Після перемоги на Олімпіаді лікар порадив випити спирту, щоб заспокоїтись
…Його недарма назвали найкращим скороходом двадцятого століття і обрали разом з іншими 24-ма легкоатлетами сучасності членом Зали Слави Міжнародної Асоціації легкоатлетичних федерацій (IAAF) у Барселеоні.
За свою спортивну кар'єру сумчанин Володимир Голубничий брав участь у п'яти (!) Олімпіадах, з яких дві - 1960 року у Римі та 1968 року у Мехіко - він виграв, а в Токіо (1964 рік) та Мюнхені (1972 рік) завоював відповідно бронзову та срібну медалі.
Однак, попри такі видатні досягнення, Володимир Степанович був і залишається напрочуд скромною людиною. 2 червня Голубничий відзначає 80-річчя, всі організаційні клопоти цього святкування взяв на себе керівник федерації легкої атлетики Сумщини Володимир Підлісний, з яким ми й їдемо на інтерв'ю до почесного громадянина Сум, легендарного скорохода.
Сам ювіляр зустрічає нас на своїй дачі в мальовничому районі Сум Баранівка, де він із весни до осені проводить більшу частину свого часу. Тут стоїть невеличкий будиночок на одну кімнату з грубою, є земельна ділянка, на якій ростуть доглянуті кущі смородини, а також - картопля, помідори, полуниця. Поряд - невеличке озерце. Господар вийшов нам назустріч, тисне руки.
- Як здоров'я, Володимире Степановичу? Судячи з упорядкованих грядок, ще є сила і в руках, і в ногах…
- Тримаємося потихеньку. Вчора дружина Валя, йдучи з дачі, потрапила під дощ, виникли проблеми зі спиною, тож мушу, як то кажуть, бути у формі. Хоча, звичайно, роки даються взнаки, серце ослабло. Зараз боком виходять оті навантаження, які довелося витримати організму в молоді роки. Багато моїх товаришів-ровесників уже пішли в інший світ. Та, мабуть, мені на роду написано ще бути у цьому житті. Ось, наприклад, моїй двоюрідній сестрі наступного року виповниться 100 років.
- Як так сталося, що у Сумах, де легка атлетика як олімпійський вид спорту не була на висоті, виховали найкращого скорохода сучасності?
Може, тому й досяг якихось вершин у спорті, що в молодості був вічно голодним і злим
- Знаєте, в дитинстві моєю заповітною мрією було поїсти досхочу. Жили ми бідно. На сніданок, обід і вечерю - ріденький пісний супчик. Рятував город. З малих років допомагав і бабусі, і батькам. І воду тягав, і копав. У мене з дитинства тяга до землі. Легко нічого ні в спорті, ні в житті не давалося. У студентські роки, наприклад, я все наїстися ніяк не міг. Якщо першим прийдеш до їдальні, борщ давали ще густий. А ось якщо затримаєшся на тренуванні - все: рідкий, як бурда. У гуртожитку готували картоплю-"товчонку" зі сметанкою або кефірчиком. Може, я тому і досяг якихось вершин у спорті, що в молодості був вічно голодним і злим.
У роки моєї юності в місті діти і юнаки захоплювалися лижами. Бігав на них і я, навіть хотів до київської школи тренерів за цим профілем вступати. А як один з елементів підготовки мій наставник Василь Поляков включив до літніх тренувань спортивну ходьбу. У мене почало непогано виходити, навіть чемпіоном України став. Та все остаточно перевернулося після поїздки до Києва, де після розмови з відомим тренером Зосимом Синицьким замість відділення лиж я вступив на відділення легкої атлетики.
У правильності свого вибору переконався, коли встановив рекорд СРСР. Це трапилося на Всесоюзних студентських іграх у Москві. Тоді мені сказали, що затвердять цей результат, якщо я повторю його на інших змаганнях. Це мене завело, і згодом на чемпіонаті України я скинув кілька секунд зі світового рекорду.
- А потім почалася ваша тріумфальна хода на Олімпійських іграх…
- На своїй першій у житті Олімпіаді я на перемогу особливо не розраховував. Але так сталося, що досвідчених скороходів із нашої команди дискваліфікували за порушення. Це трапляється досить часто, адже у спортивній ходьбі дуже важливо дотримуватися правил, треба правильно ступати і не переходити на біг. На дистанції залишився я один, і пішовши кілометра з десятого у відрив, прийшов на фініш першим. Щоправда, розслабившись наприкінці, ледь не прогавив ривок австралійця, довелося максимально відпрацювати останні метри дистанції.
Відчуття від перемоги було - не передати. Навіть уночі не міг заснути. Звернувся за допомогою до лікаря, а та порадила мені… випити трохи спирту. Допомогло, до ранку спав як убитий.
Ще одне "золото" - у Мехіко - дісталося ціною неймовірних зусиль. Я ішов на стадіон першим, позаду був мій добрий товариш Микола Смага, за ним - мексиканець Хосе Педроса. Відрив від останнього був чималий, однак після того, як він вийшов із тунелю до стадіону, Педроса обігнав Смагу, відстань між ним і мною скоротилася до мінімуму. Підозрюю, що у тунелі він перейшов на біг, бо відіграти такий гандикап на такому відрізку дистанції, дотримуючись правил, фактично неможливо. А місцеві арбітри на це, очевидно, закрили очі. У результаті нас із місцевим спортсменом розділили всього півтори секунди, мені довелося на останніх метрах максимально додати.
А ще ці Олімпійські ігри запам'яталися тим, що на початку дистанції ми з американським скороходом Рональдом Лердом збилися з дистанції. Я йшов за ним другим номером, і ми не помітили, як на другому кілометрі пропустили поворот і пішли не в потрібному нам напрямку. Довелося повертатися і наздоганяти пелотон, а це зайві сили, час. Мені вдалося надолужити згаяне, а ось американець, який вважався одним із фаворитів змагань, так і розчинився в основній групі.
Міг претендувати і ще на одне олімпійське "золото", але не склалося. Так, у Токіо не розрахували режим підготовки. До змагань готувалися у японському високогір'ї, а коли спустилися вниз - почався процес реакліматизації. На дистанції погано себе почував, навіть на мить відключився, так що бронзова нагорода - це ще непоганий результат за таких умов.
- Ви до 40 років виступали за збірну СРСР, ледь не до Олімпіади в Москві. За рахунок чого вдалося так довго триматися на найвищому рівні?
- По-перше, цьому я завдячую тренерам легкоатлетичної збірної. Нас цілеспрямовано готували до головних стартів - Олімпійських ігор, чемпіонатів Європи, бо в мої часи світових першостей не проводили. Це дозволяло зосередитися на конкретних змаганнях, економно витрачати сили. По-друге, тоді не було ніякої фармакології. Тобто організм використовував свій ресурс без втручання зовні. Це й допомогло бути у спорті до того віку, про який ви говорите.
Не хочу хизуватися, але навіть після п'ятдесяти я показував пристойні результати серед ровесників. Так, у 1991 році з новим світовим рекордом переміг на дистанції 5 км у віковій групі 55-59 років на IX чемпіонаті світу серед ветеранів спорту у м. Турку (Фінляндія) і став володарем золотої медалі за командну перемогу на дистанції 20 км у цих же змаганнях.
- Як відзначило вище спортивне керівництво СРСР ваші досягнення?
- Тоді мені платили 250 карбованців у місяць. За перемогу ж призові спочатку були невеликі. Так, моє "золото" у Римі оцінили у суму, меншу ніж місячний оклад. А ось за срібну медаль, завойовану у Мюнхені, дали вже 2 тисячі, причому 200 з них - у валюті. Для того часу це були неймовірні гроші, і я їх всі витратив у Німеччині на подарунки рідним і близьким.
- Не сняться зараз ваші старти, подіуми, заповнені вболівальниками стадіони?
- Зараз ні. Коли мене запитують, чи прожив би я своє життя, якби була така можливість, заново, відповідаю, що дуже б у цьому засумнівався. Прокляте, скажу вам чесно, минуле. Ви собі не уявляєте, коли виступав за "совєти", то не знав: це твій останній старт чи будеш виступати далі. Все залежало від зайнятого тобою місця. І тому нерідко після фінішу на початку кар'єри у мене була рвота чорною масою. Запитав у лікаря, що це таке, а він відповідає: виходить жовч, адже організм працював на межі.
- Ясна річ, виступаючи на такому рівні, вам доводилося, як то кажуть, режимити. А зараз дозволяєте собі розслабитися, наприклад, випити чарку?
- А як без цього. Якось пішов до родичів, ті почали міряти тиск, я й собі приклав до руки тонометра. Він показав 165 на 120. Думаю, дай трішки коньяку ковтну, може попустить. Після випитого спочатку стало погано, але вже потім, коли їхав додому, попустило. Дома поміряв тиск: 125 на 80. Так що алкоголь іноді теж може бути ліками...
- Свого часу Сумська міськрада присвоїла вам звання Почесного громадянина міста. З такими регаліями відчуваєте себе забезпеченою людиною?
- Це звання дає мені право на пільги при оплаті комунальних послуг. Пенсія ж становить 2 227 гривень. Ще отримую президентську стипендію у розмірі близько 4 тисяч. Оскільки моя дружина, яка десятки років відпрацювала на місцевому "Хімпромі", має пенсію трохи більше тисячі гривень, я їй віддаю свою, а сам живу на стипендію.
- А чи не надходили пропозиції продати свої нагороди, їх у вас он скільки?
За повний комплект - золото, срібло і бронзу - пропонували трикімнатну квартиру в Сумах і нову машину
- Було таке. За повний комплект - золото, срібло і бронзу - пропонували трикімнатну квартиру в Сумах і нову машину. Однак я на це не пішов, хоча складні моменти в житті, особливо у 90-і роки, були. Зберіг і золотий годинник, подарований 50 років тому Щербицьким. Щоправда не так давно, коли виступав в одній із сумських шкіл, двоє учнів, вхопившись за золоту медаль, трохи її пошкодили, але друзі усунули поломку.
- У 2012 році ви в числі 24 найкращих легкоатлетів сучасності були обрані Членом Зали Слави Міжнародної Асоціації легкоатлетичних федерацій (IAAF) у Барселеоні. Це найвища відзнака досягнень легкоатлета, вінець спортивної кар'єри, що віншує його перемоги і рекорди. Довелося відвідати Барселону?
- Та куди там. Здоров'я вже не те. Хоча офіційне запрошення було. Важко виїжджати за межі Сум, хоч мене й запрошують на різні заходи.
- Судячи з присвоєного вам звання Почесного громадянина Сум, місто не забуває свого героя...
- Гріх жаліться. Так, моє ім'я носить легкоатлетичний манеж, де проводяться змагання всеукраїнського рівня, поряд відкрита Алея спортивної слави, де є інформація про видатних спортсменів - уродженців Сумщини. Місцева влада, треба віддати їй належне, дбає про спорт, зокрема і про розвиток легкої атлетики. Постійно запрошують на різноманітні змагання, та повторюсь, здоров'я вже не те, щоб відгукуватися на всі запрошення, хай мене вже пробачать... Але на відкриття чемпіонату України зі спортивної ходьби, запланованого на 11 червня і приуроченого до мого ювілею, обов'язкового прибуду.
- Хто на вашому ювілеї буде найбажанішим гостем?
- Хто прийде - всім із моєю Валюшею будемо раді. Звичайно, найбільше хочеться побачити дітей, онуків-правнуків. На жаль, син не зможе приїхати, він - колишній військовий, живе в Санкт-Петербурзі, очікуємо його з дружиною і онуком, який пішов слідами батька, та онучкою, котра працює журналістом на телебаченні, пізніше. А ось донька з сім'єю буде, вона живе в Сумах. Правнучці вже скоро 6 років виповниться. Любить до мене на дачу приїжджати. Тут свіже повітря, квіточки, ягідки. 5 соток засадив овочами-фруктами. Ось цибулька, часник, салат, кріп, петрушка. Картопелька вже зійшла. Все своє, домашнє.
А в озері можна рибу половити: так, для задоволення. На жаль, з риболовлею довелося зав'язати через виниклі проблеми із зором. Та й доглядати за городом стало важко. Мене чотири роки тому прооперували, тому не можна ні нахилятися, ні піднімати важкого.
- Яке ваше життєве кредо, Володимире Степановичу?
- Треба любити життя, не скаржитися Богу на якісь негаразди. Пенсію нам з дружиною видають вчасно, поруч є близькі люди, город свій. Що ще треба?
- Мабуть, це і є те, що ми називаємо щастя. Тож хай воно і надалі буде з вами, довгих років життя і - з ювілеєм!
Довідково
Володимир Голубничий тричі встановлював світові рекорди на дистанції 20 км (1955, 1958, 1959), його прізвище занесене до Книги рекордів Гіннеса. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора і "Знак Пошани", орденом "За заслуги" III ступеня. Кавалер срібного олімпійського ордена.
У 2012 році обраний членом Зали Слави Міжнародної Асоціації легкоатлетичних федерацій (IAAF).
Нині Володимир Голубничий - президент Спілки спортсменів-ветеранів Сум, почесний президент обласної ради фізкультурно-спортивного товариства "Спартак", член Національного олімпійського комітету України.
Автор книг "Чотири олімпійські сходження", "Чому люди так ходять?" і найновішої - "Легка атлетика від Володимира Голубничого", - презентація якої відбудеться в межах ювілейних заходів.
Сергій Ханін , Суми .