Євген Дубровський, лікар-інфекціоніст

До кінця ХХ сторіччя вірус Західного Нілу не виходив за межі африканського континенту, але кліматичні зміни, на жаль, відкрили йому шляхи до розповсюдження по всій планеті. Зараз його фіксують і у Південній Європі, і в Індії, і в Австрії, і у Північній Америці. Спалахи в світі завжди трапляються наприкінці літа та на початку осені. Не оминув екзотичний  «гість» і Україну, з початку року у нас вже лабораторно підтверджено 50 випадків захворювання.

За роз’ясненнями, як вірус потрапив на наш континент, які загрози несе, та як його розпізнати, ми звернулися до лікаря-інфекціоніста Євгена Дубровського.

- Пане Євгене, якщо ковід, який систематично нам надокучає – наш знайомий «друг» і ми навчені його розпізнавати та з ним боротися, то гарячка Західного Нілу – нова екзотична для нашого континенту «подруга». І спалах захворювання на неї трохи лякає. До того ж, її справді складно розпізнати?

- Розпізнати одразу гарячку Західного Нілу не так просто, адже більшість переносять цю хворобу практично безсимптомно. При чому ця більшість є абсолютно домінуючою – до 80% взагалі не відчують ніяких скарг. З інших 20 відсотків захворілих, клінічна картина може виглядати як важке ГРВІ – з температурою, вираженою інтоксикацією у вигляді болю в суглобах, м’язах тощо. Проте, згідно з багатьома дослідженнями та світовими даними, на важку форму, а це менінгоенцефалітна форма, хворіє не більше 1% заражених. Це люди похилого віку із пригніченим імунітетом. Смертність у цій групі висока, до 10%. Але, підкреслюю, тільки в групі імуноослаблених людей, а більшість навіть не помітять цю хворобу. Тому казати про епідемію, на мою думку, зарано.

Треба сказати, що вірус Західного Нілу (WNV), який викликає цю хворобу, відомий давно і ретельно вивчений. Цей вірус належить до сумнозвісного сімейства флавовірусів, в родині яких є такі неприємні патогени, як збудники жовтої лихоманки, лихоманки Денге, вірус Зіка і навіть вірус гепатит В. Це все родичі.

Вважається, що до кінця ХХ сторіччя вірусу Західного Нілу не було за межами африканського континенту, де він є ендемічним. Але кліматичні зміни на планеті сприяли його розповсюдженню, й наразі WNV не тільки у більшості країн Африки, але й реєструється в Південній Європі, Індії, Близькому Сході, Західній та Південно-Східній Азії, Австралії і Північній Америці.

- Тобто вірус Західного Нілу не є таким новим й давно вже відомий в Африці та інших південних країнах. Але що він зараз робить у північних широтах?

- Хороше питання. Давайте розбиратись. До початку 1990-х років про випадки спалаху серед людей за межами африканського континенту повідомляли нечасто. Зазвичай це були легкі, ледь помітні форми. Однак в 1999 році вірус поширився через Сполучені Штати на південь у Центральну Америку та Карибський басейн і на північ у Канаду. Тоді це призвело до помітної епідемії. Спалахи за участю тварин, часто коней і птахів, періодично реєструвались й надалі в Австралії, Північній Америці, Європі та, зрозуміло, в Африці. Майже через 20 років найбільший спалах відбувся в одному окрузі США. Тоді у 2021 році зафіксували аж 1487 випадків. З того часу вірус Західного Нілу широко поширений на Близькому Сході, у Південній і Східній Європі, Західній Азії та Австралії.

- А що саме стало передумовою, яка з кінця ХХ сторіччя так широко відкрила шляхи для поширення вірусу?

- Мова йде в першу чергу про клімат. Адже це прямо впливає на механізм передачі вірусу. Оскільки зараження людини зазвичай відбувається в результаті укусів заражених комарів, то всі питання навколо гарячки Західного Нілу спершу мають розглядатись через призму механізму передачі.

Комарі заражаються, коли харчуються кров’ю заражених птахів, у яких вірус циркулює в крові. Вірус потрапляє в слинні залози комара й вже потім до людини чи тварини. Доведено, що людина та великі свійські тварини є тупиковими в циклі передачі збудника. Від людини до людини вірус не передається. Це відбувається тому, що концентрація вірусу в крові у нас недостатня, щоб комар переніс заразу від однієї людини до іншої. А от у птахів – достатня.

Таким чином маємо дві важливі складові – птахи та комарі. Птахи є основним резервуаром, в якому циркулює вірус. Комарі є переносниками.

Логічно припустити, що коли птах повернувся з теплих країн після зимівлі то й спалах мав бути на початку літа. Але ні. В світі завжди реєструють спалах лихоманки Західного Нілу наприкінці літа та на початку осені. Я не готовий беззаперечно пояснити причину цього, адже не є знавцем-орнітологом та не знаю специфіку переміщення птахів. Але схоже на те, що треба досить тривалий час та чіткі кліматичні умови, щоб збудник спершу поширився серед птахів після їх повернення. А вже потім заражені комарі перетнулись з людиною.

- Я правильно розумію, що вірус передається тільки через укуси комарів? Чи можливі інші шляхи передачі від людини людині, наприклад, через переливання крові?

- Шляхи передачі можуть бути різними. І, як ви говорите, через переливання крові, і від матері до дитини чи трансплантацію органів. Але це дуже рідкісні випадки й вони ніколи не призведуть до помітних спалахів. В епідеміологічному розрізі гарячки Західного Нілу ми завжди говоримо про основний шлях передачі – трансмісивний. Через комарів.

Втім, не думаю, що до нас прилетіли заражені комарі. Теоретично це можливо, якщо якісь там ящики чи коробки з південних країн були швидко доставлені. Проте це малоймовірно. Все ж таки схиляюсь, що комарі заразились від птахів.

- Але все ж цікаво, як сталось, що в Україні й інших північних країнах опинились такі екзотичні віруси. Чи може аномальна цьогорічна спека так вплинути на поширення хвороби?

- Дійсно, для північних широт лихоманка Західного Нілу не є характерною. Втім, жахлива спека цього літа схоже змінила ситуацію. Подивіться на ті зміни клімату, які ми спостерігали цього літа! Ну хіба не Африку ми бачили за вікном протягом цього літа у себе вдома?

Але, на мою думку, нічого страшного не станеться. Як тільки температура хоч трохи спаде, активність комарів піде на спад, і все миттєво завершиться.

Температура навколишнього середовища відіграє важливу роль у швидкості реплікації вірусу та його передачі. Підвищення температури викликає сплеск темпів росту популяцій переносників, зменшує інтервал між прийомами крові, скорочує час інкубації від зараження до зараження комарів, прискорює швидкість еволюції вірусу та підвищує ефективність передачі вірусу птахам.

Лабораторні експерименти показали, що вірус здатний до реплікації у широкому діапазоні температур, від 14°C у комарів до 45°C у птахів. У дослідженнях було виявлено чіткий зв’язок між сильною спекою та інтенсивністю спалаху гарячки Західного Нілу у людей. Цикл реплікації завершується швидше у комарів при вищих температурах.

- Зміна температури навколишнього середовища може мати непрямий вплив на поширення вірусу?

- Ми вже казали, що цикл передачі включає птахів як основних носіїв вірусу. В останні роки було помічено, що кілька видів птахів мігрували до місць розмноження раніше в результаті раннього підвищення середньої весняної температури, що є одним із ефектів глобального потепління. Це явище може вплинути на появу та час захворювання в місцях поблизу або вздовж шляхів міграції.

З іншого боку, нам може здаватись, що велика кількість опадів може призвести до більшої чисельності комарів і збільшити рівень спалахів захворювань серед людей. Однак дослідження показують більш складну картину. Наприклад, сильні опади збільшують поверхню стоячої води, яка необхідна для розвитку личинок комарів. Але сильні опади в свою чергу можуть розбавити поживні речовини для личинок, таким чином зменшуючи швидкість їх розвитку. А от засуха може сприяти спалаху популяції деяких видів комарів. Під час посухи басейни зі стоячою водою стають багатшими на органічний матеріал, необхідний комарам для швидшого розмноження.

Також посуха призводить до тісного контакту між птахами-господарями та комарами навколо джерел води, що залишилися, і, отже, прискорює цикл зараження і посилення вірусу Західного Нілу у цих популяціях птахів. Особливо важливо, що акваторії можуть бути привабливими для кількох видів птахів, що може збільшити взаємодію між птахами та комарами.

Чому на цьому наголошую? Бо зазвичай основним джерелом вірусу Західного Нілу є горобці, ворони, зяблики тощо. Проте це не ті птахи, які мігрують. Ворони не літають в теплі країни. Але ж якось до них дістається вірус. Перемішування та скупчення різних видів птахів біля водойм частково пояснює цю прогалину. Втім, це лише припущення.

- Чи можна вважати 50 лабораторно підтверджених випадків захворювання на гарячку Західного Нілу в Україні з початку року – серйозним спалахом?

- Зміни клімату порушили природній, звичний для нас, баланс. Тому певні екзотичні захворювання стали можливими. Але ми не Африка. Скоро все скінчиться. Зміна погоди швидко все розставить по місцях. Епідемії не буде.

- Які найтяжчі ускладнення може викликати цей вірус?

- Найтяжча форма – це неврологічна. У 1% випадків може розвинутись менінгіт, енцефаліт. Навіть з проявами гострого млявого паралічу. В таких випадках загальний рівень смертності коливається від 4% до 14%, в осіб з імуноскомпрометованим статусом. Тривалість найважчої форми лихоманки Західного Нілу коливається від тижнів до місяців, оскільки більш серйозні клінічні прояви можуть призвести до довгострокових ускладнень.

- Чи формується імунітет до вірусу Західного Нілу?

- Звісно! В цьому питання проведено дуже багато досліджень. Наш організм має потужні вроджені засоби протекції від вірусу Західного Нілу, які мають вирішальне значення не тільки для шляхів негайного противірусного захисту, але й для генерації ефективної адаптивної стійкої імунної відповіді. Як і в контексті інших вірусних захворювань, основний противірусний імунітет формується завдяки Т- і В-клітинній відповіді. Надалі формується тривала імунологічна пам’ять.

Для прикладу, фахівець з департаменту патології та молекулярної медицини Канади Робін Парсон у своїй роботі публікував дані, де показував, що реактивність Т-клітин проти вірусу Західного Нілу у пацієнтів зберігалась протягом 12-місячного періоду поточного дослідження. Особливо примітно, що здатність довго тримати імунологічну пам’ять не залежала від тяжкості перенесеного захворювання та віку. В іншому дослідженні Павло Піаза, вчений з Пітсбурського університету з Департаменту інфекційних хвороб та мікробіології, наводив схожі дані про Т-клітини пам’яті, щоправда, термін спостереження вже був менший.

- Чи існує специфічне лікування або вакцина від вірусу Західного Нілу?

- Загальноприйнятого специфічного лікування не існує. В лікуванні важких форм використовується патогенетична та симптоматична терапія, в основному для боротьби з набряком мозку та інтоксикацією. Але є свідчення в літературі про ефективне використання певних противірусних препаратів, якими лікують вірусні гепатити.

Незважаючи на комерційну доступність чотирьох ветеринарних вакцин для коней (а слід сказати, що коні найбільш потерпають серед свійських тварин на лихоманку Західного Нілу), жодна вакцина для людей не просунулася далі фази II клінічних випробувань. Було зроблено спроби виробити вакцину для використання людьми, навіть було створено кілька вакцин-кандидатів, але жодна з них не має наразі ліцензії на використання.

Тому пріоритетними протиепідемічними заходами є боротьба з переносниками, спостереження за популяцією птахів (миттєве реагування у випадку масової загибелі птахів) і опіка над групами ризику.

Любов Базів. Київ

Фото Кирила Чуботіна

Вже найближчими днями на Укрінформ вийде інтерв’ю з Євгеном Дубровським на тему ризиків та заходів безпеки від нового штаму коронавірусу FLiRT