Ілля Ємець, директор Центру кардіології та кардіохірургії МОЗ України

Це інтерв’ю мало нестандартний початок – ми почали його не в кабінеті, а… у відділенні реанімації. «Перед нашою розмовою ви маєте побачити дитину, яка позавчора народилася з вадами серця, несумісними з життям, – сказав мій співрозмовник. – Але я зробив операцію і вона буде жити. Більше того, буде здоровою». Так почалося моє знайомство з одним із найбільших кардіохірургічних закладів України та Європи, де рятують дітей. І з його керівником, який буквально напередодні увійшов у 100 найкращих фахівців світу, які спеціалізуються на лікуванні вроджених вад серця та став почесним членом Американської Спільноти Кардіохірургів (US Congenital Heart Surgeons’ Society (CHSS).

Директор державної установи «Науково-практичний медичний центр кардіології та кардіохірургії МОЗ України», кардіохірург, професор Ілля Ємець першим на пострадянському просторі почав успішно оперувати немовлят зі складними вадами серця. Хлопцю, який став першим прооперованим ним немовлям зараз 32 роки. Відтоді врятованих дитячих сердець вже тисячі і навіть повномасштабна війна не стала цьому на заваді.

ЦЕ ВАЖЛИВО НЕ СТІЛЬКИ ДЛЯ МЕНЕ, А ВІДКРИВАЄ ДВЕРІ ДЛЯ ВСІЄЇ УКРАЇНСЬКОЇ КАРДІОХІРУРГІЇ

- Пане Ілле, ви вже понад десять років входите до Європейської професійної спільноти кардіохірургів і ось тепер увійшли до Американської спільноти. Що це значить особисто для вас та для всієї української кардіохірургії?

- Скажу чесно, запрошення стати почесним членом US Congenital Heart Surgeons’ Society було для мене неочікуваним. Бо, як відомо, перші операції вроджених вад серця були зроблені саме в Америці (в 1954 році), і ця спільнота існує у них вже дуже давно, однак вона досить закрита і налічує всього близько ста визнаних американських лікарів, заклади яких добилися найкращих результатів. Представників інших держав там дуже мало, я став шостим – з європейського континенту. Тому, я був дуже здивований, але розумів, що це важливо не стільки для мене (я в тому віці, коли амбіцій вже менше, бо позаду вже багато чого є), а відкриває двері для всієї української кардіохірургії, для школи Амосова, яку я продовжую, для молодих лікарів, які присвятили себе цій складній спеціальності. Вісім моїх найкращих учнів зараз працюють у визнаних кардіоцентрах Сполучених Штатів та Європи. Навіть у відомій на весь світ клініці «Шаріте».

- Не хвилюєтеся за відтік кращих кадрів?

- З одного боку, це прекрасно, а з іншого – справді трішки тривожно, але я завжди жартую, що у мене дуже велика «лава запасних», хоча зараз з війною вона зменшилася. Мені жодним чином не шкода, я радий за них, бо це – стимул для інших бути найкращими не тільки в нашій країні, а й у світі. 

Особисто я свою першу операцію робив не на серці, це була апендиктомія у 1975 році. Ще студентом, проходив лікарняну практику в Золотоноші, а у нашого хірурга був, по-моєму, вже 12-й апендицит за ніч, уявляєте? І от він подзвонив і говорить: хочеш? Кажу: звичайно! Так я вперше сам прооперував, а він мені асистував. Потім, вже після 4 років загальної хірургії я пішов до Миколи Михайловича Амосова і 23 роки пропрацював з ним. То були нелегкі часи – 80-90-ті… Страшенні злидні і у людей, і в медицині. А кардіохірургія, крім професійного досвіду, вимагає ще й дуже дорогого обладнання, якого у нас не було. Відповідно, і смертність була дуже високою. У ті часи Амосов вчинив мудро, в інституті було заборонено приймати дітей, які важили менш як 20 кг. Тобто, якщо у них були складні вади серця – це все. Вони помирали вдома. Я не дуже погоджувався з тим всім і вирішив здобути західний досвід, щоб змінити ситуацію.

- Тоді й почалася ваша серйозна закордонна практика?

- Так, ще за Радянського Союзу, а потім я її продовжив вже в незалежній Україні. Зміг скласти іспити і працював в Австралії (Сідней, Мельбурн), у Канаді (Торонто), Франції (Париж), і згодом у 2003 році організував вже власний Центр дитячої кардіохірургії у Києві, де і працюю зараз. Пізніше мене запросили до Європейської асоціації хірургії вроджених вад серця (European Congenital Heart Surgeons Association). На той час там було всього 23 заклади, які досягли високих показників.

Останні 5-8 років наш Центр досягнув успіхів і в дорослій кардіології і кардіохірургії. Наприклад, програма «Довголіття – Кардіо» – для пацієнтів віком 90 і більше років – стала дуже важливою і успішною. Ми стали одним з лідерів у Європі, поєднали найкращі традиції української школи дитячої кардіохірургії та сучасні технології допомоги дорослим з хворобами серця.

ДЕХТО НАВІТЬ МАЙСТРАМИ СПОРТУ СТАВАВ ПІСЛЯ ЦИХ ОПЕРАЦІЙ, ХОЧА Я ЗАБОРОНЯВ ЇМ ПРОФЕСІЙНИЙ СПОРТ

- Сьогодні, коли ви перед інтерв’ю запропонували нам зайти до реанімації, то сказали: «Там хлопчик, який мав померти». В мені все обірвалося. Але потім ви продовжили: «Я його прооперував і він буде жити»... 

- Так. Це ви побачили дитину, яка народилася позавчора (інтерв’ю записувалося 4 листопада) з вадою серця несумісною з життям. Якщо не прооперувати, такі діти вмирають протягом перших 20 днів. А якщо прооперувати – житимуть. Це, власне, моя докторська дисертація: «Хірургічне лікування транспозиції магістральних судин», я вперше у світі впровадив програму хірургічного лікування новонароджених з пренатально діагностованими критичними вадами серця в перші години життя з використанням аутологічної пуповинної крові, замість донорської. Михайлу Кіктю, якому я зробив таку операцію у перші дні його життя в 1992-му, зараз 32 роки. З нього почалася історія пострадянської кардіохірургії новонароджених. Він був перший, а тепер таких дітей вже тисячі.

- То цей малюк, якого я щойно побачила, матиме нормальне здорове життя?

- Буде абсолютно здоровий! Дехто навіть майстрами спорту ставав після цих операцій, хоча я забороняв їм професійний спорт. 

- Ще одна дитина в реанімації – з Молдови. Тобто, навіть зараз, у війну вам іноземці довіряють серця своїх дітей?

- Той маленький пацієнт прооперований у нас вже декілька разів. Як бачите, до нас і зараз їдуть маленькі іноземці, батьки яких, не зважають на ризик війни. Нещодавно я турка оперував, їдуть пацієнти з Азербайджану. Найбільше – з Молдови. Але для них такі операції проводяться платно.

ОДНЕ ЛІЖКО-МІСЦЕ РЕАНІМАЦІЇ МОЖЕ КОШТУВАТИ 150-200 ТИСЯЧ ЄВРО. ЦЕ НАЙДОРОЖЧЕ ОБЛАДНАННЯ

- Біля ще одного прооперованого немовляти була мама, яка піклувалася про нього, вчила їсти з пляшечки. Ви дозволяєте близьким відвідувати реанімацію?

- Звісно. В нашому закладі існують правила, як і в усіх країнах Європи.

- Там у вас як у космічному кораблі – обладнання, устаткування, велика команда медичного персоналу. Яка орієнтовна вартість одного ліжко-місця реанімації?

- Воно може коштувати 150-200 тисяч євро. Це найдорожче обладнання. І це ви тільки побачили ту реанімацію, в якій діти відразу після дуже-дуже серйозних кардіохірургічних операцій. У нас на 5-му поверсі – є  ще друга, для менш складних пацієнтів після операції. Є ще ізолятор і доросла реанімація.

Реанімаційне відділення – це серце лікарні, там медперсонал з найкращим досвідом. Через нашу реанімацію проходить близько 200 новонароджених пацієнтів на рік. 

- Скільки всього операцій за рік проводить Центр?

- До війни офіційна статистика нашого закладу за кількістю і якістю операцій на серці новонароджених і немовлят була, за визнанням Європейської асоціації, на першому місці в Європі. Разом з інтервенційними операціями для дорослих – загальна кількість операцій близько 4 тисяч на рік.

Коли я наводив наші цифри в Чикаго, вони вразили навіть американців. У їхній славній Harvard Medical School є Boston Children's Hospital, вони роблять на рік не більше 1000 операцій. А коли я працював кардіохірургом в паризькому госпіталі, який мав найкращий результат в Європі за кількістю операцій маленьким дітям, вони робили близько 1000 операцій на рік. А ми, навіть під час війни робимо за рік близько 1200, а до вторгнення – це було 1800 операцій на рік. І смертність новонароджених у нас на 20 відсотків менша, ніж по всіх кардіологічних закладах США.

- Кардіохірургія вроджених вад серця забезпечується державною програмою. Тобто всі такі операції для дітей безкоштовні?

- Безкоштовні. І про це мені дуже приємно говорити. Програма підтримки кардіохірургії вроджених вад серця існує й буде існувати, тому що Міністерство охорони здоров’я ніколи не візьме на себе відповідальність скасувати її.

Коли я починав працювати в Інституті Амосова, то люди купували не тільки клапан, або оксигенатор для штучного кровообігу, а навіть найпростіші ліки. Ну, нічого не було! Ми росли, почали самі на щось впливати. І я пишаюся, що в Україні знайшлися державні люди, які допомогли прийняти фінансовану програму для дітей до 18 років, яка оплачується з бюджетних коштів. У нашому Центрі всі високовартісні матеріали для операцій на серці оплачуються Міністерством охорони здоров’я. Не можу не згадати і про те, що зараз ми ініціюємо так само фінансову підтримку і для літніх людей за нашою програмою «Довголіття – Кардіо». Сподіваюся на успіх і там.

ТАКИМ ЛЮДЯМ ЄДИНИЙ ШАНС – ПЕРЕСАДИТИ ЧУЖЕ СЕРЦЕ. У НАС Є ТАКА МОЖЛИВІСТЬ, АЛЕ НЕ ЗАВЖДИ Є ДОНОР

- Хотіла запитати, чи не зупинила війна розвиток трансплантології в Україні, але вже на власні очі побачила у дорослій реанімації чоловіка, який чекає на донора серця! Тобто цей процес іде?

- Так, у нас нарешті пішла програма трансплантології серця. У дорослого пацієнта, якого ви бачили, пошкоджений міокард, який прогресивно втрачає свою функцію і серце вже не качає кров. Таким людям єдиний шанс на життя – це пересадити чуже серце. У нашому закладі є така можливість, але не весь час є донор.

- Він зараз, як мені пояснили, живе на апараті ЕКМО – штучні «серце – легені»?

- Сьогодні його саме підключили до екстракорпоральної мембранної оксигенації (ЕКМО) – це процедура тимчасового заміщення дихальної або серцевої функції, що дає час на відновлення відповідних органів у пацієнтів, у яких неможливо стабілізувати стан звичайними способами, як то ліки для підтримки серця або апарат ШВЛ. ЕКМО – це як міст до трансплантації. У нас, між іншим, був унікальний випадок, коли дитина була на ЕКМО 270 днів, майже рік! Коли серце знайдеться, ми відразу пересаджуємо.

- Скільки у Центрі таких апаратів – «мостів» до нового серця?

- Для дітей – 2, бо ми розпочали цю програму для них досить давно. Але потім зрозуміли, що беремо на себе ще й тягар пенсіонерів і літніх людей. Тому Міністерство охорони здоров’я в цьому році закупило для нас ще 2 такі апарати. 

- Операції з трансплантації теж проводяться безкоштовно в межах Програми медичних гарантій НСЗУ? Я подивилася вартість: за пересадку серця – це понад 2,6 млн грн.

- Ця програма почала розвиватися недавно і вимагає дуже-дуже багато чого коштовного. Трансплантація органів та кісткового мозку фінансуються НСЗУ і це надзвичайно важливий крок для Міністерства охорони здоров’я, всієї медичної галузі і пацієнтів, які цього потребують.

- Скільки трансплантацій у вас було проведено за період війни? 

- Якщо ми говоримо про наш заклад, то значно менше, ніж робить Національний інститут серцево-судинної хірургії імені Амосова – наша альма-матер, і також Інститут серця МОЗ України на лівому березі. Вони роблять операцій для дорослих за цією програмою значно більше.

За період повномасштабної війни у нас було 5 трансплантацій. Але ми взяли на себе дуже складних пацієнтів, які потребують ЕКМО. Це тільки у нас. 

СМЕРТЬ ПРИВЕЛА МЕНЕ ДО ВІРИ. Я ПРОЙШОВ ЧЕРЕЗ СТРАШНИЙ ПЕРІОД У ЖИТТІ, ЗАРАЗ Я НАВІТЬ ВІДЧУВАЮ ТУ, ЩО «З КОСОЮ»

- За статистикою, вади серця та судин становлять найбільшу групу вроджених дефектів, за даними ВООЗ, їх виявляють в 1% усіх живих новонароджених. При цьому вважається, що 8% вад серця зумовлені генетикою, 2% – факторами навколишнього середовища. А більшість – це наслідок складної взаємодії генетичних чинників та факторів зовнішнього середовища. Тобто природа допускає фатальну помилку в ідеальному складанні людських клітин?

- І не тільки природа. Я зараз задумуюся дуже серйозно, а чому вад серця за номенклатурою близько 150-ти? Чому не 200, або не 5? Це Всевишній все заклав. Вади серця закладаються, коли ще жінка може не здогадуватися, що вагітна – в перші 2 тижні після зачаття. 

- Мене завжди цікавило питання віри у медиків! Знаю, що ви віруюча людина, але ж, як на мене, то ви самі – як бог за операційним столом...

- Я колись був атеїстом. Бачите, он у мене книжка лежить «Дух, душа і тіло». Її автор – архієпископ Лука, канонізований церквою. А в миру він був професор Войно-Ясенецький. Унікальна людина, 9 років провів на каторгах за релігію. У 1915 році випустив монографію «Регіональна анестезія», за яку отримав найпрестижнішу премію Європи. До нього тільки ефірний наркоз застосовували, а він розробив метод блокування больових відчуттів у певній частині організму зі збереженням свідомості. У нервовий пучок робили ін’єкцію і можна робити все, що хочеш – людина не відчуває болю. А його книга «Гнійна хірургія» досі залишається підручником у Сорбонні! Але він святий сто відсотків: помер у 1961-му році і його тіло лежить у масивній срібній ракі. Коли я був міністром охорони здоров’я, мені її відкрили – а він там нібито вчора ще живий був, геть не тліє. Я ще й пожартував, кажу: може ви його муміфікували, як Пирогова. Не буду переказували, що мені відповіла на це монахиня.

Так що наука і релігія, як бачите, поряд. Всі відкриття були зроблені тільки з дозволу Всевишнього. Нам нав’язували в радянські часи атеїзм і брехали, що там нічого немає. А всі наукові відкриття були зроблені людьми, які глибоко вірили: Дарвін, Ньютон, Паскаль.

- Ви сказали, що були атеїстом, а як потім прийшли до віри? Через книги святого Луки?

- Ні. Це вже трошки пізніше було, смерть привела мене до віри… Я пройшов через страшний період у житті, коли виходиш з операційної і кажеш: я зробив, все що міг, але ваша дитина померла. В той час становлення кардіохірургії новонароджених було дуже важким і з високим ризиком смертності. Я зараз навіть відчуваю ту, що «з косою» – заходжу в реанімацію, мені кажуть, що у пацієнта і аналізи нормальні, і все ніби добре, а я вже розумію, що ні, от, щось не те. 

І знову ж таки, питання – для чого нам дано життя? Для того, щоб вмерти. А якщо там нічого немає? Це вже філософія. Бо, якщо там нічого немає, то що «грабуй награбоване» – як політичний лозунг, висунутий Леніним у 1918 році? Так можна дійти до чого завгодно, якщо не вірити.

ПІД ЧАС КОЖНОЇ ОПЕРАЦІЇ У НАС ЗАДІЯНО 7-9 ЛЮДЕЙ, І НІХТО ЖОДНОГО РАЗУ ЩЕ НЕ ПОБІГ В УКРИТТЯ

- У трагічний день 8 липня 2024 року, коли дитячий корпус Центру дитячої кардіології та кардіохірургії, розташований на території Охматдиту, постраждав від російської ракетної атаки, у вас було заплановано 4 операції дітей з вродженими вадами серця.

- Дуже добре пам’ятаю той день. Готуючись до операції, я почув вибухи і вони ставали дедалі потужнішими. Коли заходив до операційної (яка на щастя не була зруйнована ракетами), зрозумів, що це вже поруч – десь на Лук’янівці. Почув крики колег. Почалося страшне. Три операційні були знищені вщент. Вже потім ми зрозуміли, що влучення було в сусіднє відділення нефрології та діалізу, де загинули люди... А в наших операційних – впала стеля, вибило вікна, двері, розтрощило все обладнання. Всі, хто там був, упали на підлогу, єдиний, хто не впав – пацієнт, бо знаходився на операційному столі в наркозі. Двом іншим пацієнтам пощастило – одна операція вже закінчувалася, а інша – ще не почалася.

- Як скоро вони будуть відремонтовані і готові до проведення операцій?

- Роботи з відновлення дитячого корпусу Центру дитячої кардіології та кардіохірургії розпочалися на початку жовтня. Вже відновлено 70% пошкоджених вікон. Завдяки особистому втручанню міністра охорони здоров’я Віктора Ляшка, Український Червоний Хрест надав нам першочергову допомогу на виконання ремонтних робіт. Це дуже важливо, тому що ми прагнемо відновити операції на серцях новонароджених та немовлят у відремонтованому корпусі до літа 2025 року. Це – пріоритет, бо для тих, хто потребує нашої допомоги, кожен день надважливий.

- Район, де розташовані і дитячий, і дорослий корпуси кардіоцентру – місце, де, на жаль, дуже багато прильотів. Та й повітряні тривоги постійні. Але за цих умов ви продовжуєте робити надскладні операції. Як вам це вдається?

- Це питання, на яке можу відповісти тільки одне – не знаю. Я правда не знаю. Не скажу, що звик, це буде нечесно. Але я не можу нікуди тікати, не можу кинути пацієнта. Під час кожної операції у нас задіяно 7-9 людей, і ніхто жодного разу ще не побіг в укриття. Мій асистент, коли 8 липня падала стеля і сипалося скло, накрив собою дитину. Звісно, після того медичний персонал знаходився в стані шоку.

Наш операційний колектив можна трішечки порівняти з симфонічним оркестром, де кожен абсолютно без фальші повинен виконати свою роботу. Тоді це не какофонія буде, а симфонія – прекрасний твір, а в нашому випадку – складна операція на серці, особливо, у випадках кардіохірургії новонароджених. І після таких потрясінь зібрати до купи цих блискучих виконавців не так то просто. А Росія щодня своїми ракетами намагається спричинити непоправне. Але наша команда серцевої хірургії виховувалася десятиріччями, починаючи з Інституту Амосова, і робить все можливе для того, щоб врятувати кожне серце.

Любов Базів. Київ 

Фото Кирила Чуботіна, Олеся Янчука.