Роберт Фішер: Король шахів та людина-загадка
9 березня виповнюється 75 років з дня народження Роберта Фішера, людини, яка була найбільшою загадкою в шаховому світі ХХ століття.
Є такий англійський анекдот. У одному містечку компанія з чотирьох чоловіків збиралася по четвергам, щоб грати в покер, протягом 25 років. Але одного разу сер Джон не приїхав. Стурбовані партнери телефонують йому: «Чи не захворіли ви?» - «Ні, все гаразд». – «Так чому ж ви не прийшли?» - здивувалися вони. – «Набридло!» Анекдот цей, на наш погляд, є ключем до розуміння особистості одинадцятого чемпіона світу, самого загадкового з усіх сучасних шахістів. Ні про кого не вигадували стільки бувальщин, як про Фішера, ніхто не давав так багато підстав для різних чуток. І, разом з тим, ніхто не був таким простим і логічним у своїх діях, рішеннях і вчинках, як Роберт Джеймс Фішер.
ШАХОВИЙ ВУНДЕРКІНД
Боббі Фішер народився в 9 березня 1943 році в Брукліні (Нью-Йорк). Батько залишив сім'ю, коли хлопчикові було два роки. У 6 років сестра навчила його грати в шахи. Через два роки він став відвідувати шаховий клуб. Причому йому дозволяли ходити туди лише двічі на тиждень. Дуже швидко у хлопчика помітили видатний талант. У 13 років він став національним майстром. А в 14 - чемпіоном Сполучених Штатів.
Цей же успіх дав право Роберту грати в міжзональному турнірі на першість світу. В ті часи, коли інформаційна підготовка шахістів була на низькому рівні, коли були лічені одиниці хороших методистів, тоді шахові вундеркінди були в дивину. Тому до Фішера була прикута загальна увага. Високий, сутулуватий, з трохи витягнутим обличчям, ходою перевальцем, в старому светрі і поношених спортивних туфлях, таким він запам'ятався тим, хто знав його в ті часи. Після кожного програшу він гірко плакав. Втім, це траплялося лічені рази.
У 14 років Боббі вирішив кинути школу. Відомий датський гросмейстер Бент Ларсен, який був секундантом 16-річного Фішера на турнірі претендентів, не раз повторював своєму підопічному: «Боббі, ти повинен закінчити школу». – «Ось ще, - заперечував той, - там же все дурні - і учні, і викладачі! Тільки один учитель фізкультури був не надто дурний - він непогано грав у шахи». Те, що Фішер кинув школу, згодом дало привід багаторазово звинуватити його в тому, що він неук і темна людина.
Втім, Боббі був людиною вельми здібною не лише в шахах. Він мав чудову пам'ять, уміння швидко схоплювати суть проблеми. Цікаво, що його «інтелектуальний коефіцієнт» (ІQ) дорівнював 189, в той час як середнім ІQ вважається 110 - 120. Легко і невимушено Фішер освоїв кілька мов, серед них: російську, іспанську, сербо-хорватську. Це було потрібно йому для того, щоб вільно читати шахову літературу.
А вже шахи Роберт вивчав з колосальним завзяттям. Він був в курсі сучасної шахової теорії, але не менше уваги приділяв творчості видатних майстрів минулого. Це призвело до того, що Фішер став на диво універсальним шахістом. І успіхи не примусили себе чекати. 15-річним юнаком, він розділив 5-6 місця в міжзональному турнірі, що дало йому право виступати в турнірі претендентів, а також автоматично робило його міжнародним гросмейстером.
«ГОЛОВА ПРОФСПІЛКИ ШАХІСТІВ»
Але реальним претендентом на корону Боббі ще не був. На це йому в турнірі претендентів вказала четвірка радянських гросмейстерів. Особливо болючими стали уроки Михайла Таля. У всіх чотирьох зустрічах Таль переміг. Особливо прикрою стала поразка в четвертій зустрічі. Фішер пожертвував фігуру і мав сильну атаку. В один момент він мав вибір між двома продовженнями, одне з яких вело до перемоги. Він записав цей хід на бланку і постарався, щоб його побачив Таль. «Що було робити? - згадував той згодом, - Зробити вигляд, що зрадів - Фішер розгадає цю хитрість, якщо показати, що наляканий - це ще більш зміцнить його впевненість. Тому я з незворушним виглядом прогулювався по сцені». І Фішер здригнувся, він зробив інший хід.
Відмінною рисою Фішера є загострене почуття справедливості. У поєднанні з дитячою наївністю і безпосередністю це часто-густо призводило до того, що Фішеру створювали імідж не зовсім нормальної людини. А його принциповість в таких випадках не дозволяла йому або вийти на старт, або дограти змагання.
Особливо його обурювала нечесність в грі. Коли на турнірі претендентів 1962 року, який проходив на далекому і спекотному острові Кюрасао, Петросян, Керес і Геллер всі 12 партій між собою зіграли внічию без боротьби, Фішер був розлючений. Він назвав це «російською змовою». У листі своєму приятелю американський гросмейстер написав, що «росіяни – найбільші шахраї в усьому, у тому числі, й у шахах».
Після турніру на Кюрасао він домігся того, щоб в подальшому турніри скасували, а проходили лише матчі претендентів, де змова абсолютно виключена. Проте в наступному циклі боротьби за шахову корону Фішер грати відмовився. Через три роки (1967) він почав змагатися в міжзональному турнірі в туніському місті Сусі, але з релігійних міркувань не міг грати у свята. Це ставило його перед необхідністю грати в напруженому ритмі, що не влаштувало Фішера. Йому зарахували три поразки, і він вибув з турніру, маючи 8,5 очка з 10!
Не захотів американець грати на шаховій Олімпіаді в Лугано, тому що умови були неприйнятними для гри. «Тут куритимуть прямо над нами, - сказав він. - Це приміщення не для шахів. Якщо не змінять умов, я грати не буду». І поїхав, втративши солідний гонорар. А взагалі-то, він завжди вимагав великі гонорари за участь, що дало привід радянській пресі звинуватити його в користолюбстві.
Насправді ж - суть полягала в тому ж почутті справедливості. «Скільки б не виплатили боксерам, шахістам повинні платити більше», - вважав Фішер. І нинішнє покоління гросмейстерів має в ніжки кланятися Фішеру за те, що він був одержимий ідеєю підняття престижу шахів і досяг успіху в цьому. Недаремно Борис Спасський жартівливо називав Роберта «головою шахової профспілки».
БЛІЦ-КРИГ НА ШЛЯХУ ДО КОРОНИ
Але іноді американський гросмейстер виявляв дивовижну поступливість. Під час матчу століття між збірними СРСР і решти світу він легко поступився першою шахівницею Бенту Ларсену, хоча, на думку шахової спільноти, він був значно сильнішим. (Питання про це раз і назавжди зняли через рік, коли Фішер розгромив Ларсена з рахунком 6:0). Виключно коректний був Роберт і за шахівницею. Але коректність ця не заважала йому боротися за перемогу з повною віддачею сил в кожній партії проти будь-якого суперника, незалежно від турнірного становища.
І це призвело до дивних результатів. Коли Фішер потрапив в 1970 році в матчі претендентів, то вважався фаворитом. Але нікому і в голову не могло прийти, що він зробить в матчах. Досвідченого гросмейстера і великого оптиміста Марка Тайманова Роберт буквально зім'яв з рахунком 6:0. Не меншого оптиміста і більш сильного шахіста Бента Ларсена він розірвав з таким же рахунком. Тигран Петросян тримався на рівних 5 партій, але потім програв чотири рази поспіль, чого з ним не траплялося з 1949 року. А цей двобій закінчився з рахунком 6,5:2,5 на користь Фішера. І американець завоював право грати матч на першість світу. Заповітна мета була близька.
Але ні близькість мети, ні що-небудь інше не могли змінити характер американця. Перемовини стосовно майбутнього матчу зі Спасським тривали болісно довго. Фішер проявляв непоступливість. Йому навіть погрожували зарахувати поразку, але в підсумку він домігся вигідних умов для обох учасників.
Під час матчу 1972 року почався шаховий «бум» у всьому світі. У Новгороді й Нью-Йорку, Лондоні та Києві - всюди тільки й чути було розмови, що про цей поєдинок. Американський журнал «Чесс лайф енд ревю» сповіщав, що фірма «Колектор рекордз» випустила в світ «Історичний семихвилинний грамзапис про життя і шахові виступи Боббі з передмовою до його матчу зі Спасським – «Балада про Фішера».
І Фішер виправдав надії своїх шанувальників, вигравши матч з переконливим рахунком 12,5:8,5. Він перервав гегемонію радянських в шахах, і, здавалося, що це надовго. Роберт набагато випереджав усіх інших по рейтингу. Але занадто багато сил вкладав Фішер в кожну партію, і він вирішив, що гра не варта свічок. За три роки чемпіонства американець жодного разу не сів за дошку, зрідка з'являючись на турнірах як гість.
Не став захищати він і титул чемпіона світу, який автоматично перейшов до Карпова. Але Фішер продовжував вважати себе чемпіоном. Він і раніше не вів світський спосіб життя, а тоді й зовсім відійшов від світу. Здавалося, ми ніколи не почуємо більше про нього. Але Фішер, ця людина-загадка, здивував шаховий світ ще раз. І через 20 років він зіграв «матч-реванш на першість світу» зі своїм старим суперником Борисом Спасським. За кодексом честі Фішера Спасський був людиною бездоганною. З таким можна грати.
І ще одним здивував американець. Він винайшов такий годинник, який виключав прострочення часу в начисто виграній позиції (бо шахістам додають за кожний зроблений хід додаткові тридцять секунд). Просто? Так, як все геніальне. Треба сказати, що нині майже усі турніри в світі проводяться саме з годинниками Фішера. А в матч-реванші, який пройшов в Югославії в 1992 році, американець знову взяв гору. І знову зник з шахового небосхилу. Цього разу назавжди.
КОРОЛЯ ВЗЯЛИ В ПОЛОН
На жаль, фінал життя Фішера виявився вельми драматичним. Матч в Югославії дався взнаки. Адже він порушив санкції США проти Югославії, й йому загрожувало 10 років ув’язнення та $250 000 штрафу. Після перемоги Фішер жив у Югославії, Угорщині, Японії та на Філіппінах, періодично виступаючи з різкими антиамериканськими виступами, а також епатуючи світ антисемітською та іншою екстремістською риторикою. Зокрема, він схвально поставився до терактів 11 вересня. Фішер зауважив, що все лайно, яке Америка гнала на увесь світ, повернулося до неї.
Починаючи з 2000 року колишній чемпіон проживав у Японії. Але 13 липня 2004 року в аеропорту Наріта (Токіо) імміграційна служба Японії затримала його при спробі виїхати з країни. При затриманні японська влада конфіскувала і знищила паспорт Фішера. Після цього він скерував листа до американської амбасади, в якому відмовився від громадянства цієї країни. Утім, згідно американського законодавства, відмова від громадянства не знімала з нього звинувачень, оскільки осудні вчинки він здійснив, коли був громадянином США.
Сьомого вересня того ж року з відкритим листом до тодішнього президента США Джорджа Буша звернувся Борис Спасський. Там він, зокрема, зазначив: «Я старий друг Фішера з 1960 року. Фігура Фішера трагічна. Він чесна, добра, але абсолютно асоціальна людина. Фішер не може підлаштуватися під стандарти, прийнятні для суспільства. У нього загострене почуття справедливості. Він не здатний піти на компроміс ані зі своїм сумлінням, ані з людьми, які його оточують. Фішер – людина, яка усе робить собі на шкоду. Я закликаю до милосердя і співчуття. Ми з Боббі здійснили той самий злочин. Застосуйте ті ж санкції й щодо мене. Заарешуйте мене. Посадіть в одну камеру з Боббі Фішером. І дайте нам шахівницю».
Наступні чотири роки в Японії він прожив у фактичному шлюбі з Мійоко Ватаї, президентом шахової Федерації Японії та екс-чемпіонкою країни серед жінок. Вона кожного дня ходила до офісу. Він прокидався пізно, читав історичні чи біографічні книжки або робив закупи. У них було обмаль друзів. Вечорами вони йшли в кіно, а харчувалися поза домом. На вік-енди вони відвідували відомий японський гірський курорт. У 2004 році вони побралися. Чи вдалим став цей шлюб? «Він дуже егоїстичний. Це – частина його характеру. Він завжди сердитий. У глибині душі сердитий. Я завжди казала йому, що люди, які гніваються, не мають жодного шансу на щастя».
24 березня 2005 року його нарешті депортували з Японії. Перед відлітом він сказав, що вважає свій арешт викраденням, а, Джорджа Буша слід повісити. Після депортації Фішера прийняла Ісландія, країна, де й досі добре пам’ятали його матч 1972 року зі Спасським. У листопаді 2007 року він був госпіталізований з пухлиною передміхурової залози. Роберт Фішер помер 17 січня 2008 року. Похований він на католицькому цвинтарі в 50 кілометрах від Рейк’явіка. Так сумно закінчилося життя того, кого вважали найкращим шахістом ХХ століття.
Петро МАРУСЕНКО, міжнародний майстер, тренер ФІДЕ