Олег Клочок, триатлоніст

Ironman – це спеціальний старт у триатлоні з дистанцією в 226 кілометрів. Як і прийнято в триатлоні, відстань розділено на три етапи: плавання, велосипед, біг. Щоб подолати всю дистанцію за допустові 16 годин, потрібно мати якісну фізичну підготовку і міцний дух.

Історія нашого героя справді вражає. Він є чемпіоном України з парашутного спорту, майстром спорту з боксу, він піднімається на гірські вершини, проходить найжорсткіше випробування серед триатлоністів у свої 52 роки. Окрім того, встигає бути успішним на поприщі бізнесу. Все це після жахливої трагедії, що могла коштувати йому життя. Свого часу Олег зламав хребет, ноги й ребра. Він розповів нам про свій тріумфальний старт, розкрив секрет, як віднайти сили в момент, коли об’єктивних шансів змагатися обмаль.

3,8 КМ ПЛАВАННЯ, 180 КМ ВЕЛОСИПЕД і 42 КМ 200 МЕТРІВ МАРАФОН

- Скажіть, будь-ласка, коли відбувся ваш тріумфальний забіг на дистанції Ironman і як ви оцінюєте ваше самопочуття сьогодні?

- Забіг цей ми називаємо «стартом». Він відбувся 23 жовтня у Португалії, у місті Кашкайш, недалеко від Лісабона. Невелике старе містечко, дуже красиве, з фортецею. У Португалії тепло: погода підходить для організації стартів, але вода дуже прохолодна була, навіть костюм не рятував. Самопочуття зараз чудове. Якраз зараз проходжу медогляд у лікарів, щоб зрозуміти вплив отаких довготривалих навантажень на організм.

- Давайте трошки детальніше про сам старт. Я правильно розумію, що повна дистанція склала 226 кілометрів.

- Так, загалом дистанція – це 3,8 км плавання (я 4 проплив через недосвідченість), 180 км – велосипед і 42 км 200 метрів – марафон.

- Скажіть, будь-ласка, скільки часу вам знадобилося, щоб подолати всю дистанцію?

- Я подолав цю відстань за 12 годин і рівно 35 хвилин, так вийшло, показало 0 секунд на таймері.

- Чи задоволенні ви своїм результатом, чи планували пройти всю відстань за запланований час?

- Це був для мене перший старт повного Ironman, до цього була рівно половина всіх дистанцій, і тому ставити собі за мету конкретний час було б трішки самовпевнено. Основна задача була дістатися фінішу. 12 годин 35 хвилин – звичайно, порівняно з професіоналами, багато, але якщо врахувати мій вік...

- Скажіть, будь-ласка, скільки вам років?

- Мені 52. Якщо врахувати те, що велосипедний етап був з великим підйомом, то час можна вважати солідним. Підйом був майже два кілометри (1950 м). Оскільки у нас таких гір немає і не було відповідної підготовки, то для мене це стало викликом. Тренер сказав, що все «супер-пупер».

- Скільки часу дається на проходження повної дистанції?

- Максимум дається 16 годин. Багато людей, дійсно, багато: сотні людей фінішували за 15 годин, 15 із чимось і так далі. На біговому етапі багато людей просто пішки проходили. Вони фізично не могли бігти.

ЧАС ПІДГОТОВКИ ДО СТАРТУ СКЛАВ 2 РОКИ

- Скажіть, будь-ласка, а траплялися випадки, коли люди сходили з дистанції?

- Так, звичайно. Було таке й на цьому старті. Мій знайомий зійшов з дистанції, мабуть, тому, що холодна вода зіграла свою роль. У нього судома схопила обидві ноги. Його витягли і він завершив дистанцію ще на самому початку.

- Я чув про те, що після проходження дистанції, можна прямо там набити собі татуювання з Ironman. Ви не робили цього?

- Так, є таке. Але в мене ще з дитинства така позиція, що я не залишаю жодних ознак на своєму тілі. Ironman теж не є приводом для цього – принципова позиція.

- Змагання не дарма називаються Ironman (укр. – залізна людина). Люди демонструють межу людських можливостей. Скажіть, будь-ласка, як довго ви готувалися до цих змагань і що вас мотивувало розпочати підготовку?

- Якщо не ставити собі цілей по часу, проходити дистанцію за 16 годин, то її можливо пройти, витрачаючи менше часу й зусиль на підготовку, аніж я. Наслідки для організму після старту – в цьому питання. Мій час підготовки до старту склав два роки. Тренер сказав, що я готовий не просто пройти дистанцію, а й показати якийсь результат, не зупиняючись ні на велоетапі, ні на біговому етапі.

- Як вам прийшла в голову ідея пройти Ironman?

- Якось ми з моїм другом розговорились. Хтось (точно не пам’ятаю, хто з нас) сказав: «Ти чув про Ironman? – Чув. – А давай спробуємо? – Давай». Ми зателефонували ще одному нашому другу, який в Одесі проживає, з цією ідеєю. То й була наша точка неповернення.

- Опишіть, будь ласка, ваш день тренувань під час підготовки до старту.

- Підйом – о 5 ранку. О 6-й починається тренування з плавання. Плавали ми годину-півтори, залежно від графіку, що тренер виставляє. Мене, до речі, тренував Олексій Щербина – віцепрезидент асоціації триатлону України. Він дуже сильно вплинув на мене в плані досягнення цілей. Він постійно підтримував мене, коли з’являлися думки зупинитися. Тому я, звичайно, знімаю капелюха перед його професіоналізмом.

О 8 годині я звільняюсь і їду на роботу. О 17-й їду з роботи, о 18:30 починається тренування: вело або бігове. З тренування додому я приїжджаю приблизно о 20:20. На наступний ранок підйом – знову о 5-й. О 6-й ми виїжджаємо на велотренування. Воно довге, не менше 2 годин триває, інколи 3, 4 години. Увечері все так само: бігове тренування о 18:20. В суботу – на 6:30, на пів години більше спимо, велотренування довге. Після велотренування – одразу біг. У неділю ми бігаємо довгий крос. Це десь у районі пів марафону: 21 км у неділю, о 7 ранку.

- Я правильно розумію, що задля повноцінних тренувань вам потрібно піднятись на певний рівень, чи ви вже були фізично готові до навантажень?

- Я все життя в спорті. Мої фізичні кондиції досить високі, але не настільки, щоб одразу перейти навіть до середнього рівня триатлонного тренування. Тобто, мене дійсно вели із самого початку, із самих простих тренувань, збільшуючи поступово об’єм і жорсткість.

ОДЯГ, МАШИНИ, АКСЕСУАРИ – ЦЕ ВСЕ ПОНТИ

- Ви сказали, що все життя пов’язані зі спортом. Розкажіть трошки детальніше, що було за плечима людини, яка пройшла Ironman?

- У дитинстві грав у футбол в ДЮСШ. Окрім того, танцював у колективі народного танцю, почав займатися боксом і став майстром спорту (з боксу -прим.). Пізніше відкрив для себе парашутний спорт. Створили команду, стали чемпіонами України, потім рекордсменами України, потім представляли Україну на чемпіонаті світу. Після цього пішов в триатлон.

Ще забув сказати: ходив у гори, займався альпінізмом. Ми нашою парашутною командою пішли на Казбек. Це в Грузії. Ви ж знаєте, що Грузія – це завжди колоритно, гостинно. Сходили на Казбек – і я відчув, що таке гори, що таке каменепад, що таке льодовик. Насправді, мене це захопило і я запланував сходити на вершину, яка вже 7000 метрів, де вже дійсно потрібно мати підготовку. Ми пішли на пік Леніна (пік Абу Алі ібн Сіни). Піднялися успішно. Слава богу повернулися, але це був для мене дуже важливий досвід.

У горах ти починаєш розуміти, хто ти є і настільки ти «важливий». Коли ти дивишся на гори, яким мільйони років, то розумієш, що ти і твоє життя – піщинка. Ти розумієш, що одяг, машини, аксесуари – це все понти, які нічого не вартують там. Це дуже сильно впливає на людину. Це ще одне розширення горизонтів, крок до розвитку. І от Ironman теж. Це не гори, звісно, але строк підготовки і системність, яка є обов’язковою, щоб його пройти, показує – хто ти є.

- Навіщо ви все це робите, для чого?

- Дуже багато разів мені ставили це запитання, і раніше я пробував на нього відповідати, пояснювати, але бачив в очах людей нерозуміння. Зараз я відповідаю так: у мене відповідь на це запитання є точно, але для вас вона не підійде, кожен знаходить у цьому щось своє. Для мене це, насамперед, розширення моїх можливостей, розширення горизонтів, можливість знайти відповіді на хвилюючі мене запитання.

Річард Докінз у своїй книзі «Егоїстичний ген» говорить, що, з точки зору «егоїстичного гену», біологічний індивід, давши потомство – виконав свою місію і повинен померти. Людина ж іде проти природи, роблячи все, щоб продовжити своє життя. Я дуже хочу зрозуміти, де межа людських можливостей, межа людського організму.

ЯКЩО Я СВОЇМИ ДІЯМИ КОМУСЬ ПРИНІС ПОЗИТИВНІ ЕМОЦІЇ, ОТЖЕ МІСІЮ СВОЮ ВИКОНАВ

- Як старт Ironman вплинув на ваш організм?

- Ну, по-перше, організм отримав багато користі в плані здоров’я. Якщо банально взяти аналізи, то показники стали кращими за рахунок того, що ти рухаєшся – циркуляція крові, правильне харчування, режим. Що ще дав Ironman, розповім з прикладом. Я запросив своїх друзів, найближчих, щоб вони підтримали мене на старті у Португалії. Прилетіли 10 чоловік. Вони підтримували мене – гасла там всілякі й так далі. І коли я фінішував, вони мені розповідали, що багато хто з них плакав. «Ми стоїмо, а воно само собою», – якось так. Якщо я своїми діями комусь приніс позитивні емоції, отже, місію свою виконав.

- Перейдемо до найцікавішого. Кожному, напевно, було б цікаво дізнатися, як ви долали цю дистанцію і яким було ваше самопочуття протягом усього старту.

- Я прилетів за 5 днів до старту – для того, щоб адаптуватися. Тренувальне плавання дало мені розуміння того, що я не готовий до такої холодної води. Через це довелося провести два тренування замість одного, щоб організм більше адаптувався. Це зіграло позитивну роль, адже в мене не було судом під час плавання.

Стартували ми групками через коронавірусні обмеження. Найголовніше для мене було виконати вказівки тренера. Перші 300-400 метрів я починав плавно, потім пришвидшився, щоб трошки нагрітися, прибрати шок. Потім варто заспокоїтися, заспокоїти дихання і поплисти в тому ритмі, який би був комфортний. Через схід сонця я не бачив буйків. Фактично дивився не на фініш, а на людей, що пливли попереду. Після подолання дистанції з плавання (думаю, що ще б кілометр – й у мене почалися б судоми) я побіг у транзитну зону.

Прибігши в транзитну зону, ти скидаєш гідрокостюм, під гідрокостюмом у тебе вже «трисьют» (трико для велосипеда – прим.), в якому ти їдеш. Я одягнув взуття (велотуфлі), взяв шолом, велосипед – і побіг до лінії, після якої ти можеш сісти на велосипед і їхати. На початку велогонки мене сильно обдув вітер і я замерз ще більше. Скажу відверто, мене почало трусити від холоду.

Був лише один варіант врятуватися – крутити педалі. Але все ж таки варто було витримувати певну потужність. Стоїть велокомп’ютер і ти дивишся, з якою потужністю ти рухаєшся. Перебільшувати її не бажано, тому що це перший старт і потрібно розподілити сили таким чином, щоб фінішувати. Щоб нагрітися, я покрутив педалі, потім збавив потужність і почав рухатися так, як було написано тренером у нашій програмі. Підігнавши програму більш жорстко, можна було б отримати менший час, але чи організм мій впорався б, невідомо.

- Чи були у вас на велосипеді допоміжні засоби для проходження дистанції?

- Звичайно. Тривалість старту – більш як 10 годин, й організм банально повинен отримувати харчування протягом цього періоду. На велосипеді в мене було 2 фляги з рідиною. У флягах у мене був ізотонік – це напій, який містить у собі вітаміни й мінерали, у флязі на рамі у мене було рідке харчування. У трико позаду було дві кишені з батончиками і бананами.

- Ви казали про рідке харчування, а що саме там було?

- Рідке харчування – це така суміш, у якій багато поживних речовин і цукру. Я взагалі дуже люблю солодке, але після Ironman дивитися не міг на такі штуки. Є пункти харчування на трасі. Кожна зупинка – це мінус час, і тому ми з тренером запланували, що у мене не буде жодної зупинки під час велодистанції. Так і сталося: їжі, що я набрав – вистачило.

На етапі бігу теж є пункти харчування, де лежать банани, горішки, стоїть кока-кола, ізотоніки, вода і так далі. Тому на біговий етап я практично нічого не брав, щоб не тягнути додаткову вагу. Просто на пунктах харчування зупинявся поїсти, пив кока-колу. Я в житті стільки коли не випив, скільки під час бігу довелося випити.

- Якби ви зупинились під час велодистанції, чи можливий був такий варіант, що ви б не змогли продовжити?

- Коли ти зупинився, стартувати важче. Організму ментально важче змусити себе знову працювати. І навіть воду, коли в мене ізотоніки закінчилися, я брав на ходу. Свою флягу я взагалі викинув у певному місці. Якщо ти викинеш сміття не в зазначеній для цього зоні, то тебе дискваліфікують.

МОЯ НОГА БУЛА РОЗДРОБЛЕНА, ТАМ ДОСІ СТОЯТЬ ШУРУПИ

- Мій знайомий триатлоніст мені казав, що після велосипеда ти продовжуєш винятково на морально-вольових. Декілька перших хвилин здається, що ти летиш, а потім ноги «дубіють», і ти вже не можеш нічого зробити.

- Насправді так і є. Я заїхав у транзитну зону, де ти залишаєш велосипед і шолом, перевзуваєшся в кросівки, переодягаєшся в шорти, футболку. Я не переодягався, щоб не витрачати час: одягнув кросівки, кепку і, фактично, все. Як я вже казав, нічого із їжі з собою не брав і побіг.

Хотілося побігти одразу отак швидко, як ви казали, але все ж таки для мене була написана чітка програма на весь старт, на біг у тому числі. Тренер мені чітко поставив завдання: не бігти швидко, а навпаки – почати повільніше, а потім, якщо уже буде сила і можливість, додавати. На жаль, додати мені не вдалося, так як етап був не рівнинний: «гірка з гірки». Якщо з велосипедом у мене краще, я люблю велосипед, то з бігом гірше. Це пов’язано з травмою, яку я зазнав під час парашутного спорту: моя нога була роздроблена. Там досі стоять шурупи, тому біг дається важче.

- Може, ви пам’ятаєте, про що ви подумали, як тільки фінішували?

- Ну, якщо чесно, перша думка: «Я це зробив!». Потім стало дуже прохолодно. На фініші зустріли друзі, які вже мене закутали.

- Я правильно розумію, що ви пройшли курс реабілітації після цих змагань?

- Ну, я би не назвав це курсом реабілітації. День я відпочивав: спав і їв. На наступний день я приєднався до друзів і ми поїхали на екскурсії.

- Тобто вам вистачило дня, щоб перепочити?

- Для того, щоб приєднатись до друзів, сил вистачило.

- Ви, до речі, обмовилися про вашу травму. Ця ситуація додає драматизму вашому забігу. Що сталося?

- Це дуже трагічний епізод мого життя. Знаєте, в 2011-му році на Бородянці розбився літак із парашутистами, де 5 людей загинуло. От я був у тому літаку. Внаслідок авіакатастрофи я зламав хребет, ребра, повністю роздробив ногу.

- Тобто у вас був перелом хребта?

- Так, у мене зараз там стоїть титанова система, яка заміщує хребет.

- Я правильно розумію, це відбулося під час занять парашутним спортом, літак упав?

- Так, 5 друзів загинуло, в цьому році тільки закінчився суд з того приводу.

СВІЙ ЗАБІГ Я ПРИСВЯТИВ СІМ’Ї

- Як вам удалося реабілітуватися після такого жахливого епізоду вашого життя?

- Я скажу, тому що це дуже важливо для тих, хто, не дай боже, потрапить у подібну ситуацію. Все – завдяки моїй родині й друзям. Завдяки їм я зараз такий, який я є. Вони зробили все можливе і все неможливе, щоб поставити мене на ноги. Мене оперували найкращі лікарі України і, я думаю, навіть Європи. Це все завдяки друзям: допомога і моральна, і, в тому числі, матеріальна. Родина, дружина, діти, батьки, які підтримували мене весь цей час, коли я реабілітувався. Ну, я кажу реально: якби не вони, я був би калікою. Знову ж таки, все завдяки їм. Свій забіг я присвятив сім’ї.

- Чи плануєте ви повторити свій забіг?

- Так, хочу, запланував два Ironman на наступний рік.

- Чи можливо це? Чи говорили ви про це з тренером? Що він думає з цього приводу?

- Говорив із тренером: він підтримав. Зимою буде дуже плавний вихід на оптимальний рівень фізичних кондицій.

ПРОСТО ПОЧИНАЙТЕ РОБИТИ

- Що ви можете сказати людям, які сумніваються в собі, які не мають сил розпочати і змінюватися на краще? Як мотивувати їх розпочати?

- Насправді, рецепт дуже простий. Сумніваються всі. Я не знаю людей, які не сумніваються. Планують – більшість людей. Але між тією більшістю, що планують, і меншістю, що працюють – прірва. Просто починайте робити. З тим, що є сьогодні, з тими можливостями, що є, – просто починайте і робіть! На мою думку, всі люди однакові. Я абсолютно впевнений, що різниця – тільки в тому, що хтось планує працювати, а хтось працює. Все. Ідей багато, а людей, які їх реалізовують – мало.

Віталій Ткачук, Київ