Слава Медведенко, баскетболіст, дворазовий чемпіон НБА

Свій останній дворічний контракт в «Лос-Анджелес Лейкерс» він підписав на 6 мільйонів доларів. Всього за один із найсильніших баскетбольних клубів світу Станіслав Медведенко відіграв шість сезонів. За цей час українець подружився з зірками Національної баскетбольної асоціації Шакілом О'Нілом і Кобі Брайантом і двічі приміряв на своєму пальці перстень переможця НБА. Одними з найбільш емоційних глядачів на домашніх матчах його команди були неперевершені актори Сільвестр Сталлоне й Джек Ніколсон.

Здавалося, що перед Славою, як його з дитинства називали рідні, відкриваються широкі горизонти і йому судилося ще довго радувати каліфорнійських уболівальників своєю іскрометною грою. Однак через серію травм спортсмена в 2006 році «Лейкерс» був змушений розірвати контракт з українцем. Відновившись, Медведенко ще трохи пограв в «Атланті Хоукс», але через проблеми зі здоров'ям закінчив свою ігрову кар'єру в розквіті сил – у 28 років.

Тепер Слава постійно живе в Києві. У відвертій розмові з кореспондентом Укрінформу найтитулованіший українець розповів про закулісну кухню в НБА, зйомки у фільмі з Кармен Електрою і свої будні у місті Ангелів.

ТРИКУТНИК ДЖЕКСОНА І ЗОРЯНА ХВОРОБА БРАЙАНТА

- Славо, давайте згадаємо час, коли ви тільки-но приїхали в Лос-Анджелес. У 2000 році в «Лейкерс» вже виблискував талант Шакіла О'Ніла та Кобі Брайанта. Що у вас були за сутички з Кобі?

- Не всі витримують випробування славою. Іноді самолюбство зірок доходить до критичної позначки. Так на певному етапі було і з Брайантом. Він на якомусь відрізку часу втратив свої життєві орієнтири. Кобі намагався зневажливо поводитися зі мною. Я з цим і не думав миритися. В результаті у нас із ним і виникали розбіжності. Але до бійок справа не дійшла. А потім, як це часто буває, ми з ним навіть подружилися. 

- Якщо проаналізувати вашу кар'єру в НБА – про що шкодуєте?

- У спортивному плані ключова помилка була одна – мені ще в 2004 році потрібно було йти з «Лейкерс». Переді мною стояв вибір – або спробувати заграти в кращій команді світу, або перейти в інший клуб, виступаючи пліч-о-пліч з гравцями більш низького рівня. Я віддав перевагу першому. Хоча «Даллас» проявив божевільну зацікавленість у мені – пропонували чотирирічний контракт. На 4 мільйони за сезон. І грав би я там регулярно. Менеджер наполегливо рекомендував змінити команду. Але я хотів усім довести, що можу грати в кращій на той час команді світу. І продовжував чіплятися за «Лейкерс». 

- Яку вправу в «Лейкерс» часів легендарного наставника Філа Джексона вважали безглуздою?

- Спочатку всю його систему – трикутник – вважав безглуздою. Потім, коли почав її розуміти, поміняв свою думку. Найважчою вправою у Філа була «душогубка». Наприкінці тренування, коли всі 15 гравців фізично підсіли, на тлі втоми проводили останні вправу – пробиття штрафних кидків. Реалізація повинна скласти не менше 76 відсотків. Кожен кидає по одному штрафному. З 15-х не забити могли тільки четверо. Якщо більше – вся команда ставала на лицьову і перебігали майданчик 10 разів. А потім – знову починали серію кидків. І кидали доти, допоки реалізація не становила більше 76 відсотків. Іноді виконання цієї вправи дуже сильно затягувалося. Коли в команді грали Шакіл О'Ніл і Хорас Грант, це траплялося частіше –у них із реалізацією штрафних було не дуже. 

 – Які книги вам дарував Філ Джексон?

 – Різноманітні. Це була його філософія. Кожен сезон він купував книги для кожного гравця «Лейкерс». Підписував і дарував. Він відчував, які у хлопця є проблеми, купував книгу, спрямованість якої стимулювала ці проблеми вирішувати. Тобто, книга була з підтекстом. Це був свого роду меседж, один з його психологічних прийомів. У моєму дебютному сезоні в НБА Філ вручив мені дитяче видання американського письменника доктора Сьюса. Там були великі шрифти, елементарні висловлювання, прості схеми пропозицій.

 – Філ на перших порах не дуже високо оцінив ваш рівень інтелектуального розвитку?

 – Ні, наповнення книги було таким, щоб я розумів – що там написано і швидше вивчав англійську мову. Назва книги, до речі, була символічною – «Яких вершин можу досягти».

- При цьому з Джексоном ви, здається, дуже довго притиралися один до одного.

- У Філа була своя тренерська концепція. Вона отримала назву “Трикутник Джексона”. Я її довго не міг прийняти. Мій перший тренер Олександр Коваленко, по суті, винайшов той же трикутник, тільки зі своїм баченням. Там були різні інтерпретації. Тому в перші роки своєї кар'єри в «Лейкерс» намагався довести Джексону, що можу грати під іншими кутами атаки з трохи іншою філософією гри – тієї, яку сповідував Олександр Коваленко.

Згодом кути стерлися. Я зрозумів претензії Філа. Він зрозумів мене. Після того, як у мене виникли проблеми зі здоров'ям, «Лейкерс» пропонував новий контракт – хотіли, щоб я залишився працювати в структурі клубу в якості тренера. Але я на той час «Лейкерс» уже наївся. Скажу більше: наївся Америкою. Швидше за все, саме тому навіть не став оформляти собі американський паспорт. Хоча, з огляду на те, що у моєї колишньої дружини було американське громадянство, зробити це було нескладно. 

ПРО ЛОС-АНДЖЕЛЕС, КІНО ТА ДИВНИХ АМЕРИКАНЦІВ 

 – За сім сезонів своїх виступів у НБА ви пізнавали нюанси ведення баскетболу як бізнесу?

 – Мені це було цікаво. У власників клубів – різні підходи до свого дітища. Є люди, які вкладають у клуб всю душу. А є суто прагматичний підхід – ці господарі команд просто заробляють гроші. Що, втім, і не дивно, адже НБА – комерційний проект. На квитках, на рекламі, на продажу майок можна заробляти десятки мільйонів доларів. Думаю, що більшість клубів НБА – прибуткові підприємства.

 – Коли я був у Лос-Анджелесі, помітив багато дівчат, яких називають «пластиліновими» – тобто, красу їм наводили пластичні хірурги. Штучні бюсти, губи. Вас це, коли тільки приїхали в місто ангелів, не дивувало?

 – Мене відразу ж попередили, що все так і буде. Мої знайомі взагалі називають Лос-Анджелес містом пластикових людей. Це скупчення всіх сексуальних меншин. Половина міста Ангелів – актори і режисери, а друга половина мріють ними стати.

 – За шість років життя в Лос-Анджелесі перейнялися американським футболом чи бейсболом?

 – Більше подобався футбол – бейсболу, на мою думку, трохи не вистачає динаміки. Я намагався відвідувати всі спортивні заходи. Був на боксі – коли Оскар де ла Хойя виходив у ринг. Шкода тільки, що на бої братів Кличків так і не потрапив. Коли Віталій із Володимиром боксували в Лос-Анджелесі, «Лейкерс» грав виїзні матчі. Хоча Клички довгий час жили в місті Ангелів, нерідко відвідували поєдинки «Лейкерс». Пам'ятаю, якось папараці після гри сфотографували нас чотирьох – мене, Віталія, Володимира, а також Сільвестра Сталлоне, який також часто приходить підтримати «Лейкерс» у домашніх матчах. Причому Сільвестр у цьому плані не самотній – поруч із ним часто сидів Джек Ніколсон. Обидва дуже емоційно вболівали за «Лейкерс».

 – Ви зіграли епізодичну роль офіціанта у фільмі «Любов як любов». Який сюжет цієї картини?

 – Це комедія. Єврейська й італійська сім'ї живуть у Нью-Йорку і недолюблюють одне одного. По ходу фільму виникає безліч смішних ситуацій і діалогів. Бюджет у фільму був невеликий – близько 3,5 мільйона доларів. Від самої ідеї до її втілення в життя пройшло близько п'яти років. Спочатку потрібно було правильно підібрати і підписати акторів. Також необхідні були гроші на зйомки. Йшов пошук інвесторів. У принципі, мені сподобалося зніматися. Було незвично. Втім, знявся лише в епізоді. А головну роль другого плану зіграла Кармен Електра, яка перевтілилася в спокусницю. Також у фільмі можна ідентифікувати Лейні Казан (Лайні Кадзан). Але більше мене кінематограф не приваблює. Це був просто експеримент, не більше.

 – Якими рисами характеру вас дивували американці?

 – Їхня вузькоспрямованість іноді викликала подив. У цьому – їхня сила і слабкість. У нас – багато фахівців широкого профілю. Вони знають у кожній області по дещиці. Американці ж свою сферу знають досконально. Але коли ти в розмові виводиш американця зі сфери його мислення, у нього вже починаються проблеми. Там майже не можна зустріти різнопланову людину. Але в своїй справі вони зазвичай розбираються «від і до».

ДОВІДКОВО:

Станіслав Медведенко народився 4 квітня 1979 року в селі Карапиші Миронівського району Київської області. Зріст 208 см. Нападаючий / центровий.

Виступав за команди: «Денді-СКІФ» Київ (1995-96), «Денді-Баскет» Київ(1996-97), «Будівельник» Київ (1997-98), «Аліта» Литва (1998-99), БК «Київ» ( 1999-2000), «Лос-Анджелес Лейкерс» США (2000-06), «Атланта Хоукс» США (2006-07).

Дворазовий чемпіон НБА (2001, 2002). Фіналіст чемпіонату НБА (2004). Чемпіон України (2000), срібний (1998) і бронзовий (1997) призер чемпіонату України. Бронзовий призер і кращий легіонер чемпіонату Литви (1999). Медведенко став другим європейцем в «Лейкерс» – після Владе Діваца – за всю історію каліфорнійського клубу.

Максим Розенко, Київ

Фото: Данііл Шамкін, Укрінформ