Віктор Чукарін – гімнаст, якого запам’ятав світ

Книга стала лаконічною розповіддю про нашого славетного земляка

У 50-х роках минулого століття ім’я українського гімнаста зі Львова Віктора Чукаріна було на вустах у всього світу. Про нього виходили книжки, фільми, радіопередачі, численні публікації у міжнародній пресі, його портрети друкували на плакатах і марках. І це не дивно. У 1952-му на ХV і в 1956-му на ХVI Олімпійських іграх Віктор Чукарін уперше в історії України завоював золото цих Ігор та здобув звання абсолютного олімпійського чемпіона. Він – володар 11 найвищої проби, олімпійських медалей (7 – золотих, 3 – срібних, 1 – бронзової) і перший у світі семиразовий чемпіон Олімпійських ігор. Це його у 1952 році німецький журнал першим визнав «найкращим гімнастом світу».

Однак людська пам’ять часто дуже коротка. Сьогодні ім’я цієї легендарної людини для багатьох молодих українців мало про що говорить. Та ті, за життя яких Віктор Іванович творив свої спортивні подвиги, не завжди знають, що за ними стояло. Тож аби нагадати, хто такий Віктор Чукарін (а для когось – відкрити його) і чому його не можна забувати, нещодавно завдяки «Українському культурному фонду» у видавництві «Ваш автограф» побачило світ видання «Віктор Чукарін. Непереможний».

Віктор Чукарін – заслужений майстер спорту СРСР і заслужений тренер, двічі чемпіон Олімпійських ігор, чемпіон світу, викладач, доцент, завідувач кафедри гімнастики Львівського інституту фізичної культури, постійний лектор товариства «Знання», депутат міської та обласної рад та ін., і попри усі свої титули і звання – надзвичайно скромна, тиха і чуйна людина, – розповідають ініціатори книжки про видатного атлета. – Його завжди поважали за чесність і принциповість, за працелюбність і наполегливість, майстерність найвищого рівня, до якої просто мусили підтягуватися найкращі атлети світу. Коли Віктор Іванович опинявся на брусах, гімнастичному коні чи кільцях – він заворожував таким досконалим володінням тіла, що навіть найсильніший його суперник не приховував: «Перемогти Чукаріна неможливо»,

Це справді дивовижні результати, особливо якщо врахувати на те, що йому, двічі абсолютному олімпійському чемпіону зі спортивної гімнастики, на момент участі в Олімпіаді 1956 року було вже 35! Найвищі свої результати він досягає та утверджує в такому віці, коли багато інших атлетів уже завершують спортивну кар’єру. Звісно, гімнастика як вид спорту розвивається, і сьогодні маємо низку славетних імен, завдяки яким гімн України не раз урочисто лунав на Олімпійських іграх. Однак коли знаєш, в яких умовах доводилося йти до своїх перемог Вікторові Чукаріну, то розумієш: цій людині випала довга, важка, але сповнена звершень дорога.

Біографія семиразового олімпійського чемпіона Віктора Чукаріна не має аналогів серед інших гімнастів. Син «ворога народу», спортсмен, котрий пережив пекло нацистських концентраційних таборів, виявив приголомшливу силу волі і довів усьому світу, що можливості людини безмежні. Атлет з України знаходив сили тренуватися навіть тоді, коли перебував за колючим дротом концтаборів, голодував і дуже тяжко працював фізично.

Чукарін уперто йшов до своєї мети, навіть коли йому в очі відверто говорили: «Тепер ти не зможеш робити свою фізкультуру». Він не падав духом, коли, ослаблений, не міг навіть підтягнутися на турніку. Працював у рази більше, ніж решта спортсменів, не лінуючись рано вставати і йти в холодний післявоєнний спортзал. Не здався, навіть коли перед самісінькими змаганнями дістав серйозну травму пальця, яка завдавала нестерпного болю. І виходив переможцем: залишився живим там, де інші не витримували, перемагав у тому, що потребувало надзусиль і неймовірно суворої дисципліни.

Додайте до цього ще й час, в який жив і працював Віктор Іванович. Батька гімнаста заарештували і знищили тільки за те, що він у приватному листі знайомим із Румунії розповів про голод, від якого страждала їхня родина (і не тільки їхня) в 30-х роках. Самому Віктору після повернення з полону не видавали паспорт, допитували, тримали під контролем. І навіть коли він став усесвітньо відомим олімпійцем, йому легко могли заборонити особисту зустріч з іноземцями, виїзд із країни, або ж шантажувати як суддю міжнародних змагань.

Життя його навчило обережності й утриманню від спокус пристати на щедрі обіцянки влади. Не піддався він і на заманливі пропозиції переїхати в Москву й залишився вірним своєму місту Лева. Не пішов проти сумління і відмовився від кар’єри судді міжнародних змагань. А коли потрапив у немилість до радянських чиновників, то, попри світову славу, скромно продовжував працювати у Львівському «інфізі», ростив нове покоління спортсменів, знаходив розраду в родині.

Віктор Чукарін – це не тільки одне із золотих імен українського великого спорту світового рівня, а й унікальний приклад для багатьох українців. На жаль, ім’я цього видатного гімнаста поступово несправедливо забувається в нашій країні. Хоч і продовжують справу Чукаріна його численні учні, хоч і організовують його послідовники турніри пам’яті, а одна зі львівських вулиць носить його ім’я, сучасних книжок і фільмів про нього не так уже й багато... Та й пам’ятник славетному атлету стоїть хіба що на Личаківському кладовищі.

Свою невдячну роль у забутті Віктора Чукаріна відіграв й історичний контекст – період, на який припало життя гімнаста, з усім тодішнім пропагандистським пафосом, недоречною заідеологізованістю та заполітизованістю. Тож разом із радянщиною мимоволі на узбіччі історії опинилася Й ця непересічна постать, яка все ж має залишитися в народній пам’яті. Такі люди, попри систему, в якій жили й працювали, вищі за неї, хоч і змушені були їй у чомусь коритися.

Україна повинна знати своїх талановитих людей попередніх років та епох. Такими, якими вони були насправді. Саме тому й з’явилася книжка, присвячена Вікторові Чукаріну. Підготовлена вона на основі численних публікацій з відкритих джерел, спогадів інших спортсменів, які особисто знали Віктора Івановича, його колег зі Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, членів його родини, а також фрагментів із книжки Чукаріна «Шлях до вершин». Є тут як уже добре відомі факти, так і унікальні, про які стало відомо під час підготовки книжки.

Ця книжка – не монографія, не збірка усіх можливих публікацій про Чукаріна, а спроба лаконічно і без зайвого пафосу розповісти про нашого славетного земляка, нагадати про його значення і той слід, який він залишив по собі в історії як українського спорту, так і світового. І це дуже своєчасно, адже 9 листопада 2021 року Вікторові Івановичу виповнилося б 100 років.

Іван Степурін,
Юлія Бережко-Камінська