Підлітковий булінг: помітити вчасно, запобігти наслідкам

2 жовтня відзначається Міжнародний день ненасильства, але як українцям не стати жорстокими під час такої війни?

Головною метою встановлення цього дня є затвердження культури миру, терпимості й розуміння. Ненасильство як стратегія суспільства, відкидає застосування сили. Звісно, ми, українці, зараз живемо в умовах повномасштабної війни, і насилля, агресія та загрози з боку зовнішнього ворога глибоко позначаються на нас та наших дітях. Більше того, ми не завжди можемо їм запобігти та протистояти. Однак проявам нетерпимості один до одного всередині нашого суспільства запобігати можна і треба. Жодні обставини, якими б вони не були, не повинні ставати виправданням насильству.

Зерна терпимості, взаємоповаги та любові до ближнього закладаються в дитинстві, проте ми часто стикаємося з випадками такого прикрого явища як підлітковий булінг. Нині, коли наші діти живуть у стані постійного стресу, часом під безперервними ворожими атаками, дорослим особливо важливо зробити все, аби допомогти впоратися з викликами, з якими вони стикаються у соцмережах та в реальному житті, виховати в них уміння попереджувати жорстокість щодо ближнього та зберегти психологічне здоров’я нашого майбутнього.

У законодавстві України булінг або цькування визначають як будь-яке насильство (зокрема, й в інтернеті – кібербулінг) стосовно всіх учасників навчального процесу, яке шкодить психічному або фізичному здоров’ю потерпілого. Це може бути: залякування, цькування, погрози, моральне та фізичне приниження.

67% ПІДЛІТКІВ В УКРАЇНІ У ВІЦІ ВІД 11 ДО 17 РОКІВ СТИКАЛИСЯ З БУЛІНГОМ – ЮНІСЕФ

Найчастіше цькування ініціюють діти, схильні до домінування. А об'єктом знущань (жертвою) вибирають тих, у кого є дещо відмінне від однолітків: особливості зовнішності, поведінки, незвичні захоплення, соціальний статус, національність, релігійна приналежність. І якщо вчасно цього не помітити й не вплинути на ситуацію, то «жертва» в подальшому може сильно постраждати – від формування у неї комплексу неповноцінності до суїцидальних намірів.  А «агресор» може піти й далі, перетворюючись на малолітнього злочинця. Якщо звернутися до статистики, наданої Укрінформу Національною поліцією України, то щороку тільки в Києві фіксується сотні кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми. Сталим із року в рік є відсоток винесених обвинувальних актів за ст. 121 ККУ «Умисне тяжке тілесне ушкодження» та ст. 296 ККУ «Хуліганство», вчинених неповнолітніми. Можна припустити, що хтось із них безкарно «випробував» свої сили на однолітках і їх, на жаль, вчасно не зупинили.

Відповідальність за булінг (цькування) у навчальних закладах України – адміністративна, і з’явилася вона з 2018 року доповненням Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 173-4. Закон передбачає два види покарання: штраф (від 850 до 3400 гривень) та громадські роботи (від 20 до 60 годин). Цькувальники несуть адміністративну відповідальність, починаючи з 16 років. До цього за їхні вчинки відповідають батьки. Керівники навчальних закладів також несуть відповідальність за замовчування інцидентів з булінгом – їх можуть оштрафувати або відправити на виправні роботи.

За даними моніторингового сервісу Опендабот  упродовж останніх п’яти років в Україні в навчальних закладах було зафіксовано нонад 600 справ щодо булінгу.Водночас, за даними ЮНІСЕФ, 67% підлітків в Україні у віці від 11 до 17 років стикалися з проблемою булінгу. Діти-жертви булінґу переживають важкі емоції – приниження та сором, страх, розпач і злість. Через це вони можуть приховувати від дорослих ситуацію, в яку потрапили.

КОЛИ БАТЬКАМ ВАЖЛИВО ДІЯТИ ШВИДКО

Ювенальна поліція України активно впроваджує різноманітні профілактичні заходи, щоб допомогти дітям. За кожною школою закріплений ювенальний поліцейський, який максимально сприяє створенню безпечного освітнього середовища та вживає заходів щодо попередження булінгу, домашнього насильства та інших правопорушень. З цією метою також було створено службу освітньої безпеки – це постійне перебування поліцейського у школі. Але, як зазначив в коментарі Укрінформу Василь Богдан, начальник Управління ювенальної превенції Національної поліції України, батькам зі свого боку потрібно теж діяти за чітким алгоритмом, якщо вони помічають негативну зміну в поведінці дитини, і припускають, що вона стала жертвою булінгу.

«Коли батьки виявляють, що їхня дитина потрапила в ситуацію, яка потребує втручання поліції, важливо діяти швидко та ефективно», – наголосив Василь Богдан.

Наприклад, якщо ви помітили синці й запідозрили, що вашу дитину побили, але вона мовчить, варто діяти так:

• Перш за все, спробувати спокійно поговорити з дитиною, без тиску та звинувачень, встановивши всі можливі обставини події, її місце та учасників.
• Незалежно від того, розповідає дитина про те, що сталося, чи ні, необхідно у разі необхідності негайно звернутися по медичну допомогу. Це важливо як для здоров'я дитини, так і для  подальшого документування.
• У разі, якщо лікарем виявлено тілесні ушкодження, які могли бути спричинені іншою особою, слід негайно повідомити поліцію про інцидент (у такому випадку медичний заклад може взяти ініціативу на себе).
• Батьки повинні зберігати всі документи, медичні висновки, звернення до поліції та інші матеріали, що стосуються події. Це може знадобитися для встановлення всіх обставин та притягнення до відповідальності винних.
• В жодному разі батькам не потрібно вирішувати конфлікт самостійно у разі його загострення.
• Батьки можуть звернутись (усно/письмово) до територіального відділку (відділення) поліції та на спеціальну лінію 102, й розповісти про те, що сталося. Поліцейськими таке повідомлення буде зареєстровано та прийнято рішення відповідно до вимог чинного законодавства, і в разі наявності ознак кримінального правопорушення відомості будуть внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань та відкрито кримінальне провадження.

При цьому важливо забезпечити психологічну підтримку дитині, звернувшись до дитячого психолога (шкільний, приватний, або канали психологічної підтримки).

ЯКЩО ВИКЛИК НАБАГАТО БІЛЬШИЙ, НІЖ НАЯВНІ РЕСУРСИ ДЛЯ ЙОГО ПОДОЛАННЯ, ТО СИТУАЦІЯ СТАЄ ДЛЯ ПІДЛІТКА ТРАВМОЮ

В коментарі Укрінформу, психологиня Діана Житня-Кебас наголосила, що у вихованні підлітків важливо пам’ятати про необхідність здобуття ними власного досвіду, і слідкувати за тим, щоб був баланс: з одного боку – батьківська підтримка, а з іншого – можливість зустрічати виклики та долати їх. 

«Якщо ресурсів для подолання виклику у підлітка достатньо, то ситуація стає зоною його росту, розширює впевненість у собі. Якщо ж виклик набагато більший, ніж наявні ресурси для його подолання, то ситуація стає травмою й надалі може впливати з точністю до навпаки: ослаблює та пригнічує. Тут як із температурою: в якихось ситуаціях доцільно дати організму самому справлятися з її підвищенням, а в інших – зволікати небезпечно», – пояснює експертка в роботі з підлітками, авторка курсу «Підліткологія» Діана Житня-Кебас.

Вона описала ситуації, які точно потребують включення батьків:

• Коли дитина опинилася в ситуації, розвиток якої виходить за межі її впливу: наприклад, розголос чи публічне цькування у соцмережах, крадіжка особистих даних в інтернеті чи інші небезпечні ситуації зі спілкуванням в інтернеті, шантаж.
• Коли дитина опинилася у протистоянні зі значно більшою чи впливовішою силою: наприклад, сильнішими підлітками, що об’єктивно несе загрозу.
• Коли дитина проявляє ознаки розпачу, депресивного стану, розгубленості чи розфокусованості, у неї змінюється апетит, сон, поведінка в цілому: є сенс придивитися, що відбувається у її соціальному житті, чи посильні задачі, перед якими вона опинилася.

Батьки можуть на це впливати таким чином:

• Розвідувати і досліджувати ситуацію акуратно розпитуючи дитину, її оточуючих, класного керівника та інших вчителів. Зауважте – не допитуючи, а розпитуючи, цікавлячись, але без тиску.
• Якщо ситуація зайшла далеко, батьки можуть звернутись із проханням вплинути на неї інших дотичних осіб: вчителів, інших батьків, поліцію, освітнього омбудсмена, ЗМІ. 

«Але будьте обачливі, зважуйте, щоб наслідки впливу не відобразилися негативно на дитині та її соціалізації, або, принаймні, якщо шкода від зволікання буде більшою, ніж від наслідків, то ризик погіршених стосунків із однолітками чи пригнічений психологічний стан стануть виправданими перед обличчям більшої проблеми», – говорить психологиня.

НАЙЧАСТІШЕ ДІТИ НЕ ХОЧУТЬ РОЗПОВІДАТИ БАТЬКАМ ПРО СВОЇ ПРОБЛЕМИ ЧЕРЕЗ СТРАХ ЗАСУДЖЕННЯ ЧИ НЕРОЗУМІННЯ

За її словами, найчастіше діти не хочуть розповідати батькам про свої проблеми із друзями, булінг та неприємні ситуації через страх. Це може бути:

• Страх наштовхнутися на засудження, покарання нерозуміння, фрази типу «ти сам/а спричинив/ла цю ситуацію», «а не треба було робити оте спочатку», «я ж казав/ла».
• Страх спровокувати проблеми із однолітками через втручання батьків – страх засудження, ярликування в «маминького синочка» чи подібне.
• Страх розчарувати батьків, не виправдати очікувань.
• Страх зізнатися собі, що «не можу впоратися», розчарування в собі.

«Знаючи ці мотиви, батьки можуть ефективніше будувати комунікацію з підлітками, намагаючись проявляти підтримку, розуміння, співчуття, виключаючи повчальний тон, засудження, грубе втручання й розбірки з однолітками без попереднього аналізу ситуації. Завдання – допомогти підлітку впоратися з проблемою, бути заодно проти проблеми, залишивши у нього відчуття спроможності долати труднощі, а також переконання в тому, що звертатися по допомогу – безпечно й доцільно», – радить психологиня Діана Житня-Кебас. 

Нагадаємо, що в Україні діють канали психологічної підтримки для підлітків:

• Лінія Національної психологічної асоціації: 0 800 100 102
• Національна гаряча лінія для дітей та молоді від Ла Страда: 0 800 500 225
• Лінія від благодійного фонду «Голоси дітей»: 0 800 210 106
• Міжнародна гуманітарна організація «Людина в біді»: 0 800 210 160
• Сервіс «ПОРУЧ» – де є можливість записатися до онлайн-групи підтримки для підлітків
•  «Не дрібниці» – це телеграм-бот, який допоможе підліткам розібратися в емоційному стані й отримати фахові консультації від психологів
• Teenergizer – молодіжний рух, який пропонує безплатну психологічну підтримку для підлітків.

Так, через російську збройну агресію навколо нас зараз так багато насилля й жорстокості, що інколи світ здається чорним, але маленькими кроками взаємоповаги, терпимості, співчуття, емпатії, любові та поваги один до одного ми можемо зробити його світлішим. Заради всіх нас, заради наших дітей, заради майбутнього України.

Любов Базів. Київ