Георгій Зубко, президент Федерації хокею України

1 травня завершився молодіжний чемпіонат світу (U-18) з хокею. Наша збірна спромоглася посісти друге місце у своїй групі, а щоб потрапити у вищий дивізіон не вистачило зовсім трохи. Паралельно з молодіжною збірною національна команда України фінішувала третьою на дорослій світовій першості.

Поки хокеїсти захищали честь України на міжнародній спортивній арені, президент Федерації хокею України Георгій Зубко прийняв військову присягу, вступив до лав підрозділу територіальної оборони і захищає столицю. Паралельно він займається українським хокеєм, організував збірним підготовчі збори перед чемпіонатами світу і планує наступний хокейний рік України в умовах російсько-української війни. Про майбутнє українського спорту, долю української хокейної ліги і клубів, конфлікт з власником «Донбасу» Борисом Колесниковим і подальший перебіг української визвольної війни Георгій Зубко розповів в інтерв’ю Укрінформу. 

«УМОВИ, В ЯКИХ ПЕРЕБУВАЛА МОЛОДІЖНА ЗБІРНА, НАЙКРАЩІ, ЯКІ Я БАЧИВ ЗА ВСІ РОКИ РОБОТИ»

- Збірна України U-18 посіла другу сходинку на чемпіонаті світу в очевидно сильній групі. Тренер команди Олександр Бобкін поставив збірній оцінку «5» за турнір. Як особисто Ви оціните виступ хлопців, якщо брати до уваги їхній психоемоційний стан?

- Я дуже задоволений виступом молодіжної збірної, і цьому є низка об'єктивних чинників з того, що я бачив під час підготовки і безпосередньо на самому турнірі. Скажу відверто, ми мали велике занепокоєння, тому що група суперників була дуже сильна. Потрібно всім нагадати, що фактично молодіжна і юнацька збірна виступають умовно на  порядок вище за національну збірну. Молодь мала іншого рівня суперників.

Нам було складно приймати рішення з точки зору участі, адже ми не розуміли на той час, як нам готуватися. Думки були зовсім про інше. Однак ми ухвалили рішення, що приймаємо винятково спортивну складову визначення переможців і відмовилися від пропозиції отримати гарантоване місце у групі.

Ми почали готуватися поза межами нашого звичного життя, мали проблему з узгодженими спонсорами. Попри це, друзів у нас багато все одно. Буквально за кілька днів ми знайшли нових спонсорів, партнерів і отримали допомогу. Приватний інвестор забезпечив нам тритижневу підготовку в Чехії. Окрім того, Швейцарська федерація забезпечила ще два тижні тренувань.

Умови, в яких перебувала молодіжна збірна, найкращі, які я бачив за всі роки своєї роботи. Рівень персонального розуміння і бажання допомогти був фантастичним. Раето Раффайнер, член Міжнародної хокейної федерації, особисто зустрічав наших дітей, розселяв їх. На кожному ігровому місці стояв подарунок. Зворушив момент, коли шеф-кухар виходив і тиснув руку нашим хлопцям. Я їм сказав, що ми ніколи не забудемо тих, хто допоміг у скрутний час.

Ми отримали необхідні умови для підготовки. За цей час тренерсько-адміністративний штаб, який очолював відомий Сергій Бабинець, дуже порядна людина, який створив справжню команду. Я був два дні з хлопцями, і ми аналізували команди супротивників. Наші хлопці такі щирі, мені дуже хотілося бути з ними протягом усього турніру. Вони дали фантастичний бій з глибинним аналізом, правильним складом. Багатьох наших хлопців переглянули відомі скаути.

Єдиний можливий варіант, це коли президент з радниками призначає тренера. І тільки тренер визначає склад. Я дуже радий вітати тренерський штаб на чолі з Олександром Бобкіним. На його роботу було багато нарікань, але він усіх і в усьому переконав. Я дуже люблю спорт, бізнес, тому що там є чіткі критерії успіху. Успіх нашої команди ми вже проаналізували - видно шалену тренерську роботу. Скажімо, ми жодної шайби не пропустили в меншості. Тренери мали цілковите взаєморозуміння попри різні школи хокею.

Більше того, потрібно було знайти підхід до гравців, адже вони ще емоційно нестабільні. Вони мають гостре сприйняття, за рахунок чого можливі емоційні перепади. Наш успіх – це сукупна заслуга. Перед кожним матчем я записував звернення до хлопців, вони виводили його на екран. Це спільна робота. Як результат, люди пишуть, чи правда, що збірна України з хокею обіграла Австрію 12:4? Неймовірний результат. Мені здавалося, що головна гра буде проти словенців, а пам'ятатимуть нас по Австрії. З огляду на це виникає логічне запитання: «Дитячо-юнацькі школи готують конкурентних спортсменів, але чому національна збірна гірша за класом?»    

- У чому ви вбачаєте проблему?

- На нашу думку проблема у двох складових: відсутності повноцінного молодіжного чемпіонату, який ми поновили, і принципах підходу до нього. Через це ми спостерігаємо подальший спад талановитих українських хокеїстів. Це те, про що ми завжди говоримо: кількість легіонерів, паузи, якість суддівства, де домінує персональне над загальним.

Я щиро вітаю хлопців. Ми навіть могли виступити краще: матч з Польщею був фантастичним за драматургією. Ми усвідомлюємо наші помилки і працюватимемо над ними. Хлопцям дуже складно, адже вони відчували поклик захищати Україну зі зброєю в руках. Коли всіх переконали, то ми не могли залишити їх сім'ї вдома. Родини перебували у Франції. Мені здається, що ми справді гідно представили Україну: лунав гімн і піднімали наш прапор. З хлопцями ми домовилися, що починаємо готуватися до наступного сезону. Наступне завдання - залишити 40 хокеїстів U-18 у сильних лігах.     

- Низка українських хокеїстів 2006-го року народження, зокрема Сердюк, Сидоренко, Дахновський, успішно проявили себе на молодіжному ЧС. Чи зможуть вони гарно представити себе у європейських лігах, і що їм потрібно для цього?

- Я сказав усім молодим спортсменам, що обставини змушують всіх нас стати дорослими. У нас немає вибору. Багато хлопців мене почули. Дахновський проявив справжні якості дорослого капітана. Сердюку, з яким провели багато розмов, вдалося вгамувати внутрішні процеси, які могли йому завадити. На Сидоренка ми покладаємо великі надії: він має свої безперечні переваги як спортсмен, він має і свої недоліки, на які йому вказують.

Після турніру я сказав хлопцям: «Не прогуляйте свою кар'єру!». Вони 15 років свого життя віддали хокею. На жаль, ми бачимо історії, коли класні молодіжні команди не залишилися в професії. Сьогодні ми говоримо про те, що маємо 30-40 хокеїстів, які повинні отримати можливість грати в молодіжних лігах Європи. Війна змінила наше життя, але не змінила наші плани. Вона зробила їх амбітнішими.

Федерація хокею України започаткувала благодійний фонд «Українська хокейна мрія» для повоєнного відновлення дитячої хокейної екосистеми в Україні. Я особисто його очолюю. Почесна рада Фонду складатиметься зі світових лідерів хокейної спільноти та суміжних галузей. Фонд ставить перед собою довгострокові цілі розвитку хокейної екосистеми для дітей України у напрямах збереження українського хокею під час війни, відбудови зруйнованих льодових арен, налагодження роботи хокейних шкіл тощо.

Перша мета фонду – 10 мільйонів доларів на відбудову дитячих хокейних центрів в Україні, основою яких будуть льодові арени. Місія фонду -створити для українських дітей дорожню карту майбутнього, де хокей дає можливості та різноманітний досвід у житті.

«Я ВЗАГАЛІ НЕ БАЧУ ПРИСУТНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО ОЛІМПІЙСЬКОГО КОМІТЕТУ В ЖИТТІ ХОКЕЮ»

- Чи привітав вас міністр молоді та спорту Вадим Гутцайт з успішним виступом молодіжної команди на ЧС?

- Я думаю, що у міністра нині справді багато справ, але, на жаль, я давно не чув його. Може, ще не час, а може, у міністерства є речі важливіші. Нас привітало дуже багато людей з різних федерацій, країн і галузей. Вони раділи, що ми живі і йдемо вперед. Сподіваюся, що наш очільник спорту теж багато робить, адже ми по один бік. Мені хотілося б, аби міністерство приділяло хокею більше уваги і знайшло для нього трохи більше часу. Нам потрібна увага і розуміння наших подальших дій.

Про олімпійський комітет я взагалі не думаю. Він собі йде паралельно з нами. Ми олімпійський вид спорту, але я взагалі не бачу присутності НОК в житті хокею. Гадаю, що це не лише в хокеї. 

«ДЛЯ НАС ВАЖЛИВО ЗБЕРЕГТИ ХЛОПЦІВ. І ЦЕ СТОСУЄТЬСЯ НЕ ЛИШЕ 22 ЗБІРНИКІВ»

- У нас є головна збірна України. Доросла команда прогнозовано посіла третю сходинку і була гідно представлена попри кадровий голод, який був пов'язаний з різними обставинами. Чи означає це, що незважаючи на війну, наш хокей таки вийшов на певний якісний рубіж?

- Це однозначно гідний виступ. Нам вдалося виправити низку помилок з тренерським штабом. Зараз ми змінюємо стратегію, але наша мета – це Україна в топдивізіоні і вона нікуди не зникла. Нам для цього потрібно єдине – час. Ми зробили цей крок вперед за час підготовки збірної. Всі турніри серії «челендж» не минули дарма, ми будемо зростати й надалі.

Водночас запровадимо нову політику на легіонерів, поміркуємо про вибіркову, якісну натуралізацію і сподіваємося, що держава нас почує. Я вважаю, що головний тренер збірної Вадим Шахрайчук, досвідчений професіонал, провів велику роботу зі своєю командою. Звісно, нам знову почали розповідати, що нам потрібен зарубіжний тренер, наголошувати саме на недоліках, не помічаючи прогресу. Наші опоненти, які особисте в хокеї ставлять над спільним, нікуди не поділися. Їм досі здається, що це збірна Зубка, але це зовсім не так.

- Куди далі їхатимуть наші команди? Які плани у національних команд? Що робити з хлопцями, які зараз за кордоном?

- Ми були сконцентровані на турнірі. Після цього продовжується робота над питанням подальшої долі хокею - підготовці великої кількості українських професійних спортсменів на літні місяці в Європі. Найближчим часом ми оголосимо строки, місце й інші деталі. Для нас важливо зберегти хлопців. І це стосується не лише 22-х збірників.

«МИ БАЖАЄМО КЛУБУ «ДОНБАС» БРАТИ УЧАСТЬ У ЗМАГАННЯХ, АЛЕ НЕ ПОВИННО БУТИ МОНОПОЛІЇ»

- Ви самі розпочинали про це розмову. Конфлікт з паном Колесниковим вичерпано чи федерація і особисто Зубко веде й надалі війни, одну справжню і страшну  - проти росії, іншу внутрішню - зі своїми українськими опонентами?

- Ми справді зараз сконцентровані на інших питаннях, але нічого не забули.  Я не маю особистої образи, але було завдано багато шкоди організації, яку я очолюю і цьому виду спорту. Сьогодні зі спортсменами ми маємо офіційні комунікації. Ми бажаємо клубу «Донбас» брати участь у змаганнях, але не повинно бути монополії. Також повинно бути виконане дисциплінарне рішення. На цей момент з хокейного клубу «Донбас» не знято санкцій. Сподіваюся, що вони підуть на єдину систему рівних правил для всіх, якщо вони люблять гру, і ми закриємо це питання. 

- Чи можливий сценарій за якого окремі українські команди виступатимуть в системі інших чемпіонатів, зокрема Польщі, Словаччини?

- 30 квітня завершився договір з українською хокейною лігою, і він не буде подовжений. Федерація далі буде самостійно займатися професійним хокеєм. Все буде залежати від воєнно-політичної ситуації в Україні. Найкращим варіантом було б поновлення національного чемпіонату всередині країни. На жаль, ми фактично не маємо доступу до поки що окупованого Херсону, Маріуполя.

Далі говоримо про резервні плани. Ми справді розглядаємо виступи деяких команд в європейських чемпіонатах. Боюся щось поки говорити, адже перемовини тривають. Ми ведемо так само перемовини про відсутність в українських хокеїстів статусу легіонера в європейських чемпіонатах. Стосовно цього вже є розуміння, і ми чекаємо на рішення провідних європейських ліг. Ми не будемо грати збірною України в іноземному чемпіонаті, хоча такі пропозиції були. Які команди можливо будуть представлені в європейських чемпіонатах поки що не скажу, але не менше двох.

«ЗА ЧАС ЧЕМПІОНАТУ СВІТУ БЛИЗЬКО МІЛЬЙОНА ЄВРО МИ ОТРИМАЛИ ПРЯМИМИ Й НЕПРЯМИМИ ДОТАЦІЯМИ»

- Ви неодноразово казали, що шукаєте спонсорів. Завдяки партнерським благодійним внескам продовжує функціонувати наш український хокей. Зараз Україна повністю на воєнних рейках і фінансування федерації відходить на другий-третій план. Як далі бути, де шукати гроші?

- Коли я вперше на конгресі міжнародної федерації хокею сказав фразу hockey family, то не розумів цього до кінця. Зараз в цих словах криється розуміння, біль і те, що хокей стоїть на межі виживання як гра. Пошук спонсорів складний, але ми не використовуємо гроші Міністерства молоді та спорту. Питання грошей завжди є і постійно постає, але ми все врегулюємо. До того ж власник клубу повинен залишитися власником клубу – жодних маніпуляцій. Федерація не втручається в роботу команд.

Ведемо перемовини з пошуку додаткових спонсорів, звертаємося по допомогу до наших міжнародних друзів, щоб Україна була у професійному хокеї. За час чемпіонату світу близько мільйона євро ми отримали прямими й непрямими дотаціями. Я провів багато зустрічей з акціонерами, пояснюючи їм, що війна триває і ми повинні розраховувати на системні виплати допомоги федерації.

- З перших днів повномасштабного вторгнення ви вступили до лав тероборони. Нещодавно взагалі дали присягу на вірність народу України. Що керувало вами, коли ви прийняли ці рішення?

- Ми говоримо про дуже прості речі. Мій дідусь в 1943/45 роках воював у Другій світовій війні. Мій батько в 1983/85 був призваний в Афганістан. Військова служба завжди була в моїй родині, тому питання вступати чи ні до тероборони взагалі не поставало. 25 лютого ми з батьком зібрали речі і стали на захист України, як і сотні тисяч інших. Я залишаюся в Києві, у своєму підрозділі і продовжу службу в добровольчому формуванні столиці.

Відчував себе в безпеці навіть тоді, коли орки були дуже близько. Страх зникає, коли з'являються знання. За мною закріплений професійний інструктор, який дуже допомагає. Я маю досвід, був у казармі і маю наближену до воєнної освіту (закінчив академію внутрішніх справ).

«СЬОГОДНІ ПАСПОРТ росії - ЦЕ ЧОРНА МІТКА, ЦЕ ОБРАЗЛИВО»

- Як на мене, кожна публічна особа, а особливо якщо вона перебуває в Україні, повинна чітко висловити свою позицію стосовно війни. Як ви оцінюєте висловлювання російських хокеїстів, які виступали в Україні і по-різному висловилися щодо нападу росії на нашу державу?

- Ті, хто розповідає про нацистів в Україні, є справжніми лицемірами. Вони відчували наше ставлення до спортсменів, до людей. Я не знаю жодного випадку дискримінації на цьому грунті. Іноді навіть легіонера більше оберігали, ніж наших спортсменів. Ті, хто поїхав мовчки, нехай собі їдуть.

На початку війни власники запросили легіонерів і дали їм можливість країну покинути. Вони допомогали хокеїстам залишитися в безпеці. Хто знайшов у собі сили просто сказати правду, може бути з нами. Є сподівання, що росія велика країна і має частину креативного світу, який шукатиме собі нове місце для існування. Сьогодні паспорт росії – це чорна мітка, це образливо. Паспорт громадянина України – це цінність.

У них, в «раші» глухий кут, все скінчилося. Світова спільнота нас підтримує: санкції будуть зняті тільки після вирішення військово-політичного конфлікту. Зараз же – геть з мапи, зокрема хокейної. Де завгодно можете грати зі своєю білоруссю.

«КОЖЕН ПОВИНЕН ПОСТАВИТИ СОБІ ЗАПИТАННЯ: ЩО Я ЗРОБИВ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ВІЙНА ЗАКІНЧИЛАСЯ, ЗАКІНЧИЛАСЯ ПЕРЕМОГОЮ УКРАЇНИ»

- Серед тих, хто став до захисту України зі зброєю в руках, найсміливіші, найкращі люди. Якби ви могли б порівняти російсько-українську війну з хокейним матчем, який, на вашу думку, зараз період і рахунок? Коли переможний фінальний свисток для України?

- Думаю, ми переможно пройшли другий період. Зараз буде складний час, коли буде велике емоційне навантаження. Відбито першу навалу і ми розуміємо, що граємо успішно. Коли кінець матчу, ми поки що не знаємо, але ми точно ведемо в рахунку. Нам потрібно вистояти, всім керівникам на всіх фронтах потрібно дати правильні поради військовим. Я вірю, що новий хокейний сезон ми почнемо без військових дій, а відповідно, після перемоги України. А взагалі кожен повинен поставити собі запитання: що я зробив для того, щоб війна закінчилася, закінчилася перемогою України.     

Віталій Ткачук, Київ