Іван Шмуратко, фігурист

З Іваном Шмуратком ми познайомилися у 2022 році, під час проводжання національної команди на зимові Олімпійські ігри в Пекіні. Тоді 21-річний спортсмен видався сором’язливим під час спілкування. Відчувалося, що думками він уже на олімпійській льодовій арені. На Пекінських іграх Іван став 24-м, тому його ім’я нечасто з’являлося в інфопросторі. Водночас у нього вистачає спортивних регалій. Іван – чотириразовий чемпіон України, а на чемпіонаті Європи-2022 фігурист показав найліпший результат серед українців за останні 20 років (12 місце).

За 2 роки про одного з лідерів збірної України з фігурного катання заговорили усі. На останньому чемпіонаті Європи він відкатав свою довільну програму в сорочці, на якій виднілася пляма «крові». Спортсмен хотів нагадати світові про те, що в Україні досі триває війна проти Росії. Йому вдалося відкатати програму, хоч до цих змагань він готувався на льодових аренах київських торговельно-розважальних комплексів.

Іван Шмуратко в розмові з Укрінформом розповів про те, чому вирішив організувати перформанс на Євро, над чим працює тепер і як поліпшити рівень фігурного катання в Україні.

ЧЕМПІОНАТ ЄВРОПИ ОЦІНЮЮ НЕ ЗА СПОРТИВНИМ РЕЗУЛЬТАТОМ, А ЗА МЕСЕДЖЕМ СВІТОВІ

- Наскільки ви задоволені результатом свого виступу на чемпіонаті Європи?

- Я дивлюся на цей чемпіонат Європи не крізь призму результативності. Головне – це розголос, який здійснили після мого виступу. Я намагався донести світові потрібний меседж і вважаю, що це на тому етапі – найважливіше. Його почули, тому я задоволений.

- Хто запропонував одягнути сорочку з плямою «крові» на виступ?

- Це була моя ідея. Я виступав у ній і в короткій, і в індивідуальній програмах. Єдиний нюанс – в тому, що у перерві між виступами я додав на неї фарбу.

- Чи не було заборон від організаторів змагання, чи узгоджували ви з ними такі дії?

- Ні! Я не порушував правил, тому все було повністю легально.

- Чи радилися ви стосовно цього зі своєю командою?

- Я тепер тренуюся фактично самотужки. Цю ідею ми придумали разом з моїм другом і хореографом Михайлом Лейбою. Власне, програма з’явилася за 2 тижні до змагань. Підсумовуючи, можу зауважити, що все трапилося саме тоді, коли це було потрібно.

- Як ви відреагували на розголос вашої ідеї з боку українців, українських медіа зокрема?

- Мені дуже приємно, що меседж відгукнувся в серцях українців і світу загалом. Для мене головне – що українці прониклися цим. Мене почули, а це справді приємно.

ПРЕДСТАВНИКИ КРАЇНИ-ТЕРОРИСТКИ, ЯКІ ТРЕНУЮТЬСЯ НА КІСТКАХ УКРАЇНЦІВ, ДАЛІ ЇЗДЯТЬ НА МІЖНАРОДНІ ЗМАГАННЯ

- За вашим виступом споглядало щонайменше два десятки російських фігуристів… Як стало відомо, російські спортсмени далі виступають на міжнародних змаганнях під прапорами інших країн. Чи правдива ця інформація?

- Така практика, на жаль, є. Хоч росіян і білорусів відсторонили від змагань, їхні спортсмени далі беруть участь у турнірах під іншими прапорами. На останньому чемпіонаті Європи їх було понад двадцять. Абсурд ще й у тому, що ці люди тренуються безпосередньо в Росії. Отже, представники країни-терористки, які тренуються на кістках наших співвітчизників, далі їздять на міжнародні змагання і представляють себе.

- Наскільки ефективним було б звернення до Міжнародного союзу ковзанярів щодо цього?

- Це потрібно робити. Колективні листи від федерації з підписами спортсменів безпосередньо до ISU можуть допомогти. Не завадили б також листи спортсменів з інших країн, але парадокс у тому, що багато хто уже прийняв росіян до себе у команду. Нам необхідно апелювати саме фактом тренувань цих спортсменів у Росії.

- Наскільки складно з цим боротися з урахуванням великого впливу Росії у світі фігурного катання?

- Насправді це відчувалося до 2022 року. У них було багато спортсменів і грошей, якими вони насичували міжнародні змагання. Справа ж не в грошах, а у життях українців. Стосовно цього все занадто очевидно, тому юридичне відсторонення збірних Росії і Білорусі досі діє, на щастя.

- Тепер же їм залишається організовувати льодові шоу в себе, крадучи пісні наших виконавців (росіяни використали музику пісні «Тримай мене міцно» Христини Соловій на одному з льодових шоу, –  ред.).

- Якщо ви про пісню Христини Соловій, то я краєм ока бачив цю новину. Взагалі не споживаю їхнього контенту: не дивлюся в той бік і не бачу в цьому сенсу. Ця історія може бути корисною лише у тому, щоб на прикладі крадіжки доводити, що у цьому – сутність усіх російських фігуристів. Сухий аналіз ситуації вкотре демонструє сутність Росії і росіян, у яких одна мета –  вкрасти. Вони завжди крали наші здобутки й приписували їх собі. Війна показала, що так вони вчиняють не лише з інтелектуальною власністю.

УПРОДОВЖ УСІЄЇ ОСЕНІ Я ТРЕНУВАВСЯ В ТРЦ ЗА ВЛАСНІ КОШТИ

- Як ви оцінюєте якість своїх останніх виступів? Що вдалося, а над чим необхідно ще працювати?

- Візьмемо за основу останню європейську першість. Мені вдалося 90 відсотків від того, що я запланував. Щоб претендувати на п’ятірку найкращих, на медалі, мені необхідна платформа, де я міг би тренуватися. Мова про лід, якого у мене тепер немає. Офіційно я тепер шукаю майданчик у Києві, де можна нормально кататися, тренуватися. Без цього неможливо поліпшувати свої навички.

- Як ви намагаєтеся вплинути на цю абсурдну ситуацію?

- Тепер моє фігурне катання тримається на ентузіазмі моїх близьких, на моєму ентузіазмі. Упродовж усієї осені я тренувався в ТРЦ за власні кошти. Потім мені дали можливість тренуватися на льодовій арені «Льодограй» у Богуславі (Київська область). Я дуже вдячний їм, зокрема Галині Кухар, колишньому головному тренерові збірної України, за змогу. Повністю це проблему не розв’язує. Мені, збірній Україні та фігурному катанню загалом потрібен лід. Журналістам, наприклад, для якісної роботи необхідні комп’ютер, телефон і пристрої для запису, а нам –  льодовий майданчик і ковзани. Останнє, на щастя, у мене є, але постійного місця для тренувань досі немає.

- Ви тепер живете в Києві?

- Так, звичайно. Я хочу розвивати фігурне катання у себе вдома, в Україні. Проблема з льодом – не тільки в Києві. В Україні тепер немає льоду саме для збірної України.

- Як відсутність стабільності у тренуванні на льоду впливає на якість ваших виступів?

- Напряму! Я, звісно, тренуюсь у залі, але без льоду складно говорити про спорт вищих досягнень. Не можна покататися у торговому центрі разом з півсотнею людей, а потім їхати на чемпіонат Європи і сподіватися на медалі.

- Ви тренуєтеся разом з іншими людьми, які приходять на ковзанку?

- Так, більшість часу в цьому сезоні саме так я і тренувався. Приходив уранці, обираючи час, коли на ковзанці було мало людей. Офіційно мені виділяють певні години на льоду спортшколи на Дарниці, але там людей ще більше, тому якість тренувань – суттєво гірша.

- Скільки часу на день вам потрібно тренуватися на льоду?

- У середньому мені потрібно від двох до чотирьох годин на день. За такого сценарію я зможу ліпше планувати свій виступ. Систематизація тренувань – це база, без якої неможливо націлюватися на медалі на міжнародних змаганнях.

- Чому ви тренуєтеся без тренера?

- Фактично я сам вибудовую свій тренувальний процес.

- Чому так відбувається? Ви не знайшли собі тренера чи вам ліпше працювати самотужки?

- Мені цікава тренерська справа ще змалку. Я вбирав у себе інформацію від людей, які мене оточували впродовж мого шляху. Звісно, у мене є тренери, з якими можу порадитися.

- Чи зручно вам працювати в такому форматі?

- Так, мені цілком зручно.

- Понад рік тому ви відкрили рахунок на платформі «Патреон», щоб знайти кошти для тренувань. Наскільки вдалим був цей задум?

- Тепер рахунок функціонує, і я хочу подякувати усім, хто допомагає мені фінансово. Без цих людей моя кар’єра фігуриста, імовірно, перебувала б у стагнації. У цьому сезоні за ті кошти я тренувався.

- Підсумовуючи про становище фігурного катання в Україні, можна сказати, що ви працюєте всупереч, а не завдяки?

- Абсолютно! Усе тримається на ентузіазмі. Я маю контракт на три з половиною тисячі гривень від департаменту спорту КМДА, але цих коштів, ясна річ, не вистачає. Сподіваюся, що моя робота сприяє поліпшенню ситуації і змінам у фігурному катанні в Україні.

ФІГУРНИМ КАТАННЯМ В УКРАЇНІ МОЖНА ЗАЙМАТИСЯ ДО ПЕВНОГО ВІКУ, А ДАЛІ – ПРІРВА

- Скільки років ви займаєтеся фігурним катанням?

- 17 років. Я на льоду з чотирьох з половиною років. Моя історія у цьому спорті триває, тому не планую зупинятися. Як кажуть, хто, як не ми.

- Яким був цей шлях?

- Фігурним катанням тепер можна займатися до певного віку на гроші батьків, на льоду міських адміністрацій, який виділяють спортивним школам. Далі – прірва, адже на доброму слові це не працює. У нас тепер не працює система переходу зі спортшколи, немає спонсорів, яким це було б цікаво.

- Чи дорого займатися фігурним катанням?

- Це насправді дорогий вид спорту. Якщо ми говоримо про дітей, то мова про оплату ковзанів, льоду, тренера, спортивного спорядження. Водночас немає системного підходу до розвитку цього спорту. Намагаюся боротися з цим, виходить доволі непогано. На мою думку, ще п’ять років тому цим спортом цікавилися менше.

- Окреслімо, якою повинна бути система розвитку фігуристів в Україні.

- Необхідно переймати європейський та американський досвіди. У нас досі функціонує радянська система спортивних шкіл. Натомість у наших західних партнерів –  клубна система. Законодавчо тепер у нас немає важелів для такого переходу. Якщо по-простому, то нам потрібні школа або клуб, команда тренерів, спортивне спорядження та інфраструктура.

- У чому різниця між школою і клубом?

- Клуби –  це громадські організації, які створюють певні люди або група людей. Школи –  це державні установи, які залежать від державного бюджету і різних чинників.

- Школи і клуби мали б будувати навколо відповідної інфраструктури. Наскільки постраждала льодова інфраструктура внаслідок російських бомбардувань?

- В Україні є ковзанки, які постраждали. У Харкові, наприклад, взагалі немає де тренуватися. Загалом уся спортивна інфраструктура потерпає через росіян. Попри це, ми не можемо скласти руки й не звертати уваги на цю проблему, адже у такому разі ми втратимо спорт у майбутньому.

- Які взаємини у вас тепер з Федерацією фігурного катання України?

- Я не можу апелювати фактами стосовно федерації, адже я спортсмен, а не функціонер. Водночас роботу тієї чи тієї федерації ми можемо оцінювати за тим, як і куди рухається вид спорту. Мені хотілося б, щоб звернули більше уваги на тих спортсменів, які залишилися в Україні. Комунікація між нами є, але роботи вистачає.

- До чого ви тепер готуєтеся?

- У мене була перерва після чемпіонату Європи. Наступний мій турнір – це чемпіонат світу в Монреалі наприкінці березня, до якого я готуватимусь.

- Яка ваша мета на 2024 рік?

- Хочу сприяти створенню платформи, щоб у національної збірної України були умови для розвитку, а саме – лід. Від цього вже відштовхуватимусь. Зі спортивного погляду, прагну доносити світові те, що Україна далі бореться.

- Ви плануєте залишатися у Києві?

- Так! Звісно, можна поїхати тренуватися за кордон і знайти ліпші умови, але хто ж у нас вдома цим займатиметься? Я вважаю, що це – моя місія як спортсмена, людини і громадянина.

- Що ви хотіли б сказати українцям?

- Йти далі мені допомагають розмови з близькими. Я порадив би прислухатися до близьких, до себе і вірити у свою справу. Ну й аксіома – донатьмо, підтримуймо нашу армію, адже наше життя можливе лише завдяки їхній безцінній праці.

Віталій Ткачук, Київ

Фото: Getty Images, ISU, Дмитро Путінцев, ufsf.com.ua