Один день з життя незламного «Охматдиту»
На те, щоб проклинати нелюдів, лікарям шкода часу. Всі їхні думки й зусилля направлені на відновлення допомоги хворим дітям
Це складно вкладається в голові, але Росія влучила стратегічною крилатою ракетою в один із корпусів найбільшої української дитячої лікарні «Охматдит», де робилися надскладні операції та лікувалися найважчі маленькі пацієнти. Вранці того страшного дня 8 липня тут загинула молода лікарка-нефролог та родич дитини, яка перебувала на гемодіалізі.
Майже сто дітей буквально з операційних та реанімацій було екстрено переведено в інші медичні заклади, 8 малюків – поранено. Здавалося, що в перші години після трагедії весь Київ з’їхався й зійшовся на допомогу дітям та лікарям – вода, їжа, гроші, робочі руки, слова підтримки. «Охматдит» став величезним «вуликом» взаємодопомоги, підтримки та незламності. Зараз завали майже розібрані, волонтери та всі служби міста злагоджено роблять свою справу, невтомно ведуться відновлювальні роботи.
Укрінформ поспілкувався з найпершими свідками того страшного ранку – лікарями, які невтомно робили і продовжують робити свою справу – відновлюють лікарню, щоб і надалі рятувати життя маленьких українців.
Прибирання реанімації, яке врятувало життя…
Пряме влучання російської ракети прийшлося на токсикологічне відділення, його будівля зруйнована майже повністю. Але спекотний ранок 8 липня обіцяв перейти у звичайний літній день і маленькі пацієнти відділення гострих інтоксикацій збиралися отримати таку необхідну для їхнього життєзабезпечення процедуру, як гемодіаліз …
«Ми почали свій звичний робочий день, – згадує в.о. завідувача відділення гострих інтоксикацій Євгенія Рохварг. – Провели «п’ятихвилинку» і прийняли, як я вже тепер розумію, доленосне рішення – вирішили, що наш реанімаційний зал треба прибрати. Вивели звідти всіх дітей, перевели до палат та інших приміщень, а через кілька хвилин прозвучав сигнал повітряної тривоги і… цього реанімаційного залу просто не стало! Його знищила російська ракета. Ми щасливі, що не пустили туди дітей і цим захистили їх. Це просто якесь диво!».
Ні діти, ні їхні батьки, які там перебували, не постраждали, але дуже важка ситуація зі старшою медичною сестрою відділення, а лікарка-нефролог Світлана Лук'янчук з відділення хронічного діалізу, яке розташовувалося поверхом вище загинула. Горе…
«Ми її дуже добре знаємо, надзвичайно гарна людина, яка прийшла у медицину не випадково. Нам невимовно сумно від того, що її з нами вже немає…», – згадує колегу пані Євгенія.
Відділення гострих інтоксикацій – це 20 ліжко-місць і зазвичай тут знаходилася приблизно така ж кількість дітей, але в той день був етап виписки – і тут було всього 3 маленьких пацієнта. Зараз всі вони переведені до іншої лікарні, їх там дуже радо прийняли, а лікарі «Охматдиту» поїхали колегам на допомогу, бо кажуть, що їхні пацієнти дуже специфічні, і лікувалися тут саме тому, що небагато хто займається такими проблемами: одна дитина зі складним ушкодженням шкіри, друга – з хронічною нирковою недостатністю та пухлиною Вільямса і постійно потребує гемодіалізу.
Велика кількість хворих діток, яких ми відразу побачили на перших після удару фотографіях, це пацієнти 2-го поверху – відділення хронічного діалізу, в якому вони готуються до трансплантації нирки. На момент вибуху їх було там близько 15. З ними зараз теж все добре, вони продовжують лікування, хтось в інших відділеннях «Охматдиту», хтось – в інших лікарнях.
Як розповіла пані Євгенія, під час тривоги, зазвичай, діти переходять у бомбосховище, але є такі ситуації, коли дитину не можна від’єднати від апарату, якщо це, наприклад, набряк легень, і вона має бути на ШВЛ чи на штучній нирці. «Ми не можемо її на цей час від’єднати, завжди сподіваємося, що наші стіни нас бережуть, але цього разу не вберегли…», – зітхає лікарка.
Деяку апаратуру відділення лікарі все ж врятували, зокрема, на їхньому апараті перитонеального діалізу одна дитинка вже «крутиться» в іншій лікарні.
«Специфіка відділення така, що дітки, які потребують гемодіалізу, можуть його отримати в будь-якій лікарні, тому що апарати переміщуються. Щоправда, є деякі випадки, для яких потрібна водоочистка і це спеціальне обладнання вмонтоване і немобільне. Але потреба в ньому виникне, якщо буде велика кількість пацієнтів, на невелику – вистачить того, що є», – розповіла в.о. завідувача відділення гострих інтоксикацій Євгенія Рохварг.
Зараз на місці токсикологічного відділення працюють інженерні служби і лікарі дуже сподіваються на його відновлення на цьому ж місці.
Про операцію під обстрілом…
«Я прийшла подивитися, як проходить операція. Мені пощастило трошки більше, тому що на момент вибуху я була в передопераційній. Аж тут всі вибігають з операційної, всі в крові, апарат штучного дихання, до якого був підключений маленький пацієнт перестав працювати...», – згадує провідний хірург щелепно-лицьового відділення пластично-реконструктивної мікрохірургії Наталя Тетруєва.
За секунду до влучання вона саме збиралася зайти в операційну, де над пацієнтом «чаклував» хірург Олег Голубченко, фото якого в білому закривавленому халаті облетіло всі мережі і стало символом незламності українських лікарів.
«Це молодий, енергійний, талановитий лікар. Ще під час навчання в інтернатурі він прийшов до мене і сказав: хочу вчитись у вас, асистувати вам. Зараз він дуже багато операцій робить самостійно», – говорить про Олега пані Наталя.
– Це наша операційна… – розповідає вона далі і ми заходимо в потрощене і напівзруйноване приміщення із забитими фанерою вікнами. – Тут стояв наркозний апарат, він коштує мільйон гривень і зараз знищений. Тут – операційний стіл, тут – стіл операційної сестри. Під час операції у приміщенні перебуває ціла бригада: анестезіолог, медична сестра-анастезістка, хірург, асистент хірурга, операційна медсестра і молодша медсестра. Такі операції хірург проводить сидячи, тому що це пластичні операції, їх треба робити без напруження рук, зі збільшенням. Олег на цьому місці оперував, за його спиною були вікна. Вибуховою хвилею його кинуло на підлогу, асистент Ігор теж упав, у нього поранення обличчя, зуби вибиті, і наша медсестричка Оля теж постраждала – їй дуже посікло обличчя, губи. Я заходжу – всі в крові, Олег з дитиною вискакує й біжить в післяопераційну палату, щоб підключити ручне дихання. Дитина ж заінтубована, вона не може сама дихати! Їй треба час, щоб відновити дихання самостійно.
Як згодом виявилося, у Олега Голубченка була поранена спина, але він як був, так і побіг далі, щоб якнайшвидше допомогти малюкові: дитині закрили рану, щоб не кровила, перевели на ручне дихання, потім дезітунтубували, і відправили в іншу лікарню колегам, які й закінчили операцію. Із дитиною все добре. Вона одужає і неодмінно буде щасливою.
Наталя Тетруєва зашила Ігорю рану на обличчі, допомогла медсестрі, а Олег не звертав ні на що увагу. «У нього був не те що шоковий стан, а просто нам, хірургам, немає коли звертати увагу на себе, бо треба весь час діяти – така характерна особливість нашої спеціальності», – говорить вона.
Станом на 8 липня у відділенні хірургії перебувало 20 дітей, на щастя, більшість на завершальному етапі лікування, їх перевели на амбулаторну форму. Декого направили в інші заклади – «Добробут» та 7-му лікарню.
«А далі, поки ще не знаємо, як буде... Наш корпус постраждав менше ніж інші, але тут були абсолютно нові інструменти та обладнання, в кінці літа його мали відкрити як нову окрему структуру «Охматдиту» – Центр, який займався б різними щелепно-лицьовими вадами: незрощення губи і піднебіння, вада розщілини губи та іншими. Тут мало бути 20 ліжко-місць.
«Стільки коштів вклали, стільки сил... Зараз будуть вирішувати, як відновлювати це все. Ми дуже сподіваємося і впевнені, що з допомогою донорів відновимо і зробимо нарешті наш потужний центр для лікування дітей. Це велика проблема, а ми дуже добре їх реабілітуємо, у нас хороші результати і ми хочемо допомогти всім. Зараз у багатьох містах України немає змоги це робити, а ми збираємо дітей із Сумської, Харківської, Київської областей – звідусіль. Наші хворі потребують комплексного лікування, тому що у них порушується і розвиток щелеп, мова, а це важливі компоненти, щоб соціально реабілітувати дитину. Вони потребують спостереження і ортодонтів, і логопедів, і психологів – всі вони є в нашій команді.
Зараз мені телефонують хворі, які мали лягати до нас, питають: що робити? У мене, наприклад, черга на кілька місяців, це нормально, ми завжди плануємо операції. Але, що зараз з цим робити, поки не знаємо – будемо вирішувати, тому що хочеться, щоб це було в одних руках.
Зараз будуть виявляти всі проблеми з апаратурою, складати кошторис, а тоді вирішувати, яка може бути допомога донорів. Ми дуже хочемо відновитися і побороти це жахіття.
Про дітей з пересадженою печінкою та ниркою…
Лікаря-трансплантолога, керівника цього напрямку «Охматдита» Олега Годіка ми зустріли тоді, коли він повернувся з Олександрівської лікарні, де відвідував дуже постраждалу від вибухів завідувачку відділення нефрології, в якому проходили лікування дітки, котрі готуються до трансплантації та після трансплантації. Вона досить у важкому стані, має відкриту черепно-мозкову травму.
На момент масованого обстрілу 8 липня операції з трансплантації в «Охматдиті» не проводилися, у відділенні знаходилося до 15 діток, які або чекали на трансплантацію, або були після трансплантації. Зокрема, 2 – з пересадженою печінкою та одна дитина з пересадженою ниркою. Всі вони перебували на момент обстрілу в бомбосховищі і всі цілі. Зараз вони стабільні, частина знаходиться в педіатричному відділенні, а частину – розмістили по інших лікарнях. Зокрема, дитинку з пересадженою ниркою перевели до першої лікарні, оскільки вона перебуває на діалізі, а цю процедуру не можна переривати. Лікарі «Охматдиту» на постійному контакті з колегами і кожного дня відвідують своїх пацієнтів.
У відділенні, де перебували дітки після трансплантації, пошкоджена та частина, яка знаходилася на стороні прильоту. Постраждав і кабінет Олега Годіка, лікаря накрило шафою і це буквально врятувало його.
«Мій телефон буквально розривається від дзвінків, висловлюють співчуття, пропонують допомогу. Ну, що я можу сказати… Наша лікарня єдина на всю Україну має такий обсяг сучасних можливостей. Ми надаємо дітям європейський рівень лікування. Зараз дивимося, які є пошкодження обладнання, апаратури, займаємося хворими, які тут залишилися. Обговорюємо, як організовувати подальшу роботу, тому що якщо «Охматдит» зупиниться – це буде крах для дитячої хірургії», – розповідає лікар-трансплантолог, доцент кафедри Дитячої хірургії Національного медичного університету Олег Годік.
Ситуація складна, тому що дітки після трансплантації повинні проходити щотижневий етап контролю з визначення препаратів крові. Зараз апаратура пошкоджена і лікарі не можуть цього робити, тому вирішують, де і як це буде проводитися.
«Зараз наша задача і задача міністерства – якнайшвидше відновити роботу. Діти, які потребують трансплантації, стабільні, ми їх спостерігаємо, критичної ситуації немає. У нас є домовленість з іншими лікарнями, які виконують трансплантацію дорослим, і якщо буде екстрена потреба, ми будемо змушені зробити дитячу трансплантацію в одній із лікарень Києва, яка спеціалізується на дорослих. Але це буде на тому ж високому рівні. Це і інститут Шалімова, й 1-а лікарня, й «Феофанія» – тобто потужні центри. Мова про те, щоб відправляти таких діток за кордон зараз не йде. У нас державою відшкодовується повністю вся вартість трансплантації. Лікарі, слава Богу, цілі, потужності є, операційні всі цілі і ми будемо намагатися якнайшвидше відновити надання допомоги на місці», – запевнив Олег Годік.
І про дитячі серця…
Вибухом пошкодило і будівлю всесвітньо відомого Центру кардіології та кардіохірургії МОЗ України під керівництвом заслуженого лікаря України професора Іллі Ємця. Тут проводяться унікальні операції, зокрема, і в перші години життя новонароджених. До повномасштабної війни там робили до 2000 надскладних операцій на рік.
І саме на бік зруйнованого корпусу «Охматдиту» виходять вікна операційних, в яких у той трагічний день і час мала розпочинатися операція на серці дитини.
«Вибухова хвиля з епіцентру дійшла до нас, вибила шибки у двох операційних. Але, на щастя, операція ще була на початковому етапі, обладнання з двох операційних перенесли в 3-ю операційну, а маленького пацієнта оперативно евакуювали до нашого корпусу на вулиці Юрія Іллєнка, 24. Зараз стан дитини задовільний», – розповів представник пресслужби Центру кардіології та кардіохірургії Сергій Нагорянський.
Будівля на вул. Іллєнка була здана в експлуатацію два роки тому і призначена для дорослих, але вона обладнана усім необхідним для лікування і оперування дітей. Саме там переважно відбуваються всі процеси, починаючи від консультацій і завершуючи операціями. Зараз маленькі пацієнти Центру продовжують лікування там, а деяких, які були в «Охматдиті», в залежності від патології розвезли по інших лікарнях.
Також постраждав і дитячий корпус Центру на вул. Чорновола, на жаль, там зараз не функціонує вентиляція, приміщення пошкоджені і не можуть безпечно використовуватися для лікування діток з вадами серця. Всіх маленьких пацієнтів та персонал перевели у клініку для дорослих.
Але рятування дитячих сердець не зупиняєтся ні на секунду, всі отримують необхідну медичну допомогу в повному обсязі.
Про масштабне відновлення не йдеться, але ремонтні роботи проводити потрібно. Головне, що робота центру не припинилася ні на день, починаючи від консультацій і закінчуючи складними операціями. Цикл працює у повному обсязі.
«Крім 2-ох операційних на території «Охматдиту», пошкодження є в коридорі перед реанімацією, повибивало вікна на 1-му поверсі, але головне, що всі пацієнти і весь персонал здорові й цілі», – поділився Сергій Нагорянський.
Сам він у момент російської атаки був у своєму робочому кабінеті в головному корпусі «Охматдиту», де теж вибило всі шибки у вікнах. Відразу вийшов у двір лікарні, де було зруйновано корпус токсикології, почав допомагати розбирати завали. Згадує, яку потужну хвилю допомоги відчув 8 липня – приїздили від різних установ, організацій, просто люди – привозили воду, їжу, розбирали завали, перераховували гроші.
«Мій телефон розривався від дзвінків друзів, знайомих, колег, журналістів з України та з-за кордону. І мені, і лікарям центру дзвонили батьки наших колишніх пацієнтів. Всі хотіли чимось допомогти. Такі моменти найдорожчі в житті – бажання допомогти, яке йде від щирого серця людей», – говорить Сергій Нагорянський.
Таким ми побачили один день з життя незламного «Охматдиту». Віримо, що найбільша дитяча лікарня України вже дуже скоро буде відновлена, а ворог, який цілить у серця дітей, буде переможений і покараний.
Любов Базів. Київ
Фото Павло Багмут, Геннадій Мінченко
P.S. 10 липня стало відомо, що у лікарні помер хлопчик, який на момент удару РФ по "Охматдиту" 8 липня перебував у відділенні реанімації в критичному стані.