Чому Україна й досі не вся з інтернетом
Держава вимагає від мобільних операторів якнайшвидше покрити Україну швидкісним інтернетом, однак процес гальмують суперечливі закони
Ринок телекомунікацій нині на передовій технологічного та цифрового розвитку держави. На операторів покладаються величезні сподівання й надії в частині забезпечення країни повноцінним мобільним та інтернет-зв'язком. Цього вимагає державна стратегія цифровізації, що є частиною Національної економічної стратегії-2030.
"Цифровізація є важливою для економіки України, адже дозволить збільшити кількість нових робочих місць та досягти мінімум 4% додаткового зростання ВВП на рік. Для українців цифровізація означає повний доступ до цифрової інфраструктури та якісних державних і соціальних послуг", – зазначав віцепрем’єр-міністр - міністр цифрової трансформації Михайло Федоров. Здавалося б, перспективи окреслені, завдання зрозумілі. Однак існують перепони, які серйозно гальмують телекомунікаційну галузь в її намірах реалізувати державні стратегії. Не всі українці мають сьогодні доступ до швидкісного інтернету четвертого покоління, залишаючись за бортом цифрового життя. У чому ж причина?
"МОБІЛЬНІ" ДОСЯГНЕННЯ ОБНАДІЙЛИВІ ПОПРИ ВСІЛЯКІ КРИЗИ
У 2020 році мобільні оператори продовжили демонструвати стійке зростання фінансових показників у порівнянні з попереднім роком. Так, їхні доходи зросли на 12-14%. Наприклад, загальний операційний дохід Київстару становив 25,2 млрд грн, що більше на 12,4%, дохід компанії Vodafone Україна перевищив 18 млрд грн, що на 14% більше, ніж роком раніше, доходи lifecell збільшилися теж настільки ж (14,2%) – до 6,8 млрд грн у порівнянні з 5,9 млрд грн у 2019 році. І це незважаючи на економічну кризу, спричинену раптовою пандемією.
Збільшення дохідності дозволило операторам активно втілювати в життя інвестиційні плани. «Компанія Vodafone інвестувала 3,8 млрд грн у 2020 році, в 1,5 разу збільшивши за рік кількість базових станцій. Загалом інвестиції Vodafone у період активного будівництва мереж швидкісного інтернету в 2015-2020 роках перевищили 28,8 млрд грн», – кажуть у пресслужбі оператора.
Щодо компанії Київстар, то торік вона інвестувала в розвиток мереж 6 млрд грн, що становить 46% загального обсягу інвестицій в галузь. Кошти були вкладені в розширення зони покриття, зокрема, у будівництво мереж 900 та 1800 МГц, необхідних для розвитку 4G (LTE) – високошвидкісного мобільного інтернету четвертого покоління.
«За останні чотири роки зростання доходів ринку телекомунікацій склало 12,8% - до 50,1 млрд грн на рік. Це дуже гарне зростання, його стимулювали запровадження 3G/4G та збільшення користувачів. Інвестиції в галузь за цей же період зросли на 15% - до 13,2 млрд грн. Це свідчить про те, що індустрія добре працює, і, на мій погляд, вона заслуговує на доброзичливу увагу з боку всіх регулюючих і законодавчих органів. Особливо в такій кризовій фазі, в якій ми зараз перебуваємо», – каже президент Київстару Олександр Комаров.
ДВА ЗАКОНИ – ОДИН ВИБІР, І ТОЙ НА ШКОДУ
Як відомо, 18 березня 2020 року оператори «великої трійки» – «Київстар», «Водафон Україна» та «Лайфселл» – отримали ліцензії для розвитку 4G у діапазоні 800-900 МГц. У результаті оператори прискорили будівництво мереж за новою технологією і почали більше інвестувати в розвиток швидкісного мобільного інтернету. Натомість влада поклала на представників телекомунікаційного ринку і певні обов’язки. Зокрема, оператори повинні забезпечити українців можливістю отримати послуги 4G у кожному населеному пункті з населенням більше 2 тис. осіб за умови покриття не менше 90% населення України, а також на міжнародних та національних автомобільних дорогах. При цьому, як розповідають оператори, уряд сьогодні просить прискорити цей процес та якнайшвидше покрити швидкісним інтернетом 4G українські дороги та віддалені населені пункти.
«Ми перебуваємо, я б сказав, під нормальним тиском. За ліцензійними умовами, ми повинні покрити всі дороги міжнародного значення до кінця 2022 року. І це амбітне завдання. На сьогодні вже опрацьовано план перерозподілу інвестицій, щоб пришвидшити цей процес. Компанія націлена на те, щоб до початку 2022 року покрити вже 1830 кілометрів міжнародних доріг», – каже Олександр Комаров.
Щоправда, реалізація цих цілей напряму впирається в законодавчу колізію, яка суттєво гальмує розширення та підтримку мобільними операторами мереж своїх базових станцій. Адже прийнятий три роки тому Закон України № 1834 «Про доступ до об’єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж», який мав стати рятівним кругом та посприяти розвитку галузі, сьогодні фактично не працює. Справа в тому, що для телеком-доступу до інфраструктури продовжує застосовуватися паралельно діючий закон «Про оренду державного та комунального майна», який не враховує специфіку галузі та дозволяє власникам інфраструктури встановлювати плату за доступ мобільних операторів до її об’єктів здебільшого на власний розсуд, чим активно й користуються балансоутримувачі. Адже у власника або балансоутримувача є можливість самостійно вирішувати, за яким із двох законів вони хочуть працювати з операторами. І примітно, що у 99% випадках вибір іде на користь саме останнього.
На сьогодні оператори мають численні проблеми під час доступу до різних об'єктів інфраструктури. Найчастіше – це спроби ухилення від укладення договорів з доступу саме за прийнятим законом щодо телекомунікаційних мереж. Особливо, спостерігається це з боку ОСББ.
Також і терміни будівництва об'єктів залежать від того, яким законом керується орендодавець. У разі, якщо оператор і балансоутримувач оформляють відносини згідно з законом №1834, то терміни запуску мобільного устаткування максимально скорочуються. Приклад тому – запуск 4G в метро Києва, де оператори в березні 2020 року розпочали предметні переговори з адміністрацією саме в рамках законодавства про доступ, а вже в червні включили обладнання на окремих станціях підземки.
У той же час, якщо керуватися законом про оренду, терміни узгодження, затвердження ціни оренди, підписання договорів можуть займати від пів року до 9 місяців. Ще більше затягується цей процес, якщо мова йде про оренду комунальної власності.
«Балансоутримувачі не тільки не «можуть скласти ціну» оренді, але й, найчастіше, не хочуть це робити. Якщо оператори, наприклад, укладають договір про оренду майна з держсектором, треба чекати від пів року до дев'яти місяців», – повідомляють у компанії Київстар.
Ще однією проблемою для операторів є необґрунтовані відмови власників комунальної власності на встановлення обладнання – причому частка таких відмов іноді складає третину від загальної кількості проведених переговорів. За даними оператора «Київстар», лише за минулий рік компанії довелось демонтувати та перенести 60 базових станцій, тому що орендодавці змінили своє рішення щодо доступу до їх інфраструктури. І це завдало колосальних збитків, адже середня вартість будівництва кожної базової станції – близько 1 млн грн.
Також яскравим прикладом є ситуація з Полтавським водоканалом. Кілька місяців тому мобільні оператори отримали вимогу від комунального підприємства здійснити негайний демонтаж базових станцій, розташованих на об'єктах водоканалу. Зумовлено це тим, що оператори не підтримали рішення водоканалу підвищити операторам телекомунікацій плату за розміщення свого обладнання на 50%.
ЩЕ ТА "МОБІЛЬНА" ПЛУТАНИНА
Чи дійсно два закони створюють плутанину на ринку й гальмують розвиток цифровізації країни? Як можна врегулювати це питання? Що для цього варто зробити владі? Про це Укрінформ запитав у законодавців та незалежних експертів.
"Проблема з доступом до інфраструктури є й вона була значною ще до ухвалення чинного ЗУ «Про оренду». Операторів часто не допускають (або допускають на дуже невигідних умовах) до багатоквартирних будинків. Через це виникають локальні монополії в межах одного будинку. Також є проблеми доступу до електроопор, опор освітлення, будівель тощо – це заважає операторам будувати мережі" – каже аналітик сектора «ІТ і телеком» Офісу ефективного регулювання (BRDO) Дмитро Лебедєв.
Як пояснює експерт, закон «Про оренду...» встановлює порядок оренди державного і комунального майна, й направлений на ефективне використання майна, а закон «Про доступ...» встановлює порядок доступу до інфраструктури будь-яких форм власності й спрямований на зменшення витрат операторів на розгортання мереж. А оскільки закон «Про оренду...» не містить винятків для операторів комунікацій, тому надання доступу до об’єктів може трактуватись деякими зацікавленими власниками як оренда.
При цьому закон "Про доступ...» не встановлює відповідальності за ненадання доступу у встановленому порядку. Тому єдина можливість для оператора домогтись справедливості – звертатись до суду, а це може тягнутись роками.
"Парламент поточного скликання вже намагався вирішити цю проблему за допомогою законопроєкту № 2042, який вводив відповідальність власників інфраструктури. Також він розширював сферу дії закону на відносини з управліннями багатоквартирних будинків. Проєкт не ухвалили в другому читанні, в тому числі через спротив ОСББ", – нагадує експерт.
"На сьогодні від операторів та провайдерів телекомунікацій часто вимагають підписання двох різних договорів: перший – зі структурним підрозділом Фонду державного майна України, як за оренду майна, другий – з балансоутримувачем, як за доступ до елементу інфраструктури об’єкта. І така законодавча колізія призводить до того, що дуже часто представники ринку повинні сплачувати подвійну плату. На жаль, таких випадків багато, а тому питання такого оподаткування й досі залишається неврегульоване", – констатує проблему й народний депутат із фракції «Слуга народу» Олександр Федієнко.
За його словами, щоб врегулювати це питання, потрібно приймати відповідні зміни до законодавства. "Свого часу я вніс до Ради законопроєкт №3410 «Про оренду державного та комунального майна» (щодо розташування технічних засобів телекомунікацій), який мав на меті врегулювати ситуацію на ринку. Понад рік галузь чекала розгляду цього проєкту на комітеті, але колеги не підтримали ці зміни та відправили його на доопрацювання. Без прийняття вказаного закону, за моїми прогнозами, зростання вартості телекомунікаційних послуг становитиме від 20% до 50% в залежності від регіонів та кількості електричних опор, які використовує оператор у тому чи іншому регіоні. І це, як правило, сільська місцевість, де найнижчий рівень доходів".
"ДИШЛО" ЗАКОНУ ПОТРЕБУЄ НЕГАЙНОГО РОЗВОРОТУ
Отже, на сьогодні у Верховній раді очікують на розгляд два законопроєкти, які можуть посприяти швидшому розвитку телекомунікаційного ринку та забезпечити якісний зв’язок українцям. Один із них – проєкт закону про внесення змін до законопроєкту «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж» та інших законодавчих актів України щодо розвитку телекомунікаційних мереж під номером 4118. Його мета – усунути правову колізію, яка не дозволяє працювати операторам за законом №1834-VIII, та врегулювати господарські відносин між власниками інфраструктури й замовниками, які, наразі, нечітко сформульовано у законодавчих актах.
Інший – проєкт закону про внесення змін до законодавства № 3410 «Про оренду державного та комунального майна» (щодо розташування технічних засобів телекомунікацій). Він покликаний вирішити ті ж проблеми, але вже у взаєминах між операторами і розпорядниками комунального і державного майна. Його мета, щоб при роботі з орендодавцями з держсектора для мобільних операторів орендна плата розраховувалася відповідно до вимог Закону про спрощений доступ до інфраструктури.
За словами операторів, якщо відповідні документу будуть прийняті, це дозволить значно швидше закінчити процес повного покриття якісним зв’язком всю Україну, а також залучити додаткові інвестиції в державу, що сприятиме розвитку економіку.
«Спроби проголосувати ці законопроєкти щоразу натикаються на протидію з боку різних організацій, які не хочуть втрачати важелі впливу та право особисто вирішувати, кого з операторів або провайдерів пускати, а кому – відмовити. Однак, не можна з одного боку вимагати від операторів негайно покрити 4G всю Україну, а з іншого боку – ускладнювати їм доступ до інфраструктури», – резюмують у Київстар.
Валентин Марчук, Київ