Оксана Баюл-Фаріна, фігуристка, перша олімпійська чемпіонка незалежної України

Ми зідзвонилися з Оксаною Баюл увечері після того, як російські війська завдали ракетного удару по Дніпру. Внаслідок чергової атаки пошкоджень зазнав спортивний комплекс “Метеор” – місце, де виросла українська фігуристка. Розповідаючи про своє дитинство і тренування в спорткомплексі, про Україну й війну, спортсменка не стримувала сліз.

29 років тому Оксана Баюл виграла “золото” Олімпійських ігор-1994 і стала першою в історії України переможницею Олімпіади. Після цього спортсменка переїхала до Сполучених Штатів Америки, де живе й досі. З початку повномасштабного вторгнення Оксана працює над недопуском російських фігуристів на міжнародні змагання і всіляко підтримує Україну.

В інтерв’ю Укрінформу вона розповіла про те, як переживає російсько-українську війну, пояснила, чому “велич” Росії у фігурному катанні – фейк, а також поділилася деталями історичної перемоги на Олімпіаді в Норвегії.

Я ВІДЧУВАЛА, ЩО НА “МЕТЕОР” ПРИЛЕТИТЬ: РОСІЯ ХОЧЕ ЗНИЩИТИ ВСЕ, ЩО ПРИНОСИТЬ УКРАЇНІ РЕЗУЛЬТАТИ

- Як ви відреагували на ракетний обстріл з боку Росії, внаслідок якого зазнав пошкоджень спорткомплекс “Метеор” у Дніпрі?

- “Метеор” дав мені квиток у життя. Я зателефонувала Вікторії Палзикіній, яка також із “Метеора”. Вона нагадала мені, як ми дітьми каталися на мотузці й падали на мати в цьому спорткомплексі. Коли я росла, то асоціювала спорт з мріями. Я любила свою справу, тому тренування не були для мене випробуванням. На підсвідомому рівні я відчувала, що на “Метеор” теж прилетить. Це один із найстаріших спорткомплексів України, в якому зараз тренуються представники водних видів спорту. Він став домівкою для неймовірної кількості іменитих спортсменів, тому й був ціллю росіян. Цей черговий теракт торкнувся й мене. Це вкотре доводить, що росіяни мають на меті знищити все, що приносить Україні результати у всіх можливих галузях, зокрема, в спорті. Вони хочуть викреслити нас з історії, але вдавляться брати нас голіруч. Не візьмуть! Моя медаль була, є і залишиться за Україною.

- Чим зараз живе перша олімпійська чемпіонка незалежної України?

- Я – людина, яка здійснила фактично всі свої дитячі мрії. Мені вдалося здобути золоту медаль Олімпіади. Хоч мої батьки померли, а це не могло не позначитися на вмінні вибудовувати сім’ю, я зі своїм чоловіком уже 13 років разом. У мене росте восьмирічна донька. Зі мною все добре, з одного боку. Водночас, мені дуже неспокійно через напад Росії. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, я спустилася до чоловіка в офіс і запитала його, що відбувається. У нас у США на телебаченні навіть порядок денний на той момент не змінився. За кілька годин американці почали дізнаватися про вторгнення. Україну почали бомбити, у містах увімкнули сирени – це дуже страшно. Я одразу зателефонувала всім своїм друзям в Україні, але, очевидно, ніхто не міг пояснити, що буде далі.

24 лютого я повезла доньку в піцерію. Досі пам’ятаю, як у мене тремтіли руки. Потім я почала вмикатися в процес і дала кілька великих інтерв’ю про війну. На противагу, я завжди розуміла, що не маю права говорити від імені людей з України. Хоч я завжди за неї, але в той момент була далеко від епіцентру подій. Як наслідок, вирішила допомагати з контактами українців для місцевих журналістів. Ми ж не в кам’яному віці живемо. Ну, не всі, точно…

- Чому ви вирішили повернутися до активної діяльності в інформаційному просторі?

- Я повернулася в інформаційне поле після заяви президента Міжнародного олімпійського комітету Томаса Баха про “нейтральних” росіян. Тоді я відчула, що можу допомогти й робитиму для цього все, що в моїх силах. Знаєте, бувають моменти, коли твої людські якості беруть гору і потрібно стояти на своєму. Я не можу реагувати на події без чіткої позиції. Казати, що, мовляв, це мене не стосується, бо я в США, – було б неприпустимо. Слова Баха стосувалися моєї спортивної сім’ї, з якою я пройшла чималий шлях, тому не могла залишатися осторонь.

У мене складається враження, що я в Україні живу. Коли Томас Бах почав проштовхувати ідею з поверненням росіян, я одразу ж подзвонила Українській федерації фігурного катання. Я сказала про те, що нам потрібно зібратися разом і записати відео з вимогою не допускати російських фігуристів до змагань. Крім того, ми запланували листи до Міжнародної федерації фігурного катання (ISU), до Комісії атлетів… Ми записали гарне відео, в якому висловилося багато спортсменів. Наша команда дала зрозуміти, що росіян на змаганнях ми бачити не хочемо. У червні вже був з’їзд ISU, на якому вирішили, що росіянам краще посидіти вдома. Територіально Росія – це велика країна, тому нехай там між собою змагаються.

ПСЕВДОВЕЛИЧ РОСІЇ У ФІГУРНОМУ КАТАННІ РОЗДУТА: ПРО ЦЕ ГОВОРЯТЬ ЛИШЕ РОСІЯНИ

- Наскільки великий вплив Росії на фігурне катання? Чи може це стати причиною їхнього повернення до змагань?

- Зараз російські фігуристи перебувають у Росії. Квитки на їхні льодові шоу роздають безкоштовно, адже на них не хочуть дивитися. Ці льодові вистави Навки, Авербуха тощо спонсорують з фонду Путіна. Ця псевдовелич Росії у фігурному катанні роздута. Про велич Росії говорять лише в Росії. Одного разу в 2006 році мене запросили на Красну площу взяти участь у льодовому шоу Іллі Авербуха. Я приїхала, відкаталася, але сказала, що це наша перше й остання співпраця. Вони мені прив’язали до ковзана пристрій, який мав би зробити феєрверк, але очевидно, нічого з цього доброго не вийшло. Це – не мій рівень. Жоден бізнесмен, який себе поважає, не працюватиме в Росії. Я це зрозуміла ще тоді. Для мене це не бізнес, а якась Червона шапочка в казці про синього бика… Щобільше, кататися під пісні Кіркорова – це ганьба. Краще бути голодним, аніж харчуватися багном. Після нашого звернення до Томаса Баха, вони називали мене дурепою, яка нічого не розуміє. З їхніх вуст – це був найкращий комплімент.

- Чому більшість російських фігуристів мають проблеми з допінгом на Олімпіадах? Чому їх повністю не відсторонять від змагань за це?

- Підбір дітей там – це конвеєр. 99% дітей ламають – і про це ніхто не говорить. Подібний формат є неприпустимим, адже він руйнує особистість. Достатньо просто подивитися інтерв’ю Тутберідзе (російська тренерка з фігурного катання – ред.). Її прямо питали щодо вживання мілдронату (мельдонію), коли його внесли в список заборонених речовин. Вона сказала, що всі навколо дурні, адже мельдоній – це не допінг. Найсмішніше, вона запевняла, що вони шукатимуть інші речовини для використання. Потім її ж спортсменку Камілу Валієву, фанатку Путіна, “ловлять” на забороненій речовині. Мілдронат взагалі не можна вживати дітям – навіть в інструкції це написано. Тому, хоч як дивно, але вони самі фактично ніколи не заперечували, що використовують допінг. Плющенко взагалі називав мілдронат аскорбіновою кислотою. І ще стосовно Валієвої. У 2022-му році після повномасштабного вторгнення Путін запросив до себе російських спортсменів, зокрема й її. Вона тоді на свій день народження дякувала Путіну за все. Ну що ж, бажаю, аби на її ковзанку не прилетіла ракета…

ТЕ, ЩО РОСІЯН НЕ ДОПУСТИЛИ ДО ЗМАГАНЬ, – ЦЕ ЛИШЕ ПОЧАТОК. СКІЛЬКИ ТИ СВІТОВІ ДАВ – СТІЛЬКИ Ж ВІН ПОВЕРНЕ

- Частина російської “еліти” у фігурному катанні – уродженці України. Чому вони підтримують війну?

- Хто платить – той і музику замовляє. Розумієте, кожен все одно відповідатиме за свої вчинки хоча б перед власною совістю. Оцінювати ситуацію потрібно не тільки в момент боротьби, а й після неї. Якщо ми візьмемо окремо, наприклад, Тетяну Навку, уродженку Дніпропетровщини, то це – не людина. Це створіння, яке намагається вижити. Після всього, що сталося, після ракет на “Метеор” – їй теж прилетить. Енергія не може летіти в один бік. Наш світ узагалі існує за принципом обміну енергії: скільки ти світові дав – стільки ж він поверне… Почекайте, те, що їх не допустили до змагань – це лише початок. Згадаєте мої слова.

- Як ви ставитеся до колишнього віцепрезидента УФФК Петренка, який поїхав виступати у льодовому шоу Навки після початку повномасштабного вторгнення?

- Мене неодноразово запитували про нього, але у мене немає слів. Я про нього все знаю ще з дев’яностих років. Він – проросійська людина, тому з ним все давно зрозуміло. Для мене це не той, з ким можна піти в розвідку, – звичайний зрадник.

- Як ви оцінюєте зміну системи правил у фігурному катанні?

- Люди розуміють, що фігурне катання повинно змінюватися. Це настільки цікавий, видовищний вид спорту, що його не можна обмежувати четвертними стрибками. Варто розвивати артистизм, приносити щось нове в цей спорт. Наприклад, є такий оберт, коли спортсменка хапає ковзан і підносить його до голови. Я – перша, хто це зробив. Свого часу це виглядало, як помилка на льоду. З часу моєї перемоги минуло 30 років, але коли я розмовляю з колегами, то вони зауважують, що мій “лебідь” був тоді шоком. Соня Хені, наприклад, триразова олімпійська чемпіонка, свого часу започаткувала в США шоу з фігурного катання. Такі, як вона, справді прикрасили наш спорт. У 1994-му я виграла Олімпіаду завдяки артистизму. Вона досі на вершині за рейтингом переглядів. Після цього в США зрозуміли, що саме артистизм “продає” Олімпіаду. А ось скандал з Валієвою (позитивна проба на допінг – ред.) – це про дитячий аб’юз, на який люди дивитися не хочуть. Він лише опустив рейтинг фігурного катання. Тому зараз тривають кулуарні розмови про те, як підняти вплив цього виду спорту.

УКРАЇНІ ЗАРАЗ НЕОБХІДНО ХОЧА Б УБЕРЕГТИ ТЕ, ЩО ЗАЛИШИЛОСЯ У ФІГУРНОМУ КАТАННІ

- Чи слідкуєте ви за українським фігурним катанням?

- Звісно! Нещодавно у нас із федерації пішло двоє людей, Дмитро Шкідченко і Михайло Макаров – обидва померли. Зараз федерація намагається відновити роботу. До нас приєднався Максим Нікітін. Робота триває.

- Чи можете виокремити когось з українських фігуристів? За ким варто спостерігати особливо уважно?

- Потрібно почекати зараз. Поки я не можу нікого виокремити, тому що зараз потрібно сфокусуватися на війні. В цьому сезоні багато що зміниться. До всіх українських фігуристів я ставлюся, як до однієї команди. Можна багато чого говорити, але, на жаль, в наш час багато залежить від навколишніх факторів. Хочу побажати нашим фігуристам всього найкращого. Варто триматися на ногах і рухатися вперед.

- Після вашої перемоги на Олімпіаді рівень фігурного катання в Україні поступово знижувався. Як покращити наші виступи на міжнародній арені, як відродити цей вид спорту в Україні?

- Давайте про це пізніше поговоримо. Розумієте, складно говорити про майбутнє, коли умовно сьогодні обстріляли “Метеор”. Варто вкладати гроші в інфраструктуру, але точно не зараз. Сьогодні необхідно зберегти хоча б те, що залишилося у світі фігурного катання. Багато інфраструктури в Україні пошкоджено, зруйновано. Частину точно не вдасться відбудувати. Спортсменам зараз вкрай складно, адже вони виживають. Я – не людина, яка може вплинути на ситуацію в Україні, але точно знаю, в яких умовах тренуються українські спортсмени. Я пишатимусь ними, коли вони поїдуть на Олімпійські ігри-2024. Саме тому ми й спортсмени. Варто збиратися силами у потрібний момент і показувати свій рівень. Якісний спортсмен – подібний до воїна, який повинен демонструвати клас тоді, коли потрібно, а не тоді, коли хочеться. Лише тоді люди в спорті будуть поважати тебе.

- Чи правда, що під час фінального виступу на Олімпіаді-1994 ваш тренер крикнув вам, що ви не дотягуєте до “золота”, тому потрібно було змінити програму безпосередньо на льоду?

- За цей час була проведена колосальна робота над собою, але в аспекті змагань все було, як завжди. Я змінювала програми ще на самому початку своєї кар’єри. Я завжди займалася імпровізацією у всіх виступах. У мене не було жодної однакової програми: ніхто не знав, що від мене очікувати. Коли на Олімпіаді я викинула каскад з програми, стало зрозуміло, що не дотягую по балах до перемоги. За декілька секунд до кінця я все ж виконала його. Потім – розплакалася. В той момент я зрозуміла, що змогла вистояти. Я не здалася за день до змагань, коли отримала травму на тренуванні. Мені наклали 3 шви на ногу. Я робила те, що люблю, і зробила це добре.

КОЛИ ПОЧАЛАСЯ ВІЙНА, МОЄ КОРІННЯ ПОТУЖНО ПРОЯВИЛОСЯ: МІЙ ЯНГОЛ ОХОРОНЕЦЬ – В УКРАЇНІ

- Розкажіть, будь ласка, подробиці інциденту з прапором і гімном.

- Після виступу мене одразу закрили в роздягальні. Потім я пішла проходити допінг-тест. Після цього до мене підійшла Єріна Ріббенс, яка була перекладачем і працювала в команді промоутерів Олімпіади. Вона сказала, що у них є прапор, але немає гімну України. Поряд стояв Валерій Борзов. Він сказав нашому тімлідеру Людмилі Михайловській, мовляв, “якщо зараз не зіграє український гімн, мені й тобі в Україну краще не повертатися”. Я не могла вийти на вручення медалей 45 хвилин, аж поки не привезли запис гімну. Ви навіть не уявляєте, що відбувалося за лаштунками. Людмилу посадили на поліцейський автомобіль з мигалками, повезли назад в олімпійське селище. Звідти, зі своєї сумочки вона забрала диск з гімном і привезла його адміністраторам. А прапор у підсумку все ж перевернули. До речі, нещодавно я говорила з Анастасією Макаровою, донькою Михайловської, і знаю, що цей диск досі є у неї.

- Як ви вважаєте, якою буде Україна майбутнього?

- Україна буде процвітати. Тільки б знищити всіх російських загарбників. Мені здається, що мало хто розраховував на людей в Україні, але саме вони довели свою силу. Українці відбудують свою прекрасну країну і житимуть щасливо. Розумієте, покоління людей змінилося. У 1994 році ніхто з нашої делегації англійською не говорив. Зараз же українська молодь має прекрасну освіту – це нове покоління світлих людей. Для мене це зовсім інша когорта демократичних особистостей. Ви по-іншому думаєте і це дає надію на розвиток.

- Ви раніше говорили про те, що народилися росіянкою, виграли Олімпіаду для України, а помрете американкою. Чи шкодуєте ви про сказане зараз?

- Я не збрехала – просто неправильно сформулювала свою думку. Я народилася в СРСР, виграла «золото» за Україну і вже достатньо довго прожила в США. На той момент я просто констатувала факт. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, моє українське коріння настільки потужно проявилося. Я ж з Дніпропетровщини. Моя мама померла, коли мені було 13 років. У такому віці особливо важко втрачати маму. Після цього ти шукаєш її образ в інших жінках. Її немає більше серед живих, але водночас вона – мій янгол охоронець, який лежить в Україні. Поряд з нею – мій батько. Неважливо, де я живу зараз, мій янгол охоронець завжди буде в Україні. Я – українка, яка знаходиться на стороні світлих людей. Я настільки сильно переживаю за Україну, що інколи доводиться просити допомоги у психологів. Мені дуже боляче. Я ніколи не думала, що це можливо. Від болю сльози досі котяться, але я зібралася і тримаюся міцно.

Знаєте, коли людина зла, то може наговорити багато поганого, але варто оцінювати не слова, а вчинки. Так, я зі злості наговорила за своє життя достатньо, але коли треба було обирати, на чиєму ти боці, – я обрала. Слава Україні!

Віталій Ткачук, Київ
Фото з архіву Оксани Баюл, Scarlett Hendricks