Звертатися по допомогу – не слабкість і не соромно, а відповідально
10 вересня – Всесвітній день запобігання самогубствам. Укрінформ ще раз наголошує на важливості цієї проблеми
Запобігання самогубствам – пріоритет громадської охорони здоров’я кожної держави, тому що кожен такий випадок – це трагедія, яка глибоко торкається не лише окремої людини, а її родини, близьких та всієї спільноти. Щорічно Всесвітня організація охорони здоров’я повідомляє про понад 700 000 смертей у світі через суїцид, але наголошує: самогубству можна запобігти!
У Центрі громадського здоров’я МОЗ України пояснюють, що спільною ознакою людей, схильних до самогубства, є складнощі в налагоджені близьких стосунків, почуття самотності, провини, занижена самооцінка, екзистенційні та духовні кризи. У когось такі думки з’являються на фоні психічних розладів чи депресії, а у когось – хто досі не стикався з ментальними проблемами – після потужного стресу чи в стані психічного та фізичного виснаження.
Тому для попередження самогубства дуже важливо вчасно розпізнати людину з групи ризику та зрозуміти, які саме фактори та обставини штовхають її до самознищення. І тут величезна роль як найближчого оточення, яке може побачити перші прояви, так і фахівців, які готові надати консультацію та підтримку у складний момент.
В Україні працює декілька гарячих ліній, куди можна звернутися анонімно і конфіденційно: національна цілодобова «гаряча лінія» з попередження суїцидів та психологічної підтримки Lifeline Ukraine за номером 7333, Всеукраїнський телефон довіри за номером 0–800–501–701, а також «Телефон довіри» Центру медико-психологічної допомоги та профілактики кризових станів за номерами телефонів 044 456 17 02 та 044 456 17 25. Крім того, діє Всеукраїнська програма ментального здоров'я «Ти як?».
СУЇЦИДАЛЬНА КРИЗА Є КРАЙНЬОЮ ТОЧКОЮ, ЯКЩО ВІКОВІ І ТРАВМАТИЧНІ КРИЗИ НЕ БУЛИ ВИРІШЕНІ
Як пояснює клінічна психологиня, координаторка «гарячої лінії» Lifeline Ukraine Анастасія Глазкова, яка вже протягом чотирьох років приймає кризові запити різної складності і надає консультації щодо підтримки психічного здоров'я і попередження суїциду, існує вікова криза (наприклад у підлітковому віці), травматична або екзистенційна криза більш старшого віку. Суїцидальна криза часто є крайньою точкою, якщо вікові, екзистенційні і травматичні кризи не були вирішені.
Разом з тим, підлітковий вік – це період, коли може бути багато спроб до вчинення самогубства, але вони рідше стають завершеними. У більш старшому віці – спроб менше, але більше завершених.
До того ж, важливий проміжок часу в динаміці – від початку думок і самою спробою. Оскільки буває, що людина від думок так ніколи і не перейде до спроби, буває – що від думок до спроби проходить місяць-два, або це триває роками. А трапляється імпульсивний момент – від думок до спроби одна година.
«Якщо у людини в будь-якому віці багато внутрішніх конфліктів і вона не знаходить підтримки навколо себе, то звісно може бути і суїцидальна криза. Однак, якщо підтримка і ресурси є, то всі кризи минають», – каже Анастасія.
Розберемо ситуацію з підлітком. Якщо поставити на терези дві шальки, то на одній (з захисними факторами) умовно будуть – гарне виховання, рівні емоції, гарні оцінки, батьки, які підтримують, а на другій (з факторами ризику) – якась невдача, то скоріше за все, перша шалька переважить і дасть змогу подолати життєву проблему. Якщо ж ми візьмемо підлітка, у якого на шальці терезів, де мали б бути «захисні фактори», опиняються високі вимоги батьків, тиск школи, суспільства, установки, що ти до чогось «не дотягуєш», а твої бажання нелегітимні, а на шальці з «факторами ризику» – внутрішні переживання плюс ситуативна невдача, тоді вона може переважити в бік суїцидальності. Тому дорослі повинні бути дуже уважними у спілкуванні з дітьми.
ЯКЩО МИ РОЗІБРАЛИСЯ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В НАШОМУ ЖИТТІ, І ЗНАЄМО НАВІЩО – ЦЕ І Є НАШЕ ЯДРО ЖИТТЄСТІЙКОСТІ
Основою суїцидальних настроїв є насамперед незадоволені потреби, на базі яких формується безнадія і безпомічність. Тому важливо жити усвідомлено, мати соціальні зв’язки, задовольняти свої потреби. Якщо вони чомусь не задовольняються, то потрібно розуміти, як це трансформувати – або змиритися, або наділити сенсом. Тоді не буде безнадії і безпомічності, людина зможе розбиратися, розуміти, впливати, контролювати, формувати проактивну життєву позицію.
«Дуже важливо в процесі життя – розвитку, становлення і проживання – мати зв’язки. Мережа зв’язків – близьких, теплих, формальних, різних – утримує людину в емоційному контакті з оточенням і соціумом. Люди по-різному потребують спілкування і в різних кількостях, але сама «мережа» контактів важлива», – каже пані Анастасія.
Також важлива увага до свого психічного здоров’я, інформаційна гігієна, гігієна сну, гігієна контактів, тому що є люди, які нас насичують, а є такі, що можуть ослаблювати. Такий усвідомлений, рефлексивний підхід до свого проживання і розуміння того, що завжди можна звернутися по допомогу, сприяє нашій стійкості.
«Якщо ми розібралися, зрозуміли, на що ми впливаємо, і знаємо, який сенс в наших діях, до чого ми прагнемо – це і є наше ядро життєстійкості, наша дорога до життя. Самоцінність, цікавість: «а що буде завтра, що готує мені життя далі?» – це теж частина життєстійкості.
Дуже важливе вміння проживати емоції, розуміти їх. Якщо це навіть агресія чи злість, то як я її переживаю? Чим ця злість мені служить? Можливо, я так свої кордони захищаю, значить, хтось їх порушує. Можна прокомунікувати, вирішити, чому мені некомфортно, якщо зараз це неможливо, піти і відреагувати на агресію через спорт, рух, крик, щоб каналізувати цю емоцію. Це все – культура ментального здоров’я, бо інакше ми затискаємося, завмираємо і заходимо в інші, «неекологічні» стани», – пояснила психологиня Анастасія Глазкова.
РОЗМОВИ ПРО САМОГУБСТВО МОЖУТЬ БУТИ ПІДСВІДОМИМ ПРОХАННЯМ ПРО ДОПОМОГУ
Не секрет, що у суспільстві поширена думка, мовляв, якщо людина часто озвучує намір про власне самогубство, наприклад, «шантажує» цим своїх близьких (частіше така поведінка буває у підлітків), то як правило, вона його не вчинить. Ми запитали в експертки, чи відповідає це дійсності.
«Це один з міфів про самогубство, – пояснює пані Анастасія. – Коли ми проводимо просвітницькі семінари, які стосуються дітей, підлітків і молоді, то прямо наголошуємо, що ми не ставимося до підліткового суїциду як до демонстративного. У них є велика спокуса так робити, зараз більше доступу до інформації, вони читають про спроби або про суїцид як явище. Тому можуть частіше це вербалізувати, говорити про це і можливо намагатися вплинути таким чином на батьків. Але це не означає, що, якщо вони цим погрожують, то точно цього не відбудеться! Дуже легковажно з боку батьків до цього так ставитися. Якщо людина говорить про самогубство, це точно про те, що її потреби не задоволені. І вже завдання полягає в тому, щоб розібратись, які саме потреби і як їх екологічно задовольнити».
Розмови про самогубство як підлітка, так і дорослої людини можуть бути підсвідомим проханням про допомогу. Тобто, завжди потрібно серйозно ставитися до суїцидальних настроїв людей. Якщо людина про це говорить, і ви уважно поспостерігаєте за її поведінкою, то можна зрозуміти її справжні наміри. Але це правда, що часто виходить так, що суспільство розуміє це постфактум, коли вже занадто пізно.
Ще один з поширених міфів: «Якщо людина серйозно налаштована вчинити самогубство, їй нічим не допомогти». Але, за твердженням фахівців, часто активний суїцидальний настрій має тимчасовий характер, саме тому людині дуже важливо отримати правильну підтримку у потрібний час.
Важливо розуміти, що думки про суїцид з’являються, коли у людини емоційна криза. Навіть якщо вона маскується, носить посмішку, робить вигляд, що все добре – близьке коло, якщо поставить собі за мету, то може оцінити психоемоційний стан близької людини.
До міфів також відносять і те, що думки про самогубство виникають у тих, хто має психічні розлади. Це не відповідає дійсності, хоча люди з психічними розладами зазвичай мають більшу схильні до суїциду.
Також до міфів про суїцид психологи Національного Центру громадського здоров’я відносять твердження про те, що ніби розмова з людиною про самогубство може підвищити ймовірність того, що вона так вчинить. На їх переконання, такі розмови не посилюють суїцидальні думки, а навпаки можуть допомогти створити безпечний простір для людини у процесі обговорення того, що вона відчуває та запобігти самогубству.
У ГОСТРІ ФАЗИ ВІЙНИ АКТИВУЄТЬСЯ ІНСТИНКТ ВИЖИВАННЯ І ТОДІ СПАДАЮТЬ ПОКАЗНИКИ СУЇЦИДАЛЬНОСТІ
І от власне про те, як відбуваються розмови, що рятують від рокового кроку, ми розпитали у координаторки гарячої лінії Lifeline Ukraine. Відразу зазначимо, що вона не побачила тенденції до збільшення чи зменшення звернень на «гарячу лінію» щодо суїциду з початку повномасштабного вторгнення, хоча існує ідея про те, що під час гострих фаз війни активується інстинкт виживання і тоді спадають показники суїцидальності.
Гаряча лінія Lifeline Ukraine приймає від 4-ох до 6-ти тисяч кризових звернень на місяць за допомогою телефону чи тексту. З цієї кількості близько 20% – саме суїцидальні звернення. Інші – це депресія, посттравматичні симптоми, стресові ситуації, складності в стосунках, домашнє насильство, розлучення. Тобто інші кризи – стосунків та психоемоційного здоров’я.
Близько 60% з тих, хто звертається, – жінки, 40% – чоловіки. За віком: 50% – це люди до 35-ти років (які категоризуються як молодь) і близько 50% – люди віком 35-60 років. Звернення від більш старшого віку вкрай поодинокі.
При цьому пані Анастасія наголошує, що їхня статистика базується винятково на кількості наданих кризових консультацій, і не є статистикою, яка відповідає загальній тенденції про суїцид в українському суспільстві. Фактом встановлення суїциду займаються правоохоронні органи та медичні служби, вони роблять експертизу та документують такі випадки, тому офіційна статистика може бути іншою.
Тут варто зазначити, що у жовтні 2019 року «гаряча лінія» Lifeline Ukraine починала працювати як проєкт для підтримки ветеранів та ветеранок і їхніх близьких, а потім аудиторія розширилася до всіх людей з суїцидальністю.
«Початково у нас була команда близько 30-ти осіб, 50/50 психологів/гинь і ветеранів/нок, ми працювали за моделлю «рівний – рівному». Ветерани пройшли навчання, багато хто отримав психологічну освіту. Але зараз у нас вже не таке співвідношення, бо частина була мобілізована на початку повномасштабної війни. На сьогодні у нас консультують до 20-ти людей. Раніше ми мали можливість закривати більшу кількість різних кризових звернень, зараз це гаряча лінія тільки щодо запобігання самогубствам і підтримки психічного здоров’я. Якщо запит не про самогубство, абонента або абонентку перенаправляють на партнерів», – розповіла Анастасія Глазкова.
Що стосується статистики чи тенденцій щодо звернень на «гарячу лінію» щодо запобігання самогубству від ветеранів чи військових, це близько 10% з наданих консультацій. Для підтримки ветеранів/нок та військовослужбовців працює гаряча лінія Ветеранського фонду. Але ж, як зазначила психологиня: «Ці люди живуть у більшому напруженні, виснаженні, відповідальності, плюс грає роль такий фактор, як доступ до зброї, а це завжди додатковий фактор ризику. Тому варто не стигматизувати цю тему, а розуміти, що в кожній цільовій групі є свої особливості діяльності та проживання подій, травматичних у тому числі».
Нагадаємо, що до ключових заходів щодо запобігання самогубствам на загальнонаціональному рівні відносять обмеження доступу до засобів самогубства. Залежно від країни це може бути заборона на використання особливо небезпечних пестицидів, встановлення бар'єрів доступу до мостів/високих споруд/колій потягів, а також обмеження щодо володіння вогнепальною зброєю.
НА «ГАРЯЧІЙ ЛІНІЇ» ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ САМОГУБСТВАМ НЕМАЄ ЗАПИСУ ДЗВІНКІВ – ПОВНА АНОНІМНІСТЬ І КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ
На «гарячій лінії» щодо запобігання самогубствам немає запису дзвінків, тобто повна анонімність і конфіденційність. Головне завдання психологів та психологинь на лінії – налагодити контакт, бо той, хто зателефонував, хоче підтримки і допомоги, адже люди, які замислили суїцид, часто мають амбівалентне ставлення до самогубства: їм хочеться зупинити страждання, але є й бажання, щоб їм допомогли залишитися жити. Імовірно, його близьке коло цього не помітило, не надає підтримку, є якась психологічна ізоляція або людина, скажімо, навпаки, піклується про своє оточення і приховує від близьких свої суїцидальні наміри, так теж може бути.
«Найголовніше – це контакт, щоб людина чула та відповідала, коли ми розпитуємо: чому звернулися саме зараз, що стало подією, яка так загострила стан, як собі допомагаєте, якщо суїцидальність триває певний час, чи готові скласти план безпеки, чи готові звернутися до сімейного лікаря або до психіатра, чи готові записати контакти короткострокової травмоорієнтованої програми наших партнерів? Тобто, людина має погоджуватися, відповідати на запитання, розказувати про свою ситуацію, розгортати розповідь про свій внутрішній конфлікт і складати план безпеки. Якщо це просто: «Ні, я хочу померти. Ні, я хочу померти», звісно, це дуже важкі консультації, їх не так багато, вони можуть тривати навіть більше години, але це дуже ресурсозатратно», – розповідає про роботу консультантів/ток на гарячій лінії 7333 пані Анастасія.
Якщо людина в процесі розмови кладе слухавку, їй в жодному випадку не передзвонюють. І це один з факторів, чому телефонне консультування завжди мало попит, бо завжди можна вийти з контакту. Адже люди, які переживають травму, напружені через свої події в житті, прагнуть уникати болю, тому прийти в кабінет до фахівця, це одна ідея, а набрати номер і в будь-який момент перервати цей контакт – це інша ідея.
Однак, як констатують фахівці Центру громадського здоров’я, попри те, що в Україні працюють декілька «гарячих ліній» та «телефонів довіри», існують різноманітні програми громадських організацій на тему психічного здоров’я та запобігання самогубствам, і взагалі суспільство має достатньо відкритої інформації з різних джерел, соціальна стигматизація та недостатня поінформованість досі залишаються основними перепонами на шляху звернення по допомогу у разі думок про самогубство. Тому підвищення грамотності у сфері психічного здоров'я на сьогодні дуже актуальне.
Дбати про власне ментальне здоров’я – це така ж базова потреба кожної людини, як і дбати про фізичне здоров’я. У складній ситуації, коли здається, що ніхто не може допомогти, вихід є – ви можете звернутися на вказані гарячі лінії, або ж до свого сімейного лікаря (надання психологічних послуг у закладах охорони здоровʼя є безплатним і передбачено у програмі медичних гарантій Національної служби здоровʼя України, щоб знайти медзаклад, в якому приймає потрібний вам спеціаліст, зверніться до контакт-центру за номером 16-77 або 0-800-60-20-19). Звертатися по таку допомогу – не є проявом слабкості чи чимось, що соромно або незручно зробити, навпаки, це відповідально по відношенню до себе та своїх близьких, для яких ви дорогі. Навіть у маленькій підтримці є велика сила. Будьмо уважними до себе і до тих, хто нас оточує.
Любов Базів. Київ
Перше фото ілюстративне