Павло Деркач, бігун із Чернігова, на рахунку якого понад 120 марафонських стартів

Здолати марафонську дистанцію завжди вважалося майже подвигом. Адже пробігти понад 42 км без перерви – для цього треба мати неабияку силу волі й витривалість, пройти етап виснажливих тренувань. Професійні спортсмени бігають марафон, в основному, кілька разів на рік. На змаганнях вони прагнуть досягти високого часового результату, а то й рекорду – все, як у будь-якому виді спорту.

Водночас у світі є й величезна когорта бігунів-любителів, які теж мають за честь долати цю одну з найскладніших бігових дистанцій. Серед них чимало й таких, хто робить це десятки, а іноді й сотні разів.

В Україні одним із лідерів за кількістю марафонів є 36-річний любитель бігу з Чернігова Павло Деркач. Уперше я дізналася про нього, коли в соцмережі він порадів, що 29 квітня 2021 року пробіг свій сотий за три роки марафон. Через 5 місяців по тому повідомив про 120-й – на змаганнях "47 BMW Berlin Marathon 2021" у Німеччині. Доки ми домовлялись про інтерв’ю, марафонський рахунок Павла досяг 122-х.

Отже, знайомтеся: історик і психолог за освітою, інтернет-консультант за родом занять, турботливий чоловік і батько.

ЛЮБЛЮ БІГАТИ ПОВІЛЬНО І ДОВГО

- Що спонукало до занять бігом і коли все почалося?

- Бігати я почав десь у 25-річному віці, щоб схуднути. При зрості 171 см важив майже 96 кг і мені було важко. Втягнув мене, можна сказати, в цю тему молодший брат, який бігав. Потім він кинув, а я – ні, мені сподобалось. Коли біжу, релаксую, збираюся з думками, у мене покращується настрій. Люблю бігати повільно, довго і насолоджуватися процесом.

Марафони я бігаю три з половиною роки. Перший був 29 квітня 2018-го. А до того років 7-8 бігав не більше 12 км, зате 5 разів на тиждень. Перш ніж наважитися на марафон, цілий рік бігав половину його дистанції – 21 км. На участь у повноцінних змаганнях мене підбив мій кум – теж бігун із марафонським досвідом. Ми взяли дружин, стрибнули в машину й поїхали в Івано-Франківськ – подивитися на місто, погуляти і пробігтися. Я пробігся – і затягнуло. Мені сподобалась оця "двіжуха" – старти, купа людей...

Звичайно, спочатку було важко, але все це напрацьовується. Складного нічого немає, головне – систематичність тренувань і бігові об’єми – певний кілометраж. Тобто, якщо хочеш долати довгі дистанції, тренуватися треба постійно. Не можна лежати зиму на дивані, а навесні – вирішити пробігти марафон. Я стараюся за тиждень бігати плюс-мінус 50 км.

- Але ж 42 км за раз – це так багато! Особисто мені марафон завжди видавався чимось дуже виснажливим.

- Ні, всі ці обмеження – в голові. Організм може витримати й більше. Я й 100 км бігав – на Київському ультрамарафоні. Це крутий захід, який проходить влітку на Трухановому острові й збирає багато людей. З Чернігова нас там багато бігає.

- Як відновлюєтеся після багатокілометрових стартів?

- У мене є свій "ритуал". Після марафону – гаряча ванна, ноги на стіну на 20 хвилин для відтоку крові, потім години 3-4 сну, незалежно від того, в який час доби я бігав. "Вирубаюсь" – і прокидаюся "огірочком". У літню спеку, буває, що встаю о 3-й ночі, стартую о 4-й, а о 9-й ранку вже помитий сплю. До 13-ї прокидаюсь – і все нормально.

- Суглоби не болять?

- Іноді болять коліна. Але я стараюся частіше міняти кросівки. З часом вони втрачають амортизаційні властивості, стоптуються. Тому в одних кросівках намагаюся бігати не більше 500 км. Вони то в мене залишаються, але я в них потім тільки ходжу.

КОЛИ МАРАФОН – ЯК БУДЕННА ПРОБІЖКА

- Павле, сотий марафон ви пробігли навесні в Чернігові за підтримки родини, друзів, уболівальників, все було обставлено урочисто. А коли біжите 42 км самі – як фіксуєте це досягнення, щоб мати можливість у разі потреби довести заявлену вами кількість марафонів?

- Користуюся спеціальним біговим додатком "Strava" (показує в телефоні – авт.). Ось мій профіль з усіма моїми тренуваннями. Тут – дата, час, дані про дистанцію, швидкість, скільки калорій спалив, висоти набрав, середній темп тощо. Друзі можуть лайкати мені, а я їм. Взагалі додатків для бігунів багато, але мені найбільше подобається цей.

- Раніше ви мені казали, що не чули, щоб в Україні хтось пробіг 100 марафонів. Та й я не чула. Зате знаю, що наш легендарний чернігівський, нині вже, на жаль, покійний бігун Геннадій Костянов пробіг 99 марафонів і на цьому вирішив зупинитися – побоявся дражнити долю. Ви – представник молодшого покоління бігунів – чули це прізвище?

- Так, я пам’ятаю його клуб любителів бігу "Баргузин". А от про те, що Костянов зупинився на 99-ти марафонах, не знав. Але він, мабуть, почав їх бігати, коли був старший за мене. А щодо наших сучасників, то за три з половиною роки я не чув, щоб в Україні хтось повідомив про 100 і більше марафонів. Бігуни ж у нас усі одне одного знають, і якби така людина була, до мене б це уже дійшло. Хоча не виключаю, що в Україні є якийсь "тихушник" з більшою, ніж у мене, кількістю марафонів.

За кордоном, знаю, таких людей дуже багато. Я знайомий з білорусом, на рахунку якого – під 900 марафонів. І точно знаю про кількох німців, у яких уже за 1000 перевалило. Думаю, що таких людей (з 1000+) – до десяти чоловік у світі. Це ж, по-перше, скільки часу треба! Щоб мені пробігти 1000 марафонів (один на тиждень, скажімо), треба 20 років бігати. Для багатьох це просто нереальна цифра.

- А на яку цифру ви хочете вийти?

- Я поставив собі таку проміжну, напевно, ціль – 150, потім 200-250... До 500 спробую, а там – як уже буде, я ж не молодшаю.

- У часи, коли важких багатокілометрових стартів проводилося не так багато й подолання марафонської дистанції вважалось майже героїчним вчинком, той, хто пробіг її, відчував особливу ейфорію, радість і гордість за себе. А коли бігати марафон входить у звичку, то такі відчуття втрачаються чи ні?

- Ми – "ендорфінові наркомани" (сміється – авт.). Ендорфіни виділяються від тривалого бігу, й тому відчуття ейфорії завжди є. А взагалі, як одна людина сказала, не буває двох однакових марафонів. Навіть на одній і тій же трасі. Щоразу щось інакше. Залежно від того, як ти напередодні спав, що їв, який у тебе стан здоров’я на цей час, які температура повітря й вологість. Просто купа нюансів, і цей мікс кожен марафон робить особливим. Можеш бігти, впасти й забити коліна чи підвернути ногу, може стати погано... Все, що завгодно може статися. Тому на фініші завжди відчуваєш радість і задоволення.

БІГ ЗАРАЗ У ТРЕНДІ

- За легендою, Марафонський біг почався з грецького воїна, який пробіг 42 км до Афін зі звісткою про перемогу греків над персами у Марафонській битві. Та щойно добіг і сповістив, одразу впав і помер. Все ж таки це – виснажливо. Тож чи варто бігати марафони на кількість?

- Колись я глибше вник у цю легенду, шукав причину, чому ж той грек помер. Бо 42 км для воїна, який постійно перебував у походах, постійно мав фізичні навантаження, а отже був тренований – це не так і багато. Просто є історична версія, що він біг в Афіни не з селища Марафон, а від Спарти, а це майже 250 км. І тому він помер. Зараз є такі змагання, і називаються вони Спартатлон. Греки їх теж проводять, але там дуже складні умови. Наш українець Михайло Майстренко в цьому році пробіг цю дистанцію. А взагалі існує багато великих дистанцій. Є, наприклад, Тур гігантів, там – 350 км і 37 тисяч метрів сумарний набір висоти. Це вищий пілотаж! Для трейлраннерів – дуже складне завдання, там вони 3-4 дні біжать.

- Так, трейлраннінг у світі набирає популярності й таке відчуття, що на нашій планеті побільшало "суперменів".

- Біг зараз просто у тренді, тому його й більше.

- Як часто ви берете участь у міжнародних змаганнях?

- Перший мій закордонний старт – то був, напевно, Таллінський марафон. Потім бігав у Кракові, Варшаві, Берліні, Тель-Авіві, Єрусалимі, на відпочинку теж бігав у Греції й Туреччині, але то були онлайн-марафони. У Білорусі я бігав у Гомелі. У них там класний марафон є – з Гродно в литовський Друскінінкай, тобто, через кордон без зупинки на ньому. Паспорт здаєш у Гродно, а отримуєш уже на фініші.

- Звідки дізнаєтеся про ці марафонські забіги і яким коштом туди їздите – шукаєте спонсорів?

- Є спеціальні сайти з календарями всіх стартів. Можна зайти і все подивитися. Майже всі марафони дають дуже низьку ціну на ранню реєстрацію. Тому от уже зараз я планую собі старти на 2022 рік і вже реєструюсь.

Гроші якось не звик просити у людей. Стараюся закривати все це своїми силами. Знаю бігунів, які шукають спонсорів чи просять скинутися друзів. І якщо в людини у Фейсбуці 5 тисяч підписників, кожен скинувся, скажімо, по 20 грн, то якісь 200-300 доларів і назбирають. Це практикується.

- А скільки взагалі треба платити за участь і що саме організатори вам забезпечують?

- Різні ціни. В Україні марафони – від 500 до 1000 грн, за кордоном – теж від 500 грн і вище. У Польщі є старти, які за ранньою реєстрацією коштують 80-90 злотих (на наші гроші це 600 грн). Але там рівень – нашим до такого ще працювати й працювати. Щоб такі експо робити (виставки перед стартом), гідратацію, харчування на трасі. На кожному марафоні є пункти гідратації з водою для бігунів саме від організаторів. Буває, що просто воду поставлять, а буває, що й ізотонік, і кока-колу, і чай пропонують. У Берліні от давали калорійний сиропчик із цукром. Також ми платимо за те, що траса перекрита, що на нас ніхто не вискакує. А от проживання і харчування – це власним коштом.

- Спортсмени-професіонали, зрозуміло, бігають марафони на результат. А для таких любителів, як ви, встановлюється якийсь ліміт часу?

- Взагалі в усьому світі стандартний ліміт часу на марафон – це 6 годин. Якщо ти в нього не вкладешся – результат не зарахується. Зараз світовим рекордом є час 2 години 1 хвилина 39 секунд, він, до речі, встановлений на Берлінському марафоні. А я бігаю, в середньому, 4-4,5 години. Це тому, що спеціально не готуюся бігати швидше і, напевне, тому, що я їх багато бігаю. А взагалі вважається, що для любителів 4 години – це непогано. У мене є марафон, який я колись пробіг за 3 години 32 хвилини. Але тоді я був трішки в кращій формі й, за відчуттями, то була майже моя межа. Кажуть, що якби я займався з тренером, то міг би бігати й швидше. Але це треба працювати і бігати марафон двічі на рік. А мені цікаво бігати раз на тиждень – і в цьому я знайшов свій кайф. І не хочу нічого міняти, мене все влаштовує.

СЕРІЯ МЕЙДЖОРІВ

- Розкажіть про недавній Берлінський марафон.

- Берлін – крутий! Це – один із шести найкрутіших марафонів у світі, є така серія мейджорів. Туди входять: у Європі – Берлін і Лондон; в Азії – Токіо; в Америці – Бостон, Чикаго і Нью-Йорк. В Україні поки що є тільки 9 людей, котрі пробігли всі шість і мають за це особливу медаль – ось я вам фото покажу. Оце, наприклад, моя медалька з Берлінського марафону. На ній зображений олімпійський чемпіон і світовий рекордсмен Еліуд Кіпчоге, який у 2018 році у Берліні встановив світовий рекорд із результатом 2.01.39, а наступного року подолав дистанцію менш ніж за дві години, і побив свій попередній рекорд.

А оце медаль, яка вручається за всі шість мейджорів. Бачите – Бостон, Лондон, Берлін, Чикаго... Коли ми бігали в Берліні, то зустріли там дівчину. Вона – українка за походженням, але громадянка США і 20 років живе в Америці. Для неї Берлін був останнім, шостим із мейджорів. Коли вона сказала, що має сьогодні отримати таку медаль – ми були в захваті. Це дуже престижно, але дорого. Реєстрація дорога, квитки дорогі. З України злітати в США, в Токіо – не кожен собі це зможе дозволити. Плюс іще є момент, що участь у тих марафонах визначається лотереєю. Тобто, ти не можеш просто подати заявку, заплатити й побігти. Бо охочих, скажімо, пів мільйона, а прийняти вони можуть 50 тисяч. Тому проходить лише якась частина охочих. Для України берлінська квота була всього 300 чоловік. А подавали заявку тисячі дві-три. Я оце Берлін уже вдруге бігав, тобто, двічі пройшов за лотереєю. А багато моїх знайомих не пройшли.

- А які вони, марафонці, чи мають якусь спільну рису характеру?

- Публіка настільки різношерста... Є забобонні, є дуже прості, є такі, що мовчать – слова не витягнеш... Ну, от на Берлінському марафоні бігло 40 тисяч людей. Зрозуміло, що всі різні. Хтось біжить швидко, хтось повільно, хтось банкір, а хтось – будівельник.

- Чи зустрічаються у цій спільноті люди високого соціального статусу?

- Та от мій знайомий із Києва Геннадій Дмитрович Чижиков – президент Торгово-промислової палати України, марафонець, який має ціль до 60-ти років 100 марафонів пробігти. Йому зараз 57 років, а марафонів на рахунку – під 80. Відомий в Україні банкір Андрій Оністрат теж марафони бігає, книжки пише, семінари проводить. У Берліні я бачив Макса Нефьодова – колишнього голову нашої Держмитслужби (в 2019-2020 роках), він біг свій перший марафон. Народні депутати бігають, чимало інших відомих осіб.

КЛАСНА ТУСОВКА

- Чи є в Україні організація, яка об’єднує саме бігунів-марафонців, веде їх облік, може підтримати спортсмена в разі потреби?

- В Україні є Федерація легкої атлетики і є бігові клуби. В нас у Чернігові, наприклад, – свій біговий клуб "Falkons Running Club". Ми його створили з друзями зовсім недавно, у травні цього року, розвиваємо біговий рух у місті й маємо вже понад 80 учасників. Проводимо старти, тренування для початківців у легкому форматі, допомагаємо всіляко одне одному. Це у нас місцеве об’єднання бігунів.

Є всеукраїнські клуби, які об’єднують людей із різних міст. Але такого, щоб десь була статистична інформація щодо того, хто скільки й де пробіг, то ця ніша не закрита. Немає сайту, де було б видно, що в мене 122 марафони, у когось – 7, в іншого бігуна 200. Думаю, що таку платформу було б цікаво зробити. У принципі, нічого складного тут нема, якщо кожен буде вводити свої дані, й таким чином формуватиметься загальна статистика.

- Які ще у вас є захоплення, окрім бігу?

- Люблю збирати гриби, ловити рибу. І ще дуже люблю гори, стараюся хоча б кілька разів на рік вибиратися в Карпати. Мені подобається там взяти пляшку води і без рюкзака просто піти в гори на день. Їжджу і з друзями, і з родиною.

- Павле, що ви можете сказати всім на користь бігу?

- Біг продовжує життя. От мені часом кажуть: "Коли ти біжиш, у тебе великий пульс і, значить, швидко зношується серце". А я відповідаю, що бігаю, в середньому, 5 годин на тиждень і тільки стільки часу пульс у мене 130-140, решту часу – 55-60. А у вас постійно пульс може бути 70-80. То чиє серце робить більше скорочень за життя: ваше чи моє?

Взагалі, біг – це такий вид спорту, яким можна займатися найдовше, не тільки в молодості. Я не враховую інтелектуальні види (шахи, шашки та ін.), але знаю в Києві дідів, яким уже за 70, а вони бігають, навіть марафони. Ще й фори можуть тобі дати – не доженеш і не обженеш (сміється – авт.). І взагалі – тусовка класна. Від малих – до великих, всі ми спілкуємося, ділимося досвідом, їздимо на спільні старти.

Наталія Потапчук, Чернігів

Фото з особистого архіву Павла Деркача