Ольга Пономарьова, лікар-онколог, кандидат медичних наук

Війна виснажує всіх – і наших захисників на лінії фронту, і тих, хто усіляко допомагає наближати перемогу в тилу, і особливо тих, хто в надскладних умовах постійних ракетних атак та тривалих відключень електроенергії веде ще й власну довготривалу війну з тяжкою хронічною хворобою – раком. 

Київський міський клінічний онкологічний центр з початку повномасштабного вторгнення ні на хвилину не зупиняв роботу – в перші дні, коли під Києвом велися активні бойові дії та майже поряд рвалися снаряди, лікарі приймали своїх пацієнтів в підвалі, щохвилинно даючи їм надію на поліпшення стану.

Про те, як сучасній медицині вдається долати виклики воєнного часу, ми поговорили з лікаркою-онкологом вищої категорії, доценткою кафедри онкології НУОЗ України імені П. Л. Шупика, завідувачкою хімієтерапевтичного відділення Київського онкологічного центру, де проводиться медикаментозне лікування всіх типів злоякісних пухлин Ольгою Пономарьовою.

- Пані Ольго, зараз почала з’являтися досить тривожна інформація, що через війну кількість хворих на рак в Україні може суттєво зрости. Називаються різні фактори, зокрема, збільшення канцерогенів у повітрі від вибухів та потрапляння шкідливих речовин у ґрунт і води, що вкрай шкодить здоров’ю нації. Наскільки об’єктивні такі прогнози і які ще воєнні чинники можуть вплинути на збільшення онкодіагнозів?

- Мені здається, що якщо й буде тенденція до збільшення захворюваності на рак, то це скоріше похідне хронічного стресу, в якому ми всі зараз перебуваємо. Люди, які були носіями онкозахворювання, зараз мають його маніфестацію та нерідко більш агресивний перебіг, тому що психологічна складова є надважливою в ініціації пухлинної хвороби. Не можу сказати, що за період повномасштабного вторгнення у нас значно збільшилась кількість хворих, але надзвичайно багато людей дуже виснажених морально, які приходять до нас не тільки з онкологічними, а й з психоневрологічними проблемами. І нам доводиться також з цим справлятися.

- Багато від кого чула сумні історії, що, мовляв, людина тяжко перехворіла на ковід, а після цього у неї виявили агресивну форму раку і вона померла… Чи є доведений зв’язок між коронавірусною інфекцією і розвитком чи перебігом онкологічних захворювань?

- Скоріше за все, людина перехворіла на ковід і сходила на комп’ютерну томографію, де виявили пухлину, але хворіла вона на рак давно. Я б не казала, що є прямий взаємозв’язок. Більше того, у нас є пацієнти, які перехворіли на ковід і якимось дивним чином він викликав у них ремісію, тобто призупинення онкологічного захворювання. Світові медичні спільноти зараз вивчають вплив коронавірусної інфекції на перебіг пухлинних хвороб, але поки однозначного висновку не зробили. Ми можемо говорити тільки про те, що, на жаль, наші люди неуважні до себе, а коронавірус спонукав багатьох ретельно обстежитися.

ГЕНЕТИЧНА СКЛАДОВА В ОНКО ДОВЕДЕНА ТІЛЬКИ ДЛЯ РАКУ ЯЄЧНИКІВ, ГРУДНОЇ ЗАЛОЗИ ТА ПІДФОРМИ РАКУ КИШКІВНИКА

- Чи існує спадкова генетична схильність до онкологічних захворювань?

- Генетична складова безумовно є, але вона доведена не для всіх онкозахворювань. В першу чергу – це рак яєчників та грудної залози і менш розповсюджена одна з підформ раку кишківника. Інші види раку не мають доведеної спадкової складової і скоріше мають взаємозв’язок зі шкідливими звичками (палінням в першу чергу), перебуванням в екологічно несприятливих умовах з брудним повітрям чи високим фоновим рівнем радіації.

- Тим не менш, якщо у близького родича виявили онкологічне захворювання, варто обстежитися на виявлення схожої хвороби?

- Спадкові підтипи злоякісних новоутворень вимагають особливого підходу до скринінгу – жінки, які мають спадкові типи злоякісних новоутворень (яєчників, раку грудної залози) мають обстежити своїх доньок та онучок. І якщо у них також буде виявлена ця генетична аномалія, вони мають обстежуватися регулярно, починаючи з більш раннього віку, тому що можуть захворіти на цей недуг і в 18 років. Адже спадкові хвороби маніфестують у молодих. Якщо для жінки старшого віку скринінг для виявлення раннього раку грудної залози – це обов’язково мамографія, то для молодої дівчини розроблені програми немамографічного скринінгу: ультразвукова діагностика, МРТ-діагностика та інші – зараз активно обговорюються світовими професійними спільнотами.

Крім спадкових чинників, ми маємо враховувати й інші впливи навколишнього середовища. Одним з найнебезпечніших онкологічних захворювань є меланома, яка розвивається під впливом сонячної радіації.

- Здається, що 10 – 20 років тому, лікарі ще не били так в набат щодо сонячної небезпеки як зараз. Це пов’язано зі зміною клімату та вищою активністю сонця?

- Так. До того ж у нас трохи змінилася парадигма життя, багато людей їздять на відпочинок до країн, де інсоляція значно вище і рівень ультрафіолетового опромінення жорсткіший. Більше того, солярій є дуже некорисним для шкіри. Я не зовсім спеціаліст з епідеміології меланоми, моє завдання лікувати наслідки цього шкідливого впливу сонячної радіації, але таких хвороб зараз багато.

- Пані Ольго, до вас приходять пацієнти, вже знаючи свій діагноз і їхній моральний стан у багатьох випадках критично пригнічений... Тож лікарю-хімієтерапевту доводиться бути і трохи психологом? Чи вам допомагають фахові психологи?

- Доводиться бути… Є психологи, які нам допомагають, але їх небагато та зазвичай вони дуже зайняті, тому що зараз дуже багато людей потребують їхньої допомоги. Декілька вищих навчальних закладів готують соціальних психологів, але спеціалісти з медичної психології, особливо такі, яких не лякають онкологічні хворі – величезна рідкість.

Після постановки діагнозу більшість онкологічних захворювань потребує передхірургічного втручання, якщо воно можливе, а далі вже медикаментозного – хімієтерапія чи таргетної терапії. Хірурги небагатослівні, й дійсно, коли хворі приходять вже до нас – хімієтерапевтів, то дізнаються всі деталі свого захворювання. Безумовно, дуже шкода цих людей, хоча зараз рак не є таким фатальним захворюванням, яким було наприкінці минулого сторіччя.

Я прийшла працювати в онкологію у 1988 році, тоді наші можливості були значно скромніші, але є пацієнти, з якими ми познайомилися саме тоді і які досі живі, знаходяться в ремісії, працюють, живуть щасливо та мають дітей. І якщо раніше у нас не було впевненості в тому, що людина здатна одужати, то зараз можливо, навіть у певній кількості випадків, якщо захворювання запущене. Але лікування задавнених стадій – справа дуже тривала та дороговартісна; тобто неповага до власного здоров´я – це неповага до власної сім´ї та до коштів держави.

А з тими, хто лікувався давно та одужав – я і тепер підтримую стосунки; як бачите, навіть 40 років тому ми отримували перемогу над хворобою, а зараз можемо набагато більше зробити для людей.

- Це звучить досить оптимістично. Тоді була тільки «хімія» і опромінення? Таргети ще не були так розповсюджені. Їх поява стала проривною в лікуванні пухлин?

- Перші таргети з’явилися в 90-ті роки минулого сторіччя. Але вони зовсім не панацея, бо це препарати, розроблені під дуже обмежені клінічні ситуації, вони працюють тільки, якщо є «ціль» – на клітині, на поверхні чи якихось ланках пухлинної клітини. Визначення цієї «цілі» – дороговартісна і складна частина роботи наших колег патологів та молекулярних біологів, якщо вона знаходиться – таргет може працювати, а ні – не працюватиме. Є деякі форми пухлинних захворювань, на які розробляються все нові і нові таргети, що можуть змінювати попереднє лікування, до якого виробилася медикаментозна резистентність.

Але великий позитив у тому, що зараз, наприклад, таргетотерапія призначається хворим у 4-й стадії раку легенів. Коли я тільки починала працювати хворий з таким діагнозом мав дуже мало шансів пережити 3-4 місяці, зараз люди лікуються і живуть роками.

ЗАРАЗ АКТИВНО РОЗВИВАЄТЬСЯ ТЕРАПІЯ СУПРОВОДЖЕННЯ, ЯКА ПОЛЕГШУЄ ПЕРЕНЕСЕННЯ ХІМІЄТЕРАПІЇ

- З приводу «хімії». Раніше це була досить болісна процедура сама по собі, пацієнти, лікуючись, страждали фізично – біль, нудота, блювота, запаморочення. Зараз курс хімієтерапії проходить менш чутливо, переноситься набагато легше, це якось змінилися препарати, чи чому?

- Я поясню. Взагалі розвиток напрямку хімієтерапевтичного лікування у світі майже призупинився і нових медикаментів хімієтерапевтичного впливу з’являється досить мало. Бум розвитку цитотоксичної хімієтерапії припав на роки після Другої світової війни, і наприкінці минулого сторіччя на світовий фармацевтичний ринок виходили вже поодинокі хімієтерапевтичні препарати. Але надзвичайно активно розвивається напрямок терапії супроводження – терапії, яка полегшує перенесення саме хімієтерапевтичного впливу.

Коли я починала працювати, протинудотні засоби були малопотужні, зараз – вони дозволяють майже не відчувати нудоти і запобігають блювоті.  Наведу простий приклад, в клінічній практиці ще з 70-х років XX століття застосовують класичний терапевтичний препарат «Цисплатин» – він залишається одним з найефективніших препаратів і нині, наступні покоління навіть у цій групі препаратів менш активні. Але він дійсно переноситься пацієнтами вкрай важко і має дуже важкий негативний вплив на загальний стан. Так було раніше. Зараз розробили цілі групи препаратів, які допомагають людині перенести це лікування, не просто значно легше, а майже не відчуваючи його.

- Як ви прийшли в онкологію, чому обрали для себе саме цей напрямок?

- Я починала свою професійну діяльність як лікар-педіатр, але мені здавалося, що життя якось приведе мене до онкології. Складно сказати чому, але така впевненість була… Знаєте, з дітками досить непросто працювати, але це все ж більш оптимістично. Коли я досить багато років працювала в Інституті раку, то підробляла на дитячій бригаді швидкої допомоги, тому що мені було важливо бачити перемоги над хворобою, бо у нас в онкології їх не так багато... Але перемоги все одно є! Мені сьогодні зателефонував пацієнт, якого я свого часу вберегла від хімієтерапії, тому що не бачила великої користі від неї, у нього була досить важка хвороба (певний підтип саркоми), його прооперував тоді дуже хороший торакульний хірург. І от сьогодні цей чоловік мені зателефонував і сказав: «Дякую, лікарю, сьогодні 10 років з того моменту, як ми познайомилися. Цілую ваші руки».

- Бажаю вам побільше таких дзвінків і перемог! Та чи скоро знайдуть ліки проти раку? Принаймні, вже ж існує щеплення, яке убезпечує від раку шийки матки.

- Таке стало можливим, тому що відомий збудник раку шийки матки – це вірус папіломи людини, і це щеплення власне від цього вірусу. Зараз ведеться пошук інших специфічних вакцин, поки що він не дуже увінчався успіхом, але потужні світові лабораторії працюють над цим.

А ліки проти раку, звісно, знайдуть. Пошук ведеться надзвичайно широким фронтом, хоча розвиток нових напрямків протипухлинного лікування дороговартісний і його може собі дозволити далеко не кожна держава. Раз на десятиріччя знаходять якийсь препарат, що викликає ефект «вау», наприклад, зараз розроблена цікава лінійка препаратів імунотерапії. Це підтип таргетної терапії, але він відрізняється механізмом дії. І хоча, на жаль, імунотерапія також не стала чудодійною, але значно змінила долю багатьох пацієнтів. Ці препарати підходять не всім, і навіть пошуки маркерів для тих, кому вони підійдуть, ще ведуться. Але дуже багато людей, яких би очікувала трагічна участь ще кілька десятиріч тому, зараз завдяки ним живуть.

Ще є гормонотерапія, яка також потужно розвивається і при багатьох хворобах, наприклад, раку грудної залози, передміхурової залози, деяких гінекологічних ракух – потужно впливає на перебіг хвороби.

У нашій специфіці складно сказати «одужують», тому що має пройти декілька років після зникнення всіх проявів хвороби, щоб ми після чергового обстеження сказали пацієнту: «У вас все добре». Бо інколи навіть після 5, 7, 10, 15, 20 років ремісії хвороба повертається... Але не все так песимістично, думаю, що такі ліки будуть знайдені, нехай не найближчим часом, але я сподіваюся ще це побачити.

- Дуже хотілося б його перемогти, бо живе він поряд з людством, мабуть, споконвіку, просто раніше (маю на увазі століття тому) його не виділяли в окрему хворобу, людина просто помирала від його руйнівних наслідків?

- Так, адже рак – це все ж хвороба людей старшого віку, раніше тривалість життя була значно нижчою, і багато хто не доживав до «свого» раку. Найпоказовіший приклад, рак передміхурової залози – хвороба старших, і зараз в певних субпопуляціях до нього не доживають. А взагалі про рак було відомо ще давнім грекам, є візуальні форми, які, якщо хвороба триває дуже довго, не помітити досить важко, зокрема, рак грудної залози. І зараз, на жаль, ми інколи бачимо ситуації, коли жінка приходить до нас з розпадом, значить вона хворіла років 20 щонайменше…

- ... боялася йти до лікаря?

- Боялася...

- От тепер кілька слів про це «боялася». Бо люди таки бояться раку! Як перебороти страх, як вмовити себе, що краще дізнатися страшну правду від лікаря і почати лікування?

- На жаль, це «боялася» погано закінчується і людина повинна себе перебороти! Треба мати контакт зі своїм сімейним лікарем, а ми дуже рідко таке бачимо. Лікарі-онкологи не повинні мати такого наднавантаження, коли їх «засмикують» пацієнти, які довго сиділи і чекали, коли вже станеться щось таке (наприклад, масивна кровотеча), що вже неможливо буде не піти до онколога.

На жаль, у нас в країні немає культури ставлення до себе. Нам завжди нема коли, ми на себе звертаємо вкрай мало уваги. А повинно бути не так, тому що у мене не повинно бути людини важливішої за мене: бо мій стан здоров’я – це благополуччя моїх близьких, дітей, онуків. І чим менше я спричиню своєму сину якихось клопотів з приводу мого здоров’я, тим буде краще всім. А ми всі біжимо кудись, зовсім не туди...

Це дуже просто вирішується в країнах, які мають медичні страховки: виявили у тебе 4 стадію раку, тому що ти до лікаря не з’являвся 20 років – плати за лікування зі своєї кишені. Якщо ходиш до лікаря часто – захворювання виявляється рано і з ним впоратися значно легше. Зробити операцію при 1 чи 2 стадії і забути про це, значно краще, ніж важко, інтенсивно і дорого людину лікувати до операції та після операції.  

- На 1-2 стадії, я так розумію, рак ще не дає про себе знати. Тільки йдучи на обстеження, можеш вберегтися. Які це мають бути обстеження: загальний аналіз крові, біохімія чи якісь специфічні?

- Специфічні. Тому що загальний аналіз крові може допомогти виявити лейкоз чи щось, що має відношення до системи крові. А все інше – будьте ласкаві на фахове обстеження: рак грудної залози – на мамографію, жінкам взагалі потрібно ходити до гінеколога раз на рік, а чоловіки – до уролога. Бо часто з проблемою передміхурової залози чи порушеннями сечовипускання вони ходять досить багато років, не звертаючись до лікаря. Ультразвукова діагностика в багатьох випадках може щось чи достовірно показати, чи натякнути, що треба більш детальне обстеження. Такі ж обстеження зробити не страшно!

Мені здається, що засоби масової інформації можуть істотно допомогти, щоб сформувати в підсвідомості людей парадигму, що рак – це хронічна хвороба, а не якийсь жах. Дивіться, захворіти на діабет – теж не велика приємність, ці люди страждають, мають за собою стежити, витримують на собі багато інвазивних процедур навіть протягом дня. Але чомусь ніхто діабету не боїться! А от з раком, на жаль, досить часто ми бачимо ситуації, коли сім’я відсторонюється від пацієнта, ставлять дикі запитання: чи можна з ним знаходитися в одному приміщенні, чи можна їсти з ним з одного посуду? Це жорстоко, бо люди мають отримувати від сім’ї підтримку. І мені дуже імпонує, коли з хворою людиною приходить хтось з близьких, нехай вони ставлять будь-які запитання, навіть смішні чи дивні, але це означає, що їм не байдуже, що поруч страждає рідна людина. А коли людина приходить одна, це дуже погано…

У нашому відділенні хімієтерапії невеличкий колектив, всі лікарі дуже різні, але всі – дуже відповідальні і працюють на те, щоб допомогти своїм пацієнтам. Інколи нам самим потрібні психологи, потрібно трохи більше відпочивати, тому що от сьогодні у мене був такий складний день, що я навіть думала, чи варто їхати до вас на інтерв’ю, тому що я б з собою відро негативу привезу… Але день завершився тим приємним дзвінком давнього пацієнта, про який я розповіла. Треба вірити, що разом ми все здолаємо!

Любов Богданова. Київ

Фото Володимира Тарасова