Чи є життя у Марсі?

Перебування на поверхні Марса для будь-якого земного створіння є летальним. Однак, під поверхнею – ситуація інша

Наприкінці липня на Марсі виявили підземний природний резервуар завширшки близько 20 км, заповнений водою. Хоча водойма знаходиться на глибині в 1,5 км під шаром ґрунту та льоду, ця знахідка приємно схвилювала науковців, адже раніше таких великих запасів води у рідкому стані виявити на Марсі не вдавалося. Хоча низька температура та висока концентрація мінералів, найвірогідніше, роблять цю воду непридатною для проживання відомих на Землі організмів, споконвічна тема наявності життя на Червоній планеті була знову порушена.

РАННІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Через відносну близькість до Землі (“всього” 225 млн км у середньому), Марс із давніх-давен був об’єктом спостережень людини. Із винаходом у XVII ст. телескопа тогочасним астрономам вдалося розгледіти марсіанські полярні шапки, що стало відправною точкою для спекуляцій, які не стихають і донині, на тему наявних на Марсі форм життя.

З часом озброєні новітніми телескопами уважні спостерігачі виявили плями, кратери та сезонні зміни кольору поверхні Червоної планети. Це ще ближче підводило людей до думки про наявність на ній живих організмів. Наприкінці ХІХ ст. відомий американський астроном Персівал Лоуел навіть опублікував дві наукові книги, у яких стверджував, що численні канали на Марсі – це насправді залишки стародавніх цивілізацій. Саме ця думка у 1897 році дала британському письменнику Герберту Уелсу ідею для написання знаменитого твору “Війна світів”, у якому прибульці з Марса вдираються на Землю. Згодом виявилося, що ці канали насправді були всього лиш оптичною ілюзією, яка, утім, дозволила знову підігріти інтерес до Червоної планети.

НАЙБІЛЬШ ВИВЧЕНА ПЛАНЕТА

Перший космічний апарат, запущений із Землі до Марса, був виготовлений у СРСР. Радянська автоматична міжпланетна станція другого покоління “Марс-1” була запущена у листопаді 1962 року, однак, не долетівши до Марса, припинила передавати сигнали на Землю. Хоча “Марс-1” надав перші дані про склад міжпланетного простору між орбітами Землі та Марса, знань людства про саму Червону планету він не розширив.

Цю роль виконав космічний апарат НАСА “Марінер-4”, який улітку 1965 року здійснив перший успішний проліт навколо Марса й передав фотографії його поверхні на Землю. Отримані “Марінером” дані про розріджену атмосферу планети, температуру на її поверхні, атмосферний тиск та інше змінили ставлення наукової спільноти до питання життя на Марсі. Відтепер загальновизнаною була думка, що у випадку наявності живих організмів на Червоній планеті, їх форми були б меншими й більш примітивними, ніж на Землі.

Однак, “Марінер-4” передав усього 22 розмиті фотографії, які не могли довести незаселеність планети, правда, і наявність на ній розумного життя теж показати не могли. Не довели це й п’ять інших американських та шість радянських космічних апаратів, направлених на вивчення Марса з 1960 по 1975 рр.

Утім, до того часу вчені вже встановили певну подібність Марса та Землі. Так, на обох планетах існує день та ніч, доба триває близько 24 годин, полюси – холодніші за екваторіальну зону, на Марсі теж є чотири пори року, хоч і тривають вони майже вдвічі довше за земні. Разом із успіхами перших досліджень, це все спонукало продовжувати пошуки і призвело до того, що Марс став найкраще вивченою планетою Сонячної системи після Землі.

ЩО СТВЕРДЖУЄ СУЧАСНА НАУКА

Незважаючи на припинення гонитви озброєнь, що було головним рушієм науки у ХХ ст., прагнення дізнатися більше про Марс не покинуло людство й у ХХІ столітті. У третьому тисячолітті до Марса було запущено щонайменше 10 різних космічних апаратів. Шість із них досі обертаються на орбіті навколо Червоної планети, а два – працюють на поверхні, регулярно відправляючи на Землю корисні дані.

Так, у 2014 році американський марсохід “К’юріосіті” зафіксував раптове збільшення кількості метану в атмосфері, що могло бути спричинене діяльністю підземних організмів. У червні нинішнього року той самий марсохід виявив у гірських породах Марса молекули кількох органічних сполук. Він також сфотографував формування, дуже подібні на так звані ціанобактеріальні мати, що формуються на Землі внаслідок симбіозу кількох типів мікроорганізмів. Достеменно встановити природу всіх цих явищ та процесів поки не вдається, але вчені сходяться на думці, що в минулому на поверхні Марса могли існувати придатні для життя умови.

Численні теоретичні розрахунки стверджують, що 4 млрд років тому, коли Марс лише формувався, на поверхні молодої планети могли бути водойми, придатні для існування мікроорганізмів, але з плином часу клімат на Марсі зазнав суттєвих змін. Поєднання низьких температур, токсичних мінералів, сонячної радіації та низки інших факторів роблять перебування на поверхні Марса для будь-якого сучасного земного створіння летальним. Однак, під поверхнею – ситуація інша.

БУРІННЯ ТА ЕТИКА

Серед землян побутує переконання, що наявність води автоматично означає існування в ній живих організмів – навіть якщо вода перебуває у замороженому стані. Наш земний досвід стверджує, що у виявлених під поверхнею Марса резервуарах можуть зберігатися організми чи бодай їх рештки. Враховуючи, що сучасні дослідження стверджують про наявність під поверхнею Марса навіть не заморожених озер, а проточної води, шанси виявити у ній живі організми суттєво зростають.

Водночас, достеменно підтвердити чи спростувати цю теорію – з використанням нинішніх технологій – неможливо, адже для цього доведеться доправити до Марса космічний апарат, спроможний пробурити свердловину глибиною у 1,5 км.

Це порушує ще одне питання вже з етичної, а не технічної площини: чи не “забруднимо” ми в цьому процесі Марс організмами із Землі? Історія людства має багато прикладів, коли необачне транспортування людиною тварин між материками радикальним чином змінювало екологічний баланс. Завезені до Австралії кролики не мали природних ворогів і дуже нашкодили сільському господарству “Зеленого материка”. На перший погляд безневинні європейські домашні миші, що випадково потрапили на британський острів Гоф у Атлантичному океані, тепер загрожують повним знищенням найбільшій у світі колонії альбатросів. Якщо такі наслідки наявності інвазивних видів, доставлених з одного материка на інший, – важко уявити, що може статися при міжпланетному переміщенні.

З огляду на це, деякі вчені закликають повністю припинити висадку на поверхню інших планет створених людиною апаратів, аби не призвести до непоправного.

ЧИ МОГЛО ЖИТТЯ ЗАРОДИТИСЯ НА МАРСІ?

Утім, є й інша думка, яка стверджує, що життя на Землі могло виникнути саме після зіткнення із марсіанським метеоритом і “забруднення” її інопланетним матеріалом. Прибічники цієї ідеї доводять, що ранні форми земного життя не могли зародитися у тогочасних земних кліматичних умовах, натомість атмосфера Марса дуже сприяла їх появі.

Хоча виключити цю теорію повністю не можливо, супроти неї говорить те, що мікроскопічні організми навряд чи могли пережити тривалу подорож крізь “крижаний, безповітряний, наповнений радіацією вакуум та почати життя у новому домі”.

Загалом, із 24 тис. метеоритів, знайдених на Землі, марсіанськими, тобто такими, що прилетіли з Марса, вважають близько 30. Кілька з них дійсно містять потенційні докази колишнього життя на Марсі у вигляді мікроскопічних структур, що нагадують скам’янілі бактерії, однак жоден не відповідає усім семи визначеним критеріям визнання колишніх форм життя у позаземних зразках.

Тож відповідь на давнє питання щодо життя на Марсі може бути замороженою у джерелах води Червоної планети – під її повернею. Утім, чи слід нам шукати відповідь?

Максим Наливайко, Оттава.