілих 15 дітей, хлопчиків і дівчаток віком від чотирьох до 17 років. Правоохоронці визнають, що реальна кількість злочинів є суттєво більшою. Адже не всі жертви зґвалтувань готові про це говорити.
Тяжкість злочинів Російської Федерації проти українських дітей важко переоцінити. Вона вимірюється не лише кількістю загиблих, поранених чи тих, що зазнали насильства. Україні ще доведеться підрахувати, скільки дітей стали сиротами, втратили рідних через дії Кремля. Оцінити вплив на фізичне здоров’я та психоемоційний стан тих, хто перебуває у стресовому стані через зміну місця проживання, регулярні обстріли та повітряні тривоги, розлуку з батьками. Саме тому всі російські воєнні злочинці мають бути покараними за страждання кожної української дитини. Єдиний дієвий спосіб припинити ці злочини ‒ це рішуча відсіч російській агресії, позбавлення Росії можливості продовжувати війну, звільнення окупованих територій та повернення всіх викрадених українців додому.
Матеріал підготовлено Головною редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу