Одне запитання до Тимощука

Знаковий український футболіст та тренер-початківець поїхав працювати в російський «Зеніт», чиї фанати вбивали українців на війні. 

Анатолій Тимощук, який зіграв за збірну України рекордні 144 матчі та отримав нещодавно диплом тренера, на третьому році війни на сході країни поїхав працювати помічником Мірчи Луческу в «Зеніт» з Санкт-Петербургу. Рішення миттєво викликало бурхливу дискусію. Одні усіляко виправдовували його. Мовляв, ми не маємо права критикувати Тимощука поки у нас не розірвані з Росією дипломатичні стосунки, поки ми з ними торгуємо, а сотні тисяч наших земляків спокійно там працюють. Інші розшматували його ім’я. Людина з його славою та впливом не має морального права їхати працювати в «газпромівський» клуб.

Мотивацію Тимощука наразі пояснити важко. Анатолій і сам не дурень, у нього мудрі батьки, у нього достатньо друзів, які могли пояснити усі ризик подібного рішення. Хай він і грав за «Зеніт» тривалий час, але сьогодні ситуація змінилась. Коли публічна людина їде працювати в Росію, вона автоматично потрапляє в «чорний список», а її майбутнє в Україні стає доволі примарним. Йти проти течії зараз – це кидати виклик мільйонам українців, яких зачепила війна на Донбасі. І ніякі аргументи про «спорт поза політикою» вже не сприймаються.

Натомість цілком логічними виглядають питання на кшталт закидів української поетеси Майї  Радославської. Під час однієї з дискусій на Facebook вона попросила наші медіа передати Тимощуку, який родом з Волині, наступне питання. Цитую «…Перейти волинянину працювати у найбільш рашистський футбольний клуб, який тільки міг бути, це просто наплювати на могили наших солдат. Зокрема із того ж бату "Айдар". У вересні 2014 року під Щастя було вбито багато "айдарівців" із Волині. Вбито саме фанатами "Зеніту" (Олексієм Мільчаковим та іншими). Тимощук нічого не хоче сказати мамам тих наших солдат?»

Згодом Майя конкретизувала питання: «Тоді під Щастя у Луганській області (05.09.2014) було дуже багато вбитих, полонених і пропалих без вісті "айдарівців" саме із Західної України (із Галичини, Волині). А проти них була ДШРГ "Русіч", складена головним чином із нацистських формувань ультрас-руху пітерського ФК "Зеніт". Ось такий сумний жарт долі випав на земляка тих хлопців із Західної України - Анатолія Тимощука, колишнього капітана збірної України з футболу. Якщо він відчуває себе українцем, він просто зобов'язаний з'ясувати долю всіх наших зниклих бійців, які взяли участь у тому бою. Їх мами чекають. Зокрема, Катерина Хом'як - мати двох братів - Дмитра і Володимира Хом'яків із Луцьку. Про них раніше багато писали наші ЗМІ. Вони є у т.з. "списках Савченко", у списках СБУ та Мінських підгруп з обміну полонених. Але достеменну інформацію щодо них може надати лише одна людина - кат і садист Олексій Мільчаков із Пітера. Будемо вважати, що це моя персональна вимога як української жінки до Анатолія Тимощука.

То як, пане Тимощук, допоможете? Бо фотографуватися для галочки у шпиталі з українськими пораненими вояками то одне, а реально допомогти у пошуках наших воїнів, що зникли на цій війні, то зовсім інше. Хтозна, може у майбутньому незручних питань до вас і поменшає.

Святослав Василик, Київ