Мундіалі: від Уругваю до Катару

Епізоди з дев’яносторічної історії футбольних чемпіонатів світу та участі в них України

Народжений у шістдесяті роки позаминулого століття в Англії, футбол залишається на планеті спортом номер один. І досі світові та європейські чемпіонати викликають  підвищений інтерес, поступаючись популярністю хіба що Олімпійським іграм. Ось і нині – з 20 листопада і до 18 грудня – увага всього спортивного світу буде прикута до Катару, невеличкої, але багатої завдяки колосальним запасам нафти і газу країни на Близькому Сході. Завдяки цим багатствам, а отже й фінансовому аргументу Катар зміг переконати членів ФІФА і виграти змагання зі США, Південною Кореєю, Японією та Австрією за право проведення ЧС-2022. Керівництво Міжнародної федерації футболу пішло навіть на безпрецедентне в історії мундіалів рішення провести світову першість не влітку, як було раніше, а наприкінці року, коли в Катарі не так спекотно…

А як було до цього? Коли починалась історія чемпіонатів світу і хто та де в них тріумфував? І коли та як до них долучилась Україна? Спробуємо в пропонованому читачам укрінформівських блогів хоча б коротко відповісти на ці питання.

Як народилися  чемпіонати?

До 1930 року, коли був проведений перший світовий чемпіонат, футбол був прив’язаний до Олімпійських ігор. Він губився у програмах Олімпіад, і це викликало незадоволення й нарікання мільйонів прихильників цієї гри, популярність якої у світі стрімко зростала. І на цій хвилі на авансцені з’явилися двоє друзів: Жюль Ріме і Анрі Делоне. Спочатку вони проявили себе як очільники Федерації футболу Франції, а коли в 1921 році Ріме став президентом ФІФА, то запропонував кандидатуру свого друга на пост генерального секретаря цієї організації. Саме з іменами цих двох французів і пов’язане започаткування і становлення світових чемпіонатів. Жюль Ріме висунув ідею їх проведення, а його друг активно підтримав її, заявивши у 1926 році на конгресі ФІФА, що «сьогодні вже не можна тримати футбол за стінами Олімпійських ігор».

Але в Анрі Делоне була ще й своя ідея, яку він озвучив у 1927 році. На його думку, крім чемпіонатів світу, варто було б говорити і про чемпіонати Європи. І першим, хто виступив проти неї, виявився його друг Жюль Ріме. Недаремно кажуть: своя сорочка ближче до тіла. Президент ФІФА відразу ж розгледів у пропозиції Делоне загрозу для організації, яку очолював, а отже і для своїх позицій у ній. Він почав переконувати Делоне, що його ідея не на часі, що спочатку слід провести перший чемпіонат світу, а там буде видно.

Чому для дебюту був обраний Уругвай?

Справді: чому саме Уругвай, далека і невеличка латиноамериканська країна, удостоївся провести перший чемпіонат світу з футболу? Щоб відповісти на це питання, слід повернутися у двадцяті роки минулого століття. У ті часи футбольні змагання, на відміну від олімпійських, все помітніше набували ознак професіоналізму. Причому ФІФА принципово не розділяла професійний і любительський футбол, дозволяючи і навіть заохочуючи проведення спільних турнірів профі і любителів. 

Уругвай у цій ситуації виявився компромісною кандидатурою на проведення першого, незалежного від Олімпіад, футбольного чемпіонату світу. Рішення про це було прийняте в 1928 році в Амстердамі. У ньому була цілком чітка, підкріплена аргументами логіка. Річ у тім, що саме уругвайська збірна дві Олімпіади підряд –у 1924 році в Парижі і в 1928 році в Амстердамі – була переможницею олімпійських футбольних турнірів. ФІФА взяла до уваги й інший аргумент: відзначення у 1930 році сторіччя з дня проголошення незалежності Уругваю. Крім того, за короткий час, менш як за два роки, Уругвай взявся збудувати у Монтевідео (і збудував!) стадіон на 75 тисяч місць.

І все ж короткий час для підготовки першого чемпіонату, який назвали «Кубком світу»,  не міг не позначитися на його представництві. З різних причин, переважно фінансових, до Уругваю прибуло дуже мало збірних – лише тринадцять. З них тільки чотири представляли Європу, інші – Північну і Південну Америку. Саме латиноамериканці стали фаворитами першого чемпіонату. У фінальному матчі зустрілися Аргентина і Уругвай. Матч був напруженим. Спочатку в рахунку повели аргентинці. Але більший на ту пору досвід, а головне  підтримка трибун схилили врешті-решт терези на користь господарів поля. Уругвайці перемогли 4: 2 і стали першими володарями Кубка світу. Третє місце зайняла збірна Югославії, четверте – США.

Європа проти Латинської Америки

Після Уругвайського відбулося 20 світових чемпіонатів. Їх проведення брали на себе нові й нові країни різних континентів, крім хіба що Австралії. Але де б не проводилися Кубки світу (з часом вони стали називатися чемпіонатами),  в кожному з них перемогу святкували збірні лише двох континентів  – Європи і Південної Америки. Команди з інших частин світу сходили з дистанції ще на підступах до фіналів. Назвемо переможців і призерів наступних після 1930 року Кубків (чемпіонатів) та місця їхнього проведення:

Італія 1934 року. Кількість бажаючих взяти участь у першості зросла. Неприємним сюрпризом стала відмова від змагань збірної Англії: футбольна федерація цієї країни затіяла суперечку з ФІФА. Але й без неї турнір пройшов за явної переваги європейців. Перемогла Італія, яка у фіналі виграла з рахунком 2:1 у Чехословаччини. Третє місце зайняла Німеччина, обігравши Австрію 3:2. 

Франція 1938 року. За Кубок світу змагалися 35 команд, але фінал  став європейським. У ньому Італія знову стала переможцем, обігравши з рахунком 4:2 збірну Угорщини. Бразильці, яких вважали фаворитами, зіграли тільки в матчі  за третє місце, перемігши шведів з таким же рахунком – 4:2.

Бразилія 1950 року. Друга світова війна на дванадцять років перервала проведення чемпіонатів. Четвертий з них взялася організувати Бразилія. Саме збірна цієї країни вважалася явним фаворитом. Вона впевнено перемагала, але тільки до фіналу. У вирішальному матчі з Уругваєм бразильці сенсаційно поступилися – 1:2. На третє місце вийшла Швеція, вигравши в іспанців 3:1.

Швейцарія 1954 року. Інтрига п’ятого чемпіонату полягала в тому, хто зможе протистояти збірній Угорщини, яка мала рівний склад прекрасних гравців і впродовж тривалого часу нікому не програвала. Хто кине їй виклик? Називали різні команди, але аж ніяк не збірну ФРН, яку вважали аутсайдером. Але саме вона дійшла до фіналу і, програючи 0:2, зуміла вирвати перемогу з рахунком 3:2. Провідним учасникам того матчу в ряді німецьких міст були поставлені пам’ятники. Австрійці зайняли третє місце, обігравши уругвайців 3:1.

Швеція 1958 року. На полях цієї країни нарешті прийшов час тріумфів для збірної Бразилії. Нове покоління її гравців, зокрема таких, як Пеле, Гаррінча, Діді, Вава, Жільмар, Амарілдо, Загало, продемонструвало на шведських стадіонах небачену досі гру і впевнено перемогло. У фіналі бразильці обіграли господарів поля 5:2. Третє місце здобула команда Франції, четверте – ФРН.

Короткий відступ: у 1960 році  здійснилася мрія Анрі Делоне: був проведений перший футбольний чемпіонат Європи. У тридцяті й сорокові роки його проведення під різними приводами гальмувала ФІФА. Проте Анрі Делоне вияв неабияку впертість і наполегливість. Поступово до нього приєднувались нові й нові прибічники. У 1954 році в Базелі країни Європи створили Європейський союз футбольних асоціацій. Семафор для футбольних турнірів національних збірних Старого Світу було відкрито. На превеликий жаль, Анрі Делоне не дожив до початку омріяної ним першості Європи: 9 листопада 1955 року його не стало. Справу Делоне продовжили його однодумці і син П’єр, якого обрали очільником УЄФА. У 1960 році відбувся фінал Кубка Європи. Його виграла збірна СРСР, за яку успішно зіграв півзахисник київського «Динамо» Юрій Войнов. 

Чилі 1962 року. Вдруге підряд звання чемпіонів завоювали бразильці, які в основному зберегли свій переможний «шведський» склад. У фіналі їм протистояла збірна Чехословаччини, яка вчинила впертий опір фаворитам, але зрештою поступилася  1:3. Третє місце зайняли чилійці, четверте – югослави.

Англія 1966 року. Нарешті світовий футбол повернувся туди, де починалась його сучасна історія, на Британські острови. І збірна господарів чемпіонату блискуче скористалася фактором свого поля. Звичайно, не тільки цим, а й підбором гравців та їхньою блискучою грою. У вирішальному матчі англійці перемогли в додатковий час команду ФРН 4:2. Третє місце зайняли португальці, обігравши збірну СРСР, за яку виступали кілька динамівців Києва – Сабо, Серебреніков, Островський, Поркуян – з рахунком 2:1. Переможці двох попередніх першостей бразильці не змогли пробитися навіть у чвертьфінал.

Мексика 1970 року. Збірна Бразилії втретє у своїй історії стала чемпіоном світу. Згідно з правилами, така кількість перемог дозволила їй отримати «Золоту богиню Ніке» на вічне зберігання. Втретє цього звання удостоївся Пеле: ні до, ні після нього ніхто стільки чемпіонатів світу не вигравав. Про явну перевагу бразильців свідчить те, що вони переконливо виграли всі шість матчів, у тому числі фінал в італійців – 4:1. Третє місце, перемігши уругвайців 1:0, зайняла команда ФРН.

ФРН 1974 року. Ця першість пройшла під знаком тотального футболу, запропонованого збірною Голландії та її тренером Рінусом Міхельсом. У фіналі їй протистояли господарі чемпіонату, які грали в класичному, силовому стилі. Західні німці зберегли більше сил для вирішальної гри і за шаленої підтримки трибун перемогли 2:1. Сюрпризом стала перемога Польщі над Бразилією (1:0) у боротьбі за бронзові нагороди.

Аргентина 1978 року. За шість місяців до проведення одинадцятого чемпіонату в Аргентині стався військовий переворот, і у ФІФА всерйоз зайнялися пошуком іншої країни для фінальної частини змагань. Хотіли навіть знову провести її у Федеративній Німеччині. Але аргентинські військові дали всі можливі гарантії безпеки для учасників змагань і глядачів. У підсумку аргентинська збірна стала переможницею чемпіонату. У фіналі її протистояла зіркова збірна Голландії, але поступилась господарям у додатковий час 1:3. У матчі за третє місце бразильці перемогли італійців 3:1.

Іспанія 1982 року. Кількість команд-учасниць фінальної частини ФІФА збільшило з 16 до 24. Чемпіонат виграли італійці. Але спочатку вони в першому груповому турнірі зіграли три матчі внічию і вийшли з групи тільки тому, що забили на один м’яч більше, ніж збірна Камеруну. На наступному груповому етапі Італія виглядала краще, обігравши Аргентину і Бразилію. У півфіналі італійці перемогли поляків 2:0 , а у фіналі західних німців 3:1. Цей чемпіонат став успішним і для поляків, які виграли бронзові медалі у французів – 3:2.

Мексика 1986 року. Ця країна стала першою, яка приймала чемпіонат світу вдруге. Річ у тім, що прийшла черга проводити першість «неєвропейській» країні, а інші континенти, крім американського, до цього ще не були готові. Багатообіцяючим був старт на мексиканському мундіалі збірної Валерія Лобановського, більшість гравців котрої склали футболісти київського «Динамо», які в чудовому стилі виграли перед тим Кубок володарів кубків європейських країн. Але сил в них вистачило лише для виходу з групи. В одній восьмій у додатковий час вони поступилися бельгійцям 3:4. А перемогла в Мексиці Аргентина, в якій виділявся своєю віртуозною грою Дієго Марадона. У фіналі аргентинці виграли у збірної ФРН 3:2. Французи зайняли третю сходинку, перемігши з рахунком 4:2 бельгійців.

Італія 1990 року. Фаворитом вважалася збірна господарів чемпіонату. Але її максимумом стало третє місце: у матчі за бронзові медалі італійці перемогли англійців 2:1. Знову обнадійливі перспективи мала збірна Валерія Лобановського (на базі «Динамо»), яка за два роки до цього зайняла друге місце на чемпіонаті Європи. Але в Італії вона поступилася збірним Аргентини і Румунії, і розгром команди Камеруну (4:0) їй вже нічого не дав. Маловиразний фінал ФРН – Аргентина завдяки одному голу з пенальті приніс перемогу збірній з європейського континенту.

США 1994 року. У Сполучених Штатах більш популярний американський футбол. Він мало чим нагадує футбол, народжений в Англії, так званий «соккер». Але ФІФА отримала від Сполучених Штатів фінансові гарантії та запевнення, що успішно організують і проведуть  фінальний турнір чемпіонату. Воно так і сталося. Звання чемпіона розіграли у вирішальному матчі збірні Бразилії та Італії. І в основний, і в додатковий час м’ячів забито не було. А в серії пенальті фатальний промах допустив кращий гравець італійської збірної і всього турніру Роберто Баджо. Бразильці перемогли 3:2. У матчі за третє місце Швеція перемогла Болгарію з рахунком 4:0.

Франція 1998 року. Географія футболу продовжувала розширюватися, і ФІФА прийняла рішення збільшити кількість фінальної частини змагань з 24 до 32. У фіналі зустрілися збірні Бразилії і Франції. Причому французи ледь не спіткнулися у чвертьфіналі, перемігши італійців лише в серії пенальті. Всі чекали видовищної гри, напруженого поєдинку. Але гра у бразильських зірок і найяскравішої з них Роналдо не склалася. Господарі чемпіонату забили їм три сухих м’ячі. 

Для нас, українських уболівальників, французький чемпіонат запам’ятався тим, що в ньому вперше самостійною командою виступила національна збірна України. У кваліфікації їй дісталися непрості суперники, у тому числі Німеччина та Португалія. Наша команда посіла друге місце і вийшла у плей-оф на хорватів. У Загребі наша збірна поступилася 0:2, а в Києві завдяки точному удару Андрія Шевченка повела в рахунку вже на четвертій хвилині. Невдовзі забила й другий гол, який норвезький арбітр Р.Педерсон несправедливо не зарахував. У Францію поїхали хорвати, які там зайняли третє місце, поступившись у змаганні за бронзу голландцям 1:2.

Південна Корея і Японія у 2002 році. Цей чемпіонат вперше приймала Азія і вперше відразу дві країни. Хто б міг до фінального турніру уявити, що чинні чемпіони світу французи займуть останнє місце в групі, не забивши жодного м’яча. Зате фіналісти попередньої першості бразильці та їхній лідер Роналдо цього разу були на висоті. У фіналі їм протистояли німці. Якби перемогла Німеччина, то вона б учетверте стала чемпіоном світу і зрівнялася б за цим показником з бразильцями. Але перемогла Бразилія 2:0, уп’яте ставши найсильнішою в світі. Третє місце несподівано зайняла Туреччина, яка обіграла Корею 3:2.

Українська команда виборювала путівку у фінальну частину в групі з командами Польщі, Білорусі, Норвегії, Вірменії і Уельсу. Наша збірна стартувала невдало, програвши в Києві з рахунком 1:3 полякам. У підсумку саме команда Польщі стала переможницею групи, а українці зайняли друге місце. І знову плей-оф. Цього разу з Німеччиною. Нічия в Києві 1:1 і відчутна поразка в Дортмунді 1:4 відкрили шлях у фінальний турнір німцям, срібним призерам ЧС-2002.

Німеччина у 2006 році. Найуспішніший для України чемпіонат. Наша національна збірна за результатами жеребкування потрапила в другу кваліфікаційну європейську групу, яку футбольні фахівці відразу віднесли до найсильніших, адже суперниками українців стали чинні чемпіони Європи греки, бронзові призери попередньої світової першості турки, екс-чемпіони Європи датчани. Та й грузини, албанці і казахи були здатні на сюрпризи. Але головний тренер нашої команди Олег Блохін перед змаганнями заявив, що бере курс тільки на перше місце в групі. І цієї мети було в прекрасному стилі досягнуто. З двадцятьма п’ятьма очками українська команда фінішувала першою. Почавши у фінальній частині з прикрої поразки від іспанців 0:4, українці після цього обіграли збірні Саудівської Аравії 4:0 та Тунісу 1:0 і вийшли в одну восьму фіналу на Швейцарію. У Кельні і в основний, і в додатковий час жодна з команд голів не забила. А серія пенальті стала бенефісом для нашого голкіпера Олександра Шовковського, який не пропустив жодного м’яча. Цей рекорд можна повторити, але не побити! Отже, 3:0, і Україна – серед восьми найсильніших команд планети. Далі нашим суперником була Італія. У Гамбурзі вона виявилася сильнішою – 3:0. Але, звісно, цей чемпіонат – безперечний тріумф Олега Блохіна і його підопічних.

Саме Італія стала у Німеччині чемпіоном, обігравши у фіналі по пенальті Францію (в основний і додатковий час – 1:1). Можливо, цей фінал міг би скластися для французів і по-іншому, якби не видалення з їхніх рядів плеймейкера Зінедіна Зідана. На третій сходинці Німеччина, яка зайняла її завдяки перемозі над Португалією 3:1.

Південна Африка у 2010 році. Чемпіонат світу того року прийшов на Африканський континент, у найбагатшу його країну. Це була дев’ятнадцята першість, і одна з її інтриг полягала в тому, хто ж вирветься вперед: Європа чи Південна Америка. До ігор у ПАР рахунок між ними був нічийний – 9:9. При цьому спостерігалась одна закономірність: європейці перемагали тільки на своїй «континентальній території». За межами Європи – жодного разу. Але цього разу традиція була зламана. І зробили це іспанці, які були на піднесенні, вигравши за два роки до цього чемпіонат Європи. І на полях Південної Африки вони домінували, перемігши у додатковий час фінальної гри  голландців 1:0. Третє місце виборола Німеччина, обігравши Уругвай 3:2.

Українська збірна, яку очолював Олексій Михайличенко, була близька, щоб поїхати на південь Африки. У шостій відбірковій групі вона зайняла друге місце, поступившись першим Англії і випередивши Хорватію. Отже, знову плей-оф. Наш суперник цього разу Греція. Перша гра – в Афінах, і в ній українці домагаються задовільного для двораундового змагання результату – нічия 0:0. На жаль, у матчі на своєму полі, в Донецьку, через грубу помилку захисників пропускаємо прикрий м’яч і вибуваємо…

Бразилія у 2014 році. Знову, як і 1950 ому році, коли Бразилія  приймала четвертий чемпіонат, її вважають фаворитом турніру. І знову осічка. Особливо всіх вразив приголомшливий рахунок, з яким господарі чемпіонату поступились у півфіналі Німеччині – 1:7. Німці й виграли цю першість. У напруженому фіналі вони здолали аргентинців завдяки єдиному у цій грі голу Гетце на 113-ій хвилині. Третє місце зайняла команда Нідерландів, розгромивши з рахунком 3:0 Бразилію.

Збірна України (цього разу під керівництвом Михайла Фоменка) знову не оминула злополучний для неї плей-оф. А вона ж була дуже близька до того, щоб створити сенсацію і випередити Англію. З англійцями українці двічі зіграли внічию і двічі обіграли неслабку збірну Польщі. Але все зіпсувала поразка на своєму полі від Чорногорії 0:1 і нульова нічия у виїзному матч з Молдовою. У результаті – відставання від англійців на одне очко. Ну, а в плей-оф нас чекала Франція: 2:0 у Києві, але 0:3 в Парижі.

росія в 2018 році. Ще відразу після голосування за кандидатуру росії в інформаційному просторі з’явилися публікації про наявність доказів підкупу чиновників ФІФА заради проведення в рф чемпіонату світу 2018 року. Цю інформацію підтвердило і Міністерство юстиції США. Скандалом з боку організаторів турніру закінчився і епізод після матчу росіян з хорватами (у серії пенальті перемогла Хорватія), коли екс-гравці київського «Динамо» хорватський захисник Домагой Віда і член тренерського штабу збірної Хорватії Огнєн Вукоєвич заявили на відео, що присвятили перемогу своїй колишній команді і Україні. Щодо самого чемпіонату, то Хорватія в ньому дійшла до фіналу, поступившись в ньому збірній Франції 2:4. У матчі за третє місце Бельгія обіграла Англію – 2:0.

У європейській групі «І» кваліфікаційного раунду, в якій, крім команди України, грали збірні Ісландії, Хорватії, Туреччини, Фінляндії і Косово, українці зайняли третє місце, слідом за ісландцями і хорватами. Ключовим для нашої збірної став останній матч з Хорватією в Києві, в якому Україна поступилась 0:2. Як виявилося, поступилась майбутнім срібним призерам чемпіонату.

Отже, підведемо підсумки суперництва збірних Європи і Південної Америки, двох найсильніших на планеті футбольних шкіл. Поки що з рахунком 12:9 перемагає Європа. Вона ж лідирує, причім за явною перевагою, і за кількістю срібних і бронзових призерів світових першостей. Мабуть, це й не дивно, адже Європа має значно довшу «лаву» претендентів на найвищі нагороди чемпіонатів, тоді як в Латинській Америці їх досі було три – Бразилія, Аргентина, Уругвай (один раз лише на бронзу спромоглася Чилі, та й то в «домашніх умовах»). 

Хто виділиться і задаватиме тон на Близькому Сході, чи втрутиться у змагання двох «законодавців мод» у сучасному світовому футболі якась третя сторона, наприклад, африканська – про це дізнаємося вже в найближчі тижні.

Україна була дуже близька до Катару

У пам’яті українських уболівальників ще свіжі спогади і враження, пов’язані з матчами національної збірної за право зіграти на полях Катару. Після чемпіонату Європи, на якому українці під керівництвом Андрія Шевченка дійшли до чвертьфіналу, ми могли сподіватися на успішний виступ цього покоління збірної, яку очолив Олександр Петраков, і в змаганнях за путівку на фінальний турнір ЧС. 

Як відомо, на кваліфікаційному етапі найсерйознішим суперником наших футболістів були французи, і українська збірна зіграла з ними достойно – в обох матчах нічия. Але як прикро було задовольнятися нічийними результатами в домашній грі з Фінляндією і в двох поєдинках з Казахстаном. Поширена думка, що в сучасному футболі слабких суперників немає, сюрприз може піднести будь-яка збірна. 

Це так, але в даному разі доречна й інша думка: про мимовільну недооцінку суперника, втрату належної мотивації, брак концентрації, особливо на останніх хвилинах матчів. Адже коли на фініші групового турніру потрібно було рятувати становище, наші футболісти мобілізувалися і здобули перемоги у виїзних матчах з Боснією і Герцеговиною та  Фінляндією.

І знову був плей-оф. Цього разу ускладнений, бо Україну атакувала росія, і збірній довелося готуватися до нього в екстремальних умовах та грати на полях суперників. Першого з них, збірну Шотландії, команда  Україна перемогла на її полі 3:1. А на матч з невтомленою збірною Уельсу на її полі вже, мабуть, не вистачило сил. Так під дощовим небом Кардіффа й розтанули наші надії побачити українську збірну в Катарі. 

*   *   *

Двадцять друга першість припала  на тривожні для світу часи.  росія  ось уже майже дев’ять місяців веде проти України нічим не спровоковану кровопролитну, руйнівну війну. Відміняти чемпіонат не стали. Правда, президент ФІФА Джанні Інфантіно, звертаючись  днями  до учасників саміту G20 в Індонезії, закликав до перемир’я у війні в Україні (але при цьому не засудив російського агресора). Що ж, думка не нова. Ще в давнину у Стародавній Греції, у дні проведення Олімпійських ігор припинялися будь-які війни. Так поступали мудрі, демократичні греки. А що ж керівники росії? Вже через лічені години після звернення Д.Інфантіно вони атакували Україну майже сотнею ракет. Яке їм діло до людських страждань і чиїхось закликів. Це в 2018 році на чемпіонаті в росії вони обнімалися з керівниками ФІФА, бо потрібно було демонструвати для внутрішнього і зовнішнього споживання картинки «палкої любові» до спорту номер один. А зараз в них інші цілі. Правда, примарні й осуджені не тільки спортивним, а й усім цивілізованим світом.

Михайло Сорока