США хочуть зробити Місяць виробничою базою. Це не фантастика

Що США і їхні партнери надумали видобувати на супутнику Землі? Адже мова – про найближчі 10 років. А Україні знайдеться місце у тому проекті?

Ще на початку квітня цього року президент США Дональд Трамп підписав указ, який схвалює комерційне освоєння ресурсів на Місяці і планетах Сонячної системи. Згідно з текстом документа Сполучені Штати не розглядають космічний простір як загальне надбання людства, і вважають, що у американців є право вести комерційні дослідження, видобуток і використання ресурсів в космосі. Держдепартаменту та іншим відомствам було доручено провести переговори на міжнародному рівні для укладення угод про розробку і видобуток ресурсів на Місяці та інших космічних тілах. В указі також ідеться про те, що США не визнають законність Угоди про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах, прийнятої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН у грудні 1979 року (зокрема, там зазначалося, що Місяць і його природні ресурси є спільною спадщиною людства, але не все так просто).

І от буквально вчора, 5 травня, з’явилася «свіжа» інформація: у США розробляється проект з видобутку ресурсів на Місяці, в який будуть включені кілька країн-партнерів, крім Росії (у Пентагоні стурбовані "загрозливими" маневрами російських супутників, а тому – виступають проти участі РФ). Партнерами Вашингтона стануть країни Євросоюзу, Канада, Японія та Об'єднані Арабські Емірати. Причому йдеться не про якісь віддалені часи – йдеться про найближче десятиліття.

Про сам проект, який отримав назву «Угоди Артеміди» (Artemis Accords) наразі відомо дуже мало. Reuters із посиланням на власні джерела пише: «Проект передбачає створення «зон безпеки» навколо майбутніх баз на Місяці з метою запобігання шкоди або втручання з боку країн-конкурентів або компаній, що працюють в безпосередній близькості». У договорі також згадані правила в межах міжнародного законодавства, на основі яких компанії, які ведуть видобуток на Місяці, зможуть встановлювати над цими ресурсами права власності. Утім, як повідомляє Reuters, про встановлення США і їх союзниками суверенітету над певними територіями на Місяці – не йдеться.

ЮРИДИЧНІ ТОНКОЩІ НАВКОЛО МІСЯЦЯ

Реакція була прогнозованою. Приватизація космосу неприйнятна, заявив прес-секретар президента РФ Дмітрій Пєсков. Натомість, заступник генерального директора «Роскосмосу» Сергій Савельєв заявив таке: «Спроби експропріації космічного простору і агресивні плани по фактичному захопленню територій інших планет навряд чи налаштовують країни на плідну співпрацю». Голова комітету Ради Федерації з міжнародних справ Костянтин Косачов сказав, що Росія знайде гідну відповідь на демарш президента США, який "намагається захопити космос", поки весь світ бореться з коронавірусом.

В МЗС РФ також висловилися з цього приводу: «Москва виходить із рівності всіх країн у справі дослідження і використання космічного простору в мирних цілях. Незрозуміло, за яким правом адміністрація США намагається відвести лише собі лідируючу роль у формуванні глобального порядку денного по настільки чутливого міжнародного питання». Крім того, в російському дипвідомстві закликали світове співтовариство вжити колективних заходів з метою «недопущення перетворення космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, в арену міжнародних розбіжностей і конфліктів».

А чи порушує щось Трамп?

На сьогодні існують два базових акти, що стосуються прав держав на позаземні простори. Перший – Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах від 1979 року. У статті 11 документу йдеться: «Місяць і його природні ресурси є спільним спадком людства (…) Поверхня або надра Місяця, а також ділянки його поверхні або надр або природні ресурси там, де вони знаходяться, не можуть бути власністю якоїсь держави, міжнародної міжурядової або неурядової організації, національної організації або неурядової установи або будь-якої фізичної особи». Тобто про обмеження на видобуток корисних копалин на Місяці не йдеться, лише – про заклик до країн-учасниць угоди робити це з дотриманням певних правил. Але яких саме? В угоді про це ні слова: за їх розробку мали взятися тоді, «коли буде очевидно, що така експлуатація стане можливою».

Утім, цікавіше інше: США не брали на себе зобов'язань в межах згаданої угоди (дотепер не підписали і не ратифікували документ). Також не зробили цього Китай та СРСР. Відповідно, немає жодних зобов'язань і Росія, котра вважає себе правонаступницею «союзу». Серед підписантів лише дві країни – Франція та Індія, але й вони не ратифікували документ.

А от, де підпис США таки стоїть – у Договорі про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла від 1966 року. Але, як і попередній документ – він також не містить ніяких тверджень щодо комерційного використання місячних ресурсів. Йдеться про те, що Місяць «не підлягає національному присвоєнню шляхом проголошення суверенітету», і що всі країни мають право на його дослідження і використання «без будь-якої дискримінації на основі рівності і згідно з міжнародним правом, при вільному доступі у всі райони небесних тіл». Однак відсутність суверенітету над тією чи іншою територією зовсім не виключає права на комерційне використання, як це відбувається, наприклад, з нейтральними водами на Землі.

Отже, указ Трампа практично нічого не змінює в позиції США щодо питання комерційного освоєння ресурсів Місяця.

ТО ЩО США РАЗОМ ІЗ СОЮЗНИКАМИ НАДУМАЛИ ТАМ ВИДОБУВАТИ?

В коментарі Укрінформу експерт-аналітик з аерокосмічної діяльності Андрій Колесник розповів, що, по-перше, всіх цікавить вода, яка має зберігатись у вигляді льоду на дні кратерів на полюсах Місяця, куди не заглядають сонячні промені. «Вода є джерелом для майбутніх пілотованих експедицій, для різних технічних потреб, насамперед, як сировина, з якої можна отримувати окремо кисень та водень. Останнє вкрай важливо у тому числі як пальне, особливо для космічних систем різноманітного призначення».

По-друге, каже експерт, багаторічне дослідження американців допомогли створити “Unified Geologic Map of the Moon у масштабі 1:5,000,000 (докладну карту з корисними копалинами супутника Землі)

«І йдеться не тільки про гелій-3, який, згідно з поширеною науковою теорією, є джерелом великої кількості енергії при термоядерному синтезі (технологія, яка не піддається людству вже протягом останніх 50 років) та який може перебувати усередині надр Місяця у промислової кількості. Очікується, що на Місяці можна буде найти більш доступні поклади речовин, які потрібні, насамперед, для організації виробництва безпосередньо там, на місці. Звичайно, в автоматизованому режимі. Якщо щось й буде поставлятись на Землю, то тільки те, що в земних умовах неможливо відтворити та, скоріш за все, у готовому для споживання вигляді», – стверджує пан Колесник.

Подібну думку висловив керівник R&D Center Winstars Technology LLC Дмитро Софина. Всі ресурси на Місяці, каже він, можна розділити на три категорії: перша – доступні як на Місяці, так і на Землі в достатній кількості; друга – доступні більшою мірою на Землі, ніж на Місяці; третя – доступні більше на Місяці, ніж на Землі. «Перша категорія – це вода (в замороженому вигляді), сонячна енергія та будівельні мінерали. Всі ці ресурси не доцільно видобувати на Місяці з метою їх доставки на Землю, але водночас ці ресурси потрібні для будівництва постійних баз на Місяці, які, швидше за все, будуть під поверхнею (атмосфери у Місяця нема, відповідно, захисту від космічної радіації – теж) із зворотної (сонячної) сторони, ближче до полюсів, тому що там ідеальне співвідношення сонячної енергії та води (льоду)», – розповів Софина.

Щодо другої категорії, то тут, як наголошує експерт, відповідь очевидна. А от щодо третьої… «Це є головним тригером для заснування подібної бази на Місяці», – наголошує пан Софина, і – наводить список із п’яти пунктів:

1. Гелій-3. Він може використовуватися як паливо для роботи новітніх термоядерних реакторів. Гіпотетично, при термоядерному синтезі, коли в реакцію вступає 1 тонна гелію-3 з 0,67 тонни дейтерію, вивільняється енергія, еквівалентна згорянню 15 млн тонн нафти (!). Щодо запасів ізотопу, то на Місяці, за різними оцінками, вони можуть досягати від 500 тисяч до одного мільйона тонн (вартість однієї тони гелію-3 оцінюється приблизно в 5 млрд. доларів. – Ред.).
2. Залізо, магній, алюміній і титан, який на Землі є досить цінним металом. Утім, ці матеріали є сенс доставляти з Місяця на Землю тільки у вигляді готової продукції.
3. Платина. Однак йдеться не скільки про виготовлення ювелірних виробів, стільки – при будівництві авіаційних і космічних апаратів.
4. Кремній. Цей мінерал активно використовуються в електроніці, як найкращий напівпровідник.
5. Сірка, калій і натрій – мінерали, які можна використовувати в якості добрив для вирощування рослинної їжі на базі.

«Гадаю, йдеться не про те, щоб колонізувати Місяць зараз, а про те, щоб дізнатися ще більше про копалини і тестувати різні варіанти розміщення економічно обґрунтованої бази. І як тільки видобуток і виробництво конкретних матеріалів стануть вигідними з урахуванням витрат на їх доставку на Землю (або навпаки), от саме тоді й відбудеться «вибух» заселення Місяця. Ну, як свого часу Золота Лихоманка заполонила Дикий Захід Америки, а нафта – пустелі та північні території», – вважає Дмитро Софина. І додає: «Швидше за все, слід також очікувати й сплеск в розробці робототехніки, адже все необхідне на Місяці вже є: метали, кремній, сонячна енергія тощо. Особисто моя думка, що майбутніми астронавтами будуть не люди, а ними стануть розумні роботи. Це й економічно вигідніше, й гуманніше».

На питання, за допомогою чого доставлятимуть ці ресурси з Місяця на Землю, Андрій Колесник відповів, що для багатьох країн це, поки що, шлях в один кінець (one way ticket). «Але теоретично, те що розробляє наразі Ілон Маск для майбутніх польотів на Марс. Корабель Starship NASA вже відібрали одним з трьох, що боротимуться за підряди на доставку американських астронавтів на Місяць, і він цілком може бути використаний і у вантажопасажирському варіанті, і навіть у чисто вантажному. Фантастика, таким чином, перетвориться на реальність», – резюмував він.

ЩО ЦЕ ДАСТЬ АМЕРИКАНЦЯМ?

Наприкінці XIX - початку XX століття Антарктида теж була розділена на сектори між США, Великою Британією, Австралією, Новою Зеландією, Аргентиною, Норвегією та Чилі, каже Дмитро Софина, але на сьогодні цей континент ні де-юре, ні де-факто не належить жодній зі сторін. А ще раніше колонізацією нових світів займались Вест- та Ост-Індські компанії, а не країни. «Так, згодом країни ставали фізичними власниками цих земель, але через певний час були вимушені робити ці землі номінально незалежними. Думаю, з Місяцем буде аналогічна історія. До моменту, коли розумна робототехніка та термоядерний синтез стануть технологічно можливим промисловим явищем – будуть просто досліди та експерименти. А після цього – відбудеться гонка саме з боку Корпорацій. І країни все одно приймуть рішення, на кшталт МКС, тобто, що кожна матиме право на власний модуль на цій базі й домовлятимуться про те, що саме видобувати та робити. Однозначно, гегемонії США не буде по відношенню до всіх інших країн, але… Оскільки це країна – «тепловоз» всього світу, то ключове рішення буде за нею», – переконує експерт.

«США вже розпочали фінансувати поступову комерціалізацію навколоземних орбіт. І всі нинішні підряди щодо дослідження та освоєння Місяця, включаючи простір між Землею та Місяцям, розглядаються саме через призму со-фінансування з приватними структурами», – каже аналітик з аерокосмічної діяльності Андрій Колесник.

На його думку, сталий розвиток «економіки Місяця» є одним з основних пріоритетів, і без залучення бізнесу він – неможливий. «З боку держави, американці розглядають вкладення в інфраструктуру процесу. А саме – в умови для стабільного сполучення між Землею та Місяцям, в можливість надавати підтримку на навколомісячній орбіті, а також безпеку та підтримку в організації робіт на поверхні Місяця», – стверджує він. І додає, що військовий елемент у цьому плані поки що залишається другорядним: «Але провадиться постійна розвідка зусиль інших країн у місячному питанні. Насамперед, через наявність на навколомісячній орбіті відповідного космічного апарату NASA подвійного призначення (LRO – Lunar Reconnaissance Orbiter). Останнім часом, американські військові серйозно ставляться до започаткування на постійній основі спостереження за ситуацією на навколомісячних орбітах».

ЧИ МОЖЛИВА НАША УЧАСТЬ В ПІДКОРЕННІ МІСЯЦЯ, І НЕ ТІЛЬКИ

Андрій Колесник розповів, що свого часу зі США були укладені дві Рамкові Угоди.

Перша – 1994-1999 років дала Україні поки що єдиного астронавта – покійного нині Леоніда Каденюка (політ на Шаттлі у 1997 році), а також сприяла реалізації низки достатньо успішних спільних проектів у різних сферах космічної діяльності.

Друга – 2009-2019 років, не була наповнена жодним проектом, оскільки вона передбачала спільне фінансування, на яке з українського бюджету кошти не закладались. «Наразі офіційні стосунки у сфері космічної діяльності застигли на паузі та, відверто кажучи, м’яч вже багато років знаходиться на українській стороні. Нашій країні потрібно вийти з летаргічного сну та нарешті повернутись до активної міжнародної діяльності у питаннях дослідження та використання космічного простору. Нова Угода, цього разу ТЕМАТИЧНА, має бути укладена зі США саме в межах їх «Угод Артеміди», – каже Колесник.

Роль України в цих питаннях не буде, звісно, визначальною. Але окремі критичні технології, вважає експерт, які перелічені у Дорожній карті людства щодо засвоєння глибокого космосу, яка розробляється відповідною Міжнародною координаційною групою, однією із засновників якої є Державне космічне агентство, можуть бути затребуваними саме у питаннях Місячної програми. «Однак залишатиметься знов питання фінансування з боку держави, навіть якщо ми також почнемо впроваджувати механізми державно-приватного партнерства на кшталт перевіреного американського досвіду», – стверджує він.

Менше оптимізму має Дмитро Софина. «Будемо відверті. Наша країна сьогодні нагадує великий напівзруйнований завод, де приватні підприємці намагаються десь зробити круті технологічні речі, а десь – ще допиляти залишки металолому. Особисто моя думка полягає в тому, що космічна галузь має бути в пріоритеті, але реально потрібно спочатку оживити загалом економіку країни (дерегуляція, зменшення податків, боротьба з корупцією, децентралізація, приватизація). Зараз просто потрібно зберегти те, що є – навчати та зберігати людський потенціал, бо через 5-10 років ці мізки нашій країні дуже знадобляться. Потрібно в них зараз інвестувати. І вже тоді думати про зірки, і з позицій сильної економіки всіма силами вкладатись в космічну галузь. Важливо, щоб до того моменту вона, хоча би просто існувала, щоб не померла... Майбутнє в наших руках, потрібно запускати всі ці реформи і дати можливість бізнесу та талановитим українцям самим будувати всі ці технології», – наголошує пан Софина.

З експертами насправді не погодитися важко. Однак мусимо і свої «п’ять копійок» вставити: у листопаді 2017 року ракета “Антарес”, перший ступінь для якої зробило Конструкторське бюро з Дніпра, доправила до Міжнародної космічної станції корабель “Сігнус” з їжею та матеріалами для астронавтів, а ще українські фахівці навіть розробили власний проект науково-промислової бази на Місяці, назвавши його “Місячною промислово-дослідною базою”.

Раніше Укрінформ вже писав про цей проект, а директор європейського представництва КБ Олег Венцковський – трохи відкрив завісу і розповів, як планується його поетапна реалізація.

Венцковський: "Спочатку потрібно сформувати консорціум зацікавлених країн та організацій, які братимуть участь в проекті. Потім... скласти детальні карти поверхні Місяця, провести розвідку місячних порід, і лише після цього вже вибрати найбільш придатні для створення бази райони. Паралельно потрібно працювати над створенням засобів для доставки на Місяць людей і вантажів. Йдеться про ракети-носії, космічні буксири, пасажирські і вантажні космічні кораблі, злітно-посадкові модулі. Також потрібно створювати основні компоненти самої бази (модулі, транспорт, енергетичні установки)..." (Див. Мал. 1)

Після цього, за словами дослідника, можна братися за створення бази в мінімальній конфігурації: потрібно розширити її модулями, які забезпечать життєдіяльність людей, допоможуть проводити дослідження і експерименти. (Див. Мал. 2)

Венцковський: "...І нарешті заключний етап – створення замкнутої системи життєзабезпечення та виробничої бази для видобутку місячної сировини, комплексів з виробництва ракетного палива, видобутку і доставки на Землю рідкоземельних металів тощо".

Такий масштабний проект за визначенням повинен бути мультинаціональним: жодна країна в світі не зможе “потягнути” його наодинці. Що ж, пане Дональде, звертайтеся – допоможемо: якщо не грошима, то мізками і напрацюваннями!

Мирослав Ліскович. Київ